Список жителів села Киянка, примусово вивезених на роботу до Німеччини під час Німецько-радянської війни

Пасічник Паланка Мартинівна, 20.10.1904 р.н., 1942—1945 рр.примусові роботи, Австрія, м. Шпітталь, різноробоча
Підліпний Олексій Трохимович,12.1924 р.н., 1942—1945 рр.примусові роботи, Австрія, м. Шпітталь, різноробочий
Корнійчук Андрій Хомич,1924 р.н., 1942—1945 рр.примусові роботи, Австрія, м. Шпітталь, лісозавод, різноробочий
Ткачук Ганна Микитівна,4.12.1922 р.н., 1942—1945 рр.примусові роботи, Німеччина, поблизу м. Дйоміч (Dömitz), с. Петервіч, різноробоча
Марчук Никифор Іванович,,1942-1945 рр.примусові роботи
Ганношина Ганна Остапівна,,1942-1945 рр.примусові роботи
Пасічник Михайло Якович,2.12.1925 р.н., 1943—1945 рр.примусові роботи, Німеччина, м. Нюрнберг, товарно-ремонтне паровозне депо
Ганношин Василь Євдокимович,11.09.1925 р.н., 1942—1945 рр.примусові роботи, Австрія, м. Нойнкірхен, робітник на металургійному заводі
Ігнатюк Яків Лукашович,29.09.1924 р.н., 1942—1945 рр.примусові роботи, Австрія, м. Бляйбург, шахтар
Черниш Марія Михайлівна,27.08.1920 р.н., 1942—1945 рр.примусові роботи, Австрія, м. Шпітталь, потім м. Радендей гора Ляфемберг
Копчук Василина Леонтіївна,28.03.1919 р.н., 1942—1945 рр.примусові роботи, Німеччина, поблизу м. Дйоміч (Dömitz), с. Петервіч, різноробоча
Зубрій Павло Михайлович,12.07.1925 р.н., 1943—1945 рр.примусові роботи, Німеччина, м. Штендаль, Бісмарк, с. Шорстет, різноробочий
Копчук Василь Онисимович,25.10.1925 р.н., 1942—1945 рр.примусові роботи, Німеччнина, м. Гюстен, депо, різноробочий; Німеччина, м. Лейпциг, різноробочий
Бармак Олексій Улянович,03.10.1926 р.н., 1943—1945 рр.примусові роботи, Німеччина, м. Мазеберг, завод «Лойна», депо 242, різноробочий
Бармак Петро Улянович,21.05.1924 р.н., 1943—1945 рр.примусові роботи, Німеччина, м. Мазеберг, на залізниці, депо 242, різноробочий
Максимчук Ганна Василівна,3.11.1920 р.н., 1942—1945 рр.примусові роботи, Австрія, м. Кремшпрід, різноробоча
Грузд Олена Михайлівна,23.04.1918 р.н., 1942—1945 рр.примусові роботи, Австрія, м. Шпітталь, різноробоча
Прокопчук Ганна Герасимівна,7.01.1924 р.н., 1942—1945 рр.примусові роботи, Австрія, м. Шпітталь, різноробоча
Копчук Федір Андрійович,17.02.1927 р.н., 1942—1945 рр.примусові роботи, Австрія, м. Офенберг, паравозозавод, з 1943 р. — Кельн, р-н Гельцгаузен, різноробочий
Копчук Микола Олексійович,21.05.1924 р.н., 1942—1945 рр.примусові роботи, Австрія, м. Блейбург, шахтарем
Гордійчук Фананя Якимівна,22.11.1924 р.н., 1942—1945 рр.примусові роботи, Австрія, м. Літцельсдорф, різноробоча
Пасічник (Тимощук) Тетяна Прокопівна,1905 р.н., 1942—1945 рр.примусові роботи, Австрія, м. Шпітталь, — завод по виготовленню літаків, с. Мельштад
Петрук (Пасічник) Єфросинія Василівна,15.10.1923 р.н., 1942—1945 рр.примусові роботи, Австрія, м. Шпітталь, — завод по виготовленню літаків
Гайдайчук Гнат Афонович,22.12.1905 р.н., 1943—1945 рр.примусові роботи, Австрія, м. Галь, швейна фабрика фірми Ацмана, різноробочий
Ярмолюк Іван Тарасович,25.01.1905 р.н., 1944—1945 рр.примусові роботи, Австрія, м. Доннерсбах, (Donnersbach), завод Льотна, робочий, табір Даснич
Пасічник Яків Прокопович,13.04.1915 р.н., 1943—1945 рр.примусові роботи, Німеччина, м. Мезеберг, завод Лойна, робочий, табір Даснич
Пасічник Іван Прокопович,19.06.1912 р.н., 1943—1945 рр.примусові роботи, Німеччина, м. Мезеберг, Завод Лойна, робочий

Післявоєнні роки

Вже після визволення, 12 січня 1944 року, почала працювати 4-х річна школа, а згодом відкрили 7 класів. В 1950 році в селі відкрито середню, 10-ти річну школу, де навчалось 501 учнів. Перший випуск 10-го класу відбувся 1954 року. З 1954 по 2005 роки 42 випускники школи були медалістами. На початку 1960 року колгосп села Киянка було об'єднано з Киковським колгоспом «Україна», який віддалений на 7 км, а пізніше було об'єднано Киянську та Киковську сільські ради. Таке об'єднання привело до цілого ряду незручностей, тому в червні 1962 року колгоспи було роз'єднано. Так 26 червня 1962 року в Киянці створився колгосл «Правда». Станом на 1 січня 1967 року село нараховувало 410 дворів та 1532 жителів. 14 жовтня 2005 року було відкрито «Пам'ятний знак жертвам голодомору 1932-1933 років». На честь села Киянка, на музику Миколи Куркача та слова Петра Фатенка, написана пісня «Киянка рідна — серце радіє!».: На даний час при школі створена експедиційно-любительська група на чолі з вчителем історії Чернишом Петром Сергійовичем для детальнього вивчення історії села, пам'яток історії та археології. На території селещної ради функціонує фельдшерсько-акушерський пункт, відділення зв'язку, господарський, промтоварний та продуктовий магазини, сільський клуб.

Видатні особи

Хайруліна (Гаврилюк) Василина Миколаївна (1943-) — керівник Українського коледжу ім. В. О. Сухомлинського в м. Києві, кандидат педагогічних наук, член-кореспондент академії педагогічних наук України.
Черниш Володимир Іванович (1933-) — науковий працівник в галузі кібернетики. Проживає і працює в м. Москва.
Боровик Петро Іванович (1919-) — учасник Другої Світової війни, нагороджений: орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня, трьома орденами «За мужність», медалі — «За відвагу», «За визволення Белграда».

Кленова́ — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 597 осіб

Кожу́шки — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 286 осіб.

Коло́дянка — село в Україні, в Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 833 осіб.

Кори́тища — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 320 осіб.

Ко́сенів — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Кількість населення на 2011 рік становила 444 особи.

Назва

За народними перекази назва села пояснюється його розташуванням «на косині» між Рівненською і Хмельницькою областями.

Новий час

Поселення вперше згадується в 1586 році. До 1795 року воно входило до складу Польщі, а після — до складу Російської імперії.

Року 1844 на кошти парафіян в Косеневі була збудована дерев'яна церква, до якої в 1869 році добудували дерев'яну триярусну дзвіницю. В церкві діяла церковнопарафіяльна школа на 5 класів, яку у 1855 році відвідували 26 учнів.

Новітній час

В 1923 році кількість населення становила 1244 особи. Із Косеніва зникають німці, що проживали тут до революції. З 1924 року працює сільська школа і налічує 4 класи, а в 1932 для школи будується нове приміщення в якому функціонує вже 7 класів. В період НЕПУ йшла відбудова господарства і в 1928 році в селі, яке на той час знаходилось в складі колишнього Ярунського району, було організовано «Сільське машинне товариство».

Восени 1930 року в Косеневі було зруйновано церкву. Того ж року організовано колгосп під назвою «Перша п'ятирічка» куди людей змушували вступати застосовуючи різноманітні форми примусу. На весну 1931 року в колгосп вже вступило біля 100 господарств (приблизно 40% від загальної кількості). Після Голодомору, коли з села було вивезено все зерно і частина мешканців загинула від голоду, на початку 1934 року в колгосп вступило вже біля 90% селянських господарств. В колгоспі створюються ферми великої рогатої худоби, свиноферма, вівцеферма, яка дуже швидко перетворюється у велику і показову.

В період між 1921—1939 роками село знаходилось на кордоні СРСР і Польщі і багато жителів села загинули при спробі перетину кордону. В цей же період було репресовано 58 чоловік, лише двоє з яких повернулись.

Після початку Німецько-радянської війни, на війну потрапило загалом 85 жителів села, 46 з яких віддали своє життя у боях проти німецько-фашистських загарбників.

В середині шістдесятих років відбувається електрифікація села. У сімдесятих роках в колгоспі з'являється набагато більше техніки, а в 1975 році відбувається перший рейс автобуса Новоград-Волинський — Косенів. У вісімдесятих роках здійснюється асфальтування доріг, будується нове приміщення школи, після чого вона стає середньою загальноосвітньою.

Після Розпаду СРСР Радянського Союзу Косенівській колгосп занепадає, а на початку XXI століття припиняє свою роботу. Не зважаючи на важкі економічні часи, в цей період побудовано нову церкву, переважно за кошти жителів села.

Населення

В кінці XIX століття Косенів нараховував 141 дім, а кількість населення становила 846 осіб.^[1]

Освіта та культура

З 1990 року в селі Косенів працює середня загальноосвітня школа. Спочатку це була церковнопарафіяльна школа, в якій навчалося 26 учнів. З 1924 року школа стала початковою. В березні 1990 року школа перейшла до нової будівлі і стала середньою.

1992 року в школі був створений етнографічний музей, в укому були зібрані предмети старовинного одягу, ткацьке приладдя, гончарні вироби тощо.

Говірка

У мові жителів характерним є тверде закінчення слів, останній склад яких починається з букви «ц», наприклад: слово «косенівці» звучить «косенівци», «ця» — «ца», «цю» — «цу». Така сама особливість вимови зустрічається в селі Крайня Деражня.

Крайня Дера́жня — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. На 2011 рік кількість населення становить 248 осіб.

Історія

Поселення Крайня Деражня було засноване в 1852 році.

Новітній час

На початку шістдесятих років в селі відкрито клуб. В середині шістдесятих років відбулася електрифікація села. У сімдесятих в колгоспі з'явилось набагато більше техніки, в частині села було прокладено кам'яну бруківку. У вісімдесятих роках здійснено асфальтування доріг в селі. На початку дев'яностих років починає функціонування Косенівська сільська рада, і село Крайня Деражня відноситься до неї.

Поступово у людей збільшуються власні господарства, також збільшуються людські земельні наділи. Основним джерелом надходження коштів для людей стають власні господарства, а саме здача молока, продаж худоби і картоплі. На початку XXI століття колгосп припинив своє функціонування і його землі були передані в оренду. На 2011 рік в селі функціонує клуб, фельдшерський пункт і початкова школа.

Населення

За даними про кількість населення в 1923 році в селі Крайня Деражня проживало 573 особи.

Освіта

Станом на 1924 рік в селі Крайня Деражня працювала школа, в якій було 3 класи. Пізніше школа стала семирічною. В 1934 році семирічну школу з села перенесено в село Косенів, а в Крайній Деражні продовжує функціонувати початкова школа.

Говірка

У мові жителів характерним є тверде закінчення слів, останній склад яких починається з букви «ц», наприклад: слово «криниця» звучить «криница», «ці» — «ци», «цю» — «цу». Така сама особливість вимови зустрічається в селі Косенів.

Краси́лівка — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 528 осіб.

Краси́лівське — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 141 осіб.

Кропи́вня — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 436 осіб.

У селі народився силач Ізот Руденко. ^[1]

Курчицька Гу́та — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 260 осіб.

Ку́рчиця — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 554 осіб.

Кущове́ — село (до 2010 — селище^[1]) в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 140 осіб.

Мала́ Горбаша — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 571 осіб.

Лагу́льськ — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 80 осіб.

Лебеді́вка — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 290 осіб.

Липине́ — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 110 осіб.

Лі́дівка — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 37 осіб.

Лучи́ця — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 606 осіб.

Ма́йстрів — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 512 осіб.

Майстрова Во́ля — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 585 осіб.

Ма́ковиці — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 387 осіб.

Мала́ Анаста́сівка — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 255 осіб.

Мала́ Цві́ля — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 280 осіб.

Мали́нівка — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 114 осіб.

Мару́шівка — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 231 осіб.

Микола́ївка — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 245 осіб.

Михі́ївка — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 200 осіб.

Моро́зівка — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 159 осіб.

Ната́лівка — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 1344 осіб.

Уродженці

Микола Абрамович Козачок (* 1926 — † 2008) — учасник Другої світової війни, Герой Радянського Союзу.

Неми́льня — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 515 осіб.

Не́солонь — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 600 осіб.

Нова́ Рома́нівка — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 647 осіб.

Новозеле́не — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 160 осіб. За розповідями мешканців Новозеленого, раніше тут було німецьке поселення. За однією з версій називалось поселення Грінталь. Підтвердженням того, що німці в Новозеленому точно жили, є старий німецький цвинтар у лісі недалеко на північний схід від села Новозелене. На могильних плитах є дати народження і смерті похованих; останні - кінець 19-го - початок 20-го століття.

Олекса́ндрівка — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 538 осіб.

Оре́пи — село в Україні, в Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 942 особи.

Уродженці

Йосип Степанович Костюк — учасник Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу.

Партиза́нське — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 20 осіб.

Пере́лісок — село (до 2010 — селище^[1]) в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 35 осіб.

Переліся́нка — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 85 осіб.

Перемо́га — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 177 осіб.

Пилипо́вичі — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 1236 осіб.

Піщі́в — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 799 осіб.

Видатні люди

Войтенко Володимир Миколайович (1959, Піщів) — український кінознавець.

По́вчине — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 608 осіб.

Поліяні́вка — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 346 осіб.

Прихі́д — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 82 осіб.

Рома́нівка — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 735 осіб.

Середня́ Дера́жня — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 348 осіб.

Слобода Романівська — село в Україні, в Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 586 осіб.

До 2010 року мало назву Слобода-Романівська (через дефіс). Уточнене (перейменоване) рішенням Житомирської обласної ради від 18 березня 2010 року № 1062 «Про внесення змін в адміністративно-територіальний устрій Житомирської області»^[1]. Верховною Радою уточнення поки не затверджене.

Видатні особи

28 квітня 1956 в Слободі Романівській у селянській родині народився Литвин Володимир Михайлович, український політик, голова Верховної Ради України у 2002 — 2006 роках та з 9 грудня 2008 року.

Степове́ — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 154 осіб.

Стри́єва — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 482 осіб.

В Стриєві діє сільгосппідприємство «Галекс-Агро», яке займається органічним землеробством.

Відомі люди

В Стриєві народився нинішній голова Новоград-Волинської РДА Леонід Миколайович Мартинюк.

Су́сли — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 986 осіб.

Сухово́ля́ — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 726 осіб. Село Суховоля розташоване на заході Житомирської області, Новоград-Волинського району, на відстані 40 кілометрів підрайонного центру Новограда-Волинського та за 10 кілометрів від траси Київ-Чоп. Площа населеного пункту села Суховоля становить 251,5 гектарів. Кількість населення села Суховоля становить 693 чоловік. За 0,5 кілометрів від села протікає річечка Чайка, що є протокою річки Корчик, яка впадає в річку Случ. Першу згадку про Суховоля ми знайдемо в архівних даних, датованих 1650 роках. В наш час^[ ^Коли? ^] сільській раді підпорядковано село Партизанське (в минулому Кам’янка, а потім Кіровка). Село Партизанське розташоване на заході Житомирської області Новоград-Волинського району на відстані 46 кілометрів від району та за 16 кілометрів від траси Київ-Чоп. Площа населенного пункту села Партизанське становить 42,8 гектара. Кількість населення села Партизанське становить 19 чоловік. Першими поселенцями села Суховоля були біженці з Польщі, яка тоді називалась Річ Посполита. Вони втікали від великого гніту та непосильної поміщицької сваволі. З Річчю Посполитою межували ліси російської імперії. Втікачі облюбували в російських лісах безпечне і вигідне місце. В лісі вони збирали гриби, ягоди, полювали на дичину. Поблизу була річка і родюча земля. Заснували поселенці тут невечкий хутір, який називали «Сухий діл». Та недовго втікачі жили вільним життям, про них дізналися багачі, і попали вони під гніт і кабалу до російських поміщиків. Поміж собою вони говорили «Як не було у нас долі так і залишилась «Суха воля»». Від того часу і пішла назва села Суховоля. Першими поселенцями були люди, які носили прізвища: Ковальковський, Главацький, Заведенський, Крюковський, яких і тепер є багато в цьому селі. В 1966 році червня місяця 10 дня було складено викупний акт про викуп селянського наділу по вказівці місцевого з’їзду в маєтку поміщиці графині Полоцької Марії. В січні місяці 1918 року в селі встановилась радянська влада. В 1921 році в селі було відкрито хату – читальню, де навчалися діти. Вчителями були Рудник Іван та Рудник Петро (рідні брати). Двокласна початкова школа почала діяти в 1925 році. Розміщувалася вона в селянській хатині Геруса Мартина. З 1933 року школа стала семирічною, розташована була в центрі села. Вона згоріла під час війни. Директор її був Сивак Тодосій Олександрович, вчителями: Скринька Анастасія Олександрівна, Бондарчук Іван Якимович, Бабат Василь Олександрович, Лебідь Василь Іларіонович. В тридцятих роках в селі почалася колективізація. Активістами її були: Лазарчук Євгенія, Тартачний Макар, Гнесь Іван, Герус Григорій, Ковальська Марія та інші. Колгосп назвали «Червоний прокордоник», а пізніше переіменували на імені Ворошилова. Настав 1937-1938рр. – період репресації. Не обійшло це лихо і село Суховоля. Репресовано було 40 чоловік. Матері втратили синів, жінки – чоловіків, діти – батьків. Тяжкі часи наступили для Суховолі. Почалася Німецько-радянська війна. На боротьбу з німецькими загарбниками піднялися і жителі села. Першими пішли в партизани Олексій Прокопчук, молодий партизанський поет, автоматник, який загинув 14 січня 1943 року в бою за визволення Костополя (Рівненської області), повторивши подвиг Матросова, Іван Герус, Степан Тимочко, Микола Бойко. Це були розумні, грамотні хлопці. Була Трійця. Несподівано в село ввірвався каральний загін фашистів. Вони оточили село і попрямували до хат, де жили родини – хлопців – партизанів. Запалало чотири хати, а в хатах згоріли і діти. Того дня було спалено 12 хат. Невдовзі знову горіло село. На цей раз його палили бандерівці. Можливо тому, що хлопці із села підтримували зв’язок з партизанами. Згоріло 15 хат, але вже без людей. Пішли чутки, що німці у селі хочуть розмістити свій штаб. Тоді майже все село було в партизанах. І втретє запалало село Суховоля. Згоріло 4 найбільших будинки, у яких не проживали люди. Їх спалили партизани, щоб не дозволити німцям розміститися в Суховолі. Більше ста чоловік з села загинуло під час війни. Не обійшлося і без того, що гітлерівці забирали молодих дівчат і хлопців на роботу в Німеччину. Більше 15 чоловік було насильно забрано. Деякі з них спочивають там вічним сном. Минуло лихоліття війни. Жителі села взялися за відбудову народного господарства. Люди почали помаленьку будувати житлові будинки. Головами колгоспу були: Гірник, Бузинській, Коломійчук, Гуртовий. В 1954 році колгосп став носити ім'я «50-річчя Жовтня». Головою було обрано Деюна Володимира Микитовича. Село продовжувало загоювати «рани» нанесені війною. Закінчили будівництво корівників, свинарників, конюшню, тіпальний пункт. Після об’єднання двох колгоспів: сіл Суховоля та Повчино господарству було дано назву ім. Богдана Хмельницького, в якому продовжував працювати Деюн В.М. В 70-і роки господарство знову роз'єднали, даючи йому попередню назву – «50-річчя Жовтня»,головами колгоспу, змінюючи один одного, були Радецький М.С., Вольський І.С., Поліщук Л.П., Соболюк М.Г. та Лук'янчук П.М. На даний час господарство перетворилося на ПСП з романтичою назвою «Пролісок», керівником якого є Сапожнік А.В.

Гордістю села є двоповерхова красуня – школа, директором її є чарівна жінка – великий керівник, вчителька Герус Надія Сергіївна. Багато видатних людей вийшло зі стін школи: це інженери, агрономии, журналісти, зоотехніки, спеціалісти – будівельники та інші. Але найбільше пишаються жителі села своїм поетом Ковальським Юрієм Івановичем, який жив на цій землі, та в пам'ять пішов, немов відчуваючи, що залишить навіки своїх рідних, своїх земляків та чудовий поліський край, який так безмежно любить.

Та́льки — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 397 осіб.

Талькі́вка — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 66 осіб.

Тараща́нка — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 701 осіб.

Терні́вка — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 459 осіб.

Те́снівка — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 394 осіб.

Токарі́в — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 805 осіб.

В селі діє загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів^[1].

Ту́пальці — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 608 осіб.

Ужа́чин — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 505 осіб.

Украї́нське — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 52 осіб.

Фе́дорівка — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 610 осіб.

Ходу́рки — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 211 осіб. Село розташоване на правому березі річки Случ. На краю села у 1988 році експедиція НАН УРСР виявила дві групи курганних поховань, які орієнтовно насипані у ІХ-ХІІІ ст. Найімовірніше, поховання належать ослов`яненим ятвягам.^[1]

Черво́на Во́ля — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 405 осіб.

Чижі́вка — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 1565 осіб.

Яблуне́ве — село (до 2010 — селище^[1]) в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 48 осіб.

Яворі́вка — село в Україні, Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 318 осіб.

Історія

Село моє - це моя велика родина, наше коріння і батьківщина, материнська пісня і біла вишня у саду, це наша сповідь і турбота, батьків моїх щоденная робота. Тут моє дитинство босоноге, стежина в школу на зорі, тут мої ще не сходжені шляхи. Село моє, ти радість, ти доля моя, єдина для мене рідна земля, розкішний вінок із рути і м'яти, як же мені тебе не кохати? Села, як і люди, мають свої біографії. І у кожного вона своя -неповторна. Тільки в селі людина може так тісно спілкуватися з природою, розуміти її душею і серцем, милуватися неповторною красою. Моє село в минулому Моє село має назву Яворівка, в минулому - Дзікунка (перейменовано в 1961 році). Яворівка входить до кладу Лебедівської сільської ради. Село Яворівка - Дзікунка засноване в 1892 році. Заснував його пан Яблунівський, який побудував тут гуту (завод), на якому виготовляли скляні античні пляшечки та скло. Чому село називалося Дзікунка? Назва походить від польського слова «дзікі» (дикі). Так називав пан вільне населення, що не мало постійного місця проживання. Саме їх пан використовував для роботи в гуті. Радянську владу в селі було встановлено в липні 1920 ооку. Станом на грудень 1923 року в селі проживало 1050 чоловік. В 1929 році в Яворівці було організовано колгосп ім. Кірова, головою правління якого був місцевий житель Антось Машевський. Згодом колгоспи сіл Яворівка та Лебедівка були об'єднані в один -ім. Дзержинського з центральною садибою в с. Яворівка. Не всі мешканці добровільно вступали до колгоспу. їх примушували, забираючи інвентар, коней, корів, майно, житло; а найкращих господарів називали куркулями, забирали все до останньої сорочки і переселяли на цілинні неродючі землі. Це в переважній більшості були польські та німецькі сім'ї, що були дуже працьовитими. Поляків виселяли в Донецьку, Харківську та Дніпропетровську області, а німців в Казахстан. В Донецьку область було виселено сім'ї Машевського Антона, Гарлінського Антона і Йосипа, Бурковського Степана з дружиною, а дітей забрали до притулку; у дніпропетровську область - сім'ї Свіжевського Фелікса і Франка, Мірушевського Михайла і Мардіна, Тимінського Йосипа і Мардіна, Козловського Франца і Йосипа, Томковських Валентина та Томаша, Сарнщького Кароля. Багато людей помирало в дорозі. А ті, хто згодом повернувся додому, розповідали, що вони, голодні, жили в бараках, ліпили землянки з розмерзлої багнюки. Згідно з архівними даними, в 1936 році з Дзікунки було вивезено 40 польських та 9 німецьких сімей (196 чоловік). На той час у колгоспі не було техніки, землю орали кіньми та волами, все сіяли і збирали вручну. Життя селян було нелегким: збиралися великі податки на землю та на майно. Село в 1932 - 1933 роках Голодомору сльози і могили... І перед ними ми в боргу завжди. За тих, що крихти хліба не доїли І не допили чистої води. 75 років віддаляє нас від тих трагічних, кривавих літ, коли з району десятки тисяч людей полягли кістьми в рідній землі від штучно створеного тодішнім режимом голоду. А на чужині загинули тисячі безневинних людей, закатованих «ворогів народу», що в дійсності були істинними землеробами, хазяями землі і хлібодарами, уболівальниками за українську сутність і Україну. Не обминув голодомор і Яворівку. Розповіді живих свідків; «Так, голод був. Тоді був неврожай, засуха. А ще відбирала влада те, що виростили люди. Ті, що відбирали, документів не пред'являли. Люди їм не заперечували, тільки дивились дуже жалібно і прохали: «Оставте, бо маленькі дітки...». Приходили чоловіки - 4-5 осіб. З'являлися в вечірній час. Забирали зерно, продукти, дивилися по горшках, яка є їжа - і з'їдали або виливали. Приходили щоденно. Люди від них усе ховали, закопували. Але сховати було неможливо. Вони шукали із шомполами, переколювали геть усе. Люди їли, що було: в полі мерзлу картоплю, мишей, котів, липові листки, корінці, ягоди, гриби, їжаків, відростки від калини, які підпікали або їли сирими. Всі голодували. Дуже багато вмирало людей, цілими сім'ями. Ховали їх попід хатами. На них нема ні хрестів, ні пам'ятників. їх згадують ті, хто зостався живим. В їх смерті я виню лише владу.» (Заріцька Станіслава Іванівна, 1923 року народження) «Так, голод був. Пам'ятаю, тоді у людей все забирала влада -проводила «викачку». Робили це місцеві. Людей залишали без засобів існування. Виживали хто як міг. З липи здирали кору, сушили і пекли коржі, з сосни ламали відростки, їли шишки, вживали різні корінці, дикий бур'ян, варили борщ з кропиви. їли горобців, їжаків, собак, котів. У кого було що міняти, то міняли на їжу. Дуже мерли люди в квітні - травні 1933 року. Мерли багато. В мене по сусідству вимерли дві сім'ї по 8 чоловік і тільки одна залишилася жінка. Людоїдства не було, а в Федорівні, коли діти ходили за ягодами, їх ловили і їли. В загибелі цих людей вважаю винною владу.» (Патлатюк Ядвіга Миколаївна, 1922 року народження) «Я голод пам'ятаю. Нас в сім'ї було 8 чоловік. Батько працював у воєнводі, получав усього 500г хліба. Була у нас корова, кінь. їх хотіли забрати в колгосп, але залишили. Хліб забирали, шукали де тільки могли. Мама варила борщ з кропиви, коржі пекли з оьсу, з проса варили кашу, а як стала весна, то ходили по ягоди, гриби. Я пам'ятаю, що від голоду померли сусіди Нагорний Максим і двоє його синів Віталій і Мар'ян. А скільки людей померло від дизентерії!» (Поплавська Розалія Леонтіївна, 1919 року народження) З трьох наших сіл за роки голодомору зникла 581 людина, а, враховуючи переселення та репресії, ці села втратили 1071 людину. Голодомор став найбільшою трагедією за всю історію українського народу. За своїм масштабом, жорстокістю, цинізмом і організованістю з боку влади та наслідками для майбутніх поколінь, він не має аналогів в історії людства. О, як же ти не вмерла, Україно, Бо скільки ж то зловісницька мета Звела людей, приречених безвинно, -Й ніхто за це ні в кого не спитав. Дмитро Білоус у вірші згадує ті страшні роки: Ти кажеш, не було голодомору? І не було голодного села? А бачив ти в селі пусту комору, З якої усе вимели до тла? Як навіть марево виймали з печі І забирали прямо із горшків, Кусочки хліба виривали з рук малечі, Із торбинок нужденних стариків? Ти кажеш, не було голодомору? Чого ж тоді, як був і урожай, -Усе суціль викачували з двору, -. Греби, нічого людям не лишай! Хто ж села, вимерлі в Україні, Російським людом поспіль заселяв? Хто? На чиєму це лежить сумлінні? Імперський морок світ нам затуляв! Я бачив сам у ту зловісну пору І пухлих, і померлих на шляхах... Т досі ще мені стоять в очах... А кажеш - не було голодомору! Тяжко повернув собі народ України духовне здоров'я, жадане і драматичне його очищення, радісне і гірке його воскресіння. Надто багато позаду могил. Надто великі втрати, і тільки правда здатна зняти наслідки шоку, заподіяного насильницькою колективізацією та голодом, розкріпачити минулі страждання, викричавши давній біль, крок за кроком пройшовши заново хресну дорогу своєї далекої і близької історії. Лише тоді віднайде себе наш народ, що гідний прекрасної долі.