Страсбург, 18 березня 1986 року

визнаючи, що людина має моральне зобов'язання поважати всіх
тварин і належним чином враховувати їхню здатність страждати та
пам'ятати, визнаючи, однак, що людині у її пошуках знань, здоров'я та безпеки необхідно використовувати тварин у тих випадках, коли
існують розумні підстави вважати, що це слугуватиме поглибленню
знань або відповідатиме загальним інтересам людини чи тварини, так
само, як вона використовує їх для забезпечення харчування, одягу
та як в'ючних тварин, сповнені рішучості обмежити використання тварин для дослідних
та інших наукових цілей з метою замінити таке використання, коли
це практично можливо, зокрема альтернативними заходами і
заохоченням до використання цих альтернативних заходів, бажаючи прийняти спільні положення для захисту тварин, що
використовуються у тих процедурах, які можуть спричинити біль,
страждання, занепокоєння чи завдати тривалої шкоди, а також
бажаючи забезпечити якнайменше застосування таких процедур у
випадках, коли вони є неминучими, погодились про таке:

Частина I

Загальні принципи

Стаття 1

1. Ця Конвенція застосовується до будь-якої тварини, що
використовується або призначена для використання у будь-якій
дослідній або іншій науковій процедурі, якщо така процедура може
спричинити біль, страждання, занепокоєння чи завдати тривалої
шкоди. Вона не застосовується до жодної недослідної
сільськогосподарської або клінічної ветеринарної практики. 2. У цій Конвенції: a) "тварина", якщо інше не зазначене, означає будь-яку живу
хребетну тварину, що не належить до людського роду, включаючи
непаразитуючі та/або відтворюючі личинкові форми, за винятком
інших зародкових чи ембріональних форм; b) "призначена для використання" означає тварину, що
розводиться або утримується з метою продажу, володіння або
використання у будь-якій дослідній або іншій науковій процедурі; c) "процедура" означає будь-яке дослідне або інше наукове
використання тварини, яке може спричинити біль, страждання,
занепокоєння чи завдати тривалої шкоди, включаючи будь-яке
втручання, що має на меті або може призвести до народження тварини
у будь-яких таких умовах, але за винятком найменш болючих методів,
що прийняті у сучасній практиці (тобто "гуманних" методів)
умертвіння або клеймування тварини. Процедура розпочинається, коли
тварина вперше підготовляється для використання, і закінчується у
разі відсутності подальших міркувань щодо цієї процедури;
запобігання болю, стражданням, занепокоєнню чи тривалій шкоді за
допомогою ефективного використання анестезії або знеболювання чи
інших методів не є підставою для виключення використання тварини
із сфери цього визначення; d) "компетентна особа" означає будь-яку особу, яка вважається
Стороною такою, що має компетенцію здійснювати на її території
відповідні функції, визначені у цій Конвенції; e) "уповноважений орган" означає на території тієї чи іншої
Сторони будь-яку установу, організацію чи особу, призначену для
виконання відповідного завдання; f) "установа" означає будь-яку постійну чи пересувну
установу, будь-яку будівлю, групу будівель або інші приміщення,
включаючи територію, яка не повністю облаштована огорожею чи
покрівлею; g) "установа-розплідник" означає будь-яку установу, в якій
тварини розводяться з метою їхнього використання у процедурах; h) "установа-постачальник" означає будь-яку установу, за
винятком установи-розплідника, з якої тварини постачаються для
їхнього використання у процедурах; i) "установа-користувач" означає будь-яку установу, в якій
тварини використовуються у процедурах; j) "гуманний метод умертвіння" означає умертвіння тварини з
якнайменшими фізичними та психічними стражданнями, властивими
видам тварин.

Стаття 2

Процедура може здійснюватися лише з однією чи більше з
нижченаведених цілей та з урахуванням обмежень, передбачених цією
Конвенцією: a) i) запобігання захворюванню, хворобливому стану чи іншим
відхиленням або їхнім наслідкам у людини, хребетних або
безхребетних тварин чи рослин, включаючи виробництво та перевірку
якості, ефективності та безпечності ліків, речовин або продукції; ii) діагностика чи лікування хвороби, хворобливого стану або
інших відхилень чи їхніх наслідків у людини, хребетних або
безхребетних тварин чи рослин; b) визначення, оцінка, регулювання чи зміна фізіологічного
стану людини, хребетних і безхребетних тварин чи рослин; c) охорона навколишнього середовища; d) наукові дослідження; e) освіта та професійна підготовка; f) судова експертиза.

Стаття 3

Кожна Сторона зобов'язується вжити всіх необхідних заходів
для запровадження положень цієї Конвенції та забезпечення
ефективної системи контролю та нагляду якнайшвидше та у будь-якому
випадку упродовж п'яти років від дати набрання чинності цією
Конвенцією стосовно відповідної Сторони.

Стаття 4

Жодне з положень цієї Конвенції не зашкоджує свободі Сторін
вживати більш суворих заходів для захисту тварин, що
використовуються у процедурах, або для контролю за використанням
тварин у процедурах і обмеження такого використання.

Частина II

Загальний догляд і приміщення

Стаття 5

1. Будь-яка тварина, що використовується або призначена для
використання у тій чи іншій процедурі, забезпечується приміщенням,
відповідним середовищем існування, якнайменш мінімальною свободою
пересування, їжею, водою та доглядом, що відповідають вимогам її
стану здоров'я та умовам утримання. Будь-яке обмеження можливостей
тварини задовольняти свої фізіологічні та етологічні потреби має
бути якнайменшим, коли це практично можливо. Під час виконання
цього пункту слід враховувати керівні принципи розміщення тварин
та догляду за ними, що викладені у додатку А до цієї Конвенції. 2. Середовище, у якому тварини розводяться, утримуються або
використовуються, перевіряється щоденно. 3. Умови утримання та стан здоров'я тварин обстежуються
достатньо ретельно і регулярно для того, щоб запобігати болю або
стражданням, занепокоєнню чи тривалій шкоді, що можуть бути
відвернуті. 4. Кожна Сторона визначає заходи, які зебезпечують
якнайшвидше усунення будь-яких виявлених недоліків або страждань.

Частина III

Здійснення процедури

Стаття 6

1. Процедура не здійснюється ні з однією з цілей, визначених
у статті 2, якщо помірковано та практично існує інший задовільний
з наукової точки зору метод, який не вимагає використання тварини. 2. Кожна Сторона має заохочувати наукові дослідження у галузі
розробки методів, які можуть забезпечити таку саму інформацію, що
отримується під час процедур.

Стаття 7

У разі необхідності здійснення тієї чи іншої процедури вибір
видів тварин ретельно розглядається і, коли це необхідно,
пояснюється уповноваженому органу; серед процедур вибираються ті,
які використовують мінімальну кількість тварин, спричиняють
якнайменше болю, страждань, занепокоєння чи тривалої шкоди та які
найвірогідніше призведуть до задовільних результатів.

Стаття 8

Процедура здійснюється під загальною чи місцевою анестезією
або знеболюванням чи за допомогою інших методів, які спрямовані на
усунення, коли це практично можливо, болю, страждань, занепокоєння
чи тривалої шкоди і застосовуються під час всієї процедури, якщо: a) біль, що спричиняється процедурою, є не меншим, ніж
порушення нормального стану тварини внаслідок застосування
анестезії чи знеболювання, або b) застосування анестезії чи знеболювання не є несумісним з
метою процедури. У таких випадках, для заборони здійснення такої
процедури без необхідності, вживаються відповідні законодавчі
та/або адміністративні заходи.

Стаття 9

1. Якщо тварину планується використати у процедурі, яка
завдасть їй або може завдати гострого болю, що вірогідно
продовжуватиметься, про таку процедуру має бути спеціально
заявлено уповноваженому органу, вона повинна бути обгрунтована або
на неї має бути отриманий спеціальний дозвіл такого органу. 2. Для забезпечення заборони здійснення такої процедури без
необхідності, вживаються відповідні законодавчі та/або
адміністративні заходи. Такі заходи включають: - або надання уповноваженим органом спеціального дозволу; - або подання спеціальної заяви про таку процедуру
уповноваженому органу, а також оскарження цим органом у судовому
чи адміністративному порядку, якщо він переконаний, що процедура
не має достатньо важливого значення для задоволення головних
потреб людини чи тварини, включаючи вирішення наукових проблем.

Стаття 10

Під час процедури до тварини, що використовується,
застосовуються положення статті 5, за винятком випадків, коли ці
положення є несумісними з метою процедури.

Стаття 11

1. Після закінчення процедури приймається рішення щодо того,
чи тварина залишається живою, чи вона умертвляється гуманним
методом. Тварина не повинна залишатися живою, якщо, навіть у
випадку відновлення її стану здоров'я до нормального в усіх інших
відношеннях, вона вірогідно страждатиме від тривалого болю чи
занепокоєння. 2. Рішення, згадані у пункті 1 цієї статті, приймаються
компетентною особою, зокрема ветеринаром, або особою, яка згідно
зі статтею 13 відповідає за процедуру або здійснила процедуру. 3. Якщо після закінчення процедури: a) тварина має бути залишена живою, їй надається відповідний
до її стану здоров'я догляд, забезпечується нагляд ветеринара або
іншої компетентної особи і вона утримується в умовах, що
відповідають вимогам статті 5. Однак дотримання умов, визначених у
цьому підпункті, може бути не обов'язковим, якщо, на думку
ветеринара, тварина не страждатиме внаслідок недотримання цих
умов; b) тварина не повинна залишатися живою або до неї не можуть
бути застосовані положення статті 5 для відновлення її нормального
стану, вона умертвляється гуманним методом якнайшвидше. 4. Тварина, яка була використана у процедурі, що спричиняє
гострий або тривалий біль чи страждання, незалежно від
застосування анестезії чи знеболювання, використовується у новій
процедурі тільки після відновлення її стану здоров'я до
нормального та за умови, якщо: a) під час нової процедури до тварини застосовується загальна
анестезія, яка підтримується, поки тварина не буде умертвлена; або b) нова процедура передбачає лише незначні втручання.

Стаття 12

Незважаючи на інші положення цієї Конвенції, у разі
необхідності для законних цілей процедури уповноважений орган може
дозволити випустити відповідну тварину на свободу, якщо він
переконаний у тому, що для забезпечення нормального стану тварини
був здійснений максимальний практичний догляд. Здійснення процедур
лише в освітніх цілях або цілях професійної підготовки не
дозволяється, якщо процедури передбачають випуск тварини на
свободу.

Частина IV

Дозвіл

Стаття 13

Для цілей, визначених у статті 2, процедура може
здійснюватися лише уповноваженими особами або під безпосереднім
контролем уповноваженої особи, або якщо відповідний дослідний чи
інший науковий проект санкціоновано згідно з положеннями
національного законодавства. Дозвіл видається тільки тим особам,
які, на думку уповноваженого органу, є компетентними.

Частина V

Установи-розплідники або установи-постачальники

Стаття 14

Установи-розплідники та установи-постачальники реєструються в
уповноваженому органі, за винятком випадків звільнення від
реєстрації згідно зі статтею 21 або статтею 22. Такі зареєстровані
установи дотримуються вимог статті 5.

Стаття 15

Під час реєстрації, передбаченої у статті 14, зазначається
відповідальна за установу особа, яка має бути компетентною для
того, щоб здійснювати або організовувати належний догляд за
тваринами тих видів, що розводяться або утримуються в установі.

Стаття 16

1. Зареєстровані установи-розплідники вживають заходів для
ведення реєстру тварин, що розводяться, в якому зазначаються
кількість та види тварин, що вибувають з розплідника, дата їхнього
вибуття та назва і адреса отримувача. 2. Зареєстровані установи-постачальники вживають заходів для
ведення реєстру, в якому зазначаються кількість та види тварин, що
надходять та вибувають, дата їхнього надходження та вибуття,
постачальник відповідних тварин, а також назва і адреса
отримувача. 3. Уповноважений орган визначає коло даних, які мають
реєструватися і надаватися йому особами, що відповідають за
установи, згадані у пунктах 1 і 2 цієї статті; такі дані
зберігаються якнайменш упродовж трьох років від дати останнього
запису.

Стаття 17

1. У будь-якій установі кожний собака та кіт мають
індивідуальне та постійне клеймо, яке проставляється у якнайменш
болючий спосіб до відлучення від матері. 2. Якщо неклеймований собака чи кіт надходить в установу
вперше після відлучення від матері, він клеймується якнайшвидше. 3. Якщо собака чи кіт передається з однієї установи до іншої
до моменту відлучення від матері і якщо клеймувати його попередньо
видається неможливим, реєстраційний документ на нього, що містить
повну інформацію із зазначенням, зокрема, його матері,
зберігається до моменту його клеймування. 4. Подробиці спорідненості та походження кожного собаки чи
кота заносяться в реєстр установи.

Частина VI

Установи-користувачі

Стаття 18

Установи-користувачі реєструються уповноваженим органом або
іншим чином затверджуються ним, і вони дотримуються умов,
визначених у статті 5.

Стаття 19

Установи-користувачі вживають заходів для забезпечення
устаткування та обладнання з урахуванням видів тварин, що
використовуються, та процедур, що здійснюються в цих установах.
Для отримання надійних результатів з використанням мінімальної
кількості тварин і мінімального ступеня болю, страждань,
занепокоєння чи тривалої шкоди, дизайн, технічне виконання та
функціонування такого устаткування і обладнання мають
забезпечувати якнайефективніше здійснення процедур.

Стаття 20

В установах-користувачах: a) призначається особа (особи), яка несе адміністративну
відповідальність за догляд за тваринами та роботу обладнання; b) забезпечується у достатній кількості підготовлений
персонал; c) вживаються відповідні заходи для забезпечення консультацій
ветеринара та лікування; d) на ветеринара або іншу компетентну особу покладаються
консультативні обов'язки у тому, що стосується нормального стану
тварин.

Стаття 21

1. Тварини видів, наведених нижче, які використовуються у
процедурах, отримуються безпосередньо із зареєстрованих
установ-розплідників або походять з них, за винятком випадків
загального або спеціального звільнення від реєстрації у порядку,
який визначається відповідною Стороною:

Миша Mus musculus Пацюк Rattus norvegicus Морська свинка Cavia porcellus Золотистий хом'як Mesocricetus auratus Кріль Oryctolagus cuniculus Собака Canis familiaris Кіт Felis catus Звичайний перепел Coturnix coturnix

2. Кожна Сторона зобов'язується поширити дію положень пункту
1 цієї статті на інші види, зокрема на ряд приматів, у разі
наявності розумних перспектив постачання достатньої кількості
тварин відповідних видів, що розводяться для відповідних цілей. 3. Бездомні тварини свійських видів у процедурах не
використовуються. Загальне звільнення від реєстрації, передбачене
пунктом 1 цієї статті, не може поширюватися на бездомних собак або
котів.

Стаття 22

Установи-користувачі використовують тільки тварин, що
постачаються із зареєстрованих установ-розплідників або
установ-постачальників, за винятком випадків загального або
спеціального звільнення від реєстрації у порядку, який
визначається відповідною Стороною.

Стаття 23

Із дозволу уповноваженого органу процедури можуть
здійснюватися за межами установ-користувачів.

Стаття 24

Установи-користувачі вживають заходів для ведення реєстру
даних і їхнього надання на вимогу уповноваженого органу. Зокрема,
ці дані мають бути достатніми для задоволення вимог статті 27 і,
крім того, вони мають містити кількість та види всіх отриманих
тварин, інформацію про те, від кого вони були отримані, а також
дату їхнього надходження.

Частина VII

Освіта та професійна підготовка

Стаття 25

1. Процедури, що здійснюються для цілей освіти, професійної
підготовки чи перепідготовки з різних спеціальностей або для
виконання іншої діяльності, включаючи догляд за тваринами, які
використовуються або призначені для використання у процедурах,
обов'язково мають повідомлятися уповноваженому органу та мають
здійснюватися компетентною особою особисто або під наглядом
компетентної особи, яка відповідатиме за забезпечення
відповідності процедур національному законодавству з урахуванням
положень цієї Конвенції. 2. Здійснення процедур, що мають на меті освіту, професійну
підготовку або перепідготовку в цілях, які не передбачені у пункті
1 вище, забороняється. 3. Процедури, згадані у пункті 1 цієї статті, обмежуються
процедурами, які виключно необхідні для цілей відповідної освіти
чи професійної підготовки, і здійснювати їх дозволяється тільки у
випадках, коли їхня мета не може бути досягнута аудіовізуальними
методами порівняної ефективності або будь-якими іншими
відповідними засобами.

Стаття 26

Особи, які здійснюють процедури або беруть участь у
процедурах, або доглядають за тваринами, що використовуються у
процедурах, включаючи нагляд, повинні мати відповідні освіту та
професійну підготовку.

Частина VIII

Статистична інформація

Стаття 27

1. Кожна Сторона збирає статистичну інформацію про
використання тварин у процедурах, і ця інформація, коли це є
законним, надається громадськості. 2. Інформація збирається стосовно: a) кількості та видів тварин, що використовуються у
процедурах; b) кількості тварин визначених категорій, що використовуються
у процедурах, які безпосередньо стосуються медицини та освіти і
професійної підготовки; c) кількості тварин визначених категорій, що використовуються
у процедурах, які мають на меті захист людини та охорону
навколишнього середовища; d) кількості тварин визначених категорій, що використовуються
у процедурах, передбачених законом.

Стаття 28

1. Кожна Сторона щорічно із дотриманням вимог національного
законодавства, що стосується таємності та конфіденційності, надає
Генеральному секретарю Ради Європи інформацію стосовно категорій
даних, зазначених у пункті 2 статті 27, яка подається у форматі,
визначеному у додатку B до цієї Конвенції. 2. Генеральний секретар Ради Європи опубліковує статистичну
інформацію, отриману від Сторін стосовно категорій даних,
зазначених у пункті 2 статті 27. 3. Кожній Стороні пропонується повідомити Генеральному
секретарю Ради Європи адресу свого національного органу, який на
прохання може надавати інформацію про більш докладні статистичні
національні дані. Такі адреси включатимуться у публікації
статистичних даних, що видаватимуться Генеральним секретарем Ради
Європи.

Частина IX

Визнання процедур, що здійснюються
на території іншої Сторони

Стаття 29

1. З метою запобігання зайвому дублюванню процедур, що
передбачені законодавством про охорону здоров'я та безпеку, кожна
Сторона, коли це практично можливо, визнає результати процедур, що
здійснюються на території іншої Сторони. 2. Для цього Сторони зобов'язуються, коли це практично
можливо і законно, надавати одна одній взаємну допомогу, зокрема
шляхом надання інформації про їхні законодавство та
адміністративну практику, які стосуються умов здійснення процедур
з метою обгрунтування прохань про реєстрацію продукції, а також
надійної інформації про процедури, що здійснюються на їхній
території та про дозволи або будь-які інші адміністративні
подробиці, що стосуються цих процедур.

Частина X

Багатосторонні консультації

Стаття 30

Упродовж п'яти років після набрання цією Конвенцією чинності
та один раз на п'ять років після цього або частіше, якщо цього
вимагає більшість Сторін, Сторони проводять багатосторонні
консультації під егідою Ради Європи для розгляду питання про
застосування цієї Конвенції, а також про доцільність її перегляду
чи поширення дії будь-якого з її положень. Ці консультації
відбуваються на засіданнях, що скликаються Генеральним секретарем
Ради Європи. Не пізніше двох місяців до засідання Сторони
повідомляють Генеральному секретарю Ради Європи прізвище свого
представника.

Частина XI

Заключні положення

Стаття 31

Цю Конвенцію відкрито для підписання державами - членами Ради
Європи та Європейськими співтовариствами. Вона підлягає
ратифікації, прийняттю або затвердженню. Ратифікаційні грамоти або
документи про прийняття чи затвердження здаються на зберігання
Генеральному секретарю Ради Європи.

Стаття 32

1. Ця Конвенція набирає чинності в перший день місяця, що
настає після закінчення шестимісячного періоду від дати, на яку
чотири держави - члени Ради Європи висловили свою згоду на
обов'язковість для них Конвенції відповідно до положень статті 31. 2. Стосовно будь-якого Учасника цієї Конвенції, який
висловлюватиме свою згоду на обов'язковість для нього Конвенції
після набрання нею чинності, ця Конвенція набирає чинності в
перший день місяця, що настає після закінчення шестимісячного
періоду від дати здачі на зберігання ратифікаційної грамоти або
документа про прийняття чи затвердження.

Стаття 33

1. Після набрання цією Конвенцією чинності Комітет міністрів
Ради Європи може запропонувати будь-якій державі, яка не є членом
Ради, приєднатися до цієї Конвенції у рішенні, що приймається
більшістю голосів, передбаченою у статті 20 d Статуту Ради Європи
(994_001), і одностайним голосуванням представників Договірних
Держав, які мають право засідати в Комітеті. 2. Стосовно будь-якої держави, що приєдналася до цієї
Конвенції, Конвенція набирає чинності в перший день місяця, що
настає після закінчення шестимісячного періоду від дати здачі на
зберігання документа про приєднання Генеральному секретарю Ради
Європи.

Стаття 34

1. Будь-який Учасник цієї Конвенції під час підписання або
здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або свого
документа про прийняття, затвердження чи приєднання може зробити
одне або більше застережень. Однак жодні застереження стосовно
статей 1-14 або статей 18-20 не дозволяються. 2. Будь-яка Сторона, яка заявила застереження згідно з
попереднім пунктом, може повністю або частково відкликати його
шляхом подання відповідного повідомлення на ім'я Генерального
секретаря Ради Європи. Відкликання набирає чинності від дати
отримання Генеральним секретарем такого повідомлення. 3. Сторона, яка заявила застереження щодо положення цієї
Конвенції, не може вимагати застосування цього положення будь-якою
іншою Стороною; однак, якщо її застереження є частковим або
умовним, вона може вимагати застосування цього положення у тому
обсязі, в якому вона сама його прийняла.

Стаття 35

1. Будь-який Учасник цієї Конвенції під час підписання або
здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або свого
документа про прийняття, затвердження чи приєднання може визначити
територію (території), до якої застосовуватиметься ця Конвенція. 2. Будь-яка Сторона може в будь-який інший час після цього
заявою на ім'я Генерального секретаря Ради Європи поширити дію
цієї Конвенції на будь-яку іншу територію, визначену в цій заяві.
Щодо такої території Конвенція набирає чинності в перший день
місяця, що настає після закінчення шестимісячного періоду від дати
отримання такої заяви Генеральним секретарем. 3. Будь-яка заява, зроблена відповідно до двох попередніх
пунктів, може стосовно будь-якої території, визначеної в цій
заяві, бути відкликана шляхом подання відповідного повідомлення на
ім'я Генерального секретаря. Відкликання набирає чинності в перший
день місяця, що настає після закінчення шестимісячного періоду від
дати отримання такого повідомлення Генеральним секретарем.

Стаття 36

1. Будь-яка Сторона може в будь-який час денонсувати цю
Конвенцію шляхом подання відповідного повідомлення на ім'я
Генерального секретаря Ради Європи. 2. Така денонсація набирає чинності в перший день місяця, що
настає після закінчення шестимісячного періоду від дати отримання
такого повідомлення Генеральним секретарем.

Стаття 37

Генеральний секретар Ради Європи повідомляє держави - члени
Ради Європи, Європейські співтовариства та будь-яку державу, що
приєдналася до цієї Конвенції, про: a) будь-яке підписання; b) здачу на зберігання будь-якої ратифікаційної грамоти або
будь-якого документа про прийняття, затвердження чи приєднання; c) будь-яку дату набрання чинності цією Конвенцією відповідно
до статей 32, 33 і 35; d) будь-яку іншу дію, будь-яке повідомлення або сповіщення,
які стосуються цієї Конвенції.

На посвідчення чого нижчепідписані, належним чином на те
уповноважені представники підписали цю Конвенцію.

Вчинено у Страсбурзі вісімнадцятого дня березня місяця 1986
року англійською та французькою мовами, причому обидва тексти є
однаково автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в
архіві Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає
засвідчені копії цієї Конвенції кожній державі - члену Ради
Європи, Європейським співтовариствам і будь-якій державі, якій
було запропоновано приєднатися до цієї Конвенції.

 

ЗАГАЛЬНІ ЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ ЕКСПЕРИМЕНТІВ НА ТВАРИНАХ

Ухвалено Першим національним конгресом з біоетики (20 вересня 2001 р., Київ, Україна) Ці принципи розроблено у відповідності до основних засад біоетики та біоетичної експертизи в інтересах захисту людини і всього біологічного різноманіття світу. Вони узгоджуються з положеннями “Європейської конвенції про захист хребетних тварин, які використовуються для експериментальних та інших наукових цілей” (Страсбург,1985р.).

Загальні положення

1. Біологічні та медичні експерименти на тваринах можуть проводитись лише у тих випадках, якщо вони спрямовані на одержання нових наукових знань, сприятимуть поліпшенню здоров’я людини і тварин, збереженню живої природи, є вкрай необхідними для якісного навчання і підготовки фахівців, проведення судово-медичної та криміналістичної експертизи, не становлять загрози для здоров’я людини.

2. Експерименти на тваринах виправдані тоді, коли є достатні підстави сподіватись, що їхні результати суттєво сприятимуть досягненню хоча б однієї із зазначених вище цілей. Неприпустимо використовувати тварин з дослідницькими та навчальними цілями, якщо ці цілі можуть бути досягнені іншими шляхами, без використання тварин.

3. Слід уникати буквального дублювання вже проведених раніше досліджень на тваринах, якщо воно не зумовлено доцільністю експериментальної перевірки результатів.

4. Вибір виду тварин, їх кількості, методики досліджень має бути ретельно обґрунтовано до початку експериментів і одержати схвалення уповноваженої особи чи органа біоетичної експертизи.

5. Тварини для експериментів повинні надходити з сертифікованого джерела їх розведення. Використання бродячих тварин суперечить принципам біоетики.

6. Визнаючи здатність тварин відчувати страждання і пам’ятати про них, при проведенні експериментів необхідно дотримуватись гуманності, уникати дистресу, болю, спричинення тваринам тривалої шкоди здоров’ю і полегшувати їхні страждання. Необхідно прагнути до максимального скорочення числа тварин і там де це є можливим, використовувати альтернативні методи, які не потребують їх участі.

7. Експериментальні роботи на тваринах має проводити кваліфікований дослідник (експериментатор), що обізнаний з правилами біоетики і дотримується їх. Використання тварин у навчальному процесі проводиться під наглядом фахівця-викладача.

8. Лабораторії, наукові та навчальні заклади і організації, де проводяться експерименти на тваринах, підлягають відповідній атестації повноважними органами. Зокрема, перевіряється відповідність стандартам “належної лабораторної практики” (GLP), що є міжнародною вимогою до проведення медико-біологічних та інших експериментальних досліджень.

II Вид і кількість тварин

1. Вибір експериментатором того чи іншого виду тварин має бути ретельно обгрунтованим з урахуванням його адекватності меті роботи та можливості скорочення кількості тварин.

2. Експериментатор повинен прагнути до вибору виду тварин, які посідають нижче місце у філогенетичному ряду.

3. Моральним обов’язком експериментатора є досягнення відтворюваних результатів дослідження із використанням мінімальної кількості тварин. Для цього використовують стандартизованих тварин, математичні методи планування експерименту та обробки одержаних даних, комп’ютерні та математичні моделі, досліди in vitro на мікроорганізмах, тканинних та клітинних культурах та інші альтернативні методи. У навчальному процесі важливе місце посідають діючі моделі та пристрої для імітації моделей, макетування, використання аудіо- та відеоматеріалів.

4. Як правило, перевагу надають інбредним тваринам, стандартизованим за генетичними та мікробними параметрами, умовами утримання і харчування. Але слід враховувати, що екстраполяція одержаних таким шляхом даних на інші лінії тварин не завжди можлива, і тоді виникає необхідність повторювання експериментів на інших лініях.

5. Особи та організації, які розводять тварин для експериментальної та навчальної роботи, підлягають відповідній атестації уповноваженими органами.

6. Дані про джерело одержання тварин для експерименту та їхня біологічна характеристика мають бути документально зафіксовані експериментатором. Особливо це стосується собак і котів та їхніх батьків.

III. Утримання та догляд за тваринами

1. Гуманне ставлення до піддослідних тварин повинно проявлятися на всіх етапах роботи з ними, тобто транспортування, маркування, розміщення, проведення та закінчення експерименту, включаючи евтаназію.

2. Умови розміщення, утримання тварин та навколишнє середовище мають забезпечувати хоча б мінімальну свободу рухів, достатню кількість якісної їжі, води, повітря, належний санітарно-гігієнічний стан, що є запорукою збереження їхнього здоров’я та благополуччя.

3. Умови, в яких здійснюються розмноження, утримання та використання тварин, мають перевірятися щоденно.

4. Стан здоров’я та поведінка тварин повинні бути об’єктами уважної та систематичної перевірки, щоб попередити біль, дистрес, страждання або звести до можливого мінімуму в тих випадках, коли неможливо їх уникнути.

5. Спеціальні заходи перестороги повинні прийматися у випадках, коли тварини є джерелом потенційної небезпеки для обслуговуючого персоналу, експериментатора та інших людей, для інших тварин, а також для навколишнього середовища.

6. Приміщення, де утримуються, використовуються експериментальні тварини, а також їх обладнання повинні відповідати зазначеним вище вимогам.

7. Для організації та контролю за здійсненням належного догляду за тваринами призначається адміністративно відповідальна особа (особи).

8. Догляд за тваринами здійснює персонал, який обізнаний із зазначеними вимогами та має досвід відповідної роботи.

9. У разі необхідності тваринам повинна надаватись кваліфікована ветеринарна допомога.

10. Умови утримання тварин та догляду за ними повинні бути доступні для перевірки повноважними органами та особами, а також громадськими організаціями захисту тварин та іншими об’єднаннями громадян у межах чинного законодавства

Проведення експериментів

1. Вибір технології експериментів на тваринах проводиться таким чином, що перевага надається методам, які потребують мінімальної кількості тварин, якнайменше спричиняють біль, страждання, дискомфорт або тривалі негативні наслідки для здоров’я тварин, а також не створюють безпосередньої загрози для здоров’я експериментатора, технічного персоналу, інших людей, тварин та навколишнього середовища. Експериментальний метод обирається з урахуванням можливості одержання задовільних результатів.

2. Виходячи з принципу гуманного поводження з лабораторними тваринами, експериментатор і технічний персонал морально зобов’язані під час проведення експерименту звести до мінімуму можливу шкоду для тварини, яка зазначена у попередньому параграфі, особливо при проведенні хірургічних операцій.

3. З метою виконання цих вимог необхідно застосовувати загальний наркоз, загальне чи місцеве знеболювання, за винятком тих випадків, коли це є несумісним з метою експерименту (моделювання травми, шокових станів, опікової хвороби та інше). У такому випадку експериментатор зобов’язаний зробити відповідне письмове повідомлення (окремою заявою або в тексті наукового проекту) і одержати схвалення уповноваженого органа з біоетичної експертизи.

4. Якщо після закінчення експерименту відповідальною особою прийнято рішення залишити піддослідну тварину живою, необхідно прийняти усі можливі заходи щодо якнайшвидшого відновлення її здоров’я та благополуччя і повернення до належних умов утримання та догляду.

5. Не можна повторно використовувати тварину, яка вже була в експерименті, що супроводжувався болем чи стражданням, незалежно від застосування наркозу чи знеболювання, до відновлення задовільного стану здоров’я. Винятками є повторні експерименти, в яких тварина буде постійно знаходитись під загальним наркозом аж до її знеживлення, або такі, що пов’язані з мінімальним втручанням у здоров’я і благополуччя тварин

Знеживлення тварини

1. Рішення про знеживлення тварини приймається експериментатором на етапі планування експерименту або наприкінці його виконання при виникненні несподіваних обставин, що є несумісними з життям тварини чи завдадуть в подальшому тривалого болю, дистресу або шкоди її здоров’ю. В останньому випадку доцільно одержати консультацію ветеринарного фахівця.

2. Знеживлення тварин повинно здійснюватись гуманним методом, тобто із спричиненням їй мінімального фізичного та емоційного страждання у відповідності до виду тварини.

VI. Доступ до інформації

1. Результати наукових досліджень на тваринах підлягають документуванню та оприлюдненню. Відповідна інформація є відкритою, за винятком тих випадків, коли вона не може бути розголошена в інтересах збереження державної, патентної, судової чи комерційної таємниці та охорони інтелектуальної власності.

2. Форма оприлюднення згаданої інформації має бути доступною для фахівців та громадськості

VII. Відповідальність за порушення норм біоетики

1. У питаннях використання тварин для наукових та навчальних цілей експериментатор керується моральною відповідальністю перед суспільством та тваринним світом.

2. Неприпустимо проведення експериментів на тваринах, що можуть завдати їм болю, дистресу чи шкоди здоров’ю, з метою одержання особистої користі.

3. Дії експериментатора, що стосуються поводження з тваринами, не повинні суперечити нормам етики і законодавчим актам України та визнаним державою документам міжнародних організацій.

4. Адміністрація закладів, де проводяться експерименти на тваринах, особи, що проводять їх, організовують та здійснюють догляд за тваринами, несуть відповідальність за правильну організацію, проведення і поточний контроль наукової, експертної роботи або навчального процесу згідно діючих регламентних документів, що стосуються біоетики та біоетичної експертизи.