Історія становлення вітчизняної психологічної служби.

Психологічна служба системи освіти охоплює всю систему навчання дитини з дошкільного віку до закінчення школи та маю давню та складну історію.

Перші спроби практичного використання психології в навчанні та вихованні були пов’язані з педологією, прикладний характер якої, зорієнтованість на конкретні вимоги школи зробили її популярною в середовищі вихователів та вчителів. Вона ввібрала в себе багато традицій вітчизняної психології, педагогіки та філософії.

Інтенсивний розвиток вітчизняної дитячої практичної психології та педології на початку 20 сторіччя значною мірою був підготовлений попереднім розвитком суміжних наук – фізіології, педіатрії, психіатрії. Велике значення для молодої науки мали праці І.М.Сеченова, І.П.Павлова, К,Д.Ушинського, І.В.Тарханова, М.П.Гундобіна, Г.І.Россолімо, В.П.Кащенко.

Справжніми ініціаторами формування педології були відомі російські психологи О.П.Нечаєв, М.П.Румянцев, В.М.Бехтєрєв, О.Ф.Лазурський. Вони вважали, що головним завданням дитячої практичної психології і педалогії є психологічне дослідження особливостей дитини та питання її виховання.

Разом з пошуком нових методів науково-психологічного дослідження дитини на той час широкого поширення набувають методи спрямовані на виявлення індивідуальних особливостей дітей та дитячих груп, що мали прикладну мету. Для цього використовували діагностичний інструментарій: анкети, тести, біографічний, статистичний, антропометричний методи розроблені М.М.Рубінштейном, О.П.Нечаєвим, М.П. Румянцевим, а пізніше П.П.Блонським, М.Я.Басовим, О.С.Залужним, Л.С.Виготським.

Вітчизняними психологами разом з педагогами та лікарями здійснювалися дослідження ролі сім’ї та школи в процесі психічного розвитку дитини, причини шкільної дезадаптації, розроблялися методи оптимізації розумового розвитку. Так, лікарі-психіатри М.П.Гундобін та Є.А.Покровський займалися профілактикою шкідливих хвороб, психологи П.Ф.Каптєрєв, Б.П.Ленський, М.М.Рубінштейн вивчали розвиток шкільної втомлюваності, динаміку формування письма та читання, довільної поведінки дітей на уроках.

Загалом з 1906 по 1916 роки було скликано 5 Всеросійських з’їздів з психології і всі вони були присвячені питанням педагогічної та експериментальної психології.

20-30 роки ХХ ст. стали часом народження нової дитячої практичної психології, активних пошуків її методологічних засад та шляхів розвитку. Саме в цьому брали участь А.Б.Залкінд, К.М.Корнілов, М.Я.Басов, Л.С.Виготський. Науковці намагалися поєднати теоретичні знання з практикою, з цією метою створювалися науково-дослідні інститути, лабораторії.

Активно розвивалася дитяча психологія й в Україні. У Харкові вона здійснювалася у науково-дослідному інституті педагогіки під керівництвом А.М,Мандрики та М.Ю.Сиркіна, у Києві на Дослідній станції та на кафедрі педології – під керівництвом Г.С.Костюка.

Наприкінці 20-30 –х наука знаходилася на етапі свого становлення. Педологи-практики захоплювалися визначенням психічного розвитку дитини, проте, не маючи достатнього рівня грамотності та професійної кваліфікації. Багато видатних науковців заперечували проти широкого використання в школі тестів, наукова обґрунтованість яких була ненадійною, а часом просто сумнівна (К.М.Корнілов, Л.С.Виготський, А.Б.Залкінд). Педологи незважаючи на заперечення науковців широко використовували тести, що призводило в багатьох випадках до необґрунтованих висновків, зокрема, переводу дітей до спеціальних шкіл.

Проте, у постанові ЦК ВКПб 1936 році «Про педологічні збочення в системі наркомпромісів» потягла за собою засудження діяльності педологів та заперечення всього позитивного, що було досягнуто вітчизняними вченими, так чи інакше пов’язаними з педологією. Це негативно вплинуло на розвиток практичної психології освіти на багато років загальмувавши розвиток служби.

У 1980 років відбувається інтенсивне становлення психологічної служби в системі освіти. Це було зумовлено потребами суспільства.

З 1981-1988 у СРСР здійснено довгостроковий експеримент по введенню посад практичного психолога у закладах освіти. На основі аналізу результатів експерименту було розроблено Положення про психологічну службу народної освіти (1989). У 1987 році відбувалася Всесоюзна конференція «Науково-практичні проблеми шкільної психологічної служби». В 1988 році вийшла Постанова Державного комітету СРСР з освіти про посади шкільних психологів у всіх закладах освіти, що створило правову основу діяльності шкільного психолога.

З цього моменту енергійно розвивається в усіх регіонах СРСР, зокрема в Україні. Відбувається розширення сфери діяльності практичного психолога: служба охоплює всю систему навчання та виховання від дошкільного до юнацького віку. Починається утворюватися структура служби: виникають районні та міські психологічні центри або кабінети.