Філософування Мішеля Монтеня

Відомий французький мислитель Мішель Монтень (1533 – 1592) народився на південному заході Франції в замку Монтень, що належить його отцеві. З двох років почалося навчання маленького Мішеля – отець найняв йому вчителів латині. Більш того, в сім’ї все – і отець, і мати, і слуги, – розмовляли з ним тільки на латині, тому з дитинства Монтень освоїв латинь як рідну мову. Отець Мішеля взагалі прагнув прищепити йому любов до наук і тому, ледве Мішелю виконалося шість років, віддав його в коллеж міста Бордо.

У двадцять один рік Мішель Монтень став радником Рахункової палати в Періге, а незабаром радником парламенту міста Бордо. На цій посаді він знаходився до 1570 р., після чого вийшов у відставку і зайнявся літературною діяльністю, проживаючи в своєму родовому замку. Як писав Монтень, він, «давно стомлений рабським перебуванням при дворі і суспільними обов’язками... вирішив сховатися в обійми муз, покровительок мудрості». В результаті, в 1580 р. вишли в світло дві перші книги його «Дослідів» – твір, який приніс Монтеню ще за життя широку популярність, а згодом усесвітню славу.

Проте бажанням Монтеня до кінця днів своїх провести життя в самоті не призначено було збутися. У 1581 р. він був вибраний мером міста Бордо і по велінню короля Франції посів цю посаду. Франція, що роздирається в той період релігійними війнами між католиками і гугенотами, переживала важкі часи. І Монтеню, що займав такий значний пост, не раз доводилося брати участь у вирішенні багатьох спірних питань. Сам він цілком знаходився на стороні короля і не підтримував домагання гугенотів. Але в своїй політичній діяльності Монтень все ж таки прагнув більшість проблем вирішувати мирним шляхом.

У 1586 – 1587 рр. Монтень, вже вільний від обов’язків мера, продовжив літературні заняття і написав третю книгу «Дослідів». Пізніше йому знов довелося взяти участь в політичних баталіях і за свою прихильність королеві він навіть опинився на недовгий час увязненим до Бастілію (1588 р.).

Помер Мішель Монтень 13 вересня 1592 р. від загострення що давно мучила його кам’яній хворобі.

Якщо говорити про філософські переконання Монтеня, то слід відмітити – в своєму духовному розвитку він пережив захоплення різними філософськими ученнями. Так, з першої книги «Дослідів» видно, що філософські переваги віддаються Монтенем стоїцизму. Потім значний вплив на його світогляд робив епікуреїзм. Та все ж основний напрям міркувань французького мислителя лежить в руслі іншого учення, відомого із старовини – скептицизму.

Сумнів – в силах людського розуму, в можливості дотримання людиною етичних принципів, у виконанні якихось загальних для всіх людей ідеалів – ось що пронизує весь зміст «Дослідів». Недаремно головне питання, яке ставиться в цьому творі, звучить таким чином – «Що я знаю?».

Відповідь на це питання, яке дає Монтень, в принципі, невтішна – чоловік знають дуже мало, і, що ще більш невтішно, навіть не може знати багато чого. Причина подібного стану речей поміщена в природі самої людини: «Дивовижно суєтне, справді непостійне і таке, що вічно коливається істота – людина. Нелегко скласти собі про нього стійке і одноманітне уявлення».

Про суєтність, непостійність і недосконалість людської природи мовилося задовго до Монтеня. Але він виявився першим, хто раптом виявив – в цій недосконалості і захована вся краса людського існування. Монтень як би закликає своїх читачів – визнайте свою недосконалість, погодьтеся зі своєю власною посередністю, не прагніть піднятися над своєю неповноцінністю. І тоді вам почне легше жити, бо сенс життя відкриється в самій повсякденності і повсякденності, а зовсім не в служінні якимсь відірваним від реальності ідеалам. «Життя – ось моє заняття і моє мистецтво», – затверджує Монтень.

І тоді виходить, що дійсна мудрість виражається не в многознании або неподільній вірі, а зовсім в іншому: «Відмітна ознака мудрості – це незмінно радісне сприйняття життя...»

Монтень стверджує, що не варто вдаватися до страждань або, навпаки, всіляко прагнути до насолоди – і те, і інше тільки ховають від людини радість повсякденності. Так, Монтень дивується з прагнення людей до звершення «великих справ» і тому, що люди мучаться власною посередністю, вигукуючи: «Я сьогодні нічого не зробив!» «Як! А хіба ти не жив? – питає французький мислитель і продовжує: – Просто жити – не тільки найголовніше, але і найзначніше з твоїх справ... А чи зумів ти обдумати своє повсякденне життя і користуватися нею як слід? Якщо так, то ти вже зробив найбільшу справу».

Як можна відмітити, визнаючи недосконалість людського розуму, Монтень закликає саме таким розумом і керуватися в житті, бо інше нам все одно не дано: «Краще наше творіння – жити згідно розуму. Все інше – царювати, нагромаджувати багатства, будувати – все це, саме більше, доповнення і доважки».

І Монтень приходить до висновку – жити потрібно так, як підказує тобі твій розум, не претендуючи ні на що більше: «Треба не складати розумні книги, а розумно поводитися в повсякденності, треба не вигравати битви і завойовувати землі, а наводити лад і встановлювати мир в звичайних життєвих обставинах».

По суті справи, в своїх «Дослідах» Мішель Монтень як би завершує етичні пошуки мислителів епохи Відродження. Окрема людська свідомість, особиста Я, вільна від пошуку відповідей на «вічні», «прокляті» питання про сенс життя – ось на чому тримається все людське суспільство. Гуманістичне гасло «Велике диво – людина!» знаходить в міркуваннях Монтеня свій логічний висновок і практичне застосування. Бо вся мудрість століть полягає тільки в одному – визнати недосконалість людини, заспокоїтися і радіти життю. «Ми прагнемо бути чимось іншим, не бажаючи вникнути в своя істота, і виходимо за свої природні межі, не знаючи, до чого ми по-справжньому здібні, – пише Монтень. – Немає чого нам вставати на ходулі, бо і на ходулях треба пересуватися за допомогою своїх ніг. І навіть на найвищому із земних престолів сидимо ми на своєму заду».

Виходячи з подібного світовідчування, Монтень по-новому вирішує і проблему, яка хвилювала багато мислителів з моменту виникнення християнства, – проблема співвідношення віри і розуму, релігії і науки. Французький філософ попросту розділяє сфери дії цих форм людської свідомості: релігія повинна займатися питаннями віри, а наука – пізнанням природних законів.

При цьому тільки віра здатна дати людині хоч якусь непорушність на цьому суєтному і непостійному світі: «Узи, які повинні зв’язувати наш розум і нашу волю і які повинні укріплювати нашу душу і сполучати її з Творцем, такі узи повинні покоїтися не на людських думках, доводах і пристрастях, а на Божественній і надприродній підставі; вони повинні покоїтися на авторитеті Бога і Його Благодаті: це їх єдина форма, єдина зовнішність, єдине світло».

І так як віра керує і управляє людиною, то вона примушує служити собі і всі інші людські здібності. Наука ж, як продукт недосконалого розуму, може лише небагато допомогти людині в освоєнні релігійної істини, але ніколи не зможе замінити її: «Нашу віру слід підкріплювати всіма силами нашого розуму, але завжди пам’ятаючи при цьому, що вона залежить не від нас і що наші зусилля і міркування не можуть привести нас до цього надприродного і Божественного пізнання». Більш того, наука без віри приводить людську свідомість до атеїзму – «учення жахливому і протиприродному», за визначенням Монтеня.

Вчення Мішеля Монтеня про мудрість повсякденного життя стало украй популярним в XVI – XVII вв., а його «Досліди» – одній з самих читаних книг. Зв’язано це було з тим, що твори Монтеня опинилися повністю співзвучні новій соціально-політичній і духовній реальності, в якій почала жити Західна Європа в XVI – XVII сторіччях. Буржуазний устрій життя, що все більш набирає силу, поступово приводив західноєвропейську цивілізацію до торжества принципів індивідуалізму.

Монтень виявився одним з перших, хто відверто заявив про потреби і бажання «особистого Я» в умовах нової історичної епохи. І не дарма багато мислителів подальших часів так часто зверталися до мудрості «Дослідів» французького філософа. Підводячи своєрідний підсумок розвитку гуманістичних учень, ідеї Монтеня були обернені в майбутнє. Тому і сьогодні «Досліди» стоять у ряді книг, в яких сучасна людина відкриває для себе красу повсякденності.