Інструменти науково-технічного регулювання у відкритій економіці

Науково-технічне регулювання набуває форми різнопланового податково-фінансового, організаційно-інституційного сприяння, регіональної, інтеграційної політики, а ступінь його ефективності значною мірою визначає якість та динаміку сучасного розвитку. Воно є комплексом заходів та інструментів державної політики, яка має на меті прискорення науково-технічного розвитку на рівні країн, регіонів, угруповань держав.

Подальший науково-технічний прогрес призводить до того, що у традиційній боротьбі "вільне підприємництво або втручання держави" часто перемагає державне втручання. Засобами та формами такої політики є визначення на державному рівні пріоритетів НДДКР, експериментальних розробок та запровадження необхідних організаційно-економічних заходів, координація науково-технічних досліджень, мобілізація ресурсів, компенсація частини витрат у разі затяжних технологічних циклів, патентно-ліцензійне регулювання, сприяння іноземним інвестиціям тощо.

Найважливішими напрямами організаційного регулювання у науково-технічній сфері зовнішньоекономічної політики сучасної держави на макрорівні є такі:

- визначення місця й ролі важелів науково-технічної політики у загальнодержавній стратегії у процесі регулювання відкритої економіки;

- визначення пріоритетних і проміжних цілей, а також методів та інструментів впливу на науково-технічну сферу міжнародного співробітництва за участю українських кооперантів;

- всебічне підтримання науково-технічних розробок, підтримання суб'єктів господарської діяльності з метою технічного переозброєння експортного виробництва;

- активне залучення передового науково-технічного досвіду, продумана патентно-ліцензійна політика, сприяння суб'єктам основної господарської ланки у придбанні іноземних технологічних розробок і створенні таких спільних міжнародних структур, що можуть прискорювати НТП;

- сприяння раціоналізації імпорту з метою абсолютного й відносного збільшення в його масі машинно-технічної продукції;

- забезпечення ефективної та розвинутої науково-технічної інфраструктури;

- забезпечення необхідного рівня участі у міжнародних організаціях та структурах, що сприятимуть прискоренню НТП.

Динамічний розвиток науково-технічного потенціалу економіки можливий тільки за умов активної регулювальної та стимулювальної ролі держави, про що свідчить досвід усіх провідних ринкових держав і країн Південно-Східної Азії. Ідеться як про фінансове забезпечення науково-технічного розвитку, так і про організаційну підтримку, створення необхідної законодавчої бази.

Роль держави як організатора в індустріально розвинутих країнах не обмежується діяльністю певних державних інституцій, а полягає також в ініціюванні та підтриманні деяких неурядових проектів та установ.

Розуміння геостратегічних перспектив розвитку економіки України пов'язане з урахуванням технологічних особливостей прогресу. Особливого значення набуває перетворення інформаційної продукції на важливий об'єкт споживання, що змінює характер суспільно-економічних відносин.

Міжнародне співробітництво в науково-технічній сфері відіграє активну роль у формуванні сучасної відкритої економічної системи. Таке співробітництво сприяє:

- підвищенню ефективності національного виробництва, процесів відтворення;

- забезпеченню більшої наукоємності національного виробництва завдяки технологічній спеціалізації і залученню іноземних технологій у вигляді товарів, ноу-хау тощо;

- підвищенню добробуту, розв'язанню засобами технічного прогресу соціальних проблем у тих напрямах, де це можливо;

- поліпшенню екологічної ситуації завдяки запровадженню енергоощадних та менш матеріаломістких технологій, використанню нових, альтернативних природним матеріалам і більш функціональних хімічних, біохімічних, керамічних речовин.

Науково-технічну складову процесу інтернаціоналізації господарського життя можна розглядати не тільки з погляду підприємницьких інтересів, а й з урахуванням її природи, загальносуспільних наслідків та довготермінових тенденцій.

Науково-технічні фактори розвитку, які здійснюють універсальний вплив на сучасні відкриті економічні системи, специфічно проявляються залежно від національних особливостей різних країн. Для країни, яка перебуває в стані глибокої структурної кризи та зазнає істотних фінансових дефіцитів, існують об'єктивні ускладнення із проведенням широких фундаментальних досліджень, що є основою прикладних розробок, здійснюваних з метою впровадження у промисловість. Водночас особливості сучасного технологічного поступу, пов'язані з диверсифікацією попиту та виробництва товарів, дають змогу здійснювати науково-виробничу спеціалізацію. Для країн, які мають значні доробки з цих питань, з'являються можливості дотримуватися траєкторії випереджувального розвитку.