Основні поняття клієнт-центрованого підходу

Затверджую

Завідувач кафедри теорії і

Методики практичної психології

кн.пс.н. Ковальчук З. Я.__________

Р.

 

Матеріал

Для підготовки до семінарського заняття з навчальної

дисципліни «Основи психокорекції»

Спеціальність – «Психологія», «Практична психологія»

Курс – 3, 4

Група (и) – ПП-31, ППД-3І, ПУ-41, ПУ-42.

 

Тема 5/2: „ Клієнт-центрований підхід К.Роджерса.”

 

Питання:

1. Основні концепції та поняття клієнт-центрованого підходу К. Роджерса.

2. Технологія клієнт-центрованого підходу.

 

Час – 2 год.

Основна література:

1. Зубалий Н.П., Левочкина А.М. Основы психотерапии: Учеб. пособие. ─ К.: МАУП, 2001 ─ С.160, с.127-152.

2. Осипова А.А. Общая психокорекция: Учебное пособие для студентов вузов. ─ М.: ТЦ “Сфера”, 2001 ─ 512 с.

 

Додаткова література:

1. Варій М.Й. Загальна психологія. Підручник / для студ. псих. та педагог. спеціальностей ─ 2-е видання випр. і доп. ─ К.: Центр учбової літератури ─ 2007.

2. Михайлов Б.В., Табачников С.И., Витенко И.С., Чугунов В.В. Психотерапия: Учебник для врачей-интернов высших медицинских учебных заведений III-IV уровней аккредитации. ─ Х.: Око, 2002 ─ 768 c.

3. Роджерс К.Р. Взгляд на психотерапию. Становление человека: Пер с англ. ─ М.: Издательская группа “Прогресс”, “Универс”, 199 ─ 480 с.

4. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности (Основные положения, исследования и применение). ─ СПб.: Питер Пресс, 1997 ─ 608 с. ─ (Мастера психологии).

Навчальна мета:

1. Повторити основні положення гуманістичого підходу до психології особистості.

2. Засвоїти основні положення теоретичних концепцій та зміст основних термінів клієнтцентрованого підходу до психокорекції.

3. Зрозуміти характерні особливості клієнтцентрованої психокорекції, особливості формулювання її мети, своєрідність вимог до психолога та клієнта.

4. Ознайомитися із основними техніками, котрі використовуються в клієнтцентрованій психокорекції.

Виховна мета: Сприяти формуванню у майбутніх психологів професійної ідентичності, засвоєнню основ професійної етики при використанні методів психоаналітично-орієнтованої психокорекції.

Місце проведення: навчальна аудиторія за розкладом

Інформаційно-технічне забезпечення: програма презентації, екран, мультимедійний проектор та комп’ютер.

 

ПЛАН

Проведення заняття

№ п/п	Зміст	Час (хв.)
І	Вступна частина: ­ перевірка наявності курсантів (студентів), їх готовності до заняття; ­ оголошення теми лекційного заняття і питань; ­ надання основної та додаткової літератури за темою; ­ визначення навчальної та виховної мети заняття; ­ визначення актуальності теми, її логічного зв’язку з іншими темами і практичною діяльністю;	до 10
ІІ	Основна частина: 1. Основні концепції та поняттяклієнт-центрованого підходу К. Роджерса. Висновки до 1-го питання. 2. Технологія клієнт-центрованого підходу. Висновки до 2-го питання.
ІІІ	Підсумкова частина заняття 1) висновки до лекції; 2) відповіді на запитання; 3) оцінювання ефективності навчального заняття, активності курсантів (студентів) і виставлення оцінок; 4) постановка завдань на самостійну роботу та наступне заняття.	до 10

 

 

ПЛАН-КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ

Вступ

Ми з вами частково повторили вже знайоме, частково ознайомилися з теоретичними основами та особливістю процедур гуманістичного напрямку психокорекції. Ми зауважили, що гуманістична школа не є строго організованою теоретичною системою ─ краще розглядати її як рух, тобто особливу групу теоретичних підходів до особистості і практичної психології. А. Маслоу назвав свій підхід психологією третьої сили. Ми визначилися, що в межах гуманістичної психокорекції виділяють екзистенційну та феноменологічну психокорекцію. Зазначили, що хоча погляди прихильників цього руху складають широкий спектр, його адепти, все ж таки, розділяють певні фундаментальні концепції на природу людини. Крім того, про це ми теж говорили, віднести певний авторський підхід до психокорекції котроїсь із течій доволі проблематично, так як в теоретичній моделі та технології психокорекції кожного автора можна віднайти певні положення, які характері для одні течії, тоді як інші положення, ─ є ближчими до іншої течії.

Сьогодні ми зупинимося на одній із перших моделей гуманістичного підходу, а саме, клієнт-центрованій психокорекції К. Роджерса. На прикладі клієнт-центрованого підходу ви переконаєтеся, що все зазначене раніше є слушним, і спробуєте сформувати свою власну, вже тепер компетентну, думку з приводу того до якої ж течії гуманістичної психокорекції слід відносити клієнт-центровану.

І питання: Основні концепції та поняття клієнт-центрованого підходу К. Роджерса.

Американський психолог К. Роджерс в книзі «Клієнт-центрована терапія: сучасна практика, значення і теорія» обґрунтував принципово новий недирективний підхід до роботи з клієнтом.

Згідно поглядам К. Роджерса індивід взаємодіє з реальністю, керуючись природженою тенденцією організму до розвитку своїх можливостей, що забезпечують ускладнення його внутрішнього світу і збереження психологічного здоров’я. Людина володіє всією необхідною компетентністю, щоб вирішувати всі, що виникають перед нею проблеми і скеровувати свою поведінку належним чином. Проте ця здатність може розвинутися тільки в контексті соціальних цінностей, в яких людина дістає можливість встановлювати позитивні зв'язки.

Основні поняття клієнт-центрованого підходу

«Поле досвіду», «самість», «Я»-реальне, «Я»-ідеальне, «тенденція до самоактуалізації», «психологічний клімат».

Поле досвіду — те, що потенційно доступне свідомості, така, що сприймається частина внутрішнього світу (використовувані слова, символи, що відображають реальність). Поле досвіду — це «карта» території, якою є реальність. Таким чином, дуже велике значення має те, що усвідомлюється, оскільки людина сприймає зовнішню реальність через свій внутрішній світ, через своє поле досвіду, яке може обмежувати його сприйняття реальності (зовнішнього світу).

«Самість» — центральне поняття в концепції К. Роджерса. «Самість» за К. Роджерсом — це цілісність досвіду, що включає тілесний (на рівні організму) і символічний, духовний (на рівні свідомості) досвід. За Роджерсом, коли всі переживання асимілюються по відношенню до «самості» і стають частиною її структури, з'являється тенденція до зменшення того, що можна назвати самосвідомістю. Поведінка стає більш спонтанною, вираження стосунків — менше забороняється, оскільки «самість» приймає ці стосунки і саму поведінку як частину себе. Таким чином, «самість» — це система внутрішніх відношень, що феноменологічно пов'язані із зовнішнім світом і проявляється самій людині в її концепції «Я».

«Я»-реалъне — система уявлень про самого себе, яка формується на підставі досвіду спілкування людини з іншими і їх поведінки по відношенню до неї і змінюється відповідно до ситуацій ситуацій, які перед нею виникають та її власних дій у них.

«Я»-ідеальне — уявлення про себе як про ідеал, про те, яким би людині хотілося стати в результаті реалізації своїх можливостей.

До «Я»-ідеального прагне наблизитися «Я»-реальное. Рівень розбіжності між «Я»-реальним і «Я»-ідеальним визначає рівень дискомфорту особи і наявність особистісного зростання. Якщо рівень розбіжності невеликий, то вона виступає рушійною силою особистісного зростання. Згідно з К.Роджерсом, прйняння себе таким, яким ти є насправді — ознака душевного здоров'я. Високий рівень розбіжності, коли «Я»-ідеальне виражає загострене самолюбство і підвищену амбітність, може стати причиною невротичного зриву.

На думку К. Роджерса, людина, з одного боку, прагне якомога більше привести свої зовнішні переживання у відповідність зі своїм реальним «Я», а з іншого — намагається зближувати уявлення про самого себе з тими глибинними переживаннями, які складають її ідеальне «Я» і відповідають тому, ким вона хотіла би бути. Таким чином, реальне «Я» може так і не досягти відповідності ідеальному «Я» або через те, що під тиском зовнішніх обставин людина вимушена відмовляти собі в певному життєвому досвіді, або тому, що вона нав'язує собі такі відчуття, цінності або установки, які, тільки віддаляють її реальне «Я» від ідеального «Я». Тривога і порушення психологічної адаптації можуть бути результатом невідповідності між реальним «Я» і життєвим досвідом, з одного боку, і між реальним «Я» і тим ідеальним образом, який склався у людини про себе саму, з іншого боку.

Тенденція до самоактуалізації — один з фундаментальних аспектів людської природи, розуміється як рух до реалістичнішого функціонування.

Психологічне зростання динамічне. Йому можуть перешкоджати умовні цінності, які є запереченням, навмисним ігноруванням, уникненням деяких аспектів «самості» заради отримання винагороди для себе. Умовні цінності часто формуються в дитинстві як результат виховання, коли дитина, підтримуючи себе вірогідністю материнської любові і визнання, діє проти своїх інтересів. Таким чином, умовні цінності — це своєрідні фільтри, що породжують неконгруентність, тобто розриви між «самістю» і уявленням про «самість», заперечення деяких сторін себе. Створюється замкнуте коло: кожен досвід неконгруентності між «самістю» і реальністю веде до підвищення вразливості, посилення внутрішніх захистів, котрі відрізують досвід і створюють нові приводи для неконгруентності. Коли ці захисти не спрацьовують, виникає тривожність.

Корекційні дії повинні бути спрямовані на руйнування умовних цінностей, їх перегляд і відмову від них.

Психолог, на думку К. Роджерса, має концентруватися на суб'єктивному, або феноменологічному, досвіді клієнта. К. Роджерс вважав, що людина має тенденцію до самоактуалізації, яка сприяє здоров'ю і зростанню. Психолог діє як помічник в усуненні емоційних блоків або перешкод до зростання і сприяє більшій зрілості клієнта (з усуненням перешкод вивільняються сили зростання і відкривається шлях для саморозвитку і самовдосконалення).

У центр своєї діяльності К. Роджерс поставив особу клієнта як таку, що відмежується від медичної термінології типу «психотик», «невротик». Він відмовився від традиційних тоді психотехник типу «інтерпретація», «суггестія», «навчання», стверджуючи, що такий підхід орієнтований перш за все на самого психолога. Виходячи з цієї позиції, можна розглянути ті поняття в підході К. Роджерса, що відносяться до самого процесу корекційної роботи: «емпатія», «турбота», «конгруентність», «психологічний клімат».

Емпатія — особливе відношення психолога до клієнта, при якому останній сприймається і трактується не через призму інструментальних концепцій, а безпосередньо через позитивне особисте ставлення і прийняття феноменологічного світу клієнта.

Турбота — традиційний термін екзистенціалізму — в концепції Роджерса має виражений відтінок безумовного прийняття клієнта таким, який він є, причому саме співчутливого прийняття з вираженою готовністю відгукнутися на актуальний стан клієнта і з перспективою бачення особистісного потенціалу клієнта.

Конгруентність відображає наступні істотні ознаки поведінки психолога:

—відповідність між відчуттями і змістом висловлювань;

—безпосередність поведінки;

—невідгородженість;

—інструментальність концепцій;

—щирість і перебування таким, який психолог є насправді, тобто нічого з себе не вдавати.

Психологічний клімат — одне з ключових понять, оскільки воно концентрує в собі стосунки, професійні (особистісні) уміння, властивості і розглядається як головна умова позитивного зростання (зміни) особи в психокорекції. Для Роджерса психологічний клімат включає всю гамму переживань (від найхворобливіших до самих піднесених), справжній прояв яких створює можливість для особистісного зростання. За словами самого К. Роджерса, психологічний клімат — не панацея і не вирішує всього, але його ми «застосуємо до всіх».

 

Висновки до 1-го питання

Отже: Основними поняттями клієнт-центрованого підходу є «поле досвіду», «самість», «Я»-реальне, «Я»-ідеальне, «тенденція до самоактуалізації», «психологічний клімат».Тривога і порушення психологічної адаптації, на думку К. Роджерса, можуть бути результатом невідповідності між реальним «Я» і життєвим досвідом, з одного боку, і між реальним «Я» і тим ідеальним образом, який склався у людини про себе саму, з іншого боку.

За Роджерсом, прйняння себе таким, яким ти є насправді — ознака душевного здоров'я. Психолог, на думку К. Роджерса, має концентруватися на суб'єктивному, або феноменологічному, досвіді клієнта. Корекційні дії повинні бути спрямовані на руйнування умовних цінностей, їх перегляд і відмову від них.Психолог діє як помічник в усуненні емоційних блоків або перешкод до зростання і сприяє більшій зрілості клієнта (з усуненням перешкод вивільняються сили зростання і відкривається шлях для саморозвитку і самовдосконалення).

 

ІІ питання: Технологія клієнт-центрованого підходу.

Мета корекції полягає у виробленні у клієнта більшої самоповаги і здатності діяти, як необхідно для приведення його «Я»-ідеального у відповідність з його особистим досвідом і глибинними переживаннями. Із самого початку увага концентрується не на проблемах людини, а на ній самій, на її «Я», тому задача, яка ставиться і розв'язується в рамках взаємодії психолога і клієнта, — це допомога в особистому зростанні і розвитку, завдяки якому людина сама вирішує свої проблеми. А допоміжна задача— створення відповідного психологічного клімату і відповідних стосунків.

К. Роджерс висував чотири умови, необхідні для підтримки атмосфери, яка сприяє процесу особистісного зростання:

1. Перш за все важливо, щоб психолог зберігав безумовно позитивне ставлення до виражених клієнтом почуттів, навіть якщо вони йтимуть врозріз з його особистісними установками. Клієнт має відчувати, що його приймають як самостійну, значиму людину, яка може вільно говорити та діяти, не побоюючись засудження.

2. Емпатія. Психолог прагне побачити світ очима клієнта і переживати події так само, як їх переживає клієнт.

3. Автентичність. Психолог мусить поводитьсь природньо, відмовившись від маски професіонала або від якого-небудь іншого камуфляжу, який міг би зруйнувати атмосферу, необхідну для еволюції клієнта.

4. І нарешті, психолог повинен стримуватися від інтер претації повідомлень клієнта або від підказки способів вирішення проблем клієнта. Йому потрібно тільки вислуховувати і всього-на-всього виконувати функцію дзеркала, що відображає думки і емоції клієнта і формулювати їх по-новому. Таке віддзеркалення і спонукає клієнта до вивчення своїх внутрішніх переживань, реалістичнішого самосприйняття і розуміння того, як його сприймають інші люди. Згідно Роджерсу саме в результаті розвитку реалістичного уявлення про самого себе людина набуває здатності вирішувати проблеми, з якими вона стикається.

Коли створені і дотримуються вказані вище умови, можливе здійснення процесу психокорекції, який протікає в наступному напрямі:

—клієнт все вільніше виражає свої почуття, здійснюючи це як за допомогою вербальних, так і за допомогою моторних каналів;

—виражені клієнтом почуття мають все більше відношення до «Я» і все рідше залишаються безликими;

—клієнт все частіше диференціює і розпізнає об'єкти своїх почуттів і свого сприйняття (включаючи середовище, навколишніх осіб, власне «Я», переживання і взаємостосунки між ними);

—виражені відчуття клієнта все більше стосуються невідповідності між якимсь з його переживань і його «Я-концепцією», і клієнт починає усвідомлювати загрозу такої невідповідності;

—клієнт усвідомлює переживання почуттів, по відношенню до яких у минулому проголошувалися відмови або мали місце спотворення;

—«Я-концепція» клієнта реорганізується таким чином, щоб асимілювати раніше спотворені і пригнічені переживання;

—у міру реорганізації «Я-концепції» послаблюються захисти і в неї включаються такі переживання, які раніше видавалися надто загрозливими, щоб могли бути усвідомлюваними;

—клієнт розвиває здатність переживати безумовне позитивне ставлення з боку психолога без якого-небудь почуття загрози;

—клієнт все виразніше відчуває безумовну позитивну самооцінку;

—джерелом уявлення про себе все в більшій мірі є власні відчуття;

—клієнт рідше реагує на досвід, виходячи з оцінок, що даються значущими іншими.

Для такого коректувальною процесу характерний наступне:

—основний акцент робиться на емоційних аспектах, відчуттях, а не на інтелектуальних думках, оцінках;

—корекційна робота ведеться за принципом «тут і тепер»;

—перевага віддається ініціативі клієнта, який є головним у взаємодії і прагне до саморозвитку, а психолог лише спрямовує це прагнення в потрібне русло. Клієнт сам визначає ті зміни, котрі йому необхідні, і сам їх здійснює.

Позиція психолога. Основна вимога — відмовитися від спроб виконувати яку-небудь роль; бути самим собою. Головний професійний обов'язок психолога — створити відповідний психологічний клімат, в якому клієнт сам би відмовився від захисних механізмів. При цьому найважче — бути справжнім у спілкуванні з клієнтом, проявляти повагу, турботу, прийняття і розуміння клієнта.

К. Роджерс вказує на необхідні умови успішного коректувального процесу, які відносяться до особистості психолога і достатньо незалежні від окремих характеристик самого клієнта — це так звана «тріада К.Роджерса»:

> конгруентність у відносинах з клієнтом;

> безумовна позитивна оцінка по відношенню до клієнта;

> емпатичне сприйняття клієнта.

Конгруентність, або істинність, чи відповідність ─ означає необхідність правильного символізування психологом його власного досвіду і відповідності цьому досвіду реальної поведінки. Під досвідом розуміють як неусвідомлювані події, так і феномени, що представлені у свідомості і відносяться до певного моменту, а не до деякої сукупності минулого досвіду. Відкритість до сприйняття досвіду означає, внутрішню готовність до того, що кожен стимул (внутрішній або із зовнішнього середовища) не має спотворюється захисними механізмами. Форма, колір, звук з навколишнього середовища або сліди пам'яті з минулого — все це має бути цілком доступним для свідомості. Усвідомлення — це символічна репрезентація деякої частини досвіду.

Коли «Я-переживання» (тобто інформація про дію сенсорних або інших подій в даний момент) символізується правильно і включається в «Я-концепцію», тоді виникає стан конгруентності «Я» і досвіду. У відкритої для досвіду особи «Я-концепція» символізується у свідомості цілком конгруентно з досвідом. Якщо психолог переживає загрозу або дискомфорт у стосунках, а усвідомлює тільки прийняття і розуміння, то він не буде конгруентним в даних стосунках і корекція не буде повноцінною. Психолог не завжди мусить бути конгруентною особою, достатньо того, щоб кожного разу при безпосередніх стосунках з певним клієнтом він цілком і повністю був би самим собою, зі всіма властивими йому переживаннями даного моменту, правильно символізованими і інтегрованими.

Позитивна оцінка клієнта припускає щирість, прихильність, повагу, симпатію, прийняття тощо. Безумовно, позитивно оцінювати іншого означає оцінювати його позитивно, незалежно від того, які відчуття викликають його певні вчинки. Вчинки можуть оцінюватися по-різному, але прийняття і визнання клієнта не залежать від них. Психолог цінує особистість клієнта в цілому, в рівній мірі відчуває і проявляє безумовну позитивну оцінку як тих переживань, яких боїться або соромиться сам клієнт, так і тих, якими той задоволений.

Емпатичне сприйняття клієнта означає сприйняття суб'єктивного світу (такого, що охоплює весь комплекс відчуттів, сприйняття і спогадів клієнта, доступних свідомості в даний момент), сприйняття з властивими емоційними компонентами і значеннями, начебто сприймаючий сам був цією іншою людиною. Це означає — відчувати біль або задоволення іншого так, як відчуває це він сам, і так само, як він, ставиться до причин, що їх породили, але при цьому ні на хвилину не забувати, що це — «якби» (коли ця умова втрачається, стан емпатії стає станом ідентифікації).

Вимоги до клієнта і очікування від нього. У концепції Роджерса існують певні пропозиційні передумови, що стосуються клієнта. Очікується, що, прийшовши на прийом, клієнт відчуватиме себе безпорадним, буде поводитися неконгруентно, чекати допомоги і бути достатньо закритим. У міру встановлення стосунків, в процесі зміни їх стану, світосприймання і формування іншого ставлення до себе відбувається особистісне зростання клієнта, тобто він стає до більшої міри зрілим.

 

Техніка

У роботах К. Роджерса виділяється сім етапів корекційного процесу, знання і повноцінне використовування яких можна віднести до методичної сторони підходу:

1. Заблокованість внутрішньої комунікації (відсутні «Я-повідомлення») або повідомлення особистих значень, заперечується наявність проблем, відсутнє бажання до змін.

2. Стадія самовираження, коли клієнт починає в атмосфері сприйняття відкривати свої почуття, проблеми, з усіма своїми обмеженнями і наслідками.

3—4. Розвиток процесу саморозкриття і прйняття себе клієнтом у всій своїй складності, суперечності, обмеженості і незавершеності.

5.Формування ставлення до свого феноменологічного світу як до свого, тобто долається відчуженість від свого «Я» і, як наслідок, зростає потреба бути собою.

6.Розвиток конгруентності, самосприйняття і відповідальності, встановлення вільної внутрішньої комунікації. Поведінка і самовідчуття «Я» стають органічними, спонтанними, відбувається інтеграція всього особистісного досвіду в єдине ціле.

7. Особистісні зміни, відкритість до прийняття себе і світу. Психолог вже стає непотрібним, оскільки досягнута основна мета психокорекційної роботи. Клієнт знаходиться в стані конгруентності з собою і з світом, відкритий новому досвіду, існує реалістичний баланс між «Я»-реальним і «Я»-ідеальним.

Основні компоненти роджеровської психотехніки: встановлення конгруентності, вербалізація, віддзеркалення емоцій.

Перший компонент ми обговорили вище. Зупинимося на двох інших.

1. Вербалізация або перефразування. Прийом полягає в переказі психологом повідомлення клієнта. При цьому необхідно використовувати власні слова, уникаючи тлумачення повідомлення або внесення власного бачення проблем клієнта. Мета такого перефразовування — виділення у вислові клієнта найістотнішого, «гострих кутів». Клієнт також одержує підтвердження тому, що його не тільки слухають, але і чують.

2. Віддзеркалення емоцій. Суть прийому полягає в називанні психологом тих емоцій, які клієнт проявляє під час розповіді про себе, подіях свого життя. Наприклад:

Психолог: Чи правда, що коли ви розказували про своє дитинство, ви переживали смуток?

Клієнт: Так, але ще і жаль та роздратування.

Психолог: Чи правильно я вас зрозумів, що, коли ви розказували про свого собаку, ви відчували розчулення і гордість?

Кл і є н т: Цілком вірно.

Процес корекції можна вважати завершеним, коли у клієнта з'являються наступні відносно постійні зміни:

- стає більш конгруентним, відкритим для досвіду, менше вдається до захистів і внаслідок цього більш реалістичний, об'єктивний, екстенціональний в сприйнятті;

- ефективніше вирішує свої проблеми;

- поліпшується психологічна адаптованість, наближаючись до оптимальної, зменшується ранимість;

- сприйняття свого «Я»-ідеального стає доступнішим і реалістичнішим;

- унаслідок збільшення конгруентності зменшується тривожність, а також фізіологічна і психічна напруга;

- підвищується рівень позитивної самооцінки;

- оцінку і вибір сприймає локалізованими усередині себе, довіряє собі;

- стає реалістичнішим, правильніше сприймає оточуючих і оточуючі сприймають поведінку клієнта як до більшої міри поведінку соціально зрілої особистості;

- відбуваються різні зміни в поведінці, оскільки збільшується частка досвіду, що асимілюється в «Я-структуру» і збільшується частка поведінки, яка може бути «привласнена» як така, що належить «Я»;

- поведінка стає більш креативною, більш адаптивною по відношенню до кожної нової ситуації і до кожної проблеми, яка знов виникає і окрім цього є повнішим проявом експресії, власних намірів і оцінок.

 

Концепція К. Роджера знайшла широке застосування у конфліктології, в роботі з підлітками в школі і в психіатричній клініці. Проте існують і обмеження, які були відомі творцю цієї концепції. Так, існує небезпека надання психологічної допомоги клієнту без забезпечення умов його особистого зростання, тобто наступає ейфорія, що не має реальних підстав. Для психолога також існує небезпека надмірної ідентифікації з особою і переживаннями клієнта. Залишається невирішеним питання про тривалість психокорекційного ефекту і про те, які проблеми може створювати для клієнта перехід від психокорекційних стосунків до реалій повсякденного життя.

 

Висновки до ІІ-го питання

Отже: Мета клієнт-центрованої корекціїполягає у виробленні у клієнта більшої самоповаги і здатності діяти, так як необхідно для приведення його «Я»-реального у відповідність з його особистим досвідом і глибинними переживаннями.

К. Роджерс висував чотири умови, необхідні для підтримки атмосфери, яка сприяє процесу особистісного зростання:безумовно позитивне ставлення до виражених клієнтом почуттів,емпатія, автентичність, стримування від інтерпретації та порад.

У роботах К. Роджерса виділяється сім етапів корекційного процесу, знання і повноцінне використовування яких можна віднести до методичної сторони підходу.

Основні компоненти роджеріанської психотехніки: встановлення конгруентності, вербалізація, віддзеркалення емоцій.

 

Висновки до лекції

Отже: Клієнт-центрована психокорекція не є сукупністю окремих технік, які можна використовувати в будь-якій послідовності, а цілісною технологією процесу психокорекції. Ця технологія спирається на теоретичні постулати гуманістичної психології, проте за своїми акцентами, на мою думку, є ближчою до феноменологічної течії психокорекції. Л. Х’єлл та Д. Зіглер у соєму підручнику теж віднесли теорію особистості за К. Роджерсом до феноменологічного напрямку теорій особистості.

К. Роджерс вказує на необхідні умови успішного коректувального процесу — це так звана «тріада К.Роджерса», котра є описом складових, необхідних для створення відповідного психологічного клімату:

> конгруентність у відносинах з клієнтом;

> безумовна позитивна оцінка по відношенню до клієнта;

> емпатичне сприйняття клієнта.

При використанні клієнт-центрованого підходу до психокорекції існує небезпека надання психологічної допомоги клієнту без забезпечення умов його особистого зростання, тобто небезпека виникнення ейфорії щодо її ефективності без реальних на то підстав як у клієнта так і у психолога. Для уникнення подібного К. Роджерс виділив етапи розвитку ефективної процедури та чіткі критерії їх визначення в процесі психокорекції.

 

 

Ст.викладач кафедри