Козацько-селянські повстання 1630 – 1639 рр.

Куруківська угода задовольняла інтереси лише старшини, тому більшість нереєстрових козаків відійшли на Запоріжжя (на 1629 р. їх кількість – близько 40 000 чоловік). Становище козаків погіршилося, коли замість поміркованого Дорошенка (вбитого у кримському поході) гетьманом став Григорій Чорний, що прийняв унію і проводив пропольську політику. Нереєстрові козаки обрали гетьманом Тараса Федоровича (Трясила), що в березні 1630 р. повів на Україну 10 000 запорожців. Повстанці захопили Чорного, якого засудили до страти, і почали наступ вздовж Дніпра. Завдавши поразки польсько-шляхетським військам, повсталі зупинилися в Переяславі. Назустріч 6 квітня 1630 р. рушило польське військо гетьмана Конєцпольського. Почались безперервні сутички, в яких повсталі завдали полякам значної шкоди. В одному з боїв поляки втратили до 10 тис. війська. Але на перешкоді остаточній перемозі стали незгоди між повсталими. Частина поміркованої старшини і реєстровців обрала замість Федоровича гетьманом Конашевича–Бута. Федорович разом з 10 тисячами своїх прибічників відійшов на Запоріжжя, а прибічники Бута 9 травня 1630 р. уклали з поляками Переяславську угоду, що зберігала умови попередньої Куруківської угоди (але реєстр збільшувався до 8 000 козаків). Після підписання угоди повстанський рух дещо згасає, хоча збройні виступи продовжуються. При поразках повсталі ховалися на Запоріжжі.

Щоб ізолювати Запоріжжя від України, польський уряд у березні – липні 1635 р. будує Кодацьку фортецю (її спорудив француз Боплан, автор “Опису України” і видатний картограф). Кодацька фортеця, гарнізон якої не пропускав по Дніпру човнів на Січ, ловив у степу втікачів і відправляв їх у тюрми або на земляні роботи, стала “кісткою в горлі” запорожцям. Без припливу свіжих сил Запоріжжя існувати не могло. У ніч з 11 на 12 серпня 1635 р. 3000 запорожців гетьмана Івана Сулими несподівано захопили фортецю, знищили гарнізон і почали готуватися до повстання. Але польські вивідачі підбурили реєстровиків і з їхньою допомогою заарештували Сулиму та його найближчих помічників, яких і стратили у Варшаві. Гетьманом обрали Павлюка (Павло Бут), який на початку 1637 р. повів запорожців на допомогу кримському ханові, що боровся проти Туреччини. “Чистка” козаків поляками в реєстровому війську спровокувала повстання, на чолі якого стали Павлюк, Дмитро Гуня, Карпо Скидан, Яків Острянин. Повсталі захопили артилерію реєстровців у Корсуні, частина реєстровців приєдналася до повстання. Павлюк своїми універсалами підняв на боротьбу не тільки козаків, але й селян. Наприкінці 1637 р. проти козаків вийшло польське військо Миколи Потоцького. Під Кумейками відбулася вирішальна битва (6 грудня 1637 р.), яку козаки програли. Залишки козацького війська відступили до м. Боровиці під Черкасами. Розраховуючи на прощення, реєстровці видали Павлюка, Томиленка і ще 4-х ватажків, яких стратили у Варшаві. Скидан з Гунею відійшли на Запоріжжя. Потоцький люто розправився з селянським рухом на Лівобережжі. Однак Запоріжжя залишилося нескореним.

Навесні 1638 р. почався другий етап повстання, який очолив новий гетьман Яків Острянин. Загони на чолі з Карпом Скиданом оволоділи Чигирином і прикрили Запоріжжя від поляків. Флотилія Гуні зайняла перевози в Кременчуці, Бужині та Черкасах, а Яків Острянин повів головні сили повсталих на Лівобережжя. Зайнявши декілька міст, повсталі зупинилися в Говтві і перетворили це містечко на неприступну фортецю. Бої під Говтвою почалися 25 квітня 1638 р. В цих боях повстанці перебили кілька тисяч поляків і два полки німецької піхоти. 1 травня Стефан Потоцький почав відступати. 6 травня під Лубнами відбувся запеклий бій, що не приніс перемоги жодній із сторін. Потоцький замкнувся в Лубенський фортеці, а Острянин, поповнивши запаси під Миргородом, знову повів війська на Лубни та, зазнавши поразки, відступив до с. Жовнина. Поляки почали штурм. Вважаючи бій програним, Острянин з частиною війська відійшов на Слобожанщину під захист Російської держави. Повсталі обрали гетьманом Гуню і продовжували мужньо оборонятися. Але сили були нерівні, і повсталі пішли на переговори. 29 липня 1638 р. угода була підписана, проте над повсталими почалася розправа. Лише частина козаків на чолі з Гунею та Філоненком пробилася на Запоріжжя.

Козаки вимушені були підписати 28 листопада 1638 р. “Ординацію Війська Запорізького”, що скасовувала виборність старшини й козацький суд, встановлювала реєстр у 6 000 чоловік; усі, хто не потрапив до реєстру, ставали кріпаками панів. Замість гетьмана призначався обраний з шляхти комісар. Військові осавули і полковники теж призначалися з шляхти.

Отже, дві хвилі козацько-селянських повстань, що прокотилися українськими землями наприкінці ХVI - на початку ХVII ст. закінчилися поразками. Основними причинами невдач були: стихійність; неорганізованість; недосконале озброєння повстанців; локальний характер дій; малочисельність лав повсталих; протиріччя між козацькою старшиною та рядовим козацтвом; неузгодженість дій реєстрового та нереєстрового козацтва; нечіткість програмних установок; гнучка політика польського уряду, спрямована на розкол лав повстанців тощо. Однак, незважаючи на поразки, селянсько-козацькі повстання відіграли значну роль в історії українського народу, оскільки суттєво гальмували процеси ополячення та окатоличення, зменшували тиск феодального гніту, підвищували престиж та авторитет козацтва, сприяли накопиченню досвіду боротьби, служили прикладом для майбутніх поколінь борців за визволення народу, прискорювали формування національної свідомості.

Після поразки козацько-селянських повстань в Україні запанував шляхетський терор. Здавалося, що український народ повік загнали у польське ярмо, але це було затишшям перед бурею.

Тема 13. ПОЧАТОК ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ ПІД ПРОВОДОМ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО (1648 - 1649 рр.)

1. Передумови повстання. Особистість Богдана Хмельницького.

2. Жовті Води і Корсунь. Розгортання повстання.

3. Пилявці. Облога Львова і Замостя. Вступ до Києва.

4. Формування української національної держави.

5. Адміністративно-територіальний устрій.

6. Економіка. Соціальна політика гетьманського уряду.