Порядок і методи обліку виробничих витрат

В американських фірмах застосовують переважно два ме­тоди обліку виробничих витрат і калькуляції собівартості про­дукції: метод обліку витрат за замовленнями (позамов­ний) та метод обліку витрат за процесами (попроцесний). Перший з них майже відповідає методам обліку витрат за замовленнями, а другий — методові обліку витрат на вироб­ництво. Обидві системи обліку витрат на виробництво, які за­стосовуються в промислових фірмах США, за своїми функція­ми значно ширші, ніж методи обліку витрат в Україні, оскіль­ки поряд з обліком витрат і обчисленням собівартості одиниці продукції вони включають також контрольну й аналітичну функції за статтями витрат виробництва.

При обліку витрат за замовленнями об'єктами калькуляції є вироби, замовлення, партії (або групи) виробів, а при обліку витрат за процесами — виробничі операції та процеси.

Незалежно від методу обліку для кожного калькуляційно­го об'єкта відкривається аналітичний облік і виробничі витра­ти пов'язуються безпосередньо з кожним замовленням.

Метод обліку витрат за процесами ґрунтується на зведенні в одне ціле виробничих витрат різних цехів і процесів або центрів витрат, через які проходить продукт за певний період часу.

Позамовний метод обліку використовують в індивідуаль­ному та дрібносерійному виробництві. Він застосовується пе­реважно на підприємствах з коротким циклом виробничого процесу, оскільки керівник фірми, отримавши замовлення, планує виробництво так, щоб отримати прибуток від викона­ного замовлення за максимально короткій строк.

Виробничий відділ на кожне замовлення складає спеціаль­ну форму "Виробниче замовлення". У ній вказуються такі дані: замовник, назва виробу, кількість продукції, номер і період, за який замовлення буде виконано, необхідна кількість і сума матеріальних, трудових і накладних витрат.

Після складання виробничого замовлення один його при­мірник передається в бухгалтерію для відкриття калькуля­ційної відомості цього замовлення й обліку фактичних витрат.

Керівник фірми, ознайомившись із калькуляційною відо­містю, санкціонує виробництво визначеної кількості продукції, дату готовності виробу, яка вноситься у відомість разом із да­тою початку роботи. Всі витрати у процесі виконання цього замовлення відображаються в калькуляційній відомості замов­лення. Вартість прямих матеріальних витрат простежується до робочого процесу за допомогою заявок на матеріали. У кожній заявці обліковується не тільки номенклатура прямих матеріалів, а й їх вартість, номер замовлення, на яке будуть витрачені ці матеріали. Прямий робочий час акумулюється в кожному виробничому відділі за ярликами на робочий час. На цих ярликах вказується кількість робочого часу, затраченого на виконання замовлення, яке вноситься в калькуляційну відомість разом із сумою заробітної плати відділу. Змінні та постійні накладні витрати використовують на основі встанов­леної ставки на одиницю прямої робочої сили для кожного відділу. Ці ставки завчасно визначені до початку фінансового року.

Усі витрати, пов'язані з виконанням замовлення, мають бути внесені в калькуляційну відомість цього замовлення. Тому витрати, відображені в дебеті рахунку "Виробництво" протягом періоду виготовлення, будуть дорівнювати сумі всіх витрат, показаних у калькуляційній відомості замовлення на цей період, а кредитовий бік рахунку відображає витрати на закінчені роботи.

Собівартість продукції обчислюється за замовленнями, але виконання замовлення може бути розпочато в одному періоді, а закінчено — в наступному. Тому калькуляція собівартості для одного замовлення може мати дані про витрати, що охоплюють два або більше облікових періоди. Тому об'єктом калькуляції при цій системі є собівартість закінчених замовлень незалежно від терміну їх виконання. Виробничі витрати відносяться на відповідне замовлення, на виготовлення якого вони були ви­трачені. Витрати, що безпосередньо не відносяться на будь-яке певне замовлення, розподіляються між усіма замовленнями на основі встановленої ставки. Встановлені норми виробничих витрат дають можливість визначити загальну суму витрат і собівартість одиниці продукції одразу після закінчення роботи.

Така система обліку витрат на виробництво дуже трудо­містка. Контроль за виробничими витратами в цеху при сис­темі позамовного обліку складніший, ніж при системі за про­цесами, бо витрати в першій системі акумулюються на кожне замовлення, а не за центрами відповідальності. При пій сис­темі неможливо контролювати використання постійних на­кладних витрат за кожним замовленням або процесом. Постійні накладні витрати розподіляють за замовленнями з допомогою затвердженої ставки. Різниця між фактичною су­мою виробничих витрат і передбаченою бюджетною сумою віднесена на рахунок "Реалізація продукції".

За замовним методом обліку витрат на виробництво та каль­куляції собівартості продукції рахунок "Виробничі накладні витрати" закривають у кінці року, а нерозділену частину на­кладних витрат списують на рахунок "Реалізація продукції".

Попроцесний метод обліку виробничих витрат застосо­вують у масовому та серійному виробництвах. Є три форми попроцесного методу обліку витрат на виробництво: послідов­ний, паралельний і роздільний.

При послідовному методові виробничі витрати одного цеху або процесу послідовно перераховуються на рахунок наступ­ного цеху обробки. Паралельний облік ведеться на тих підприєм­ствах, де обробка продукції відбувається одночасно за кілько­ма процесами, необхідними для випуску одного і того ж виро­бу. Роздільно облік здійснюється там, де випускається одно­рідна продукція з різними процесами обробки.

При попроцесному методові обліку затрат на виробниц­тво витрати нагромаджуються за певний період часу за цеха­ми, центрами витрат і процесами, тобто за обліково-калькуля­ційними підрозділами.

Витрати нагромаджуються поступово протягом звітного періоду, а наприкінці їх групують за цехами або процесами. Випуск продукції відображають за процесами щоденно (що­тижнево), а наприкінці звітного періоду підсумовують у цехо­вих звітах. Загальну суму всіх витрат за кожним процесом ділять на загальний випуск виробів після закінчення процесу, щоб отримати середню собівартість виробу за звітний період.

Якщо обробка виробів не закінчена, то продукція та неза­вершене виробництво водночас вважаються готовими вироба­ми. Коли виник брак, то збитки відносять на цех і тим самим збільшують середню собівартість виробу. Якщо матеріали ви­готовляють не в одному, а в кількох цехах, витрати одного цеху переносять на наступний цех. Загальну суму витрат і собівартості одного виробу визначають після закінчення ви­робництва та підсумовування всіх витрат.

Після того, як витрати підраховані в кожному цеху та центрі відповідальності, керівники цих підрозділів складають звіт про витрати виробництва. В ньому вказуються кількість виготов­леної продукції та її вартість, собівартість одиниці виготовле­ної продукції в цеху або процесі, кількість і вартість залишків незавершеного виробництва на початок і кінець звітного пе­ріоду, кількість і вартість продукції, отриманої від інших цехів, а також переданої в наступний цех. Якщо були витрати і брак, то фіксуються кількість і вартість забракованих виробів. На основі звіту про витрати визначається і контролюється цехова собівартість продукції.

Для обчислення собівартості одиниці продукції після отри­маного звіту про витрати виробничих підрозділів підсумову­ють усі прямі виробничі затрати, визначають загальну суму непрямих накладних витрат і розподіляють їх між основними цехами відповідно до встановленої ставки. Потім відношен­ням суми виробничих витрат до кількості готових виробів визначають собівартість одиниці готового виробу. Після цього всі витрати переносяться на відповідні бухгалтерські рахунки виробничих витрат.

При попроцесному обліку витрат на виробництво матеріа­льні витрати обліковують на основі вимог на видачу матеріа­лів. Трудові затрати фіксують у відповідних документах з об­ліку праці. Сума накладних витрат у більшості випадків роз­поділяється відповідно до завчасно встановленої ставки. Цей метод застосовується на підприємствах із сезонним характе­ром виробництва.

Для розрахунку собівартості одиниці продукції та готового виробу за процесами застосовують три способи розрахунків, які безпосередньо залежать від характеру виробничого процесу. У першому з них на початок і кінець звітного періоду взагалі немає залишків незавершеного виробництва, у другому — залишків незавершеного виробництва немає тільки на початок періоду, у третьому — залишки незавершеного виробництва є на початок і кінець звітного періоду.

Отже, у промислових фірмах США обліку витрат на вироб­ництво та калькуляції собівартості надається пріоритетне зна­чення, бо вони прямо впливають на фінансові результати гос­подарської діяльності кожної фірми.

 

Облік зобов’язань

Облік короткотермінових зобов'язань

Зобов'язання є юридично регламентованим обов'язком ком­панії щодо виплати грошей і надання товарів, робіт і послуг, які виникли в результаті минулих подій.

Зобов'язання поділяються на короткотермінові та довготермінові, які послідовно відображаються в балансі.

У міжнародних стандартах питання, пов'язані з обліком і відображенням у звітності короткотермінових зобов'язань сто­суються стандарту 13 "Представлення поточних активів і поточних короткотермінових зобов'язань" і стандарту 10 "Непе­редбачені обставини та обставини, що виникли після дати скла­дання балансу".

Короткотермінові зобов'язання — це зобов'язання, які мають бути погашені протягом одного року. Вони погашають­ся в результаті використання поточних оборотних активів або за рахунок утворення нових короткотермінових зобов'язань.

Короткотермінові зобов'язання поділяються на дві групи:

1) детерміновані, або чітко виражені, зобов'язання;

2) можливі, чи непередбачені, потенційні зобов'язання.

Детерміновані — це зобов'язання, які чітко визначені як з погляду існування, тобто обумовлені контрактом і законодав­чими вимогами, так і щодо величини (сума їх точно обумовле­на). Це — рахунки до оплати, векселі до оплати, дивіденди до оплати, аванси, податки до виплати, нараховані зобов'язання.

Рахунки до оплати (кредиторська заборгованість за рахун­ками, торгові рахунки до оплати) є заборгованістю компанії за товари, роботи, послуги, що виникли в результаті придбань за відкритим рахунком. Визначення величини кредиторської заборгованості не спричиняє труднощів, оскільки ця сума відображена в рахунку. Проблеми виникають при обліку зни­жок за оплату в зазначені терміни (валовий і чистий методи).

Є два види короткотермінових векселів до оплати:

1) торгові векселі до оплати;

2) неторгові векселі до оплати, чи векселі короткотерміно­вої позики.

Торгові векселі виникають при купівлі основних засобів, товарів, послуг, коли заборгованість перед продавцем оформ­ляється звичайним векселем. Величина такої заборгованості визначається номінальною сумою векселя. При цьому процен­ти, якщо вони визначені, відображаються як самостійний вид короткотермінової заборгованості.

Розглянемо на прикладі порядок обліку векселів до оплати.

1 жовтня 1996 р. компанія А отримала позику 1000 дол. під 12 % на рік з оплатою процентів у момент погашення. Ця операція відображається так:

1 жовтня

Д-т "Грошові кошти" — 1000 дол.;

К-т "Короткотермінові (процентні) векселі до оплати" — 1000 дол.

31 грудня компанія, хоч ніяких процентів не виплачує, робить коректуючу проводку на суму нарахованих процентів до виплати, що віднесені на цей рік і є виплатами цього року.

Д-т "Витрати за виплатою процентів" (1000 • 12 % • 3: 12) = = 30-30 дол.;

К-т "Проценти до виплати" — 30 дол.

У балансі за 1996 р. з'явилися такі статті:

Короткотермінові векселі до оплати (%) — 1000 дол. Проценти до виплати — 30 дол.

У звіті про прибутки і збитки теж з'явилася стаття:

Витрати до виплати % — ЗО дол.

ЗО вересня (після закінчення дії векселя) при погашенні номі­нальної суми векселя та процентів буде складено проводку:

Д-т "Проценти до виплати" — ЗО дол.

Д-т "Видатки за виплатою процентів" — (1000 • 12 % • 9:: 12) — 90 дол.

Д-т "Короткотермінові векселі до оплати" — 1000 дол. К-т "Грошові кошти" — 1120 дол.

Непередбачені чи потенційні зобов'язання визначаються як умова або ситуація, кінцевий результат якої буде підтвердже­но тільки в момент здійснення чи нездійснення непередбаче­них подій. Тобто підтверджується сума платежів платника, дата платежів або наявність самого платежу.

Непередбачені зобов'язання можуть нараховуватись і відоб­ражатись у звітності, а можуть відображатися лише в пояс­неннях до звітності.

Вирішення цього питання залежить від рівня здійснення непередбачених обставин. У стандарті 5 "Облік непередбаче­них подій" визначено три таких рівні:

1) можливий — передбачається, що події будуть здійснені;

2)достатньо можливий — можливість проведення цих подій більша, ніж малоймовірна, але менша, ніж можлива;

3)малоймовірний — імовірність здійснення майбутніх подій невелика.