Теоретичні основи соціальної роботи 221

— антидисциплінарне;

— антисоціальне;

— деліиквентие;

— аутоагресивне.

У випадку девіаптної поведінки взаємодіють макро- і мікросоціальні, індивідуально-особистісні, соціально-психологічні, психолого-педагогічні, соціально-медичні, соціальпо-нравові фактори. У кожному конкретному випадку проявляється певне поєднання цих факторів, що відбивається у відповідній формі прояву девіантності.

У ході з'ясування причини і умов, прояву підлітками відхилення від норм і правил соціальні педагоги все частіше звертаються до аналізу пси­хологічного клімату сім'ї, емоційно-психологічних відносин з ровесниками і дорослими. Девіантпа поведінка досить часто мотивується тим, що індивід не може правомірними засобами задовольнити свої соціально-психологічні потреби у визнанні його, довірі, самоствердженні. Практичний досвід проф­ілактичної роботи підказує на необхідність враховувати індивідуально-психологічні, статеві і вікові особливості розвитку особистості, схильної до порушення норм поведінки. Адже у нього з'являється впевненість, винахідливість, сміливість — і все це сприймається як прояв власної дорослості, особливого "Я". І поступово з кожним новим проявом пору­шення норм з'являється звички, які сприяють виробленню стереотипів протиправної поведінки, нових ціннісних орієнтацій.

Що необхідно робити фахівцям у ситуації "зустрічі" з проблемною особистістю, схильної до девіаптної поведінки?

Перше: вступити (при можливості) у взаємодію з школою, сім'єю, близькими друзями.

Друге: провести діагностику причин труднощів девіаптної поведінки дітей і підлітків, розробити і здійснити корекційно-реабілітаційну про­граму.

Трете: забезпечити тимчасове проживання, виховання, навчання і розвиток індивіда, який тієї чи іншої причини опинився у складній життєвій ситуації.

Серед факторів, які виливають на посилення девіацій серед дітей і підлітків, можна назвати такі:

^ соціально-економічні фактори (низький матеріальний рівень жит­тя сім'ї, погані житлові умови, безробіття батьків);

^ медико-санітарі фактори (несприятливі екологічні умови, хронічні захворювання батьків і ускладання спадковості, антисаиітарія та ігнору­вання сапітарно-гігієпічними нормами);

222 Соціальна робота

^ соціально-демографічні фактори (неповна чи багатодітна сім'я, сім'я з вторинними шлюбами і зведеними батьками);

^ соціально-психологічні фактори (сім'ї деструктивними емоційно-конфліктними відносинами подружжя, педагогічною нездатністю батьків та їх низький загальноосвітній рівень, деформаваність ціннісних орієн­тацій);

^ кримінальні фактори (алкоголізм, аморальний і паразитичний спосіб життя батьків, сімейні суперечки, присутність членів сім'ї, що відбували покарання, схильність до субкультури злочинного світу).

Аналіз фахівцем означених факторів дозволяє йому виявити загальні закономірності соціальної реабілітації девіантиої особистості. В основі цих закономірностей лежать такі педагогічні підходи:

1) інтегративність (він протидіє однобічності виховного профілак­тичного впливу на індивіда; виключає погано організовану педагогічну діяльність та безсистемну реабілітаційну роботу; посилює значущість самої особистості і гармонізацію соціально-педагогічних впливів).

2) системність (він потребує врахування особливо усіх складових і їх конструктивної взаємодії; базується па спрямованості діяльності суб'єкта і прогнозуванні потенційних сил, спроможних дестабілізувати процес соц­іальної реабілітації; внесення регулярних і необхідних соціально-педаго­гічних коректив, що сприяє ізоляції індивіда від впливу негативних фак­торів).

3) педагогічне співробітництво (здійснення спільної, активної праці суб'єктів соціальної реабілітаційного процесу).

Проектуючи процес соціальної реабілітації, доцільно передбачати у реальній програмі дій відповідні етапи роботи з дітьми та молоддю, схильними до девіантиої поведінки.

Перший етап — діагностичний. Йога метою є: збір всієї необхідної інформації про підопічного;визпачепня його психологічного статусу; от­римання відомостей про середовище, в якому він перебував; виявлення дефектів у розвитку; складання соцііально-психолого-педагогічної ха­рактеристики; підготовка індивідуальної реабілітаційної програми. При цьому, слід підкреслити, що проектування програми має включати обо­в'язкові компоненти: причини, які викликали соціальну дезадаптацію, інформацію про функціональний стан підопічного, пріоритетні напрями соціальної реабілітації, засоби, форми і механізми соціально-виховного впливу, прогнозовані результати, форми контролю й оцінку ефектив­ності програми.