Поняття, природа та сфера дії міжнародного права

Буткевич В. Г., Мицик В. В., Задорожній О. В.

Міжнародне право. Основи теорії: Підручник / За ред. В. Г. Буткевича. — К.: Либідь, 2002. — 608 с. ISBN 966-06-0265-0.

У підручнику розглядаються основні поняття системи міжнародного права, джерел, суб'єктів правотворчого і правозасто-совчого процесів, забезпечення міжнародного права. Особлива увага приділяється інститутам визнання і правонаступництва, історії міжнародного права. Вперше у вітчизняній навчальній літературі дана характеристика міжнародної правосвідомості, міжнародної юстиції, міжнародної законності і правопорядку.

Усі теми підручника розглядаються у взаємозв'язку з положеннями сучасного законодавства України.

Для студентів, аспірантів і викладачів юридичних вузів і факультетів, а також для тих, хто навчається за спеціальностями «Міжнародне право», «Міжнародні відносини».

ББК «7.5я73

ISBN 966-06-0265-0

ББК 67.5я73 Б 93

Розповсюдження та тиражування

без офіційного дозволу видавництва заборонено

Рецензенти:

д-р юрид. наук, проф., чл.-кор. АПН України О. Л. Копиленко,

д-р юрид. наук В. В. Медведчук

Редакційна колегія: канд. юрид. наук, доц. О. В. Задорожній, канд. юрид. наук, доц. В. В. Мицик, канд. юрид. наук, доц. В. I. Муравйов

Допущено Міністерством освіти і науки України (лист № 1/11-3972 від 02.10. 2001 p.)

Редакція навчально-методичних видань Головний редактор В. М. Куценко Редактор О. І. Цибульська

В. Г. Буткевич, В. В. Мицик, О. В. Задорожній, 2002

ВСТУП

ивчення міжнародного права має давні традиції. Якщо не зважати на ідеологічні упередження (що для вивчення міжнародного права є вкрай шкідливим), то слід визнати наявність достатньої кількості навчальної літератури з цього предмета. Сьогодні в Україні є десятки різних підручників, підготовлених вченими Росії, Великобританії, Італії, Франції, США, Німеччини та багатьох інших країн (мовою оригіналу чи в перекладі на російську або українську мову; опубліковані в українських чи зарубіжних видавництвах).

Тому нині більш нагальним постає питання про те, як вивчати міжнародне право в навчальних закладах України. Адже більшість зарубіжних підручників розраховані на вивчення міжнародного права крізь призму своїх національно-правових проблем. Наприклад, підручники, опубліковані в Росії, розкривають основні засади міжнародного права з урахуванням проблем, потреб та інтересів Російської Федерації.

Очевидно й те, що нові знання набуваються легше і засвоюються глибше, коли предмет вивчають рідною мовою. Актуальною уявляється також проблема активізації ролі вітчизняного підручника як засобу розвитку відповідної національної термінології.

Вивчення міжнародного права за вітчизняним підручником має ще один важливий аспект. Так, Конституція України проголошує міжнародні договори, згоду на які дала Верховна Рада України, частиною національного законодавства країни. Отже, їхні положення обов'язкові для виконання, адже стаття 68 Конституції України зак-

________________________ Вступ _________________________

ріплює обов'язок кожного громадянина «неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності».

Очевидно, що знання відповідних міжнародних договорів, які стали частиною законодавства України, не можна отримати з іноземних підручників. Згідно зі ст. 57 Конституції України українська держава гарантує кожному «право знати свої права і обов'язки». Ця гарантія забезпечується завдяки тому, що «закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними».

Тому держава має подбати про роз'яснення міжнародних договорів населенню. На розв'язання цього завдання спрямована, зокрема, публікація різних коментарів, посібників і підручників з міжнародного права. Отже, сьогодні знання міжнародного права необхідні не лише дипломатам, іншим працівникам сфери зовнішніх зносин України, а й кожному громадянинові, особливо тим, хто пов'язує свою роботу з органами та установами забезпечення правопорядку в державі.

Україна стала активним членом міжнародного співтовариства. Більшість її зобов'язань стосується безпосередньо не лише державних органів забезпечення виконання міжнародних угод, а й кожного громадянина зокрема. Реалізувати їх без належної підготовки неможливо. Водночас через ускладнення системи міжнародного права, розширення кола його суб'єктів, посилення ролі впливу міжнародної громадської думки, зокрема неурядових міжнародних організацій, на розвиток міжнародного права, зростання ролі механізму міжнародно-правового регулювання в сферах, які ще недавно не були об'єктом міжнародного права, ускладнився сам процес засвоєння міжнародно-правових засад.

Звичайно, у вирішенні цих та інших проблем Україна не відособлена від зусиль інших держав. Значну допомогу (консультативну насамперед) надають різні міжурядові й

________________________ Вступ ________________________

неурядові, регіональні та універсальні міжнародні організації. Особливо слід наголосити на ролі ООН в поширенні міжнародно-правових знань. З цією метою використовуються різні засоби і процедури, як-то:

гласність і суспільна поінформованість (розповсюдження текстів міжнародно-правових документів, популяризація діяльності щодо дотримання норм міжнародного права та оголошення випадків їх порушення, вироблення заходів для надання інформації з міжнародно-правових питань та ін.); консультативні послуги (круглі столи, семінари, наукові конференції, допомога експертами, проведення регіональних курсів підготовки, надання стипендій тощо);

викладання міжнародного права (підготовка викладачів і студентів, розвиток національних, регіональних та універсальних організацій з метою дослідження і вивчення міжнародного права, координація діяльності в галузі підготовки й поширення міжнародно-правової інформації та ін.);

прийняття резолюцій Генеральною Асамблеєю ООН з питань заохочення вивчення міжнародного права й поширення міжнародно-правових знань (знаменним у цьому плані є проголошення ООН 1990—1999 pp. Десятиріччям міжнародного права і проведення в 1995 р. Міжнародної конференції з вивчення й викладання міжнародного права).

Проте основні завдання щодо оволодіння знаннями з міжнародного права стоять перед державою і її громадянами, бо саме вони розуміють, що ці знання є не лише показником загальної культури, а й невід'ємною умовою прийняття у світове співтовариство. Звичайно, всього охопити не можна, і тому підручники покликані відібрати й пояснити головне, принципово найбільш важливе.

Щоправда, у кожного може бути своя думка. Деякі автори підручників практикують подавати власне бачення певних проблем як «аксіоми» сучасного міжнародного права. На жаль, досить часто такі «аксіоми» не підтверджуються вже на час виходу підручника в світ.

Щоб уникнути таких помилок і з метою шанобливого ставлення до думки інших дослідників міжнародного права, в нашому підручнику, по можливості, подані різні точ-

____________________________ Вступ ___________________________

ки зору на ту чи іншу проблему. Гадаємо, це спонукатиме студентів до самостійного мислення та пошуку оптимальних варіантів.

Структура підручника враховує традиційні засади побудови цієї навчальної дисципліни й сучасні потреби всебічного оволодіння міжнародним правом. При цьому враховано міжнародний досвід підготовки таких видань. У підручнику широко використовуються міжнародно-правові джерела й матеріали, законодавчі акти України та іноземних держав, сучасні міжнародно-правові дослідження представників різних шкіл і напрямів. Особливу увагу приділено рішенням міжнародних і національних судів.

УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ

ВМО — Всесвітня метеорологічна організація

ВООЗ — Всесвітня організація охорони здоров'я

ВПС — Всесвітній поштовий союз

ВОТ — Всесвітня організація торгівлі

ЕКОСОР — Економічна Соціальна Рада

ЄВРОАТОМ — Європейське співтовариство з атомної енергії

ЄЕС — Європейське економічне співтовариство

ЄОВС — Європейське об'єднання з питань вугілля

і сталі

ІКАО — Міжнародна організація цивільної авіації

ІМКО — Міжурядова морська консультативна

організація (після 1982 р. називається ІМО)

ІМО — Міжнародна морська організація (до травня

1982 р. називалась ІМКО)

ККН — Комітет з контролю за наркотиками

КЛДК — Комітет з ліквідації дискримінації проти

жінок

КЛРД — Комітет з ліквідації расової дискримінації

КСР — Комісія з соціального розвитку

КТРООН — Конференція ООН з питань торгівлі

і розвитку

ЛАД — Ліга арабських держав

____________________ Умовні скорочення __________________

МАГАТЕ — Міжнародне агентство з питань атомної

енергії

МАР — Міжнародна Асоціація Розвитку

МБЕС — Міжнародний банк економічного

співробітництва

МБРР — Міжнародний банк реконструкції і розвитку

МВФ — Міжнародний валютний фонд

МЗС — Міністерство закордонних справ

МІБ — Міжнародний інноваційний банк

МОП — Міжнародна організація праці

МСЕ — Міжнародний союз електрозв'язку

МС ООН - Міжнародний Суд ООН

НАТО — Організація Північноатлантичного договору

НДР — Німецька Демократична Республіка

ОАД — Організація американських держав

ОАЄ — Організація африканської єдності

ОБСЕ — Організація з питань безпеки

і співробітництва в Європі

ООН — Організація Об'єднаних Націй

ОПЕК — Організація країн — експортерів нафти

ППМП — Постійна палата міжнародного правосудця

ППТС — Постійна палата третейського суду

ПРОООН - Програма розвитку ООН

СНД — Співдружність незалежних держав

СРСР — Союз Радянських Соціалістичних Республік

США — Сполучені Штати Америки

УВКБ — Управління Верховного Комісара ООН

з прав біженців

УВКПЛ — Управління Верховного Комісара ООН

з прав людини

____________________ Умовні скорочення __________________

ФАО — Продовольча і сільськогосподарська

організація

ФРН — Федеративна Республіка Німеччини

ЮНЕСКО — Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури

ЮНІДО — Організація Об'єднаних Націй з питань

промислового розвитку

'ФНІСЕФ - Дитячий Фонд ООН

ПОНЯТТЯ, ПРИРОДА ТА СФЕРА ДІЇ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

Термін «міжнародне право»

ьогодні термін «міжнародне право» поряд з терміном «право народів» є офіційно визнаним у правовій, дипломатичній і зовнішньополітичній практиці. Проте до їхнього визнання та утвердження держави пройшли тривалий період пошуків. Слід зазначити, що вживання різних термінів було характерним не лише для доктрини міжнародного права, а й для державної практики.

Вже на етапі зародження міжнародного права в різних регіонах складається різне його визначення. У Стародавній Індії застосовувався термін «деза дхарма», шо в перекладі із санскриту означало «право країн» (desa — країна, земля; dharma — право, обов'язок).

У Стародавньому Китаї сповідувалася концепція природної гармонії між небом і землею, а не між народами. Оскільки перевагу має небо перед землею і на всіх рівнях від сім'ї до держави досягається гармонія завдяки здійсненню функцій управління (делегованих небом) праведним Сином Неба, то відпадає необхідність в особливому міжнародному праві. Термін «ч'ун-ч'іу» охоплював міжнародні відносини разом з міжнародним правом.

Термін «міжнародне право»

В ісламському регіоні становлення міжнародного права відбувалося за умови визнання його лише як мусульманського права. Таке міжнародне право діяло як мусульманські правила «дар аль Іслам»; стосовно держав нему-сульманського світу діяли норми «дар аль гарб». В утвердженні «дар аль Іслам» правомірно застосувати джихад, що можна вважати тотожним праву війни у християн.

Своєрідні терміни міжнародного права з'являлись і в інших регіонах, але в результаті експансії і колонізації з боку держав європейської цивілізації вони не затвердилися в міжнародній практиці. Виходячи з цього історичного факту, численні автори зійшлися на тому, що сучасне «міжнародне право» є перекладом з римського jus gentium. Формально такий висновок логічний, адже jus gentium у перекладі з латини означає «право народів». Фактично утвердження цього терміна не залежало від перекладу, а було результатом тривалої історичної боротьби держав за визнання певних сутнісних властивостей міжнародного права. І коли це сталося, латинська мова давно вже вийшла з ужитку у сфері міжнародних відносин.

Базуючись суто на філологічних засадах, важко відповісти, чому перекладачі обрали саме jus gentium. Адже, по-перше, це право стосувалося не лише публічних, а й приватних відносин. По-друге, поряд з jus gentium часто застосовували термін jus honorarium, jus fetiale, jus belli, jus belli et pads, jus naturale. Римські юристи не вбачали в цьому терміні того значення, яке йому згодом почали приписувати. У Гая термін homines не протиставляється терміну gentes. У Граціана, Ульпіана та інших римських юристів jus gentium є сумішшю публічно-правових і приватно-правових норм. Виходячи з природно-правової концепції, вони часто розуміли під jus gentium норми, що збігаються у різних народів, а не норми, що діють між народами.

Свідоме застосування терміна jus inter gentes як сукупності норм публічного права, що діють у сфері міжнародних відносин, ми бачимо лише у Й. Ольдендорпа і Ф. Вітторіа. Але мине ще близько ста років, коли абат де Сен-П'єр вживе не латиною, а в перекладі «право між народами». Проте ці нововведення ще тривалий час не справлятимуть враження на позиції вчених. Залежно від різних аспектів міжнародного права вони продовжуватимуть вживати різні терміни. Г. Гроцій використовував і

Її

Глава I
__________ Поняття, природа та сфера дії міжнародного права ______

jus gentium, і jus inter civitates, і «право між державами». X. Вольф залежно від аспекту міжнародного права вживав терміни: «право народів», «звичаєве право народів», «внутрішнє право народів», «природне право народів», «необхідне право народів», «позитивне право народів», «договірне право народів», «добровільне право народів», «природне право», «право війни» та ін.

Сказане свідчить про те, що правова свідомість учених ще не вбачала важливості однозначного застосування визначення міжнародного права. Навіть після виходу в світ (1650) монографії Р. Зьоча, де спеціально досліджується значення терміна «право між народами», для багатьох це дослідження лишилося непомітним, і вони продовжували по-старому користуватися терміном jus gentium.

Згодом співвітчизник Р. Зьоча 1. Бентам підхопить вислів канцлера Г. Ф. Д'Агоссо, що право між народами більш чітко відображає термін «міжнародне право» (international law). Авторитет 1. Бентама серед державних діячів Європи і правознавців вплине на визнання цього терміна не лише як найбільш прийнятного в юридичній науці, а й як офіційного у міждержавній практиці.

Але на цьому не припинилися пошуки нового, більш адекватного терміна. Залежно від часу, регіону, сповідання тих чи інших поглядів на міжнародне право вчені пропонували десятки нових термінів (деякі по кілька одночасно), частина яких і сьогодні застосовується в наукових дослідженнях, інші давно вже стали набутком історії. Щоб уявити, наскільки активним був цей пошук, вкажемо лише на частину із запропонованих термінів: «сучасне міжнародне право» (Л. А. Алексідзе, І. П. Блішенко, В. В. Гладишев, Е. Глазер, Дж. Фішер, К. Океке, В. Оут-рата, М. Поточна, Ф. І. Кожевніков, Б. 1. Кофман, Д. Б. Левін, М. М. Мінасян, Г. 1. Тункін та ін.), «міжнародне публічне право» (Е. X. де Аречага, Г. Ацціолі, М. Бар-тош, Я. Броунлі, Ш. де Вішер, П. Гугенхейм, А. Клаф-ковський, Р. Куадрі, Л. Подеста-Коста, Ш. Руссо, М. С'єр-ра, М. Соренсен, А. Улоа, П. Фошіль та ін.), «міждержавне право» (І. Кант, В. А. Незабитовський, М. К. Рен-ненкампф, М. М. Коркунов, А. Романович-Славатин-ський, Ф. Ліст, В. Е. Грабар, О. М. Горовцев, Г. Єл-лінек, Дж. Каваретта та ін.), «зовнішнє державне пра-

Термін 'міжнародне право»

во» (Г. В. Ф. Гегель, М. О. Безобразов, О. О. Ейхель-ман, Є. К. Сімсон, Ю. Біндер, Л. Шехер, М. С. Строго-вич, С. О. Голунський, В. Чепл та ін.).

Свого часу, коли європейські метрополії визнавали міжнародну правосуб'єктність лише за «цивілізованими народами» (спочатку християнські народи Європи, а згодом і США), досить популярними стали терміни «європейське міжнародне право» (А. Гефтер, Т. Маміані та ін.), «європейське правонародів» (Й. Мозер, А. Шмальц, Ф. Са-алфідд, А. Кваріч, Й. Пьоцль, Ф. Гольцендорф та ін.), «сучасне міжнародне право Європи» (І. Клюбер), «сьогоднішнє міжнародне право Європи» (Л. Нейман), «сучасне право народів Європи» (Г. Ф. Мартене, А. Отта, А. Рід-маттен та ін.), «публічне право Європи, засноване на міжнародних договорах» (Г. Б. Маблі). Після визнання за США статусу цивілізованої держави з'явилися терміни «міжнародне публічне право Європи і Америки» (П. Пра-дьєр-Фодер, С. Баєз та ін.), «іспансько-американське міжнародне право» (Є. С. дон Зебаллос, 1. X. Веласко та ін.). Процес деколонізації вплинув на посилення регіональних тенденцій в утвердженні термінів. Так, з'явилися терміни «американське міжнародне право» (Й. М. Єпес, К. Сан-чес-Санчес та ін.), «американське міжнародне публічне право» (Дж. Пуї), «міжнародне право Америки» (А. Альварес та ін.), «латиноамериканське міжнародне право» (Р. Ф. Сейжас, С. Л. Рекансес, Л.К. Косіо, Х. Ламабіас де Азеведо, М. Е. Гарсіа та ін.), «західне і східне міжнародне публічне право» (А. К. Павітран), «мусульманське міжнародне право» (С. А. Маджід, А. Решід, А. Рахім, Н. Арма-назі, М. Хаддурі та ін.).

Вчені соціалістичних країн (В. Ф. Генералов, Є. О. Коровій, А. А. Есаян, Г. П. Задорожний, Цю Жіцін, Чжоу Цзия, Лю Цзяцзи, Ян Деньшен, Ген Фучен, Лін Сін, Сян Чжецзунь, Цзянь Хайчао, Хе Хайянь, Ху Веньчжі, М. Поточна, М. Геновскі та ін.) спробували утвердити «класово-формаційні» назви міжнародного права: «соціалістичне міжнародне право», «буржуазне міжнародне право», «міжнародне право перехідного часу». Але належної підтримки серед наукової громадськості вони не дістали, оскільки не були підтримані пропозиції «націоналізувати міжнародне право», а позаяк і застосувати терміни на кшталт «російське міжнародне право», «французьке між-

Глава I
_________ Поняття, природа та сфера дії міжнародного права _______

народне право» (О. Ейхельман, Є. К. Сімсон), «мексиканське міжнародне право» (Р. Д. Р. Естева, О. А. Нуньєс та ін.), «гватемальське міжнародне право» (Д. Р. Сала-зар, С. Ф. де Техада та ін.), «міжнародне право Індії» (Праматанат Бандуопадьяя, Нажендра Сінх, С. В. Вісваната та ін.). Далі наукових досліджень вказаних авторів ці терміни не пішли.

На рівні наукової доктрини вживаються й ті назви міжнародного права, що відображають її основну суть: «міжнародне публічне позитивне право» (Дж. де Лютер, Л. Каваре та ін.), «позитивне право народів» (К. Штрупп, Г. Матцен та ін.), «позитивне міжнародне право», «природне право» (Дж- Дель Веккіо), «природне і міжнародне право» (Е. Кассірер, Дж. М. Жерард де Рейнвал та ін.).

Одні автори (М. Буркен, Дж. Брайєрлі, Ж. Франсуа, Е. Кауфман, Л. Лефюр, Г. Лаутерпахт, Дж. Сальвіолі, Дж. Ссель, А. Кобза, Ж. Сеферіадіс та ін.) поверталися до старих термінів «міжнародне право миру», «міжнародне право війни», а згодом відмовлялися від свого задуму. Інші (Ф. Джесепп, П. Реш, М. Таубе, А. Нуссбаум, Г. Кель-зен, Р. Пінто, У. Дженкс та ін.) спробували утвердити нові терміни, а саме: «інтернаціональне право», «міжвладне право», «транснаціональне право», «наднаціональне право», «право народів сучасних держав світу», «сучасне міжнародне право», «право націй», «право Об'єднаних Націй», «право міжнародних відносин», «право світового товариства» та ін.

Жоден із названих термінів офіційно не був визнаний державами. За винятком прихильників німецького Volker-recht, норвезького volkerrett, голландського volkenrecht, фламандського vojkenrecht («право народів») та деяких інших здебільшого вживається термін «міжнародне право». В італійців це diritto internazionale, у французів — droit international, в англійців — international law, в іспанців — de-recho internacional, у португальців — direto intemacional, у румунів — drept international, в угорців — nemzetkozi jog тощо. В Україні загальновживаним є термін «міжнародне право», в Росії — «международное право», в Хорватії — medunarodno pravo, у Сербії — «международне право», в Польщі — pravo miedzynarodowe, в Чехії — mezinarodi pravo, у Швеції — international ratt, у Фінляндії — kansainvalinen oikeus тощо.

Поняття міжнародного права