Теоретичні основи соціальної роботи Ш

Одним із напрямків консультативної роботи соціального працівника може бути зниження напруги у людей старшого покоління щодо неможливості самореалізації у сучасних умовах.

Технологія роботи з такими клієнтами відображається у формулі, за запропонованій А.Г.Шмельовим: якщо гостро відчувається почуття, що надія на досягнення немає (зовнішні перешкоди явно переважають ваші можливості) можна спробувати переглянути цінності і ціннісні шкали. Головне — не фіксуватись на одній якійсь цінності [5].

Кожна людина має нахили до чогось, володіє якимись здібностями, певними якостями, що притаманні тільки їй. Якщо людині важко з чимось змиритись, вона не може володіти бажаним, соціальний працівник може сприяти усвідомленню власних можливостей людини, а, отже, "відкрити очі" на цінність власного Я. Зорієнтувати людину, що вона володіє чимось таким (здібностями, якостями тощо) чого не мають інші, і це є безцінний скарб її особистості.

Ще одним напрямком консультативної роботи соціального працівника з людьми старшого покоління може виступати послаблення негативних переживань до молодого покоління.

Молоді є носіями цінностей, які незрозумілі старшим, а іноді й приголомшують їх. Для соціального працівника, як представника молодого покоління, цей аспект роботи виявляється досить складним і суперечливим. Як знайти спільну мову з клієнтом, що належить до іншої "вікової категорії", як заслужити його довіру, як увійти у конфлікт із його цінностями, які можуть здаватися безглуздими? Це все питання професійної майстерності і сумління. Але це не є предметом обговорення.

Технологія роботи з клієнтами, що належать до старшого покоління полягає у орієнтуванні їх на розуміння і рефлексіям двох моментів:

— їх власне покоління було колись по відношенню до більш старшого в такому ж положенні, як тепер молоде покоління до їхнього;

— пройде час і це молоде покоління опиниться у такому ж стані до більш молодшого покоління [5].

Ще один аспект, на який хотілося б звернути увагу, це рівень тривожності серед різних груп населення. За даними Л.Н. Юр'ївої рівень тривожності та індекс життєвої задоволеності корелюють із поколінною належністю:

— у осіб до ЗО років домінує нормальний рівень тривожності і ви
сокі показники життєвої задоволеності, що є свідченнями благополуччя
психоемоційної регуляції та життєвого оптимізму;

112 Соціальна робота

— у осіб середнього віку (31-55 років) підвищується тривожність і знижуються показники життєвої задоволеності та оптимізму, що вказує на граничну мобілізацію психоемоційних ресурсів і зниження психологічної стійкості особистості;

— у представників старшого покоління (особливо у непрацюючих пенсіонерів), відбулося катастрофічне зниження індексу життєвої задоволеності і підвищення тривожності [6].

Враховуючи вище наведену інформацію, соціальний працівник, з метою вивчення психологічної атмосфери сім'ї і сімейних стосунків може використати певні психодіагностичні методики. Нагадаємо лише, що для людей старшого і середнього покоління характерним є традиційні погляди на сім'ю, як на осередок спокою і захисту. Отже, виявити яким чином спільне проживання молодих з батьками впливає на самопочуття останніх допоможуть такі методики, як "Типовий сімейний стан" і опиту-вальник "Аналіз сімейної тривоги" [3].

Література

1. Гурко Т. Семейньїй портрет без розових тонов //Узьі брака, узьі свободи /Сост. Т. Розумовская. — М., 1990. — С. 54-69.

2. Новайтис Г. Семья в психологической консультации.- М.: Воронеж,- 1999. - 224с.

3. Овчарова Р.В. Психологическое соировождение родительства. — М., 2003.

4. 1999. Україна. Людський розвиток. Звіт. — К., 2000.

5. Шмелев А.Г. Острьіе угльї семейного круга. — М., 1986.

6. Юрьева Л.Н. История. Культура. Психические и поведенческие расстройства. — К., 2002.

Питання для самоперевірки

1. Які проблеми молодої сім'ї обумовлюють звернення за професійною психологічною допомогою?

2. Назвіть методи психологічного консультування молодої сім'ї.

3. Яка потрібна профілактична робота з батьками молодого подружжя і навіщо? Поясніть свою точку зору.

4. Які можливі напрямки роботи з людьми старшого віку?

Теоретичні основи соціальної роботи 113

4. Соціально-педагогічна робота з дітьми, які зазнали сімейного насилля

Однією з актуальних проблем, які стоять перед сучасним українським суспільством, є подолання і профілактика будь-яких проявів насильства щодо дітей та молоді. Слід відзначити, що дана проблема лише стає предметом широкого громадського та наукового обговорення в Україні.

За офіційними даними, насильство в сім'ї — досить поширене явище в Україні [1]. Статистика показує, що ЗО — 40% всіх насильницьких злочинів відбуваються у сім'ї. За свідченнями дітей, з жорстокістю вони зустрічаються вперше у власній сім'ї, з боку батьків та старших сестер і братів; приблизно в 45 — 49% сім'ях має місце насильство над дітьми [2]. Якщо врахувати всі погрози, залякування, побиття і т. ін., то практично кожна дитина хоч один раз зіштовхувалася з проявами жорстокості, тиску або насильства зі сторони своїх батьків. Розглядаючи сімейне насильство над дітьми можна одночасно виокремити два аспекти наслідків цього явища: нанесення шкоди жертві зокрема і суспільству в цілому.

Діти, які пережили будь-який вид насильства, відчувають труднощі у соціалізації, взаємостосунках з дорослими, у спілкуванні з ровесниками. Вирішення своїх проблем діти — жертви насильства — часто знаходять в кримінальному, асоціальному середовищі. Згідно з матеріалами доповіді Кабінету Міністрів України Верховній Раді " Про становище молоді в Україні", "... кожного дня підлітки скоюють понад 100 злочинів: одне вбивство або тяжке пошкодження, два — три розбійних напади, вісім пограбувань, двадцять шість крадіжок державного, сорок п'ять — особистого майна громадян (з них шістнадцять квартирних крадіжок) — і майже щодня вчиняють зґвалтування". Така ситуація не може не викликати занепокоєння.

За останні десятиліття спостерігається активний психолого-педагогі-чний пошук і розробка окремих питань сімейного насильства (дослідження Ю. Якубова, Н. Лавриненко, М. Московка [3], О. Балакірєвої [4]). Наукові основи психолого-педагогічної діяльності щодо попередження та подолання причин та наслідків насильства стосовно дітей в сім'ї висвітлено в працях А. Бондаровської [5], Т. Говорун, О. Кікінежді [6], І. Трубавіної [1], М. Ліборакіної [7], О. Бондарчука [8] та ін.

114 Соціальна робота

Про міжнародну увагу до проблеми насильства в сім'ї свідчать такі факти, як обговорення і прийняття рішень на конгресах ООН з питань жінок, Всесвітній асамблеї з проблем старіння, а також Всесвітній програмі дій стосовно інвалідів і Конвенції про права дитини.

Соціальні та психолого- педагогічні проблеми сімейного насилля над дітьми

Сімейне насилля це форма деструктивної соціальної взаємодії в сім'ї, що відображає її загальне ие-благополуччя і порушення в ціннісно-нормативній сфері індивідів. Насилля в сім'ї є чинником соціального ризику, що спричиняє поглиблення соціально-нсихологічної та моральної відчуженості, взаємну недовіру і ворожість стосовно інших членів сім'ї, брутальність і жорстокість у спілкуванні.

Типова модель сімейного насильства — це застосування сили сильнішим стосовно слабшого члена сім'ї. Сила може бути фізична чи обумовлена соціальним статусом. Акти сімейного насильства є різними за своєю жорстокістю. Міра насилля може проявляється від незначного пошкодження до смертельного випадку.

І, М. Трубавіна та Н. А. Бугаєць визначають такі сфери суспільного життя, де має місце насильство в сім'ї:

1) сім'я: вона готує своїх членів до життя в суспільстві, до сприй
няття ієрархічних відносин, виражених у нерівному розподілі між статя
ми праці та права розпоряджатися ресурсами;

2) громада: забезпечує механізми підтримування контролю чоловіків
над сексуальністю, мобільністю та працею жінок;

3) держава: легітимізує власницькі права чоловіків щодо жінок,
забезпечуючи сім'ю та громаду правовою основою для подальшого підтри
мання таких відносин. Держава досягає цього шляхом впровадження
відповідної правової політики, ухвалення дискримінаційних законів та
застосування дискримінаційної практики у виконанні законів. Власне тому
права людини повинні захищатися на трьох рівнях:

— на макрорівні суспільства через міжнародні та національні законодавчі акти;

— на мезорівні — через громади завдяки місцевим традиціям, інформування розпорядчих актів, адвокатству дітей, церкві;

— на мікрорівні — рівні окремої особи, родини через самооборону, захист соціальним педагогом, членами сім'ї.