Модель рекрутування політичного класу і еліти

к р о к и:

Система гільдій також має свої плюси й мінуси. Її сильними сторонами є врівноваженість рішень, менший ступінь ризику під час їх прийняття і менша ймовірність внутрішніх конфліктів, більша передбачуваність політики. Головні цінності цієї системи – консенсус, гармонія і спадковість. Водночас система гільдій схильна до проявів бюрократизму, організаційної рутини, консерватизму, а також ускладнює виправлення помилок та усунення недоліків за ініціативою знизу. Без доповнення конкурентними механізмами ця система призводить до поступової дегенерації еліти, її відриву від суспільства й перетворення на привілейовану касту.

Політична еліта України

Сьогодні в Україні відбуваються складні політичні процеси, формується нова політична система, а з нею і всі компоненти цієї системи, в тому числі і політична еліта. Саме від згуртованості політичної еліти, особливостей її формування, розвитку і поведінки залежить стабільність політичної системи й суспільства в цілому. Проблема формування політичної еліти в Україні має свою специфіку. Споконвічна суперечливість умов формування й розвитку політичної еліти України породила не менш суперечливі оцінки її характеру і можливостей.

Для незалежної України характерна змішана система відтворення політичної еліти. Домінування в складі еліти господарників та адміністраторів значною мірою обумовлює величезну роль адміністративних каналів “входження у владу”. Однак в Україні ще не склалася система підготовки вищих (елітних) адміністраторів, подібна до тієї, що існує в більшості західноєвропейських країн.

Характериними рисами політичної еліти сучасної України політологи називають наступні:

· посткомуністична природа походження значної її частини, пов’язаність з колишнім комуністичним режимом;

· сформованість із трьох нерівнозначних джерел: колишньої номенклатури, представників “дисидентських” національно-демократичних сил, представників нового українського бізнесу;

· несконсолідованість, роз’єднаність, відсутність погодженості різних її груп відносно фундаментальних питань розвитку українського суспільства;

· олігархічність, тінізованість впливу на прийняття рішень, зрощування влади і капіталу (досягла апогею при президенті Л.Кучми);

· клановість, поділ на конфліктуючі так звані “адміністративно-економічні групи”, часто прив’язані до певних регіонів (виділяють “донецьких” - лідери В.Янукович, Р.Ахметов; “київських” – В.Медведчук, Г.Суркіс; “дніпропетровських” – В.Пінчук, С.Тигіпко; “нашоукраїнців” – В.Ющенко, П.Порошенко);

· поділ на провладну і опозиційну еліту;

· недотримання елітними групами у відносинах між собою певних “правил гри”, загальноприйнятих норм;

· низька суспільна ефективність діяльності в управлінні державою.

Очевидно, що процес формування нової політичної еліти незалежної української держави – процес тривалий, складний і суперечливий. Його не варто надмірно драматизувати або, навпаки, романтизувати. Поки що сучасна правляча українська політична еліта не повністю відповідає якісним вимогам цього поняття. Водночас, на думку українських політологів, відбувається досить динамічний процес формування ядра політичної еліти України.

Серйозною проблемою в Україні залишається вибір оптимальної моделі відтворення політичної еліти, що дозволило б подолати чи хоча б пом’якшити регіональні протиріччя й забезпечити політичну стабільність українського суспільства. Потреба якісного оновлення політичної еліти сприймається суспільством як запорука успішного розвитку країни.

У своєму подальшому становленні й розвитку українська політична еліта має відзначатися єдністю, вмінням рекрутувати у свою сферу молодих, енергійних, компетентних людей, високою політичною культурою, партіотизмом, професіоналізмом, освіченістю, динамічністю і плюралізмом.

Тема 5. СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ І ПОЛІТИКА