Класифікація статей балансу

У багатьох країнах світу активи і зобов'язання поділяють на поточні (оборотні) та непоточні (необоротні). Однак такий підхід не може бути застосований до всіх підприємств. Наприклад, таку класифікацію не можливо використовувати в балансі банку (оскільки більша частина його активів і зобов'язань є поточними), або щодо підприємств, які мають дуже тривалий операційний цикл.

У зв'язку з цим МСБО 1 "Подання фінансових звітів" передбачає два альтернативні підходи до подання статей у балансі:

- розмежування активів і зобов'язань на поточні та непоточні;

- подання активів і зобов'язань у порядку їхньої ліквідності.

У разі, якщо підприємство застосовує класифікації активів і зобов'язань на поточні та непоточні, йому слід ураховувати призначення відповідних активів, терміни погашення зобов'язань у контексті операційного циклу.

Операційний цикл — термін між придбанням матеріалів, з яких розпочинається процес їх переробки, та реалізацією (після переробки) за гроші або інструмент, який вільно конвертується у гроші (вексель, чек тощо).

Поточними є такі активи:

- грошові кошти або їх еквіваленти, що не обмежені у використанні;

- активи, що, як очікується, будуть реалізовані або використані (спожиті) у звичайному процесі операційного циклу підприємства;

активи, що, як очікується, будуть реалізовані або використані протягом 12 місяців з дати балансу.

Усі інші активи вважаються непоточними.

Виходячи з цього, звичайно до складу поточних активів належать:

- грошові кошти та їх еквіваленти;

- короткострокові фінансові інвестиції;

- дебіторська заборгованість покупців (замовників);

- запаси;

- витрати майбутніх періодів.

Еквівалентами грошових коштів є короткострокові фінансові інвестиції, які можуть бути вільно конвертовані у відому суму грошових коштів і мають незначний ризик щодо зміни вартості.

Звичайно такими еквівалентами вважають високоліквідні короткострокові (як правило, на термін, що не перевищує 3 місяців) боргові цінні папери. Наприклад, у США такими цінними паперами є: казначейські векселі, комерційні папери (незабезпечені зобов’язання великих компаній), акцептовані банком векселі, депозитні сертифікати, випущені урядом або фінансовими установами.

Фінансові інвестиції включаються до складу поточних активів за умови, що вони є ринковими (тобто існує активний ринок, який дає змогу встановити їхню ринкову вартість), та, як очікується, будуть реалізовані протягом 12 місяців починаючи з дати балансу.

Дебіторська заборгованість, пов’язана з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), та запаси, які є частиною звичайного операційного циклу підприємства вважаються поточними активами, навіть якщо не очікується, що вони будуть реалізовані або використані (спожиті) протягом 12 місяців з дати балансу.

Дебіторська заборгованість та запаси, які не є частиною операційного циклу підприємства, відносяться до складу поточних активів, якщо вони будуть реалізовані або спожиті протягом 12 місяців з дати балансу.

Витрати майбутніх періодів є поточними активами, якщо підлягають списанню протягом 12 місяців з дати балансу.

До складу непоточних активів включають основні засоби, нематеріальні активи, довгострокову дебіторську заборгованість, фінансові інвестиції та інші активи, які не є поточними.

Зобов'язання вважають поточними, якщо воно:

- як очікується, буде погашено у звичайному процесі операційного циклу;

має бути погашено протягом 12 місяців починаючи з дати балансу.

Усі інші зобов'язання відповідно є непоточними.

До поточних зобов'язань звичайно належать:

- кредиторська заборгованість постачальникам і підрядникам за отримані від них товари, роботи, послуги;

- поточна заборгованість за розрахунками з бюджетом з податків та інших платежів;

- заборгованість з оплати праці;

- заборгованість зі страхування;

- авансові платежі замовників;

- короткострокові кредити банку;

- нараховані доходи (дивіденди, % тощо).

При віднесені заборгованості до складу поточних зобов'язань застосовують підхід, аналогічний визначенню поточних активів.

Зобов'язання, пов’язані з витратами, які виникають у процесі нормального операційного циклу (придбання сировини, оплата комунальних послуг, оплата праці, персоналу тощо), є поточними навіть тоді, коли термін погашення їх настає після більше ніж 12 місяців від дати балансу.

Зобов'язання, не пов'язані з операційним циклом підприємства (кредити банку і дивіденди, які підлягають сплати учасникам; податок на прибуток, що підлягає сплаті), вважають поточними лише за умови, що їх потрібно погасити протягом 12 місяців починаючи з дати балансу.

Типовими прикладами непоточних зобов'язань є:

- облігації, до оплати;

- зобов'язання по фінансовому лізингу;

- зобов'язання по пенсійним програмам;

- довгострокові кредити банку.

Слід помітити, що до складу непоточних активів включається тільки частина довгострокових зобов'язань (на яку нараховуються відсотки), яка не підлягає погашенню на протязі 12 місяців з дати балансу.

МСБО не визначає формат балансу, тому підприємство має змогу самостійно обирати форму подання інформації щодо фінансового стану, коли інше не передбачене законодавством.

В міжнародній практиці отримали розповсюдження такі моделі балансу:

Форма	Рівняння, на якому базується структура балансу.
Горизонтальна	Активи = Зобов'язання + Власний капітал
Вертикальна	Активи = Зобов'язання + Власний капітал
Вертикальна	Активи – Зобов'язання = Власний капітал

 

Крім цього, у межах цих моделей балансу його статті можуть бути приведені у послідовності зростання або зменшення їх ліквідності.

Фінансова звітність (в основному бухгалтерський баланс і звіт про прибутки та збитки) аналізуються за такими напрямками: горизонтальний аналіз, вертикальний аналіз та аналіз на основі розрахунку відносних показників.

Горизонтальний аналіз полягає в порівнянні окремих показників (статей) балансу підприємства, звіту про прибутки та збитки інших звітів за два суміжні звітні періоди, а також у динаміці за кілька років. Дає змогу визначити тенденції розвитку підприємства та окремих показників його діяльності.

Вертикальний аналіз – це структурний аналіз балансу, звіту про прибутки та збитки чи інших форм фінансової звітності. Він дає змогу вивчити та оцінити структуру активів підприємства, тобто частку оборотних і необоротних активів, грошових коштів, фінансових вкладень, основних засобів, запасів і т.ін. у загальній умі активів.

Аналогічно аналізується структура короткострокової та довгострокової заборгованості і власного капіталу. При структурному аналізі звітності про прибутки і збитки всі показники звіту співвідносяться до обсягу чистого продажу (доходу від реалізації). Перевагою цього виду аналізу є логічна можливість порівняння вираженої у відсотках структури показників фірми зі структурою показників інших фірм незалежно від їхніх розмірів. Це дає змогу відшукати оптимальну структуру активів та пасивів підприємства для успішного здійснення господарської і фінансової діяльності.

Аналіз фінансового стану підприємства на основі розрахунку відносних показників (коефіцієнтів) є глибшим, грунтовнішим. У систему відносних показників входять показники платоспроможності (ліквідності), оборотності (ділової активності), заборгованості (структури капіталу),прибутковості (рентабельності) тощо. Слід зазначити, що в різних країнах кількість таких показників може бути різна. Крім основних, розраховуються і похідні показники. Крім того, віднесення певного показника до тієї чи іншої групи може мати елемент умовності. Нижче наведені система основних відносних показників фінансового стану підприємства та методика їх розрахунку.