Збірка І.Франка «Коли ще звірі говорили».

І Я.ФРАНКО

(1856 -1916)

План

1. І.Франко - теоретик і критик дитячої літератури. Погляди Франка на освіту і виховання («Байка про байку», «Жінка - мати»).

2. Твори І.Франка для дітей.

 

 

Кожного, хто знайомиться з життям і діяльністю Франка, вражає і
захоплює багатогранний талант і дивовижна працьовитість цієї людини. Був
він і письменником, і вченим, і політичним діячем. Його творча спадщина
складає понад 50 томів. Син сільського коваля, пройшовши важкий шлях
життя і боротьби, піднявся до ясних вершин людського життя і зайняв
почесне місце серед найвидатніших культурних діячів світу.

Колисковою майбутнього письменника було прикарпатське село
Нагуєвичі, де він народився в сім'ї сільського коваля 27 серпня 1856 року. Тут
минули його дитячі роки. Матір прищепила синові любов до народних
пісень, яка задушевно їх співала. Материні пісні вчили Івася любити народ,
ненавидіти кривдників, розуміти красу природи.

Батько віддає Івана у так звану «нормальну школу» при монастирі в місті Дрогобичі. Ще тоді в серці Франка зародилась непримиренна ненависть до будь-якої кривди, до будь-якого насильства людини над людиною.

В 1868 році, після закінчення «нормальної школи», Франко вступив у Дрогобицьку гімназію. Закінчивши гімназію, Іван Франко в 1875 році вступив до Львівського університету. У невтомній праці і боротьбі проходило життя Франка.

У 80-х роках побачили світ найкращі повісті його «Борислав сміється»,
«Захар Беркут», а також збірка віршів «З вершин і низин».

Починаючи з 1890 р. Франко активно працює в галузі літератури для
дітей. 28 травня 1916 року перестало битися серце письменника - борця.

Цінний внесок зробив письменник революціонер-демократ в
розвиток дитячої літератури. І.Я.Франко відомий як критик і теоретик дитячої
літератури. Він працював і як перекладач творів для дітей.

Діяльність І.Я.Франко охоплювала різні ділянки суспільно-політичного
життя. З революційно-демократичних позицій критикує І.Франко тогочасну
реакційну дитячу літературу, таку далеку від життя і правди, як небо від
землі. Дитині слід давати найкращі твори рідної чи світової літератури,
змалку привчаючи її вдумливо ставитися до них. В статті «Женщина - мати»
молодий письменник підкреслює необхідність керувати дитячим читанням,
відбираючи змістовні і доступні розумінню дитини книги: оповідання про
подорожі, народне і родинне життя. Ця стаття про роль матері в сімейному
вихованні. У статті «Женщина - мати» сформульовані також і вимоги до
художньої форми дитячих книг: в них повинні бути «уявлення живе і ясне»,
«спосіб вираження короткий, простий і зрозумілий». На його думку, дітям
потрібні такі твори, які «образують розум і дух і становлять, таким чином,
здоровий корм душі».

Франко надавав казковому жанру особливого значення у вихованні дитини. В останній збірці «Байка про байку» він веде розмову про те, як слід розуміти алегоричні образи і картини, і роз'яснює, що казка цікава не тим, що в ній є вигадка, фантастика, неправда, а тим, що «під лушпиною тої неправди» вона «криє звичайно велику правду». Казкові Осли, Барани, Вовки та Зайці викликають сміх, бо в їхніх вчинках вгадуються людські стосунки, звички й хиби: «Говорячи ніби про звірів», казка «одною бровою підморгує на людей». «Байка про байку», на його думку, мала допомогти дитячому читачеві у сприйнятті змісту казок в контексті з суспільним і особистим життям. Іван Франко вважав, що спочатку доцільно знайомити дітей з людськими взаєминами саме через казкові форми, бо гола правда життя може бути болючою для них.

Корисними для розвитку дітей Франко Вважав народні казки. Змалку
він знав їх безліч, в шкільні роки записував почуті в колі товаришів народні
оповідання і казки, відтак протягом всього життя збирав і систематизував
казковий епос. Він сам написав чимало сатиричних і дидактичних казок.
Деякі призначалися дорослому читачеві, значна частина - дітям різного віку.

У малюків викличе і співчуття і посмішку побита кухарем киця з
однойменної віршованої казочки: вона так гірко плаче, «аж їй очиці
попухли», та з її виправдувань виходить, що сметану злизала все-таки вона.

Дітям дошкільного віку Франко «по-новому» розповів стару казку
«Ріпка». Зіставляючи народну казку і написану за тим самим сюжетом
«Ріпку» І.Франко, можна встановити, що нового вніс письменник. Дійові
особи дістали власні імена: дід Андрушка, баба Марушка, донечка Мінка і
т.д., завдяки чому розповідь набуває більшої конкретності і достовірності.
Франкова казка називає різні знаряддя праці і послідовно показує роботу, яку
слід виконувати, щоб виростити ріпку: «взяв дід рискаль та й мотику, скопав у
городі грядку велику, мервицею попринадив, грабельками підгромадив,
зробив пальцем дірочку-дрібку - та й посадив ріпку». І далі: «Щодень ішов
дід у город, набравши води повен рот, свою ріпку підливав...» Сама ріпка,
завдяки метафорам, порівнянням, набуває об'ємності, відчутності І, здається,
росте просто на очах: "Зразу така, як мишка була, потому, як буряк, потому,
як кулак, потому, як два, а на кінці стала така, як дідова голова». У казці
І.Франка розповідь збагатилася подробицями, які характеризують трудові
зусилля діда та його помічників: «Узяв дід ріпку за зелений чуб, тягне руками,
зіперся руками», а потім разом з бабою вони: «працюють руками,
упираються ногами» і т.д. твір письменника зберігає ідею народної казки:
кожну справу краще виконувати колективно, тоді і маленька слабосила істота
стане у пригоді. Та ще дуже зримо показано у І.Франка, що трудові зусилля
увінчаються великим успіхом - добрим урожаєм.

У 1899 р. у Львові вийшла збірка казок І.Франка «Коли ще звірі говорили». Вона призначалася дітям від шести до дванадцяти років. Письменник сподівався, що казки прийдуться їм до смаку, розбудять їхню фантазію, викличуть сміх і роздуми, спонукають пильніше придивлятися до життя, до рідної природи.

Франко цікавився усною творчістю різних народів світу. Створюючи
казки про тварин, він використав російські, сербські, німецькі, грецькі,
індійські сюжети, проте обробив їх по-своєму, надаючи і характерам дійових
осіб, і місцю дії національного колориту. Точними соковитими фарбами
змальовані українські пейзажі. Так, дія в казці «Заєць і їжак», починається
ясним осіннім днем, саме коли «гречки відцвітали»: «Сонечко зійшло ясно на
небі, вітерець теплий проходжувався по стернах, жайворонки співали високо-
високо в повітрі, бджілки бриніли в гречанім цвіті.... Все, що жило,
радувалось милою дниною...» Радісне замилування рідною природою
викликає цей опис у читачів. А розповідь про те, як Лис Микита
(«Фарбований Лис») пробирається на торговище - лізе «поміж коноплі та
кукурудзи», йде городами, «перескакуючи плоти та ховаючись поміж
яриною», відсиджується у бур'янах, - викликає в уяві околиці українського
міста. У спілкуванні героїв відтворюються типові для українського народу
звичаї, в мові використовується дотепний жарт, яскраві й мудрі приказки,
часто уїдливі, насмішкуваті, народні звертання, фразеологізми.

Казка «Лисичка і Журавель» розповідає, що герої її «покумалися».
Лисичка запрошує Журавля: «Приходь, кумцю! Приходь, любочку!».
Журавель пригощає: «Чим хата багата, тим і рада».

Франко надавав казковому жанру особливого значення у вихованні
дитини. Він хотів, щоб казка була для малих слухачів засобом пізнання
дійсності, щоб від «казкових фікцій» думки дитини спрямовувалися «на
дальший, ширший обрій життєвого змагання». Казка передасть малому
читачеві мудрий народний погляд на життєві конфлікти, оптимістичну віру в
перемогу добра і правди. Вона «вводить в світ простих характерів і простих
відносин», де «все видно ясно і симпатії не потребують ділитися».
Сприймаючи казкових героїв, сміючись над ними або співчуваючи їм, дитина
винесе звідси «перші і міцні основи замилування до чесноти, правдомовності
і справедливості».

У багатьох казках І.Франка сильний, хижий і підступний звір стикається
з слабшим, проте підступність завжди викривається, а хижак несе заслужену
кару. Так, в казці «Вовк, Лисиця і Осел» чесний і довірливий Осел розгадує злі
наміри противників і врятовує своє життя, а злодії гинуть. Казка «Кролик і
Ведмідь» закінчується перемогою лісової дрібноти над сильними і хижими
мешканцями лісу. Розділяючи радість переможців, читач доходить висновку,
що завдяки єднанню, колективній мудрості може захистити правду і
справедливість.

В казках Франка сильні, наділені владою звірі часто постають у
смішному вигляді. Виявляється, що влада їхня тримається не на розумі і
справедливості, а на грубій силі, тому її легко заперечити. Так у казці «Осел та
Лев» Осел доводить, що він є царем, бо має царську печатку, показуючи як
доказ цього підкову. І Лев, грізний Лев пішов «похнюпившись та підібравши
хвіст». В казці «Фарбований Лис» Лис здобуває владу тільки тому, що вразив
звірів своїм неприродним виглядом. Іронічна характеристика порядків, які
запанували в звірячім царстві при новому царі, спрямована проти самої ідеї
«доброго царя», адже Лис Микита був «добрим царем, справедливим і
м’якосердим» тільки тому, що міг вже сам не ходити на лови: «все готове,
зарізане, навіть обскубане і обпатране, приносили йому услужні міністри».

Талановитий письменник, він виступав як майстер захоплюючих
сюжетів, збагатив дитячу літературу засобами психологічного аналізу. Його
твори допомагають дітям відчути красу рідної мови. Оповідання і казки Івана
Яковича Франка не тільки вводять у світ минулого, вони вчать і виховують
наших юних сучасників, прищеплюючи їм високі моральні поняття і
громадські почуття.

 

 

Питання для самостійної перевірки:

Збірка І.Франка «Коли ще звірі говорили».

1. Історія написання збірки.

2. Що надало казкам національного колориту:

1) зображення пейзажу;

2) у спілкуванні героїв відтворюються типові для українського народу звичаї, а в мові використані дотепний жарт, яскраві і мудрі приказки, народні звертання, фразеологізми.

3. Чому І.Франко такої великої уваги приділяв казкам?

4. Як І.Франко через образи героїв (позитивні і негативні) розкриває ідею
казки?

 

Література

1. Басе 1.1. Художня проза Івана Франка. - К.: Наук, думка, 1965. - 131с.

2. Білоштан Я. Драматургія Івана Франка. - К.: Вид-во худ. літ., 1956. - 253с.

3. Жук Н.И. Проза Івана Франка. - К.: Вища школа, 1977. - 173с.

4. Каспрук А.А. Філософські поеми Івана Франка. - К.: Наук, думка, 1965. -
189с.

5. Кирилюк Є.П. Вічний революціонер. - К.: Дніпро, 1966. - 422с.

6. Пархоменко М. Драматургія Івана Франка. - Вид-во Львівського ун-ту,
1956. - 128с.

7. Походзіло М.І. Іван Франко в школі. - К.: Рад. школа, 1970. - 231с.

8. Степанишин Б.І. Вивчення творчості Івана Франка в школі. - К.: Рад.
школа, 1966. - 224с.

9. Франкова криниця: Вивчення творчості І.Я.Франка в школі: Посібник для вчителя / За ред. Л.М.Кіліченко. - К.: Рад. школа, 1991. - 288с.

10. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром'як, Ю.І.Ковалів та ін. -
К.: ВЦ «Академія», 1997. - 752с.