Концептуальний базис та сучасні напрями розвитку інноваційного потенціалу підприємства

Значення ІП для забезпечення ефективності діяльності та конкурентоспроможності підприємства вимагає пошуку нових шляхів його формування і розвитку. Управління формуванням ІП підприємства дозволить закласти фундамент його конкурентоспроможності в довгостроковій перспективі та підвищити ефективність функціонування за рахунок формування компетенцій в ключових сферах його діяльності. Для будь-якого підприємства постає питання про напрямки формування і масштабність і глибину зміни елементів інноваційного потенціалу, адже стратегічні цілі, а, відповідно, і ступень інноваційної активності підприємств різна.

Компетенції. Однією з головних функцій інноваційного потенціалу є саме формування нових компетенцій (в тому числі ключових), переміщення існуючих, їх нова конфігурація. Поняття «компетенції підприємства» у загальному трактується як набір її взаємопов’язаних специфічних навичок, технологій, умінь, знань і здатностей, носіями яких, колективно чи індивідуально, є персонал. Процес формування компетенцій підприємства тісно пов’язаний із формуванням і функціонуванням корпоративних знань, досвіду, навиків та інших ресурсів інформаційно-інтелектуального характеру.

Розглядаючи поняття «компетенції» стосовно інноваційного потенціалу, ми розуміємо рівень особистих компетенцій, який включає професійні компетенції людини (базові знання, вміння та здібності особистості) та рольові компетенції як особисті характеристики, що визначають соціальну активність індивідуума у процесі організації та здійснення спільної діяльності людей у групах під час виконання певних виробничих завдань. За висловом О.Ванькової «персонал є ключовим системоутворюючим чинником системи «організація». Усі інші складові цієї системи є нічим іншим, як утілений в матеріальній та інтелектуальній формі досвід знання людей». Персонал господарюючого суб’єкта, саме працівники, їх знання та інноваційна активність стають основною рухомою силою розвитку, тож саме працівники є основним джерелом «здатностей».

Персонал організації як інноваційний ресурс характеризують рівень професійної підготовки, здатність до навчання та інноваційність персоналу Результати дослідження, проведеного консалтинговими компаніями, показали, що основним чинником, що стримує розвиток організації, керівники підприємств вважають кваліфікацію кадрів (78% опитаних керівників). В інноваційній діяльності цей фактор стає ключовим. Високий професійний і освітній рівень працівників - необхідна умова його інноваційності. Тому частка інженерно-технічних працівників на підприємстві, мають вищу професійну освіту, з досить високим ступенем точності характеризує інноваційність організації в цілому.

З інноваційним рівнем пов'язана здатність до навчання і самонавчання персоналу підприємства, тобто прагнення і здатність співробітників засвоювати нові професійні знання та навички. Багато в чому умовою реалізації цих здібностей персоналу є інноваційність керівництва підприємства, тобто здатність вносити істотні зміни в стратегію і тактику організації.

Інноваційність персоналу - це його здатність до генерації ідей та їх ефективному впровадженню. Так, складовими інноваційності персоналу в корпорації ЗМ, яка є одним зі світових лідерів інновацій є: розвиток технологічних видів компетенцій; стратегічна перспектива з орієнтацією на споживача; творче мислення при прийнятті рішень; лідерство і вплив на персонал в реалізації проектів; ефективність особистої роботи і наставництво; безперервне навчання і вдосконалення працівників; орієнтація на кінцеві результати.

Ресурси. Під комплексом економічних ресурсів ми маємо на увазі кадрові, науково-технічні, виробничо-технологічні, фінансові детермінанти; під «можливостями» розуміється, що ІПП – це відкрита система, яка взаємодія із зовнішнім середовищем, яке також має суттєвий вплив на рівень інноваційного потенціалу (можливості попиту, нестабільність економічного середовища, відсутність єдиної державної політики тощо).

ІП відображає здатність підприємства до вдосконалення або оновлення. Під інноваційними ресурсами будь-якої організації розуміють сукупність фінансових, інтелектуальних і матеріальних коштів, якими володіє підприємство для здійснення інновацій.

В якості інноваційного ресурсу підприємства велике значення мають відповідні організаційні структури і система управлінні, така важлива їх характеристика, як гнучкість. Організаційна структура організації повинна відповідати наступним вимогам:

(1) можливості створення слабоструктурованих інноваційних колективів тимчасового характеру (у тому числі включають співробітників різних підрозділів підприємства) на ранньому етапі розвитку нововведення;

(2) наявності організаційного механізму оформлення і зміцнення статусу тимчасового інноваційного колективу в разі успішного проходження ним ранній стадії розробки (внутрішньофірмовий венчур);

(3) наявності ефективного механізму мотивації і стимулювання інноваційної діяльності.

4. Основним інноваційним ресурсом будь-якої організації в даний час є нематеріальні активи (кодифіковане знання), якими вона володіє. Нематеріальні активи - це невловимі ресурси організації (вони не піддаються однозначній фінансовій оцінці), і саме це перетворює їх на джерело стійкої конкурентної переваги. Інформація ж про відчутних ресурсах фірми зважаючи на можливість їх оцінки доступна всім (в тій чи іншій мірі), у тому числі і конкурентам, а отже, за наявності достатніх фінансових ресурсах легко Копійований. Нематеріальні фінансові ресурси не достатньо видно і незрозумілі конкуренту, а тому й не повторюються ім.

5. Значний інноваційний ресурс підприємства, що здійснює власні розробки в рамках інноваційної стратегії, - наробок по незакінчених науково-дослідних і дослідно-конструкторських роботах. Це не тільки незакінчені дослідження, але і припинені раніше з різноманітних причин, у тому числі внаслідок негативного результату (вказують неперспективні напрями інноваційних пошуків).

6. Вагома складова частина ІП підприємства - наявність ефективних інноваційних комунікацій, що дозволяють забезпечити комплексну взаємодію між усіма учасниками інноваційної діяльності в ході виконання відповідних етапів інноваційного процесу.

Загальна умова успішності інноваційної діяльності - достатнє фінансування. Рівень фінансування залежить від фінансового стану підприємства, стратегічної пріоритетності інноваційної діяльності, обраної інноваційної стратегії розвитку, попередніх інноваційних результатів. Рівень фінансування характеризує показник інноваційності підприємства, у тому числі в динаміці і в порівнянні з конкурентами.

Таким чином, інтелектуальні ресурси (матеріальні, організаційні та фінансові) є передумовою і умовою інноваційного процесу і складають об'єктивну характеристику інноваційного потенціалу підприємства. Кожна складова інноваційного потенціалу оцінюється за низкою параметрів. Сукупний інноваційний потенцією підприємства являє собою складну функцію потенціалів окремих видів ресурсів, яка повинна бути предметом конкретного творчого аналізу в кожному випадку. Підприємству важливо проаналізувати внесок кожного інноваційного ресурсу у підвищення ефективності підприємства, повна реалізація якого може бути здійснена при найменших фінансових вкладеннях. При цьому істотним фактором є час - короткостроковий, середньостроковий або довгостроковий період.

Здатності. Інноваційні можливості підприємств складаються з трьох факторів: (1) технологічного рівня; (2) здатності запозичувати і адаптувати технології та ноу-хау ззовні для використання у своїх інноваційних процесах; (3) здатності створювати нове знання. Обов'язковою умовою і джерелом інноваційної діяльності підприємств є досягнутий техніко-технологічний рівень. Чим вище техніко-технологічний рівень виробництва, тим радикальніші бувають інновації і більше недоступні для імітації у конкурентів.

Бізнес-процесі. В структурі інноваційного потенціалу необхідно виділити ще два найважливіших елементи: бізнес-процеси і цінності.

Організація перетворює ресурси на вході в продукти і послуги - на виході, останні при цьому мають велику цінність. Способи взаємодії, координації, комунікації та прийняття управлінських рішень в процесі цієї трансформації складають бізнес-процеси організації. Вони включають в себе не тільки виробничі процеси, а й маркетинг, бюджетування, управління персоналом та інше. Процеси компанії сформовані, як правило, для вирішення конкретних специфічних завдань. Це означає, що якщо менеджер використовує даний процес для вирішення проблем, для чого він і був розроблений, то його застосування буде ефективно. Більше того, з багаторазовим повторенням процедури результативність збільшується. Але якщо той же самий процес використовувати для вирішення іншої нестандартної задачі, то її виконання виявиться неефективним і супроводжуватиметься бюрократією. На відміну від ресурсів компанії бізнес-процеси не є взаємозамінними.

Цінності. Третій великий блок ІП - цінності компанії. Під цінностями ми розумітимемо критерії, якими керуються персонал і менеджмент при розстановці пріоритетів. Чим більше і складніше стає компанія, тим більш важливим є необхідність розвитку у персоналу практики прийняття незалежного рішення на всіх рівнях ієрархії, які відповідали б генеральної стратегії. Показником якісного менеджменту є те, як поширилися дані цінності в компанії, чи поділяють їхні співробітники. Цінності компанії можуть надавати не тільки позитивний вплив на стратегію компанії, а й мати зворотний процес, здатний завдати шкоди ІП підприємства. Приміром, топ-менеджмент ставить завдання забезпечити зростання річного прибутку у розмірі 40%, таким чином, менеджери середньої ланки, слідуючи генеральної лінії і цінностям, будуть відмовлятися від проектів, що забезпечують менший прибуток. Цей факт означає, що дана організація на ринках з не настільки високою прибутковістю буде працювати неефективно, у той час як конкурент, що має відмінну структуру цінностей, досягне успіху в даному напрямку. Цінності успішних фірм мають тенденцію до збільшення кінцевих показників, направляючи свою діяльність вглиб галузі, роблячи ставку на передбачення змін споживчих переваг. Компанії розширюють функціональність своїх продуктів, щоб залучити нових споживачів, збільшуючи тим самим накладні витрати. У результаті показники прибутку, які спочатку закладала компанія, знижуються.

Стратегія. Інноваційна стратегія, як і будь-яка функціональна стратегія, має бути узгодженою з базовою стратегією, і відповідно з ними необхідно формувати інноваційний потенціал. У свою чергу, від стану ІП покладів вибір інноваційної стратегії, тому его оцінка - необхідна операція процесса розробки стратегії інноваційного управління.

Процес формування та використання ІП сучасним підприємством може бути представлений як сукупність етапів, спрямованих на інтеграцію процесу розвитку ІП з іншими аспектами інноваційної діяльності. На відміну від існуючих підходів до управління потенціалом взагалі та інноваційним зокрема, така послідовність передбачає підпорядкування цих явищ загальному процесу стратегічного управління та реалізації стратегії інноваційного розвитку. Розвиток ІП має відбуватися синхронно із досягненням загальних цілей діяльності і виступати одним із методів посилення конкурентних позицій підприємства.

Проекти. Основним інструментом такого розвитку виступатимуть відібрані інноваційні проекти, реалізація яких відбуватиметься у рамках досягнення встановлених цілей і завдань стратегії інноваційного розвитку. ІП як категорія, що забезпечує цей процес необхідними інноваційними ресурсами, інноваційними компетенціями та інноваційнийми здатностями, буде створювати підґрунтя для трансформації всієї компанії на основі не лінійного, а адаптивного, динамічного розвитку окремих елементів, необхідних для реалізації окремих проектів.

Поняття "інноваційний проект" може одночасно розглядатися як форма цільового управління інноваційною діяльністю та процес здійснення інновацій.

Як форма цільового управління інноваційною діяльністю інноваційний проект являє собою складну систему взаємообумовлених і взаємопов'язаних за ресурсами, термінів і виконавцям заходів, спрямованих на досягнення конкретних цілей (завдань). Як процес здійснення інновацій - це сукупність виконуваних у певній послідовності ЗАХОДІВ різного спрямування (наукових, технологічних, виробничих, організаційних, фінансових і комерційних), що призводять до інновацій.

Інноваційний проект - це система взаємопов'язаних цілей і програм їхнього досягнення, що представляють собою комплекс науково-дослідних, дослідно-конструкторських, виробничих, організаційних, фінансових, комерційних та інших заходів, відповідним чином організованих, оформлених комплектом проектної документації, що забезпечують ефективне вирішення конкретного науково-технічного завдання, вираженого в кількісних показниках і приводить до інновації.

До основних елементів інноваційного проекту відносяться: однозначно сформульовані цілі і завдання, що відображають основне призначення проекту; комплекс проектних заходів щодо вирішення інноваційної проблеми і реалізації поставлених цілей; організація виконання проектних заходів, тобто ув'язка їх по ресурсами і виконавцями для досягнення цілей проекту в обмежений період часу і в рамках заданих вартості та якості; основні показники проекту (від цільових - за проектом в цілому, до часток - за окремими завданнями, темами, етапами, заходами, виконавцями), у тому числі показники, що характеризують його ефектівність.

Реалізація задуму інноваційного проекту забезпечується учасниками проекту. Складність визначення ІП обумовлена ​​різним розумінням даного терміну вченими і відсутністю комплексних методичних досліджень у цій області.

 

 

Рис. 6. Середовище формування та розвитку інноваційного потенціалу підприємства [розроблено автором]

 

 

 

 

Рис. 7. Цілі та очікувані ефекти від використання інноваційного потенціалу підприємства [ розроблено автором ]

Інноваційні цілі. Інноваційна мета виступає як глобальна стратегія підприємства, як засіб досягнення його більш високих цілей: отримання досить високого прибутку в довгостроковій перспективі, збереження, а потім і підвищення конкурентних можливостей на ринку або в боротьбі за держзамовлення, рішення кризової проблеми і проблеми виживання в цілому [1 ]. Завдання полягає в тому, щоб перевести потенціал підприємства з одного стану в інший, більш високе, достатнє для досягнення мети.

Розвиток ІП підприємства як цілого може здійснюватися тільки через розвиток компонентів його внутрішнього середовища та зовнішнього середовища. Інноваційна середу організації складається з інноваційного потенціалу, що дає оцінку стану її внутрішнього середовища (одного з факторів конкурентоспроможності та конкурентних переваг), та інноваційного клімату, що дає оцінку стану її зовнішнього середовища (одного з факторів привабливості інноваційного ринку).

ІП підприємства безглуздо вимірювати без оцінки здатності його практичної реалізації. Ранжування складових інноваційного потенціалу дозволяє виявити критичні фактори, що впливають на кінцевий результат. Але крім ресурсів, необхідна наявність ще одного елемента для ефективної реалізації інноваційного потенціалу, а саме розвиненої інноваційної культури.

Інноваційна культура. Інноваційна культура не входить безпосередньо в структуру інноваційного потенціалу, але є його важливою невід'ємною частиною. Під інноваційною культурою слід розуміти міру сприйнятливості організації до нововведень, досвід впровадження нових проектів, політику менеджменту в галузі інновацій, ставлення персоналу до новацій.

Інноваційний клімат. Зовнішні бар'єри можна охарактеризувати як інноваційний клімат. Під інноваційним кліматом слід розуміти сукупність зовнішніх умов, що впливають на інноваційний потенціал підприємства:

- Можливості для виробництва нових або поліпшених видів продукції або послуг (процесні та технологічні інновації);

- Можливості для зміни соціальних відносин на підприємстві (кадрові інновації);

- Можливості для розробки нових методів управління (управлінські інновації);

- Можливості для створення нових механізмів просування продукції на ринок (ринкові інновації);

- Можливості придбання ноу-хау, патентів;

- Законодавча база, низька ставка рефінансування, пільгове оподаткування;

- Взаємодія влади та бізнесу;

- Практика комерціалізації технологій.

Бар'єри інноваційного клімату виступають, таким чином, в ролі фільтрів, проходячи через які спрямовану дію векторів інноваційного потенціалу підприємства істотно знижується.

 

Рис. 8. Етапи розвитку інноваційного потенціалу підприє мства [розробка автора]

Специфіка функціонування різних підприємств різних галузей накладає відбиток на їх інноваційну діяльність. Виходячи з цього, можено класифікувати ІП за такою ознакою,як інтенсивність інноваційних змін, які притаманні (характерні) організації.

Продуктові інновації
Процесні інновації
Ринкові інновації
ІП базового рівня ІП підтримуючого рівня ІП порогового рівня	Інновації нульового порядку (регенерування вихідних властивостей)	Інновації першого порядку (кількісна зміна)	Інновації другого порядку (перегрупування чи організаційні зміни)	Інновації третього порядку (адаптаційні зміни)	Інновації четвертого порядку (новий варіант)	Інновації п’ятого порядку («нове покоління»)	Інновації шостого порядку (новий «вид»)	Інновації сьомого порядку є(новий «рід»)

 

 

Рис. 9. Класифікація інноваційного потенціалу залежно від інтенсивності інноваційних змін на підприємстві

ІП базового рівня притаманний підприємствам, комерційним результатом діяльності яких є інноваційний продукт чи інноваційні послуги, які можуть бути реалізовані у вигляді нових технологій, інформаційних програм тощо, які захищені відповідними патентами, ліцензіями та іншими формами захисту авторських прав. Це вимагає від підприємства побудови всіх сфер діяльності навколо інноваційного процесу, який є базовим і визначає логіку побудови всіх інших бізнес-процесів підприємства. Успішна діяльність таких підприємств можлива тільки за умови наявності всіх елементів інноваційного потенціалу.

ІП підтримуючого рівня характерний для підприємств, які торгують кінцевим продуктом, якому притаманне періодичне оновлення характеристик, які мають для споживача ключове значення. Це не вимагає від підприємства проведення повного циклу інноваційного процесу, дозволяючи зосередити свої зусилля на розробці та впровадженні інновацій з метою удосконалення ключових характеристик своїх кінцевих продуктів або послуг. Інноваційний потенціал концентрується на певному «симбіозі» створення інновацій всередині компанії та спроможності освоєння зовнішніх інновацій.

ІП порогового рівня характерний для підприємств, в вартості продукції яких інновації мають дуже незначну частку. Такі підприємства не потребують значних інвестицій в формування ІП і обмежуються купівлею інноваційних продуктів на стороні (як правило, такі інновації стосуються адаптаційних заходів, викликаних змінами у зовнішньому середовищі функціонування). Тому ІП таких підприємств полягає у вмінні організації швидко і ефективно впровадити інновації у господарську діяльність.

У відповідності з наведеною класифікацією можна зробити висновок, що і напрямки формування компетенцій будуть різні. Для підприємств першої групи інноваційний потенціал буде спрямовано на формування ключових компетенцій організації, які зосереджені в сфері створення інноваційного продукту. Для підприємств другої групи інноваційний потенціал буде в більшій мірі спрямовано на формування рольових компетенцій, і, відповідно, для підприємств третьої групи - на володінні функціональними компетенціями.

Наступальна інноваційна сиємравило, підпчччччч инновационной экономике: Учебник / Под.ред. тратегія розробляється для реалізації загальної стратегії зростання і притаманна фірмам, що прагнуть до ринкового та технічного лідерства шляхом створення і впровадження нових продуктів. Для реалізації наступальної стратегії важливо мати потужну науково-дослідну та проектно-конструкторську базу, яка могла б не лише створювати власні нові продукти, але й вдосконалювати вже існуючі. За інтенсивністю змін передбачається впровадження інновацій від першого до сьомого порядку, що вимагає активного, безперервного формування усіх складових інноваційного потенціалу (табл. 2.3). Відповідно, підприємства, які провадять наступальну стратегію, повинні формувати, а надалі і реалізовувати, базовий інноваційний потенціал, який дозволить формувати і зберігати ключові компетенції. Загальна стратегія стабілізації (спрямована на утримання конкурентних позицій фірми на вже існуючих ринках) включає захисну інноваційну стратегію. Ця стратегія дозволяє уникати надмірного ризику, оскільки фірми впроваджують інновації вже після фірм-піонерів, впевнившись в їх перспективності. Як правило, фірми, що використовують подібну стратегію, поліпшують виведену інновацію, що дає змогу вивести її на інші ринки, використовувати у інших сферах, за новим призначенням. Удосконалення інновацій потребує досить значних зусиль в науково-дослідній сфері, тож для проведення захисної стратегії передбачається формування інноваційного потенціалу підтримуючого рівня.

Залежна стратегія розробляється в межах загальної стратегії стабілізації. Характер змін залежить від «батьківської» фірми, для якої «залежні» фірми виконують субпідрядні робот]. Подібні фірми не проводять самостійний інноваційний пошук, але забезпечують високі критерії якості роботи і гнучкості пристосування до вимог, нових технологій та ринків збуту. При подібній стратегії, зазвичай, не передбачається формування високого інноваційного потенціалу, зусилля повинні бути спрямованні на формування компетенцій в сфері операційної діяльності, логістики тощо.

Якщо підприємство проводить традиційну інноваційну стратегію, яка не передбачає значних технологічних змін і за інтенсивністю змін передбачається впровадження інновацій не вище четвертого порядку, то, відповідно, і формування інноваційного потенціалу не передбачатиме значних фінансових вкладень в НДДКР, а інноваційна діяльність буде спрямована лише на удосконалення форм обслуговування традиційної продукції: зусилля компанії будуть зосереджені на формування маркетингових, трудових, управлінсько-інфрастуктурних та інформаційних складових інноваційного потенціалу.