Тема 2. Загальна теоретична характеристика держави. 5 страница

9) відсутність концепції правової політики, що повинна бути прийнята на рівні держави та визначати основні напрями правового регулювання, що здійснюється лише на законодавчому рівні;

10) відсутність системи нормативно-правових актів, які визначили б процес прийняття та ознаки нормативно-правового акта, що мав би законний характер (закони «Про закони», «Про нормативно-правові акти», «Про порядок введення нормативних актів в дію»);

11) наявність в сучасному законодавстві відсилочних та оціночних понять, що призводять до наявності права у владних суб'єктів на визначення змісту акта відповідно до власних інтересів;

12) відсутність повної реалізації принципу гласності у законодавчій сфері, що призводить до наявності актів, які набирають силу з моменту отримання владними суб'єктами, та призводить до незнання положень цих актів з боку суб'єктів права і довільного їх тлумачення;

13) відсутність наукових досліджень проблеми колізійних норм як основного засобу подолання юридичних колізій;

14) невідповідність законодавства науково обґрунтованим положенням та принципам, що зумовлює його суперечливий характер;

15) невизначеність повноважень суб'єктів владних відносин, що призводить до порушення принципу розподілу влади та втручання в нормотворчу діяльність інших державних структур;

16) низький рівень професійної культури юристів, що призводить до незнання нормативного масиву та як результат — до низької ролі доктринального тлумачення;

17) відсутність правової культури населення, що призводить до нігілістичного ставлення до права.

Таким чином, причини існування колізій у правовій сфері характеризують їх наявність в законодавстві будь-якої держави. Однак саме їх кількість та наявність обґрунтованих шляхів подолання колізій і свідчить про рівень ефективності національного законодавства.

Тема 6. Система права і система законодавства

1. Поняття і структура системи права та системи законодавства

2. Співвідношення і взаємовплив системи права і системи законодавства

3. Систематизація законодавства та її способи

1. Поняття і структура системи права та системи законодавства

На відміну від системи права, яка характеризує передусім зміст права, система законодавства відображає специфіку зовнішнього прояву (об'єктивації) норм права. Тобто ці дві юридичні категорії характеризують сутність одного явища — права, і співвідносяться між собою як форма і зміст.

В юридичній науці поняття «система законодавства» розглядається

в широкому

та вузькому розумінні.

Так, у широкому розумінні, система законодавства — це одна з форм існування права, спосіб надання юридичного значення нормам права, засіб їх організації та поєднання у статті нормативно-правових актів та інших правових приписів. Крім того, це система всіх виданих та впорядкованих державними органами, безпосередньо народом або уповноваженими суб'єктами нормативно-правових актів (законів та підзаконних нормативно-правових актів).

У вузькому розумінні система законодавства — це система всіх виданих парламентом або уповноваженими суб'єктами, у тому числі і народом на референдумі — законів. Іншими словами система законодавства є формою існування правових норм, засобом їх організації у правові акти.

Системі законодавства притаманна сукупність ознак, зокрема:

це елемент більш широкої за обсягом правової системи;

має вертикальну і горизонтальну будову;

інтегративний характер, що проявляється у тому, що система закондавства одночасно виступає і джерелом права, і формою його існування.

Структура системи законодавства — це зумовлена системою права внутрішня організація нормативно-правових актів, що виражається у їх єдності, об'єктивності, визначеності, а також у розподілі законів та підзаконних нормативно-правових актів за галузями та інститутами.

Галузь законодавства — це система нормативно-правових актів, об'єднаних за певними сферами правового регулювання суспільних відносин. Як правило, цілісності та узгодженості галузі законодавства надає кодифікований акт — кодекс. Внутрішню будову галузі законодавства складають інститути законодавства, які регулюють певну сторону однорідних суспільних відносин.

За юридичною силою нормативно-правових актів відбувається ієрархічна (вертикальна) побудова системи законодавства.

Юридична сила нормативно-правових актів залежить від їх форми (закон чи підзаконний акт) та від підпорядкування в системі органів державної влади органу, який приймає ці акти. Конституція має найвищу юридичну силу. Далі йдуть конституційні закони, кодифіковані закони, звичайні закони та підзаконні нормативно-правові акти, які видаються на виконання законів і не повинні суперечити їм.

Пропонуємо схему відповідної ієрархії нормативно-правових актів:

Конституція.

Конституційні закони.

Звичайні закони.

Укази Президента.

Нормативно-правові акти Уряду та міністерств.

Нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування.

Локальні нормативно-правові акти.

За галузевим принципом нормативно-правові акти розташовуються відповідно до предмета правового регулювання (горизонтальна структура системи законодавства). Однак в одних випадках галузі права повністю збігаються з галузями законодавства: цивільному праву відповідає цивільне законодавство, кримінальному — кримінальне; в іншому випадку— існує галузь права, а галузь законодавства ні (наприклад, морське право є, а відповідної галузі законодавства не існує), оскільки відсутній кодифікований нормативно-правовий акт. Крім того, на базі однієї галузі права можуть існувати декілька галузей законодавства. Наприклад, у конституційному праві існує виборче, інформаційне законодавство тощо.

Обсяг і внутрішня організація комплексного законодавства такі, що управління ним за допомогою одного активного центру, який очолює масив кодифікованого акта, — неможливе.

І нарешті, окремі галузі законодавства не мають відповідної галузі права, наприклад, законодавство про будівництво.

У федеративних державах виділяють федеральне законодавство та законодавство суб'єктів федерації, які внутрішньо мають горизонтальну та вертикальну структуру.

 

2. Співвідношення і взаємовплив системи права і системи законодавства

 

Важливим теоретичним і практичним завданням є встановлення співвідношення між системою права і системою законодавства.

Взаємозв'язок цих систем полягає у тому, що ці дві повністю самостійні категорії є виразом права, його внутрішньої і зовнішньої сторони, є виразом сутності правової системи будь-якої держави, і тому з'ясування характеру їх співвідношення має важливе теоретичне і практичне значення. У першу чергу необхідно зазначити, що система права і система законодавства є різними за своєю природою категоріями. Система права відбиває об'єктивні закономірності суспільного розвитку, і від ступеня цієї об'єктивності залежить зміст системи законодавства та ефективність його реалізації.

Система ж законодавства як результат діяльності законодавця має суб'єктивний характер, обумовлюється існуючими соціально-економічними умовами. Крім того, система права є первинною стосовно системи законодавства, оскільки виникає на її основі.

Система законодавства є лише одним із формальних проявів системи права, яка, у свою чергу, може знаходити відображення і у правових звичаях, правових прецедентах, нормативно-правових договорах та інших джерелах права. При цьому зміст системи законодавства є достатньо широким за обсягом, оскільки, на відміну від системи права, містить концепції, програми, стратегії тощо.

Важливим моментом у співвідношенні системи права і системи законодавства є дослідження галузі права і галузі законодавства. Тут також необхідно відмітити взаємообумовленість системи права і системи законодавства. Галузь права може розвиватися і функціонувати лише за наявності законодавчих актів, які регламентують певну сферу суспільних відносин. Інститут права забезпечує регулювання групи відносин і зовні, як правило, виокремлюється всередині нормативного акта у вигляді глави.

Система права	Система законодавства
Відображає внутрішню будову права, його зміст	Відображає зовнішню будову права, його форму
Змістом є сукупність норм права	Змістом є сукупність нормативно-правових актів
Відображає стан розвитку суспільних відносин, тому має об'єктивний характер	Відображає волю законодавця, тому суб'єктивна за характером
Норми права об'єднуються в інститути, підгалузі та галузі права	Нормативно-правові акти об'єднані за галузями законодавства, які, у свою чергу, поділяються на інститути законодавства
Первинним елементом є норма права, що завжди має чітку структуру (диспозиція, гіпотеза, санкція)	Первинним елементом є нормативно-правовий акт
Структурні елементи(норми права) не мають назв статей, глав, розділів тощо	Структурні елементи (нормативно-правові акти) завжди мають назви розділів, глав, статей тощо

Порівняльний аналіз основних властивостей і ознак системи права і системи законодавства дає змогу визначити їх співвідношення схематично.

 

Визначення співвідношення системи права і системи законодавства дає можливість відокремити ці категорії від інших правових категорій, підвищити ефективність впорядкування законодавства.

2. Систематизація законодавства та її способи

Законодавство складається з великої кількості нормативноправових актів, прийнятих різними правотворчими органами держави у різні історичні періоди, у зв'язку з чим виникають неузгодженості між новим і старим законодавством. Крім того законодавство має ак­ти, які формально не діють, у ньому часто зустрічаються прогалини, не зв'язані один з одним положення; деякі законодавчі акти повторю­ються, а у деяких з них неточно формулюються терміни тощо.

Тому, час від часу, виникає необхідність приведення законодавства у чітку систему, ліквідації протиріч шляхом внесення змін і допо­внень, тобто здійснювати систематизацію законодавства.

Систематизація законодавства — це діяльність компетент­них державних органів та уповноважених організацій з упорядку­вання і вдосконалення чинних нормативноправових актів, зве­дення їх у єдину внутрішньо узгоджену систему.

Систематизація законодавства — це постійна форма розвитку і упорядкування діючої правової системи, вона здійснюється з метою встановлення і усунення прогалин, протиріч у чинному законодавстві, внесення до нього корективів; підвищення ефективності законодавст­ва; забезпечення можливості оперативно знаходити і вірно тлумачити усі потрібні правові норми; сприяння вивченню законодавства, а та­кож його дослідженню.

Основними видами систематизації нормативноправових актів є:

1) інкорпорація;

2) кодифікація;

3) консолідація.

Інкорпорація — це вид систематизації законодавства, який передбачає об'єднання нормативноправових актів без зміни їх змісту в збірники у хронологічному, алфавітному, предметному чи іншому порядку.

Метою інкорпорації є підтримка законодавства у діючому стані, який міг би забезпечити його доступність, надавати усім суб'єктам права достовірну інформацію про нормативноправові акти у їх чин­ній редакції.

Результатом інкорпорації є зовнішнє упорядкування чинного за­конодавства. Під час такого упорядкування до тексту актів, вміщених у збірник вносяться всі наступні офіційні зміни і доповнення з фіксу­ванням реквізитів тих актів, якими внесені відповідні корективи, а та­кож вилучаються глави, статті, окремі пункти, абзаци й інші частини, які визнані такими, що втратили силу.

Із тексту нормативноправових актів виключаються також різ­ного роду оперативні доручення, ненормативні приписи, тимчасові норми, строк дії яких закінчився, відомості про осіб, що підписали відповідний акт.

Отже, особливістю інкорпорації є те, що при упорядкуванні законодавства зміст нормативноправових актів по суті залишається незмінним. І цією властивістю інкорпорація відрізняється від кодифікації і консолідації.

Залежно від юридичної сили збірників, що видаються, інкор­порація поділяється на офіційну і неофіційну.

Офіційна інкорпорація здійснюється від імені компетентних правотворчих державних органів, які затверджують або у інший спо­сіб офіційно схвалюють підготовлені збірники чинних нормативноправових актів. Такі збірники є офіційною формою оприлюднення ді­ючих актів або тих, що набувають чинності і виступають офіційним джерелом права. І тому на його матеріали можна посилатися у процесі правотворчої або правозастосовчої діяльності, при вирішенні будьякої юридичної справи.

Неофіційна інкорпорація здійснюється відомствами, держав­ними чи приватними видавництвами, науковими установами, навча­льними закладами, окремими спеціалістами за власною ініціативою. Неофіційні збірники законодавства не є джерелами права, на них не можна посилатися у процесі правотворчості й застосування права, вони мають суто довідковоінформаційний характер.

Більшість виданих на сьогодні в Україні збірників законодавства — це є неофіційна інкорпорація.

Залежно від способу розміщення матеріалу інкорпорація поділяється на види:

1) хронологічна, тобто у збірнику законодавства нормативноправові акти розташовуються за датами їх опублікування і на­брання законної сили. У хронологічній інкорпорації кожний но­рмативноправовий акт має порядковий номер, назву, рік, місяць і день видання, а також номер статті;

2) систематична (предметна, тематична), тобто у збірнику зако­нодавства нормативноправові акти розташовуються за тематич­ними розділами або за предметною ознакою (галузями права, їх інститутами), сферами державної діяльності. У систематичних збірниках на початку кожного розділу та кожного підрозділу ро­зміщуються акти більшої юридичної сили, що містять основні принципові норми з відповідного питання, а потім акти, що роз­вивають, конкретизують і деталізують основні норми;

3) суб'єктна, тобто упорядкування нормативноправових актів здійсняються за суб'єктом їх прийняття.

Окремі інкорпоративні збірники можуть будуватися не за одним, а за кількома критеріями (наприклад, хронологічним та за крите­рієм суб'єкта нормотворчості. Так, наприклад, подається матеріал у "Відомостях Верховної Ради України").

Кодифікація — це вид систематизації законодавства, який передбачає змістовну переробку (усунення розбіжностей і проти­річ, скасування застарілих норм) нормативноправових актів, що мають спільний предмет і метод правового регулювання та ство­рення нового систематизованого нормативноправового акту.

Кодифікація є, по суті, вищою правотворчою формою систематизації нормативного матеріалу. Вона узагальнює, доповнює та впо­рядковує лише чинне законодавство, об'єднуючи його у певній галузі права. Результатом кодифікації є прийняття нового зведеного нормативноправового акту стабільного змісту, який регулює значну части­ну суспільних відносин у сфері дії певної галузі права. Акт кодифіка­ції завжди значний за обсягом та має складну структуру.

Кодифікаційна робота здійснюється виключно державними органами згідно з їх компетенцією і має офіційний характер.

Кодифікаційні акти можуть зовнішньо виражатися у різних формах, а саме:

1) основи законодавства — це сукупність нормативноправових актів, які містять поняття, цілі, завдання і принципи правового регулювання, які визначають основні напрямки регулювання пе­вної сфери суспільних відносин;

2) кодекси — це нормативноправовий акт, в якому об'єднано і си­стематизовано правові норми, що регулюють певну сферу сус­пільних відносин.

Кодекс є найбільш уживаним видом кодифікованого акту. Він має структурний розподіл на частини, розділи, підрозділи, статті, які певною мірою відображають зміст тієї чи іншої галузі законодавства.

Кодекс, або повністю поглинає всі норми відповідної галу­зі (Кримінальний кодекс), або містить основну за обсягом най­більш важливу частину таких норм (Цивільний кодекс);

3) статути — це нормативноправові акти, які регулюють правове становище певних підприємств, органів, установ (Статут підпри­ємства) або ту чи іншу сферу державної діяльності (Статут залі­зничних доріг).

Тобто статут визначає статус юридичної особи, її завдання, структуру, функції, порядок діяльності тощо;

4) положення — це нормативноправові акти спеціальної дії, які регламентують правовий стан, завдання і компетенцію певного органу, установи, організації чи групи однорідних органів, уста­нов, організацій (Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України);

5) правила — це нормативноправові акти, які містять процедурні норми, що визначають порядок організації якогонебудь роду ді­яльності та мають загальнодержавне значення (Правила дорож­нього руху).

В юридичній літературі за обсягом розрізняють наступні види кодифікації:

1) загальна — це створення зведених кодифікаційних актів з осно­вних галузей законодавства (Конституція);

2) галузева — це систематизація нормативноправових актів у межах певної галузі законодавства (Цивільний, Сімейний, Кримі­нальний кодекси тощо);

3) спеціальна — це систематизація нормативноправових актів у межах одного чи декількох інститутів (Податковий, Лісовий, Митний кодекси тощо).

Таким чином, кодифікаційний акт є впорядкованою системою пов'язаних між собою нормативних приписів, що регулюють на осно­ві єдиних принципів права певну сферу відносно однорідних, достатньо стабільних суспільних відносин.

Кодифікаційні акти сприяють стабільності законодавства, є основою законодавчої діяльності.

Консолідація — це вид систематизації законодавства, який передбачає створення, на основі кількох нормативноправових актів з одного і того ж питання, нового об'єднаного акта, в якому нормативні приписи розміщуються в логічному порядку після редакційної обробки, але без зміни змісту.

При консолідації новий акт затверджується компетентним правотворчим органом, а старі численні розрізнені акти визнаються таки­ми, що втратили чинність.

У процесі підготовки консолідованого акта здійснюється повне редагування, усуваються протиріччя, повторення тощо, але новий, ук­ладений акт не змінює змісту правового регулювання, не вносить зміни в чинне законодавство.

Консолідація використовується там, де відсутня можливість кодифікації. Вона досить широко використовується в правотворчій дія­льності з метою впорядкування нормативних актів з питань оподатку­вання, адміністративної відповідальності тощо.

 

Тема 7. Правові відносини

1. Поняття, зміст і види правовідносин

2. Суб’єктивне право і юридичний обов’язок: сутність і структура

3. Суб’єкти та об’єкти правовідносин

4. Підстави виникнення, зміни і припинення правовідносин

5. Види юридичних фактів

1. Поняття, зміст і види правовідносин

Правовідносини виникають і існують тоді, коли є два і більше суб'єктів суспільних відносин, між якими виникає правовий зв'язок у формі суб'єктивних прав та обов'язків з приводу задоволення своїх матеріальних і духовних потреб та інтересів.

Отже, метою правових відносин є врегулювання та впорядкування певних суспільних відносин, які існують між людьми і їхніми організаціями.

Правові відносини — це врегульовані нормами права суспільні зв'язки між суб'єктами права, які є носіями суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, що забезпечуються державою.

З цього визначення можна виділити основні ознаки правовідносин:

1) це особливий різновид суспільних відносин, які виникають між людьми чи об'єднаннями людей з приводу соціального блага або забезпечення якихнебудь інтересів. Наприклад, власник майна може реалізувати свою правомочність тільки у стосунках з ін­шими людьми, тобто він може продати, знищити або подарувати своє майно будьякій особі, а також вимагати додержання свого права власності від інших людей та організацій. Не може бути правовідносин між людиною та тваринами, рослинами або пред­метами;

2) є результатом свідомої вольової діяльності людини, тобто перш ніж скластися, правовідносини проходять через свідомість і во­лю людей, в якій складається модель майбутніх стосунків, при цьому враховуються власні і загальнолюдські цінності та суспі­льні пріоритети;

3) вони виникають, змінюються чи припиняються відповідно до норм права, які впливають на поведінку людей і через неї реалі­зуються. Тобто у нормах права вже закладені правовідносини, але в абстрактній формі. Єдиний виняток з цього правила — ви­никнення правовідносин у випадку вирішення юридичної справи на основі аналогії права;

4) учасниками правовідносин є конкретні суб'єкти права, які пов'язані між собою суб'єктивними правами та юридичними обов'язками, які закріплені у правових нормах. Тобто у право­відносинах завжди є дві сторони — одна сторона має точно ви­значені суб'єктивні права (уповноважена сторона), а на іншу — покладені відповідні юридичні обов'язки (зобов'язана сторона). Не може бути правовідносин, заснованих лише на правах або лише на обов'язках. Правам однієї сторони відповідають обов'язки іншої. Наприклад, одна сторона (кредитор) має право на одержання боргу, а інша сторона (боржник) має обов'язок по­вернути борг. У більшості правовідносин кожна сторона одноча­сно має права і несе обов'язки;

5) реалізація всіх правовідносин, які мають місце в суспільстві, за­безпечується можливістю застосування державного примусу. У більшості випадків реалізація суб'єктивного права або юридич­ного обов'язку здійснюється свідомо і добровільно з боку їх уча­сників, без застосування заходів державного примусу. У разі не­обхідності зацікавлена сторона може звернутися до органу, який наділений державновладними повноваженнями, за відновлен­ням порушеного суб'єктивного права або виконання юридично­го обов'язку.

Класифікація існуючих у суспільстві правових відносин на види здійснюється за різними критеріями.

Розрізняють такі види правовідносин: