Монополістична конкуренція

Більшість виробників намагається переконати покупця, що їхній товар є унікальним у даній товарній групі. Прикладом можуть служити, ринки одягу, взуття, пральних порошків, мила, безалкогольних напоїв. Фірми, що роблять схожі, але різні з погляду покупців товари, діють в умовах монополістичної конкуренції.

Товари групи одного призначення є близькими замінниками (субститутами): один від іншого може відрізнятися якістю виконання, упакуванням, дизайном, посляпродажним обслуговуванням. Таким чином, фірми конкурують, продаючи диференційовані продукти. Диференціація товару дозволяє виробнику самостійно встановлювати ціну поза залежністю від дій конкурентів. Кожна фірма є єдиним виробником і, у цьому змісті, монополістом. Але тому що обсяг продажів кожного продавця відносно невеликий, то кожна з фірм має обмежений контроль над ринковою ціною.

На ринках монополістичної конкуренції на частку чотирьох найбільших фірм звичайно приходиться не більш 25 % загальних внутрішніх постачань, а на вісьмох — менш 50 %. Наприклад, у США в 1988 р. нараховувалося 1132 незалежних продавця м'яких меблів, причому на частку чотирьох найбільших приходилося 17 % загальних постачань, а на вісьмох найбільших — 25 %.

Вхід на ринок монополістичної конкуренції досить вільний і визначається, головним чином, розмірами капіталу. Однак вхід на ринок у порівнянні з вільною конкуренцією не настільки легкий: у процесі завоювання частки ринку нові продавці можуть випробувати труднощі зі своїми новими для споживачів торговими марками і послугами.

Варто підкреслити, що диференціація продукту в якомусь ступені визначає ступінь монополізації ринку. Ніж більш однорідна продукція, чим у більшій мері товари можуть заміщати один одного, тим сильніше конкуренція, і, навпаки, чим більш диференційовані товари, тим менше конкуренція, тим леті установити на них монопольну ціну. Наприклад, будматеріали — залізобетон і цегла.

Олігополія

Під олігополією розуміється ринок, на якому домінує декілька великих фірм. Точне число фірм визначити важко, тому що олигополистический ринок охоплює досить велику частину національного ринку, обмежену, з одного боку, монополією, а з іншого боку - монополістичною конкуренцією. 0б цьому свідчать дані мал. деяких

Таблиця 2

Ступінь концентрації виробництва в деяких Олигополистических галузях США. 1989 р.

Галузь	Число продавців	Річні постачання чотирьох найбільших компаній, %
Алюмінієва
Свинцева
Автомобільна
Домашні холодильники
Смажений кава
Жувальна гумка
Кукурудзяний цукор

 

Фірми дістають високий прибуток тому, що доступ на ринок олігополії значно утруднений. Проникненню в галузь перешкоджають практично ті ж бар'єри, що й в умовах монополії. У числі найважливіших — величина капіталу, необхідна новій фірмі для впровадження в галузь, а також контроль діючих виробників над новітньою технікою і технологією виробництва.

Олигополистическнй ринок характеризується взаємозалежністю — взаимореакцией деяких суперників, на що у свій час і звернув особливу увагу основоположник теорії олігополії французький економіст К. Курно: тому що на ринку конкурує лише декілька фірм, то кожен учасник ринку повинний ретельно стежити за поводженням суперників, зважувати свої дії у відношенні цінової політики, а також оцінювати потенційні наслідки своїх рішень.

У залежності від типу продукції розрізняють чисту олігополію і диференційовану.

Підприємства чистої олігополії роблять однорідний стандартизований продукт: алюміній, цемент. Продукція хімічної чи сталеливарної промисловості. Ідентичність цих товарів визначає і єдину ціну на них.

Олігополія, що робить різноманітну продукцію одного функціонального призначення, називається диференційованої. Звичайно диференційовані олігополії спеціалізуються на випуску товарів споживчого призначення, це — автомобілі, покришки і камери, електропобутова техніка, сигарети.

До олігополії як ринковій структурі відносять картель, що являє собою змову декількох фірм із приводу цін і обсягів випуску продукції з метою максимізації спільного прибутку. Якщо в картель поєднуються всі підприємства галузі, то він поводиться як фірма-монополіст.

Олігополія в значній мірі мала місце в командній економіці СРСР і збереглася в Україні, що негативно позначається на здійсненні економічних реформ, на відновленні господарських зв'язків. Дотепер, незважаючи на діяльність антимонопольних державних органів, олігополія виступає істотним фактором українського національного господарства.

Монополія (чиста монополія).

По-перше, монополію можна розглядати як тип фірми. Вона являє собою велику корпорацію, що займає ведуче положення у визначеній сфері національного господарства. Звичайно монополія асоціюється з відомими усьому світу компаніями “Дженерал моторс”, “Эксон”, “Кока-кола” і ін.

Але є й інше трактування поняття “монополія” — це економічне поводження фірми. На ринку можлива ситуація, коли покупцям протистоїть підприємець-монополіст, що робить основну масу продукції визначеного виду. У цьому випадку монополістом може виявитися невелике по розмірах підприємство. І навпроти, велика фірма може і не бути монополістом, якщо її частка на даному ринку невелика.

Звертаючи до монополин як виду економічної структури ринку, ми розглядаємо її як визначений тип економічних відносин, що дає можливість одному з учасників цих відносин диктувати свої умови на ринку визначеного товару.

Монополія припускає, що в галузі мається тільки один виробник, що цілком контролює обсяг пропозиції товару. Це дозволяє йому встановлювати ціну, що принесе максимум прибутку. Ступінь використання монопольної влади у встановленні ціни буде залежати від наявності близьких замінників товару. Якщо товар унікальний, то покупець змушений платити призначену чи ціну відмовитися від покупки. Число продуктів, що не мають замінників, обмежено. До чистої монополії можна віднести надання комунальних послуг, компанії кабельного телебачення, телефонні чи компанії монополію видавництва на реалізацію підручників і т.п.

Фірма-монополіст, звичайно має більш високий прибуток, що, звичайно, залучає в галузь інших виробників. У випадку чистої монополії, бар'єри для вступу в галузь досить великі, і це практично блокує проникнення конкурентів, на монополізований ринок. Які ж реальні бар'єри, що перешкоджають вступу в галузь?

1. Ефект масштабу. Високоефективне виробництво з низькими витратами досягається в умовах великого виробництва, обумовленого монополізацією ринку. Таку монополію часто називають “природною монополією”, тобто галуззю, у якій довгострокові середні витрати мінімальні, якщо тільки одна фірма обслуговує весь ринок. Новим конкурентам важко ввійти в таку галузь, тому що це вимагає великих капіталовкладень. Домінуюча фірма, маючи більш низькі витрати виробництва, у стані на час знизити ціну продукції, щоб знищити конкурента.

2. Виключні права. У ряді країн Європи, Америки й в Україні уряд надає фірмам статус єдиного продавця (транспортне послуги, зв'язок, газопостачання). Але замість на ці привілеї уряд зберігає за собою право регулювати дія таких монополій, щоб виключити зловживання монопольною владою, захистити інтереси немонополізованих галузей і населення.

3. Патенти і ліцензії. Уряд гарантує патентний захист новим продуктам і виробничим технологіям, що забезпечує виробникам монопольні позиції на ринку і, на визначений, проміжок часу гарантує їхні виключні права.

4. Власність на найважливіші види сировини. Деякі компанії є монополістами завдяки безроздільному володінню джерелами виробничого ресурсу, необхідного для виробництва монополізованого продукту. Так, “Алюминиум компані оф Америка” є власником всіх основних джерел бокситів. Довільно тривалий час канадська компанія “ІНКО” контролювала близько 90 % відомих світових запасів нікелю. Більшість алмазних рудників контролюється південноафриканською компанією “Де Бирс”.

Цінова дискримінація

Чи завжди фірма-монополіст установлює єдину ціну на свою продукцію? Іноді, з метою одержання додаткового доходу, монополія, використовуючи своє ринкове положення, продає той самий товар за різними цінами на різних ринках. Це ні в якій мері не зв'язано з диференціацією цін у залежності від якості товарів і послуг, а також з розходженнями у витратах. Практика застосування різних цін з боку фірми називається ціновою дискримінацією. Застосування таких цін не тільки можливо в силу відокремлення ринків друг від друга чи географічно тарифними бар'єрами, але і стає реальним унаслідок різної реакції попиту на зміну ціни (еластичності попиту) на цих відособлених ринках, а отже, готовності окремих споживачів придбати необхідна кількість товару за ціною вище ринкової.

Звичайно цінову дискримінацію підрозділяють на два типи. По-перше, дискримінація по одиницях продаваної продукції. Суть її полягає в різних умовах покупки чи товару оплати послуги споживачем у залежності від кількості блага, що здобувається. Так, ціни на товари, що здобуваються вроздріб, завжди вище, ніж на ті ж товари при оптових закупівлях. Ціна на залізничний квиток буде зростати зі збільшенням шляху проходження, але ціна перших кілометрів буде дорожче, ніж наступних.

По-друге, дискримінація серед покупців. Покупці мають різні доходи і, відповідно, готові платити за той самий товар різну ціну. Звичайно, якби фірмі удалося продати кожну одиницю товару кожному покупцю за високою ціною, те загальний доход був би вище, але фірма програла б в обсязі продажів. Тому продавці встановлюють диференційовані ціни за той самий товар на різних ринках. Ці ринки можуть розрізнятися по групах споживачів, по територіях, у часі і т.п. Так, багато покупців воліють робити покупки під час сезонних і інших розпродажів, що в кінцевому рахунку вигідно фірмам.

Цінова дискримінація також часто використовується фірмою й у ході конкурентної боротьби для залучення нових покупців за рахунок різного роду знижок у залежності від обсягу покупки, сезонності і т.п. Хрестоматійним став опис конкуренції між двома пароплавними компаніями на Волзі (до першої світової війни), коли в погоні за пасажирами один з конкурентів замість грошей за квиток видавав кожному пасажиру білу булку. Потім, після поразки конкурента, ціни були різко підвищені.

Цінова дискримінація можлива при виконанні трьох умов:

- фірма повинна володіти достатньої монопольний силою, щоб

контролювати виробництво і ціноутворення;

- повинна бути виключена можливість перепродажу товару. Якщо можна купити товар на одному ринку за низькою ціною і перепродати на іншому по високої, то це приведе до зміни попиту та пропозиції, а в результаті — і до вирівнювання цін, що підірве цінову дискримінацію;

- необхідною умовою є здатність виробника до сегментування ринку. Багато фірм систематично займаються аналізом поводження покупців, класифікуючи їх з урахуванням характеру роботи, доходів, підлоги, віку, родиний стану, смаків, місця проживання і т.д., виділяючи покупців в окремі групи, кожна з який готова платити різну ціну, за товар.

Які ж наслідку цінової дискримінації? З одного боку, диференціюючи ціни, фірми збільшують свої прибутки за рахунок покупців. Але з іншого боку - монополісту стає вигідно збільшувати обсяг виробництва. У такому випадку цінова дискримінація може сприяти росту ефективності функціонування ринку, оскільки вона веде до росту обсягу пропозиції та попиту. І позитивним є те, що те сегменти ринку, що не одержали б ніяких товарів і послуг у випадку єдиної ціни, тепер обслуговуються.