Органи державного управління охороною праці, їх компетенція і повноваження

Відповідно до ст. 37 Закону України „Про охорону праці" державне управління охороною праці в Україні здійснюють:

— Кабінет Міністрів України;

— Комітет по нагляду за охороною праці Міністерства праці та соціальної політики України;

— міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади; — місцева державна адміністрація, місцеві Ради народних депутатів;

— асоціації, концерни, корпорації та інші об'єднання підприємств.

Закон містить норми прямої дії, що визначають обов'язки, права та повноваження кожного з цих органів.

Компетенція Кабінету Міністрів України в галузі охорони праці. Кабінет Міністрів України:

— забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці;

— визначає функції міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та нагляду за охороною праці;

— визначає порядок створення і використання державного, галузевих і регіональних фондів охорони праці.

Основні завдання, які покладаються на Комітет по нагляду за охороною праці (Держнаглядохоронпраці) Міністерства праці та соціальної політики України:*

— комплексне управління охороною праці;

— державний нагляд за додержанням вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а також за проведенням робіт, пов'язаних з геологічним вивченням надр, їх охороною і використанням, переробкою мінеральної сировини;

— координація робіт з профілактики травматизму невиробничого характеру;

— проведення експертизи проектної документації та видача дозволів на введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств, об'єктів і засобів виробництва;

— координація науково-дослідних робіт з питань охорони праці та підвищення ефективності державного нагляду за охороною праці, контроль за їх виконанням, державне замовлення наукових досліджень з цих питань;

— встановлення та розвиток міжнародних зв'язків з питань нагляду за охороною праці.

Рішення Держнаглядохоронпраці, прийняті в межах його повноважень, є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.

9. "Державний нагляд і громадський контроль за охо­роною праці". Державний нагляд (стаття 38) здійснюють: спеціаль­но уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагля­ду за охороною праці - Держнаглядохоронпраці: спеціально упов­новажений державний орган із питань радіаційної безпеки - Дер­жавний комітет України із ядерної та радіаційної безпеки; спеці­ально уповноважений державний орган з питань пожежної безпе­ки - Управління пожежної охорони МНС України; спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці - Сані-тарно-епідеміологічна служба МОЗ України. В статтях 39 і 40 ви­значаються права і відповідальність, а також соціальний захист по­садових осіб спеціально уповноваженого центрального органу ви­конавчої влади з нагляду за охороною праці.

Громадський контроль за дотриманням законодавства про охо­рону праці (стаття 41) здійснюють профспілки, їх об'єднання в особі своїх виборних органів і представників. У разі відсутності профспілки громадський контроль здійснює уповноважена най­маними працівниками особа, яка наділена правом перевіряти стан охорони праці (стаття 42) і діс відповідно до типового положення.

Органи державного нагляду за охороною праці є незалежними від державних адміністрацій, господарських, громадських і полі­тичних організацій і діють відповідно до положень, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Державні інспектори або контролери органів державного нагля­ду мають право:

- відвідувати в будь-який час підприємства, що контролюють­ся, перевіряти стан охорони праці, знайомитися з документацією та отримувати інформацію і пояснення роботодавця з питань, що перевіряються тощо;

- видавати керівникам підприємств, керівним посадовим осо­бам міністерств, комітетів, об'єднань підприємств та ін., відповідаїь-ним за охорону праці працівникам держадміністрацій приписи (розпорядження), обов'язкові для виконання про виявлені пору­шення і недоліки в галузі охорони праці і про строки їх усунення;

- призупиняти роботу підприємства або об'єкта, де виявлені не­безпечні для життя та здоров'я працюючих порушення норм І пра­вил охорони праці;

- притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці;

- подавати позов до прокуратури для притягнення до криміналь­ної відповідальності винних у порушенні вимог охорони праці, що призвело до матеріальних збитків або завдало шкоди працюючим;

- надсилати роботодавцям або відповідальним посадовим осо­бам подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді або про накладання на них стягнення за порушення вимог охорони праці.

Громадський контроль здійснюють професійні спілки та їх об'єднання через свої виборні органи і представників (контро­лерів), а в разі відсутності профспілки - уповноважені трудовим колективом (найманими працівниками), які мають право без­перешкодно перевіряти стан охорони праці робочих місць, дільниць, цехів, відділів та інших підрозділів підприємств, інформувати ро­ботодавця про виявлені недоліки і вносити пропозиції по усунен­ню виявлених порушень. Уповноважені (контролери) повинні пройти навчання з питань охорони праці і трудового законодав­ства. Вони звільняються на час навчання і здійснення контролю від своїх безпосередніх трудових обов'язків зі збереженням серед­ньої заробітної плати, що зазначається в колективному договорі. Уповноважені трудових колективів (контролери) діють відповід­но до Типового положення, затвердженого Держнаглядохорон-праці і погодженого з профспілками.

Представники профспілок, вибрані па загальних зборах проф­спілок підприємства, мають право перевіряти стан охорони праці свого підприємства, подавати власнику звіт про виявлені порушен­ня і вносити пропозиції щодо покращення умов праці, пожежної безпеки, соціального стану та ін. Вимагати від роботодавця ви­конання прийнятих програм, планів, заходів із питань охорони праці й пояснення по цим питанням.

Триступеневий адміністративно-громадський контроль за охо­роною праці на виробництві здійснюється за такою схемою:

1ступінь - протягом робочої зміни або робочого дня контролю­ється хоча б один раз кожне робоче місце. Контроль здійснює майс­тер, бригадир, начальник зміни, черговий інженер та громадський інспектор по охороні праці, обраний зборами трудового колективу цеху, дільниці тощо. Всі виявлені порушення усуваються, а ті, що неможливо виправити силами контролюючих, занотовуються в жур­нал 1 ступеня контролю і доповідаються вищому керівництву.

2ступінь - здійснюється контроль не рідше одного разу на тиждень кожного структурного підрозділу начальником і іього структурного під­розділу (цеху, відділу, дільниці) і громадським інспектором трудового колективу або профспілки підприємства чи структурного підрозділу.

Недоліки або порушення вимог охорони праці, виявлені при 1 ступені контролю та 2 ступені контролю, лі квІдуються, а за немож­ливості записуються в журнал 2 ступеня контролю і доповідають­ся вищому керівництву підприємства.

3 ступінь - здійснюється один раз на місяць (або в інший термін,визначений колективним договором) в обсязі кожного робочого місцявсього підприємства керівництвом підприємства (роботодавцем, го­ловним інженером,заступником головного інженера з охорони праці)і відділом охорони праці підприємства. До контролю залучаютьсягромадські інспектори (контролери) з охорони праці підприємства або структурних підрозділів (уповноважені колективом найманихпрацівників підприємства або профспілкою). Контролюючі знайом­ляться з записами журналів 1 і 2 ступенів контролю по стану охоро­ни праці, приймають рішення по усуненню недоліків і порушень, авипадки виявлених порушень, які неможливо оперативно усунути,заносять до журналу 3 ступеня контролю. Виявлені порушення об­говорюються на технічних радах підприємства, де розробляютьсязаходи по їх усуненню, що передбачають оперативні дії, або вносять­ся до поточних чи довгострокових планів розвитку та реконструкції підприємства або записуються до колективного договору. Ефективність контролю залежить від кваліфікаційного рівня та професіоналізму контролюючих і відповідного метрологічного за­безпечення, шо містить методи та засоби (прилади) вимірювання параметрів шкідливих та небезпечних чинників виробництва, при­значені для визначення безпеки промислового обладнання та техно­логічних процесів.

10. Відшкодування власником шкоди працівникам у разі ушкодження їх здоров'я (ст. 11). Власник зобов'язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров'я, пов'язаними з виконанням трудових обов'язків у повному розмірі втраченого заробітку відповідно до законодавства, а також сплатити потерпілому (членам сім'ї та утриманцям потерпілого) одноразову допомогу. При цьому пенсії та інші доходи, одержувані працівником, не враховуються.

Розмір одноразової допомоги встановлюється колективним договором (угодою, трудовим договором). Якщо відповідно до медичного висновку у потерпілого встановлено стійку втрату працездатності, ця допомога повинна бути не менше суми, визначеної з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожен процент втрати ним професійної працездатності.

У разі смерті потерпілого розмір одноразової допомоги повинен бути не менше п'ятирічного заробітку працівника на його сім'ю, крім того, не менше річного заробітку на кожного утриманця потерпшого, а також на його дитину, яка народилася після його смерті.

Якщо нещасний випадок трапився внаслідок невиконання потерпілим вимог нормативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги може бути зменшено в порядку, що визначається трудовим колективом за поданням власника та профспілкового комітету підприємства, але не більш як на п'ятдесят відсотків. Факт наявності вини потерпілого встановлюється комісією по розслідуванню нещасного випадку.

Власник відшкодовує потерпілому витрати на лікування (в тому числі санаторно-курортне), протезування, придбання транспортних засобів, по догляду за ним та інші види медичної і соціальної допомоги відповідно до медичного висновку, що видається у встановленому порядку; надає інвалідам праці, включаючи непрацюючих на підприємстві, допомогу у вирішенні соціально-побутових питань за їх рахунок, а при можливості — за рахунок підприємства.

Відшкодування моральної шкоди (ст. 12). Відшкодування моральної шкоди проводиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної травми потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Під моральною втратою потерпілого розуміють страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психологічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Порядок

відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відшкодування підприємствам, громадянам і державі збитків, завданих порушенням вимог щодо охорони праці (ст. ЗО). Крім відшкодування шкоди працівникам (ст. 11) власник повністю відшкодовує збитки іншим підприємствам, громадянам і державі на загальних підставах у зв'язку з завданням шкоди при порушенні вимог щодо охорони праці.

Застосування штрафних санкцій до підприємств, організацій та установ (ст. 31). За порушення нормативних актів про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду з питань безпеки, гігієни праці і виробничого середовища підприємства, організації, установи можуть притягатись органами державного нагляду за охороною праці до сплати штрафу.

Підприємство сплачує штраф за кожний нещасний випадок та випадок професійного захворювання, які сталися на виробництві з його вини. Якщо встановлено факт приховання нещасного випадку, власник сплачує штраф у десятикратному розмірі. Конкретні розміри і порядок накладання штрафів визначаються законодавством. Власник має право оскаржити в місячний строк рішення про стягнення штрафу у судовому порядку.