Поняття соціального прогресу і його напрями

Прогрес — це рух вперед. Соціальний прогрес — це кількісне збільшення та якісне удосконалення суспільних умов життєдіяльності людей. Він включає умови функціонування людини як найважливішого чинника виробництва, з одного боку, та умови життєдіяльності людини як біологічної та соціальної істоти, з іншого. При такому розумінні соціального прогресу його критерієм є рівень свободи, який суспільство здатне забезпечити особі у процесі її саморозвитку. Рівень соціального прогресу вищий на тих стадіях розвитку людства, де забезпечуються кращі умови трудової діяльності людини, повніше задовольняються матеріальні та духовні потреби, ширші можливості всебічного розвитку особи.

Показники соціального прогресу конкретизують загальні критерії суспільного розвитку. На сьогодні існує значна кількість таких показників, серед яких, у першу чергу, виділяються умови життєдіяльності, соціальна структура, спосіб життя та рівень доходів населення, рівномірність розподілу доходів, доступ до систем освіти та охорони здоров'я, соціально-демографічні показники. Усі вони розраховуються як у цілому по країнах, так і по окремих регіонах країни, порівнюються їх величини у різних територіальних об'єднаннях.

Розраховуються й інтегральні показники. У світовій практиці як інтегральний показник використовується індекс людського розвитку. Він запропонований ООН у 1990 р. і розраховується за методологією Програми розвитку ООН (ПРООН) як середнє з трьох величин: валового внутрішнього продукту на душу населення, очікуваної тривалості життя та рівня освіченості дорослого населення (старше 25 років), співставлених з найвищими світовими рівнями цих показників. За такою методикою у 1994 р. найвищий індекс людського розвитку був у Канаді, друге місце належало Японії, США — шосте місце, Франція займала восьме, Велика Британія — десяте, Російська Федерація — сорок четверте. Україна у цьому переліку займала 52 місце.

Таким чином, соціальний прогрес є важливою умовою та складовою суспільного розвитку в цілому та економічного зокрема. Він виявляється у всіх сферах життєдіяльності суспільства, а його подальший розвиток визнається одним з головних завдань органів державної влади та міжнародних організацій.

Соціальний прогрес виявляється у двох основних напрямах. Першим є удосконалення умов трудової діяльності людини. Праця була і залишається матеріальною основою існування людини, її особистості, виступає однією з найважливіших її соціальних і фізіологічних потреб. Праця не тільки основа виробничого процесу і створення засобів існування, а й основна форма самоствердження соціальної природи людини. Вона є діяльністю, що визначає сутність, природу людини. Тому соціальний прогрес, насамперед, виявляється як процес безпосереднього розвитку людської особистості, реалізації її суттєвих сил.

Найяскравішим виявом соціального прогресу у цій сфері є нова роль людини у виробництві. Сучасна науково-технічна революція, змінюючи технологічний базис виробництва, створює умови для вивільнення працівника в ряді галузей економіки від безпосередньої участі у виробничому процесі. Людина виходить із структури виробництва, здійснює його регламентування, перебуваючи поза межами виробничих процесів.

Однак це не означає зменшення ролі людини, її праці у сучасному виробництві. Автоматизація дійсно веде до передачі значного числа виробничих функцій від людини до машини. Але в той самий час значне число функцій живої праці залишається. Це, насамперед, функції програмування, перевірка та прийом готових до експлуатації систем (перевірка готовності агрегатів до роботи, їх включення, набір програм для їх роботи), забезпечення необхідними ресурсами, спостереження і контроль за ходом виробничих процесів, ремонт автоматичних систем — все це підвищує роль людини у виробництві. Водночас воно зумовлює і підвищення вимог до умов праці, з одного боку, та рівня підготовки працівника, з іншого. Перше пов'язано з гуманізацією виробництва, а друге — з інтелектуалізацією праці. У кінцевому підсумку це збагачує зміст праці людини, надає їй творчого характеру, стимулює розвиток її сутнісних сил.

Гуманізація виробництва означає, насамперед, удосконалення умов праці в цілому і кожного робочого місця зокрема. Сюди належать ступінь забруднення повітря і середовища, вібрація, освітленість, вологість, рівень температури, інтенсивність шуму, фізичні небезпеки, встановлений ритм роботи, тривалість робочого циклу тощо. Гуманізація виробництва потребує постійного поліпшення умов праці, створення сприятливого соціально-психологічного клімату в колективі, що дає змогу розкрити творчий потенціал людини. Суть гуманізації виробництва полягає у створенні матеріально-технічних, організаційно-економічних та соціальних умов для ефективної та творчої праці людини.