Поняття та призначення валютних систем. Елементи національної валютної системи. Розвиток валютної системи в Україні

Валютна система - це організаційно-правова форма реалізації валютних відносин у межах певного економічного простору. Ці межі збігаються з межами відповідних валютних ринків. Тому валютні системи теж поділяються на три види: національні, міжнародні (регіональні) і світову.

Національні валютні системи базуються на національних грошах і, по суті, є складовими грошових систем окремих країн. Як і ці останні, вони визначаються загальнодержавним законодавством.

Міжнародні та світова валютні системи грунтуються на багатьох валютах провідних країн світу та міжнародних (колективних) валютах (євро, СДР і ін) і формуються на підставі міждержавних угод та світових традицій.

Призначення національної валютної системи:

1)розроблення та реалізація валютної політики,2)валютне регулювання, 3)валютний контроль.

Як організаційно-правове явище національна валютна система складається з цілого ряду елементів. Основними з них є: назва, купюрність та характер емісії національної валюти, ступінь конвертованості національної валюти,режим курсу національної валюти, режим використання іноземної валюти на національній території в загальному економічному обороті, режим формування і використання державних золотовалютних резервів, режим валютних обмежень, які вводяться чи скасовуються законодавчим органом залежно від економічної ситуації в країні, регламентація внутрішнього валютного ринку і ринку дорогоцінних металів, регламентація міжнародних розрахунків та міжнародних кредитних відносин, визначення національних органів, на які покладається проведення валютної політики, їхніх прав та обов'язків у цій сфері. Такими органами в Україні є: Кабінет Міністрів України, Національний банк України, ДПА, Державний митний комітет, Міністерство зв'язку України.

Розвиток валютної системи в України можна умовно поділити на три етапи:

1) Формування валютної системи України розпочалося одночасно з формуванням національної грошової системи, складовою якої вона є. Уже законом України " Про банки і банківську діяльність", ухваленому в 1991 р., були сформовані деякі правові норми щодо організації валютного регулювання і контролю в Україні. Це були перші кроки до перетворення НБУ в центральний орган валютного регулювання країни.

2) Цей етап тривав до вересня 1996р. Головною ознакою цього етапу було повернення до ринкових методів організації валютних відносин: прискорення лібералізації валютного ринку, відновлення роботи УМВБ та визначення офіційного валютного курсу карбованця на підставі результатів торгів на УМВБ, ліквідація множинності валютних курсів та ін.

3) Цей етап розпочався після випуску в обіг постійної національної валюти гривні (з вересня 1996 р.), на якому ринкові засади набули подальшого розвитку. Основними заходами і результатами цього етапу були: остаточний перехід на режим плаваючого валютного курсу гривні, введення вільного розпорядження резидентами всією сумою валютних надходжень, певна децентралізація валютного ринку, припинення операцій на УМВБ та інших валютних біржах, подальша лібералізація доступу до валютного ринку юридичних і фізичних осіб-резидентів до рівня, адекватного вільній конвертованості національної валюти за поточними операціями, приєднання України (у травні 1997 р.) до 7 статті Статуту МВФ, що означало офіційне визнання вільної конвертованості гривні за поточними операціями.

Щоб не допустити обвального паління гривні, як це сталося з рублем РФ, уряд та НБУ змушені були з вересня 1998 р. посилити обмежувальні заходи на валютному ринку: відновлено обвязковий продаж 50% валютних надходжень резидентів, розширено валютний коридор, посилено контроль за обгрунтованістю операцій з купівлі валюти на міжбанківському ринку, посилені обмеження на операції комерційних банків на валютному ринку тощо.