Розвиток політичної думки в Україні

Ідеї європейських дослідників лягли в основу політичних концепцій українських учених, які трансформували їх відповідно до українського контексту, що дозволяє стверджувати про існування української політології як науки. Теоретики української політичної науки, творчість яких є її методологічною основою, були професійними істориками, юристами і соціологами. Незважаючи на тривалі періоди бездержавності батьківщини, свої політичні концепції вони обгрунтовували з історичної точки зору, захищаючи право українського народу на власну державу.

У другій половині ХІХ ст. в Україні формується національно орієнтована народницька ідеологія, просвітництво. Народницькі ідеї – суспільний договір, рівність та свобода для всіх, критика кріпацтва та самодержавства. У 1846 р. з’явилося Кирило-Мефодіївське товариство, перша українська організація національно-демократичного характеру (М.Костомаров, П.Куліш, Т.Шевченко). Провідні ідеї - соціальне месіанство, панславізм, федералізм, егалітаризм (рівність), націоналізм, проголошення української демократичної республіки в складі федерації слов’янських народів.

З кінця ХІХ ст. в Україні розвиваються лібералізм (Туган-Барановський, Вернадський) та націонал-демократія (основні ідеї - верховенство інтересів нації та держави, демократії та республіки, визнання національної ідеї та психології основою життя нації).

Націонал-демократичні, соціалістичні погляди сповідував М.Драгоманов. Він вважав, що національні проблеми України можна розв’язати шляхом реорганізації Росії та Австро-Угорщини; виступав за надання конституційних прав громадянам та розвиток національної культури. Поглибили ідеї національного визволення і соціального благоустрою України І.Франко, С.Петлюра, М.Грушевський. М.Грушевськийобґрунтував можливість федеративного або конфедеративного об’єднання України з Литвою та Білорусією, або перетворення Росії шляхом децентралізації, що дасть можливість Україні розвивати свою державність і культуру.

Дореволюційний етап - це етап становлення української політології. Його характерною ознакою було домінування народницької ідеології над державницькою.

Революція 1917 р. в Росії вплинула на розвиток політичної думки в Україні, основним змістом якої стало створення незалежної держави. Але після того, як в УРСР перемогли більшовики, розвиток політичної думки в Україні відбувався строго в рамках марксизму-ленінізму, який обгрунтовував здійснювані соціально-економічні експерименти і політичні методи побудови соціалізму. Український націонал-комунізм виник як результат проведення політики українізації в 20-х роках. М.Хвильовий вважав, що Україна може стати соціалістичною та незалежною, досягти європейського рівня.

Міжвоєнний етап української політології, найбагатший в теоретичному відношенні, дав різноманітні наукові концепції української державності. Українські політологи міжвоєнної доби – В.Липинський, С.Томашівський, В.Кучабський та інші – проводили свої політологічні дослідження головним чином в еміграції, а до початку 30-х років і в Україні. В цей період була розроблена відома концепція інтегрального націоналізму (М.Міхновський, Д.Донцов, С.Бандера, Я.Стецько). Основні ідеї якої - нація є найвища цінність, необхідно активніше виявляти прагнення до життя, влади, експансії, волі – стали на довгий час ідеологією боротьби ОУН та УПА.

Після Другої світової війни теоретичні проблеми української політології в історико-політичному аспекті досліджували професори Б.Крупницький, І. Лисяк-Рудницький, Я.Пеленський та інші.

З 1991 р. політична наука активно осмислює незалежний статус України. Розробляються теоретичні засади модернізації українського суспільства, шляхи переходу до демократії, розбудови правової держави і громадянського суспільства.