Методи і прийоми роботи з образотворчою наочністю

Сьогодні накопичений значний досвід викоритання образних наочних засобів різних видів: історичних картин, історичних портретів, карикатур, рекламної продукції, плакатів, фотографій. Усередині цієї групи також виділяють декілька видів: об'ємні та площинні, навчальні і документальні, динамічні і статистичні, демонстраційні та роздаткові і т.п. Наприклад: документальні площинні наочні засоби ‒ малюнки сучасників, документальні фотографії, кінофільми тощо. До композиційних образотворчих засобів належать навчальні картини, репродукції, художні кінофільми та ін.

Більшу частину образотворчих засобів складають історичні картини-репродукції (як копії картин відомих художників) та навчальні картини. Навчальні картини ‒ наочні посібники, спеціально створені художниками або ілюстраторами до тем шкільних курсів історії. Картини поділяються на подієві, типологічні і культурно-історичні. Якщо на картині зображено унікальне історичне явище, то їх називають,,подієвими” і використовують для ілюстрування сюжетів розповідей або друкованих текстів. Подієві картини створюють уявлення про конкретні історичні події. Це, наприклад, такі картини: В. Томбі,,Саламінська битва”, М. Ройтер,,Вступ Жанни д'Арк до Орлеана”, Т. Ксенофонтов,,Бій Спартака з римським загоном” та ін. Зміст картини включається в позповідь, коли настає зображений на ній момент.

Якщо на них зображено типове історичне явище, то такі картини, відносять до числа типологічних. Типологічні картини відтворюють багаторазово повторювані історичні факти, події, типові для досліджуваної епохи (,,Женці” О. Славістона,,,Бій з білополяками” М. Самокиша,,,Ворог наближається” Т. Яблонської,,,Колгоспний ярмарок” О. Максименка тощо). На їх основі учні аналізують та узагальнюють характерні ознаки історичних фактів.

О. Пометун виокремлює ще культурно-історичні картини, які знайомлять учнів із предметами побуту, пам'ятками матеріальної культури. На них можуть бути зображені пам'ятки архітектури й архітектурні стилі, побутові деталі різних часів з їх особливостями, різні механізми і принципи їх роботи (,,Дальні печери” В. Непийпива,,,Сільський краєвид” М. Маковського та ін.).

Щоб навчальні картини можна було легко сприймати з будь-якого місця в класі, тематичні колекції картин роблять достатньо великими і виконують яскравими фарбами.

На уроках картина використовується з різною метою:

‒ як основне джерело знань;

‒ як зорова підстава до розповіді вчителя;

‒ як засіб закріплення знань.

За радянських часів була розроблена різнопланова методика використання образотворчих наочних засобів навчання історії. Але вона здебільшого розповсюджувалася лише на,,правильні” твори мистецтва, ідеї та зміст яких не суперечили марксизму-ленінізму.

Методист В.Г. Карцов запропонував такий алгоритм роботи з картиною:

1) вчитель відкриває або вивішує картину у той момент, коли це найбільш доцільно за ходом розповіді;

2) педагог дає учням певний час для цілісного сприйняття зображення;

3) починаючи свою розповідь, учитель вказує місце і час дії;

4) подавши загальний опис обставин, фону події, педагог зупиняється на головному;

5) з'ясовує деталі;

6) у підсумку вчитель робить загальний висновок, вказуючи на суттєві ознаки явища.

Якщо молодшим школярам показують тільки навчальні картини, то в середніх та старших класах вже можна демонструвати старовинні гравюри (А. Дюрер, гравюра,,Селяни”), замальовки сучасника (малюнок 70-х рр. ХVІІІ,,Бостонське чаювання”), репродукції відомих картин (Е. Делакруа,,Свобода на барикадах”). Художні картини відіграють на уроках роль історичного факту (твори мистецтва, що належать пензлю конкретного художника, конкретної епохи). У цій функції художні картини залучаються для вивчення розвитку культури в той чи інший історичний період.

У таких випадках можна запропонувати мистецтвознавчий аналіз твору за спеціально розробле пам'ятками. Наведемо приклад пам'ятки, яку пропонує Н. Запорожець:

1. Ім'я автора і час створення твору.

2. Зміст твору: його сюжет, хто зображений, що зображено (передній план, центр, задній план, інтер'єр житла, пейзаж).

3. Засоби вираження: об'ємність, пропорційність, перспективність, колір.

4. Які почуття та ідеї вклав художник у свій твір?

Доцільне також таке завдання: розповісти, які історичні легенди чи реальні події є основою картин, створених українськими чи зарубіжними художниками (наприклад, І. Рєпін,,Запорожці пишуть листа турецькому султану” та ін. Інколи, розбираючи той чи інший твір художника, у виховних цілях варто знайомити учнів з біографічними даними автора картини. Прикладом можуть бути біографії художників О. Куїнджі, Т. Шевченка та ін..

Вчитель повинен вміти користуватися різними прийомами демонстрування ілюстрацій: вести розповідь за картиною, включаючи її в подання нового матеріалу; вдаватися до неї для кращого розкриття теоретичних положень чи пояснення складних явищ; використовувати як опору для наукових висновків та узагальнень; посилювати з її допомогою емоційний вплив своєї розповіді; використовувати як інформативний матеріал про культурне, господарське й суспільне життя в ту або іншу епоху.

Методисти розробили різноманітні прийоми роботи з картиною: вчитель демонструє картину, а учні називають все, що на ній зображено; за завданням вчителя дають опис окремих елементів чи картини в цілому; інсценізують окремі сюжети картини; намагаються уявити, що було раніше від того моменту, який зображено (чи пізніше).

При використанні картини епізодичного характеру (тобто подієвої) застосовують розповідь учителя, яка включає також необхідні історичні факти і поняття. Розповідь за картиною має підвести учнів до формулювання необхідного висновку. Найбільш характерним прийомом для розгляду типологічної картини є бесіда, яка допомагає учням самостійно здобувати знання.

При демонстрації на уроці зображення давніх міських споруд, архітектурних пам'яток можна використовувати опис або пояснення вчителя. Слід відзначити, що при характери-знарядь праці використовується аналітичний опис, а розгляді житла, одягу, пам'ятників ‒ картинний опис.

Найбільш розповсюдженим прийомом вивчення типологічних картин є бесіда. Так, за картиною,,Гончарна майстерня” можна запропонувати такі запитання і завдання:

1.Яке виробництво зображено?

2. Чим займаються люди, зображені на передньому тіл зліва?

3. Прослідкуйте подальший хід виробництва.

4. Подивіться уважно, в якому місті міститься майстерня. Чи можете ви з'ясувати, хто тут раби, а хто вільні громадяни?

5).За якими ознаками ви зробили свій висновок?

Навчальні картини можна використовувати і з метою закріплення та узагальнення знань учнів. Так, наприклад, пропонується завдання розкласти картини у хронологічній послідовності. Можна також запропонувати учням самим розповісти, який історичний факт чи явище змальовує картина. Якщо учням важко розповісти і вони роблять помилки у трактуванні подій, тоді вчитель пропонує додаткові запитання.

За картинами можливе також проведення підсумкового повторення, коли учням пропонується ряд запитань до картин з теми.

При поясненні сюжету картини можливий також прийом драматизації.

Отже, при роботі з картиною учні набувають вміння аналізувати її, черпати з неї знання, використовувати картину у своїй розповіді, а також самостійно будувати за нею свою розповідь. Для вироблення цих умінь рекомендується розглядати не більше 2-3 картин, оскільки велика кількість ілюстративного матеріалу, особливо використовуваного вперше, значно послабить інтенсивність сприйняття його учнями, а багаточисленні образи переплутаються та ускладнять сприйняття нового.

Алгоритм роботи з картиною охоплює такі етапи:

1. Опис зображення. Хто або що зображено? У яких стосунках один з одним перебувають зображені на картині люди та навколишнє середовище, природа, предмети (в гармонії чи протидії)? Простір картини. Форми і лінії. Колір та кольорові ефекти. Чи є в картині рух, контрасти рухів? Композиція картини. На чому сфокусовано зображення?

2. Інтерпретація зображення. Хто ці люди, зображені на картині? Який факт або подія на ній відображені? Що відбувається? Хто автор зображеного і для кого або чого воно призначалося? Чи виконував художник, скульптор цей твір за власним бажанням, чи на замовлення? Які засоби використав автор, щоб відобразити правдивість образу? Наскільки картина відповідає історичним реаліям? Що в картині є домислом художника, а що ‒ правдою? Які духовні цінності чи авторські ідеали ви знайшли на картині? Чи належить даний твір мистецтва до заідеологізованих? Як картина змінила ваші історичні уявлення? та ін.

Особливого підходу вимагають репродукції історичних картин, які в навчанні історії є зразками мистецтва аналізованої епохи. При аналізі картини з цієї позиції методисти рекомендують знайомити учнів із творчістю художника, особливостями його часу, аналізувати сюжет картини чи з котрими автор виразив своє уявлення про життя, події і т.д.

Після опису картини учнями їх можна підвести до певних висновків запитаннями:,,Чи знаєте ви, як пишуться картини? Звідки художник дізнався про подію, яку він зобразив на картині?”,,,Чи може художник абсолютно достовірно відновити минуле?,,Чому?”,,Звідки художник знає, який вигляд мали історичні особи?”

Ще одним принципом використання карти, на думку Д. Десятова, є обов’язків їх зв'язок з текстом підручника.

Деякі картини, що їх прийнято вважати історичними, іноді краще використовувати для ілюстрування певних напрямів у розвитку мистецтва. Як приклад, картина Е. Делакруа,,Свобода на барикадах”.

Більшість картин під час їх використання потребують певних коментарів. Особливо це стосуються тих, які є історичними документами своєї епохи. Практично кожен такий твір,,вбирає” в себе культурний пласт свого часу, а отже, має деталі, які потребують пояснення.

Показати, наскільки різними буває бачення художником історичного минулого, дає змогу демонстрація кількох картин, присвячених одній і тій самій події, зображення мають бути альтернативними. Крім порівняння, яке вчитель пропонує учням, можна побудувати роботу над картинами з метою зясувати, яка з них, на їхню думку, більше відповідає історичним реаліям.

Використання картини історичної тематики на уроці потрібно, на думку Д. Десятова, грунтувати на таких засадах:

‒ розглядати історичну картину як художньо-історичну, образну інтерпретацію подій;

‒поєднувати аналіз та інтерпретацію історичної картини з роботою над іншими джерелами інформації;

‒застосовувати історичну картину як матеріал для розвитку критичного, альтернативного й творчого мислення;

‒пов'язувати історичну картину з проблемним викладом навчального матеріалу, проблемною постановкою запитань та завдань, спрямовуючи мислення і діяльність учня у творче русло.

Допомагають відтворити образи історичних діячів портрети. Портрет ‒ це твір образотворчого мистецтва, що містить зображення певної людини чи групи людей (у живописі, скульптурі, графіці чи фотографії). З метою унаочнення викладу вчителі часто звертаються до художнього або документального портрета (невідомий художник XVIII століття,,,Портрет гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного”: Р.Уокер,,,Портрет Олівера Кромвеля”). Як правило, найбільший інтерес до портретів виникає у старшокласників.

Розрізняють такі історичні портрети:

‒ сюжетне портретне зображення, котре включене в сюжетну композицію, характерну для життя та діяльності історичної особи. До сюжетного матеріалу вчитель звертається при викладі моментів життя чи діяльності даної особи. Сюжетний портрет доступний для учнів будь-якого шкільного віку. Він дає можливість характеризувати історичного діяча, показавши його у відповідному соціальному середовищі. Методика роботи з таким портретом нагадує методику роботи з картиною;

‒ груповий портрет. Такий портрет може використовуватись як один із наочних засобів розкриття соціальних відносин епохи, що вивчається. Особливо ефективним є прийом зіставлення групових портретів, які характеризують різноманітні соціальні верстви та групи;

‒ індивідуальний портрет (героїчний). використовується у тих випадках, коли вчитель ставить за мету підкреслити суспільну та державну роль історичного діяча, показати його як історичну фігуру;

‒ і ндивідуальний (інтимно-реалістичний). Він використовується в тому випадку, коли завданням вчителя є розкриття внутрішнього образу історичного діяча. Робота з таким типом портретів надзвичайно складна, тому що мова повинна йти не про історичну особистість, а про характеристику історичного портрета, про з'ясування для учнів характерних, особистості та індивідуальних особливостей образу.

Вивчення портрету поєднує широкий і вузький аспекти. При першому варіанті головна увага зосереджується на вивчення рис обличчя, які характеризують зображену людину як особистість. При вивченні портрета в широкому значенні окрім рис обличчя, до уваги беруться також нагороди, ордени, інтер'єр тощо. Все це коментується, що у підсумку дає змістовну характеристику зображеної особистості та її місця в історії.

Прийомами роботи з портретом є опис, характеристика, розповідь про життя і діяльність історичної особи, але опис є базовою процедурою при організації роботи учнів з портретом.

Опис може бути історико-психологічний, коли перед учнями постає завдання відтворити психологічний портрет зображуваного й прослідкувати, як індивідуальний характер історичної особи вплинув на її діяльність. При такому описі увага насамперед звертається на риси обличчя, що характеризують зображену на ньому людину як особистість.

При історико-біографічному описі поряд з аналізом анатомічних рис обличчя та їхньою розшифровкою велика увага звертається на одяг, нагороди, відзнаки, інтер'єр приміщення, в якому перебуває людина тощо.

В опис можуть бути включені спогади людей, які знали людину зображену на портреті. Так, Д. Десятов наводить цікавий приклад сприйняття зовнішності Б. Хмельницького Павлом Алепським, який явно симпатизував гетьману, але все ж таки залишив такі враження від зовнішності гетьмана:,,Всякий, хто побачить його, дивом здивується і скаже:,,Так ось він, цей Хмель, слава і ім'я якого рознеслися по всьому світу”. Як нам переказували, у франкських землях складали похвальні поеми й оди з нагоди його походів, його війну з ворогами віри та його завоювання. Хай зовнішність його непоказна, але з ним Бог ‒ а це велика справа... Який контраст, Хмелю, між твоїм (гучним) ім'ям і діяннями та твоїм зовнішнім виглядом!”.

Робота з портретом може будуватися на вивченні одягу, зачіски, взуття та інших культурно-побутових деталей, що своєю чергою характеризує час, традиції, стиль і т.д. Наприклад, вивчаючи портрети бояр, царів, князів (до XVIII ст.), учні звертають увагу на східний стиль їх одягу, що свідчить про взаємокультурні впливи.

Часто при роботі з портретом однієї особи необхідно використовувати альтернативні зображення. Портрети створювалися художниками, які могли симпатизувати своїм героям, бути до них байдужими, неприязними або навіть ненавидіти їх. З метою більш об'єктивної оцінки діяча можна запропонувати учням репродукції декількох портретів.

Завдання учнів при цій роботі полягатимуть в наступному:

‒ виявити подібні риси обличчя;

‒ співвіднести зображення діяча на різних портретах з його описом у підручнику чи навчальному посібнику;

‒ визначити, який із портретів найбільше відповідає історичній дійсності.

Після цього можна розгорнути навчальну дискусію на основі оцінки сучасниками діяльності історичного діяча.

Вчитель може продемонструвати учням, як упереджене ставлення впливає на сприйняття зовнішності певної історичної особи, застосувавши методичний прийом, суть якого полягає в порівнянні власних вражень учнів з упередженим описом. Цей методичний прийом може мати декілька варіантів, і кожен по-різному збуджуватиме пізнавальну активність учнів. Д. Десятов наводить декілька прикладів застосування цього методичного прийому. Так, під час вивчення теми,,Наддніпрянська Україна на початку XX ст.”, в межах якої розглядається матеріал, пов'язаний зі,,справою М. Бейліса”, вчитель може показати учням зображення М. Бейліса, не називаючи його прізвища, на прохання вчителя учні описують свої враження та ставлення до зображеної людини. Після чого вчитель повідомляє ім'я Менделя Бейліса та зачитує газетне повідомлення:,,Убивця Андрюші Мендель Бейліс ‒ типовий злочинець, з випнутою нижньою щелепою, похилим чолом. Голова з широкою іудейською потилицею густо поросла жорстким, матово-чорним волоссям. Відомі художники часто зображували вбивць і змовників з таким обличчям”.

Ще один приклад застосування цього методично прийому з дещо протилежним ефектом. Під час вивчення в класі теми,,Російська імперія наприкінці XIX ‒ на початку XX ст.”, вчитель, як і в попередньому випадку, вивішує на дошку портрети історичних осіб (С. Перовської, М. Кибальчича, А. Желябова), не називаючи їх прізвищ і не вказуючи на їх роль та місце в історії, та просить описати свої враження, назвати підстави й аргументи, на основі яких вони виникли. Вислухавши відповіді учнів, учитель називає учням прізвища зображених та вказує, що учні розглядали портрети відомих терористів XIX ст., яким вдалося організувати і здійснити вбивство російського царя Олександра II у 1881 році.

Ще одним методичним прийомом при роботі з портретом є порівняння зображення з художньо-літературним описом зовнішності особи, яку здійснює письменник у своєму творі. Деякі автори творів історичної белетристики свідомо відтворювали минуле в художніх образах. З цією метою письменник, як і історик, старанно вивчає та аналізує джерела, історичні праці. Прикладів може бути дуже багато: В. Скляренко ‒,,Володимир”, А. Хижняк ‒,,Данило Галицький”,
А. Чайковський ‒,,Сагайдачний”, М. Старицький ‒ трилогія,,Богдан Хмельницький”, П. Загребельний ‒,,Я, Богдан” тощо

Під час роботи з художньо-літературним портретом історичного діяча завдання учнів полягає в тому, щоб з’ясувати, наскільки точно і правдоподібно описує письменник зовнішність історичної особи. Вчитель може задати учням питання: Чи відповідає портретне зображення літературно-художньому опису зовнішності героя? Як опис зовнішності, здійснений письменником, доповнює зображення особи на портреті тощо.

Особливу категорію складають історичні повісті, створені в тоталітарних державах. Організовуючи роботу над такими історичними портретами, слід нагадати учням, що вони працюють над продуктом ідеологізованого мистецтва. Такого роду картини-портрети мають багато спільного з пропагандистським плакатом, основне призначення якого викликати певні, запрограмовані почуття, спонукати до певних дій. Завдання таких портретів полягало у впливі не тільки на свідомість, а й на підсвідомість глядача. Тому історична інформація, здобута таким чином, може бути тільки опосередкованою. Це інформація про те, чого хотіла влада, якою вона бачила ідеального громадянина. Головне в даній ситуації – це інформація про ідеологію. Це обов'язково треба враховувати, тому і питання слід ставити наступні:,,Які почуття повинен викликати цей портрет”,,,На чиє сприйняття він був розрахований?”,,,Наскільки, на ваш погляд, він був дієвим в цьому сенсі?”

Крім того, історичні портрети можна використати для організації та проведення розвивальних ігор та інших форм роботи, спрямованих на активне засвоєння навчального матеріалу. Так, І. Лебедєва при організації роботи з портретом пропонує проведення конкурсу,,Чи знаєш ти історичних діячів?”. Завдання для першого варіанту ‒ впізнати історичного діяча за портретом без підпису і розповісти про його діяльність. Завдання для другого варіанту – за портретами двох історичних діячів (без підпису) визначити, кому з них належить вислів, який взято з підручника. До портретів Дж. Вашингтона і Ж. Дантона пропонується вислів:,,Для того, щоб перемогти ворога, нам потрібна сміливість, ще раз сміливість, завжди сміливість...”. Завдання для третього варіанту ‒ на основі фрагмента художнього тексту визначити, про якого діяча йде мова, розповісти про його роль в історії, знайти його портрет серед багатьох інших.