Рейтингова шкала для визначення класу позичальника

Значення інтегрованого показника	Клас
Понад 200	А
Від 160 до 200	Б
Від 135 до 160	В
Від 110 до 135	Г
Менше 110	Д

 

ТЕМА 8

ОЦІНКА ВИРОБНИЧО-ФІНАНСОВОГО ЛЕВЕРИДЖУ

8.1. Поняття левериджу, його значення для ринкової економіки.

8.2. Методика визначення та аналізу рівнів виробничого, фінансового та виробничо-фінансового левериджу.

 

1. Поняття левериджу, його значення для ринкової економіки.

Ідеальні умови для бізнесу - сполучення низьких постійних витрат із високим валовою маржею. Операційний аналіз дозволяє установити найбільш вигідне сполучення змінних і постійних витрат, ціни й об'єми реалізації.

Процес керування активами, спрямований на збільшення прибутку, характеризується у фінансовому аналізі як леверидж (важіль). Це такий процес, навіть несуттєва зміна якого приводить до істотних змін результативних показників.

Леверидж трактується як визначений фактор, невелика зміна якого може привести істотній зміні результуючих показників.

У фінансовому аналізі розрізняють наступні види левериджу:

- фінансовий

- виробничий (операційний)

- виробничо-фінансовий

Усяке підприємство є джерелом ризику. При цьому ризик виникає на

 

2. Методика визначення та аналізу рівнів виробничого, фінансового та виробничо-фінансового левериджу.

 

Фінансовий леверидж - це інструмент, який впливає на прибуток підприємства шляхом зміни структури й об'ємів довгострокових пасивів. Дія фінансового важеля полягає в тому, що підприємство, яке використовує позикові кошти, змінює чисту рентабельність власних коштів і свої дивідендні можливості. Рівень ефекту фінансового важеля вказує на фінансовий ризик, пов'язаний з підприємством.

Оскільки відсотки за кредит відносяться до постійних витрат, то ріст у структурі фінансових ресурсів підприємства частки позикових коштів супроводжується ростом сили операційного важеля й підвищенням підприємницького ризику. Категорія, що узагальнює дві попередні, зветься виробничо-фінансовий леверидж, для якого характерний взаємозв'язок трьох показників: виторгу, витрат виробничого й фінансового характеру і чистог прибутку.

Ризики, пов'язані з підприємством, мають два основних джерела:

1. Сам вплив операційного важеля, сила якого залежить від питомої ваги постійних витрат у їх загальній сумі і визначає ступінь гнучкості підприємства, генерує підприємницький ризик. Це ризик, пов'язаний з конкретним бізнесом у ринковій ніші.

2. Нестійкість фінансових умов кредитування, непевність власників акцій у поверненні вкладень у випадку ліквідації підприємства з високим рівнем позикових коштів, по суті, сама дія фінансового важеля генерує фінансовий ризик.

Виробничий (операційний) леверидж - це потенційна можливість впливати на валовий прибуток шляхом зміни структури собівартості й об'єму випуску продукції. Дія операційного важеля (левериджу) виявляється в тому, що будь-яка зміна виторгу від продажу продукції завжди породжує значну зміну прибутку. Цей ефект обумовлений різним ступенем впливу динаміки постійних і перемінних витрат на формування фінансових результатів при зміні об'єму виробництва. Чим вище рівень постійних витрат, тим більше сила впливу операційного важеля. Сила впливу операційного важеля інформує про рівень підприємницького ризику.

Виробничий леверидж залежить від структури витрат виробництва і, зокрема, від співвідношення умовно-постійних і умовно-перемінних витрат у структурі собівартості. Тому виробничий леверидж характеризує взаємозв'язок структури собівартості, обсягу випуску і продажів і прибутку.

Виробничий леверидж показує зміна прибутку в залежності від зміни обсягів продажів.

Виробничо-фінансовий леверидж оцінює сукупний вплив виробничого і фінансового левериджу. Тут відбувається мультиплікація ризиків підприємства.

Розуміння природи інвестиційного ризику й уміння оцінювати його величину важливо не тільки для інвестора, але і фінансового менеджера підприємства. Величина β -коефіцієнта конкретної компанії служить для інвестора орієнтиром при визначенні їм рівня бажаної прибутковості по цінних паперах цієї компанії. Для фінансового менеджера ставка виплачуваного доходу означає ціну залучення капіталу. Тому, плануючи джерела фінансування інвестицій, він зобов'язаний враховувати ринкову оцінку ризику своєї компанії. У противному випадку параметри прибутковості емітованих цінних паперів виявляться вище чи нижче тих, котрі могли бути схвалені ринком. А це буде означати чи непомірно високу ціну нового капіталу чи неможливість розмістити цінні папери через їхню низьку прибутковість. Ризик конкретного цінного папера цікавить інвестора тільки як фактор зміни загального ризику портфеля. При необхідності даний ризик може бути диверсифікований, якщо цього виявиться недостатньо, інвестор може просто позбутися від занадто ризикованого на його погляд папера. Фінансовий менеджер знаходиться в якісно іншій ситуації - весь його "портфель" складається з одного тільки підприємства, позбутися від якого він може лише утративши свою роботу. Він зобов'язаний чітко представляти причини, що обумовили ту чи іншу ринкову оцінку ризику, властивої даної компанії.

Поряд із зовнішніми факторами (валютний ризик, ризик процентної ставки й ін.), існують внутрішні передумови збільшення чи зниження ризику підприємства: підприємницький (діловий) і фінансовий ризики.

Під підприємницьким розуміється ризик неотримання операційного прибутку (прибутку до сплати відсотків по кредитах і податку на прибуток).

 

ТЕМА 9

АНАЛІЗ ДІЛОВОЇ АКТИВНОСТІ ТА ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

9.1. Показники аналізу ділової активності підприємства

9.2.Рівень ефективності використання ресурсів підприємства

9.3. Аналіз інвестиційної привабливості підприємства

 

3. Показники аналізу ділової активності підприємства

Ділова активність підприємства у фінансовому аспекті виявляється насамперед у швидкості обороту його засобів. Аналіз ділової активності полягає в дослідженні рівнів і динаміки різноманітних фінансових коефіцієнтів оборотності, що являються відносними показниками фінансових результатів діяльності підприємства.

Методика аналізу ділової активності підприємства складається з таких етапів:

1. Розраховуються показники ділової активності.

1. Показники порівнюються в динаміці.

2. Складається аналітичний висновок.

Аналіз фінансової діяльності підприємства передбачає оцінку й аналіз показників ділової активності.

Ділова активність підприємства оцінюється за показниками інтенсивності використання засобів, які умовно поділяються на показники навантаження і показники оборотності.

Показники навантаження застосовуються при аналізі інтенсивності використання економічного потенціалу або необоротних активів підприємства.

Показники оборотності характеризують інтенсивність використання оборотних активів та власного капіталу. Оборотність обчислюється у кількості оборотів або в днях обороту:

Дохід (виручка) від реалізації продукції

Коборотності = ------------------------------------------------------------------

Середні залишки оборотних активів або капіталу

 

 

Середні залишки активів(капіталу) * 360

Тоборотності = -------------------------------------------------------, днів

Дохід(виручка) від реалізації продукції

Між обома показниками існує зворотний зв'язок:

360 днів

Тоборотності = ------------------

Коборотності

 

Система показників ділової активності підприємства наведена в таблиці 1.

Таблиця 1

Система показників ділової активності підприємства

Назва показника	Алгоритм розрахунку	Умовне позначення	Рядок у формі фі-нансової звітності
1.Коефіцієнт навантаження економічного потенціалу   2.Коефіцієнт навантаження не- оборотних активів   3.Коефіцієнт навантаження основних засобів   4. Коефіцієнт оборотності оборотних активів   5. Коефіцієнт оборотності виробничих запасів і витрат	Д Кнеп = ------- А   Д Кнна = ------- НА   Д Кноз = ------- ОЗ   Д Кооа = ------- ОА   СВ Козв = ------- ЗВ	Д - дохід (виручка) від реалізації продукції; А – середні залишки активів;   НА - необоротних активів   ОЗ - середні залишки основних засобів   ОА - оборотних активів   СВ - собівартість реалізованої продукції 3В – сер. залишки запасів і витрат	Ф.2.р.010   Ф.1.р.280     Ф.1.р.080     Ф.1.р.030   Ф.1.р.260     Ф.2.р.040     Ф.1.р.(100+..+140)+270
6. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості та коштів у розрахунках   7. Коефіцієнт оборотності власного капіталу   8. Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості   9. Тривалість операційного циклу   10. Тривалість фінансового циклу   11. Коефіцієнт погашення дебіторської заборгованості   12. Коефіцієнт стабільності еко-номічного росту   13. Питома вага продукції, що по-ставляється на експорт	Д Кодз = ------- ДЗ     Д Ковк = ------- ВК     СВ Кокз = ------- ПЗ   360 360 Кокз = ------- + ------ Козв Кодз   ТФЦ=ТОЦ-360/Кокз     ДР Кпдз = ------- Д   ЧП - d Кпдз = ---------- ВК   ВРЕ ПВПЕ = -------- Д	ДЗ - середні залишки дебіторської заборгованості та коштів у розрахунках   ВК- середні залишки власного капіталу   ПЗ - поточні зобов'язання (середні залишки)   d - сума дивідендів, яку виплачено акціонерам   ВРЕ - величина виручки з продукції на експорт	Ф.1.р.(150+..+210)   Ф.1.р.380     Ф.1.р.620     Ф.3.р.350   Дані аналітичного обліку

 

Аналіз ділової активності характеризується і якісними показниками

- ширина ринку збуту продукції на експорт

- наявність продукції на експорт

Особливу увагу необхідно приділити аналізу використання ресурсів, темпів зростання обсягів реалізації, авансованого капіталу, прибутку. При цьому темпи зростання обсягу реалізації повинні перевищувати темпи зростання авансованого капіталу, а темпи зростання прибутку - перевищувати темпи зростання реалізації.

 

 

3. Рівень ефективності використання ресурсів підприємства

До показників оцінки ефективності використання ресурсів підприємства та динамічності його розвитку відносяться:

1. Показник ресурсовіддачі.

2. Коефіцієнт стійкості економічного зростання.

Ресурсовіддача (коефіцієнт оборотності авансованого капіталу) характеризує обсяг реалізованої продукції, що припадає на 1 гривню коштів, вкладених у підприємство. Зростання цього показника характеризує діяльність підприємства з позитивного боку.

Коефіцієнт стійкості економічного зростання показує, якими в середньому темпами може розвиватися це підприємство у майбутаьому, а також яких наслідків щодо зміни фінансового стану підприємства можна очікувати при зміні співвідношень, які склалися між різними джерелами фінансування, фондовіддачею, рентабельністю виробництва, дивідендною політикою.

4. Аналіз інвестиційної привабливості підприємства

Під інвестиційною привабливістю підприємства розуміється доцільність вкладання в нього вільних коштів. Вона аналізується зовнішніми суб'єктами з метою вибору найкращого варіанту вкладання вільних коштів. Але й кожен господарюючий суб'єкт повинен виявити свої можливості для залучення зовнішніх інвестицій. Тому оцінка інвестиційної привабливості аналізується у зовнішньому і внутрішньому фінансовому аналізі. Для аналізу використовується певна система показників, яка відображає структуру активів підприємства, джерел їх формування, ліквідність капіталу. Досліджується рівень кожного показника, його динаміка за 3 - 5 років.

В Україні розроблена і діє Методика інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій.Інтегральна оцінка дає змогу поєднати в одному показнику багато різних за змістом і назвою одиницями вимірювання, вагомістю та іншими характеристиками чинників фінансового стану.

Основні групи показників показані в таблиці 2.

Таблиця 2

Основні групи показників, що характеризують інвестиційну привабливість підприємств

Характеристика групи показників	Склад групи показників
1.Показники оцінювання майнового стану	Активна частина основних фондів Коефіцієнт зносу основних фондів Коефіцієнт оновлення Коефіцієнт вибуття
2.Показники оцінювання фінансової стійкості (платоспроможності)	Рівень фінансової стійкості Маневреність робочого капіталу Коефіцієнт незалежності Коефіцієнт фінансової стабільності Показник фінансового лівериджу (важеля)
3.Показники оцінювання ліквідності активів	Коефіцієнт покриття Коефіцієнт співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості Коефіцієнт абсолютної ліквідності
4.Показники оцінювання прибутковості	Прибутковість активів Прибутковість власного капіталу Прибутковість реалізованої продукції
5.Показники оцінювання ділової активності	Продуктивність праці Фондовіддача Оборотність оборотних активів Оборотність запасів Оборотність власного капіталу Оборотність основного капіталу
6.Показники оцінювання ринкової активності	Прибуток на акцію Цінність акції Дивідендна доходність акції Коефіцієнт котирування акції

Для визначення коефіцієнтів груп використовують дані фінансової звітності підприємства та дані ринку цінних паперів (фондової біржі).

Експертним оцінюванням визначають вагомість груп показників, а також вагомість показників у групах. Вагомість коригується в залежності від галузевої належності та інших особливостей ведення бізнесу на підприємстві.

 

ТЕМА 10

КОРОТКОСТРОКОВИЙ ПРОГНОЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

10.1. Прогнозування фінансових результатів та фінансового стану підприємства.

10.2. Аналіз ефективності господарювання підприємства.

 

1. Прогнозування фінансових результатів та фінансового стану підприємства.

Розробка прогнозних фінансових звітів (балансу, звіту про власний капітал, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів) здійснюється за напрямками:

1.Складання бюджетної поточної діяльності;

2.Складання грошового бюджету;

3.Складання прогнозних фінансових звітів.

Метою побудови прогнозних фінансових звітів є оцінка фінансового стану підприємства на кінець планового періоду.

Прогнозна звітність може бути деталізованою або узагальненою. Етапи прогнозування звітності:

1. Аналіз динаміки даних за кожною статтею балансу і звіту про фінансові результати.

2.Розрахунок оборотів за кожною статтею балансу і виведення кінцевого сальдо.

3.Побудова прогнозної звітності.

Стратегія фінансової політики підприємства визначає темпи нарощення його економічного потенціалу. Результати стратегії управління фінансами характеризуються балансом підприємства.

Баланс як звітна форма характеризується системою балансових рівнянь, які відображають зв'язок між активами, власним капіталом і зобов'язаннями:

А = К + З

К = А – З

З = А – К

Основне рівняння, яке застосовується при прогнозуванні звітності є перше рівняння з системи балансових рівнянь. Оскільки модель адитивна, будь-яка зміна ресурсів (ліва частина) супроводжується рівнозначною зміною обсягу джерел їх утворення (права частина рівняння):

DА = DК + DЗ

Якщо ввести у рівняння реінвестований прибуток (РП), то отримаємо

DА = DК + РП + DЗ

Звідси видно, що джерелами нарощення економічного потенціалу підприємства є збільшення власного капіталу, результати фінансової діяльності (реінвестований прибуток), збільшення обсягу зобов'язань.

Моделювання звіту про фінансові результати можуть бути продемонстровані на основі моделі "СVР".

При цьому в основі лежить необхідна сума цільового чистого прибутку, яка необхідна для вирішення стратегічних завдань підприємства у прогнозному періоді.

Алгоритм прогнозування зводиться до виконання наступних дій.

1.1. Визначення критичного обсягу реалізації Rкрит. За умов беззбиткової діяльності підприємства:

Rкрит. = С / (1 – L)

де Rкрит. - чистий дохід (виручка) від реалізації продукції за умов беззбитковості;

С - умовно-постійні витрати;

L - рівень умовно-змінних витрат в структурі чистого доходу від реалізації.

L = v / R

v - доля умовно-змінних витрат в структурі собівартості.

1.2. Обґрунтування суми цільового чистого прибутку, який забезпечить вирішення стратегічних завдань підприємства у прогнозному періоді (ЧПціл).

1.3. Визначення обсягу чистого доходу від реалізації, який забезпечить отримання необхідної суми цільового прибутку:

R = Rкрит. + (ЧПціл/(1-ПП))

де ПП - ставка податку на прибуток у вигляді десяткового дробу.

1.4. Визначення суми умовно-змінних витрат V на основі рівняння:

R = C + V + P,

R – чистий дохід(чиста виручка);

C – умовно-постійні витрати;

V – умовно-змінні витрати;

P – валовий прибуток.

Р = ЧПціл/(1-ПП)

1.5.Формування прогнозного звіту про фінансові результати, виходячи з Положення (стандарту) бухгалтерського обліку.

 

2. Аналіз ефективності господарювання підприємства

Аналіз ефективності господарювання підприємства може бути представленим за допомогою системи показників. Як і решта показників, що дозволяють провести аналіз, вони розподіляються на абсолютні та відносні.

Алгоритм розрахунку інтенсивності процесів наведений в таблиці 2.

Показники інтенсивності процесів, рентабельності та ділової активності оцінюються в динаміці, причому зростання коефіцієнтів свідчить про підвищення ефективності господарювання.

Таблиця 2

Показники інтенсивності процесів в системі оцінки ефективності господарювання

Назва показника	Алгоритм розрахунку	Умовне позначення	Рядок у формі фінансової звітності
1.Коефіцієнт ефективності основної діяльності     2.Коефіцієнт ефективності фінансової діяльності   3.Коефіцієнт ефективності трудової діяльності   4.Інтегральний коефіцієнт ефективності господарювання	Кеод = Д / А Кефд = ЧП / А Кетд = СПП / СЗП Кінт = ³√ Кеод х Кефд х Кетд	Д - доход(виручка) від реалізації продукції; А - середні залишки активів;   ЧП - чистий прибуток     СІІІІ - середня продуктивність праці     СЗП - середня заробітна плата одного працівника	Ф.2,р.010     Ф.1,р.280     Ф.2,р.220     Доход Чис-ть прац-ків     ФОП Чисельність працівників

 

 

ТЕМА 11

АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ НЕПЛАТОСПРОМОЖНИХ ПІДПРИЄМСТВ ТА ЗАПОБІГАННЯ ЇХ БАНКРУТСТВУ

11.1. Поняття, види, причини банкрутства підприємства

11.2. Методи діагностики банкрутства суб’єкта господарювання

11.3. Шляхи фінансового оздоровлення суб’єктів господарювання

 

1. Поняття, види, причини банкрутства підприємства

Банкрутство – це визнана арбітражним судом нездатність боржника в повному обсязі задовольняти вимоги кредиторів за грошовими зобов’язаннями і виконувати обов’язки зі сплати інших обов’язкових платежів.

У сучасній економічній літературі розрізняють такі види банкрутства:

- випадкове – наслідок надзвичайних обставин (стихійні лиха, військові дії, політична нестабільність, економічна криза (загальний спад виробництва, банкрутство боржників тощо), де, насамперед, держава повинна надати допомогу для виходу з кризової ситуації;

- навмисне – результат спеціального приховування власного майна з метою не сплачування боргів кредиторам (існує кримінальна відповідальність);

- необережне – результат неефективної роботи, проведення ризикованих операцій.

Найпоширенішим видом банкрутства є необережне, яке настає поступово. Для визначення його необхідно систематично проводити аналіз фінансового стану, який дозволяє виявити негаразди, прийняти конкретні дії щодо оздоровлення підприємства тощо.

Економічні результати діяльності будь-якого суб’єкта господарювання підлягають коливанням і залежать від багатьох факторів. У більшості підприємств відбуваються стадії підйому та спаду, а деякі з них наближаються до банкрутства або банкрутують.

Причини підйомів і спадів у діяльності підприємства розглядаються як дія ряду факторів: зовнішніх (на них підприємство не може впливати або його вплив може бути слабким) і внутрішнім (залежать від організації роботи на підприємстві).

До зовнішніх факторів належать:

1) Економічні:

- кризовий стан економіки: інфляція, загальний спад виробництва, нестабільність фінансової системи, зростання цін на ресурси;

- зміна кон'юнктури ринку;

- неплатоспроможність та банкрутство партнерів;

- жорстка фіскальна політика держави (високий рівень податків).

2) Політичні:

- нестабільна політична ситуація в країні;

- зміна зовнішньоекономічної політики держави;

- антимонопольна політика держави;

- неудосконаленість законодавства тощо.

3) Демографічні:

- зміна чисельності та складу населення;

- рівень та структура споживання;

- життєвий рівень та платоспроможність населення.

4) Природні:

- повінь;

- стихійне лихо тощо.

До внутрішніх факторів належать:

- низький рівень техніки, технології, що не сприяє виробництву конкурентноспроможноїпродукції.

- низький рівень організації виробництва, що веде до зниження ефективності використання виробничих ресурсів, виробничої потужності, створення понаднормованих залишків запасів і як результат — уповільнення обіговості капіталу, створення його дефіциту, що примушує підприємство брати кредити.

- використання позик на невигідних умовах, що призводить до збільшення фінан­сових витрат, зниження показників рентабельності.

- погана клієнтура підприємства, що платить із запізненням або не платить і веде до ланцюгового банкрутства.

- відсутність портфеля замовлень, що веде до зменшення обсягів реалізації, грошового потоку, зростання кредиторської заборгованості

- швидке та непланове розширення господарської діяльності, що веде до дефіци­ту власного обігового капіталу, оскільки зростання запасів та витрат відбувається швидше, ніж обсяги продаж.

Основні ознаки банкрутства підприємства поділяють на дві групи:

1. Показники, що сигналізують про можливість погіршення фінансового стану підприємства:

- значна залежність підприємства від одного конкретного проекту, виду активу, ринку сировини, ринку збуту;

- втрата ключових контрагентів;

- втрата досвідчених менеджерів різних рівнів управління;

- неефективні довгострокові угоди;

- інвестиційна та інноваційна політика на низькому рівні;

- збої в постачанні, виробництві, збуту.

На основі цієї інформації можна визначити негативні зміни у фінансовому стані підприємства і прийняти необхідні управлінські рішення.

2. Показники, що свідчать про ймовірність банкрутства в найближчому майбут­ньому:

- значні втрати в господарській діяльності, що повторюються і відображаються в хронічному спаді виробництва, скороченні обсягів продаж, зменшенні прибутків, появі збитків;

- наявність хронічно простроченої кредиторської і дебіторської заборгованості;

- низьке значення показників ліквідності та тенденція до їх зниження;

- зростання коефіцієнта фінансового ризику до небезпечного значення;

- дефіцит власного обігового капіталу;

- хронічне зростання періоду обіговості капіталу;

- наявність понаднормованих запасів сировини й готової продукції;

- використання джерел фінансування на невигідних умовах;

- невигідні зміни в портфелі замовлень;

- зниження ринкової вартості акцій підприємства.

 

2. Методи діагностики банкрутства суб’єкта господарювання

 

На даний момент безліч методик проведення діагностики банкрутства, що відрізняються об'єктами спостереження, етапами проведення аналізу, масштабами проведення аналізу, масштабами дослідження, а також набором показників за допомогою яких проводиться аналіз.

На сьогодні державними органами розроблено документ, в якому, по суті, викладено новий підхід відносно методики діагностування банкрутства українських підприємств. Це - Методичні рекомендації по виявленню при знаків неплатоспроможності підприємства і при знаків дій по приховуванню банкрутства чи доведення до банкрутства, що затверджені наказом Мінекономіки України від 17.01.2001р. № 10 (надалі - Методичні рекомендації).Методика, яка викладена в Методичних рекомендаціях, максимально враховує вимоги Закону про банкрутство по відношенню наступних дій боржника на випадок, коли його фінансовому стану притаманні признаки неплатоспроможності.

Методичні вказівки виділяють три ступені неплатоспроможності: поточну, критичну, надкритичну неплатоспроможність.

Визначення цих при знаків можливо через такі показники:

1) поточної платоспроможності;

2) коефіцієнт забезпечення власними коштами;

3) коефіцієнт покриття.

Показник поточної платоспроможності визначається по формулі

Пс = ДФІ + ПФІ + ГК - ПЗ

де ДФІ - довгострокові фінансові інвестиції (ф.1. р. 040+045)

ПФІ - поточні фінансові інвестиції (ф.1. р.220)

ГК - грошові кошти та їх еквіваленти (ф.1. р. 230+240)

ПЗ - поточні зобов'язання (ф.1.р.620)

Коефіцієнт забезпечення власними коштами характеризує наявність власних оборотних коштів, що необхідні для фінансової стійкості підприємства і визначається таким чином:

Кз = (ВК – НА) / ОА

де ВК - власний капітал (ф. 1.р.380);

НА - необоротні активи (ф.1.р.080);

ОА - оборотні активи (ф.1.р.260)

Нормативне значення коефіцієнту згідно методики - 0,1.

Коефіцієнт покриття характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення своїх боргів:

Кп = ОА / ПЗ

де ПЗ - поточні зобов'язання (ф. 1. р. 620).

Нормативне значення коефіцієнту згідно методики - 1,5.

В таблиці 1 наведений алгоритм визначення ступеня неплатоспроможності підприємства в залежності від значень розглянутих вище показників.

Таблиця 1

Алгоритм визначення ступеня неплатоспроможності

Показник	Ступінь неплатоспроможності
Назва	Норматив	Поточна	Критична	Надкритична
1. Поточна платоспроможність   2.Коефіцієнт забезпечення   3.Коефіцієнт покриття   4.Чистий прибуток	>0     0,1     1,5   >0	Пп< 0     К3>0,1     Кп>1,5   >0	Пп<0     К3<0,1     Кп<1,5   >0	Пп<0     К3<0,1     Кп<1,5   <0

 

Фінансовий стан підприємства, у якого на початок і кінець звітного кварталу присутні признаки поточної неплатоспроможності, відповідає законодавчому визначенню боржника, який не в змозі виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі і зобов'язання по виплаті податків і зборів на протязі трьох місяців після встановлення строку їх погашення.

Признаки критичної неплатоспроможності відповідають фінансовому стану потенційного банкрутства.

Наявність ознак надкритичної неплатоспроможності відповідає фінансовому положенню боржника, коли він згідно Закону про банкрутство повинен звернутися в місячний термін в арбітражний суд з заявою про порушення справи про банкрутство.

Для своєчасного визначення формування незадовільної структури балансу необхідно проводити систематичний експрес-аналіз фінансового стану підприємства. Це дає змогу ввести попереджувальні заходи, що направлені на попередження банкрутства. Такий аналіз в відповідності з Методичними рекомендаціями проводиться за допомогою коефіцієнта Бівера, який розраховується відповідним чином:

Кб = (ЧП + А) / (ДЗ + ПЗ)

де ЧП - чистий прибуток;

А - амортизація;

ДЗ - довгострокові зобов'язання;

ПЗ - поточні зобов'язання.

Згідно Методичним показникам, якщо значення цього коефіцієнта на протязі відповідного проміжку часу (1,5 - 2 роки) не перевищує 0,2, то це свідчить про формування незадовільної структури балансу. Згідно Міжнародним стандартам цей коефіцієнт знаходиться в проміжку 0,17-0,4.

Методика Альтмана заснована на обчисленні фактичного індексу кредитоспроможності

Z=1,2X1+1,4X2+3,3X3+0,6X4+1,0X5

де Z - інтегральний показник рівня загрози банкрутства;

Х1 - співвідношення власного оборотного капіталу до суми всіх активів;

Х2 - відношення нерозподіленого прибутку до всіх активів;

Х3 - рівень доходності активів;

Х4 - коефіцієнт фінансового ризику;

Х5 - коефіцієнт оборотності активів.

Фактичний індекс порівнюється з його критерієм Zкрит = 2,675

Якщо Z < 2,675, то підприємство може збанкрутувати у найближчі 2-3 роки. Якщо Z > 2,675, то фінансовий стан підприємства стабільний і йому не загрожує банкрутство.

При цьому коефіцієнти визначаються наступним чином:

Х1 = ф.1 (р.380-р.080) / ф.1 р.280

Х2 = ф.1 р.350 / ф.1 р.280

Х3 = ф.2 р.050 / ф.1 р.280

Х4 = ф.1 р.380 / ф.1 (р.480 + р.620)

Х5 = ф.2 р.035 / ф.1 р.280

Методика оцінки за системою формалізованих і неформалізованих критеріїв ґрунтується на визначенні різноманітних показників та співвідношень і порівнянні їх з критеріями.

На порівнянні відповідних груп активів та пасивів балансу базуються наступні оцінки фінансового стану:

1.1. Абсолютна фінансова стійкість характеризується нерівністю:

ЗВ<ВОК

де 3В - залишки запасів і витрат ф.1.рр.(100+.. +140+270)

ВОК - залишки власного оборотного капіталу ф.1.рр..(260+270-620)

 

1.2. Нормальна фінансова стійкість відповідає нерівності:

ВОК < ЗВ <ДФЗнорм.

де ДФЗнорм. - нормальні джерела формування запасів і витрат

ДФЗнорм. = ВОК + ККБ + КЗтов + ВВ + ПЗА,

де ККБ - короткострокові кредити банків ф.1.р.500;

КЗтов- кредиторська заборгованість за товари ф.1.р.530;

ВВ - векселі видані ф.1.р.520;

ПЗА - поточні зобов'язання з одержаних авансів ф.1.р.540.

 

1.3. Нестійкий фінансовий стан характеризується нерівністю:

ЗВ > ДФЗнорм

 

1.4. Критичному фінансовому стану відповідає нерівність

ЗВ > ДФЗнорм

За умови, що підприємство має прострочені кредити, кредиторську і дебіторську заборгованість.

Методика оцінки, заснована на прогнозуванні показників платоспроможності, передбачає обчислення показників платоспроможності за прогнозною звітністю і порівнянні їх з відповідними критеріями.

3. Шляхи фінансового оздоровлення суб’єктів господарювання

Найбільш критичною ситуацією для будь-якого підприємства є опинитись у стані повної фінансової катастрофи, яка передбачає пошук ефективних форм санації, у протилежному випадку - ліквідація підприємства. Внутрішні механізми фінансової стабілізації підприємства в першу чергу мають бути спрямовані на відновлення платоспроможності підприємства, щоб уникнути процедури банкрутства. Для усунення поточної неплатоспроможності проводять оперативні заходи з метою стабілізації фінансової ситуації, за принципом "відсікання зайвого", а саме скорочення поточних витрат з метою попередження зростан­ня фінансових зобов'язань і реалізації окремих видів активів з ме­тою збільшення позитивного грошового потоку.

Після цього слід вжити тактичних заходів, спрямованих на досягнення фінансової рівноваги підприємства в майбутньому періоді, за принципом "стискання підприємства", тобто переви­щення обсягу генерування над обсягом споживання власних фі­нансових ресурсів.

Повна фінансова стабілізація досягається за умови, якщо підпри­ємство забезпечило тривалу фінансову рівновагу. Тому стратегічний механізм захисних заходів має бути спрямовано на підтримку фінан­сової стабільності підприємства протягом тривалого періоду.

Для виведення підприємства з кризової ситуації розробляють бізнес-план фінансового оздоровлення підприємства шляхом комплексного використання всіх внутрішніх і зовнішніх механізмів фінансової стабілізації.

До зовнішніх механізмів відносять:

- випуск нових акцій і облігацій;

- злиття неспроможного підприємства з іншим;

- надання банківських кредитів і дотацій;

- реструктуризація боргів;

- лізинг;

- факторинг і договір-цесія;

- тимчасова відмова від виплати дивідендів;

- тимчасова відмова від соціальних програм.

До внутрішніх механізмів відносять:

- підвищення якості і конкурентоспроможності продукції;

- зниження собівартості продукції за рахунок ресурсозбереження;

- скорочення постійних витрат;

- більш повне використання виробничої потужності;

- зменшення частки споживаного прибутку;

- зниження інвестиційної активності;

- реалізація не використовуваного майна і т.д.

З метою скорочення дефіциту власного оборотного капіталу акціонерне підприємство може спробувати поповнити йогоза ра­хунок випуску і розміщення нових акцій і облігацій. Однак при цьому слід мати на увазі, що випуск нових акцій може призвести до падіння їхнього курсу, і це теж може стати причиною банкрут­ства. Тому в західних країнах найчастіше вдаються до випуску конвертованих облігацій з фіксованим процентом доходу і мож­ливістю їхнього обміну на акції підприємства.

ТЕМА 12

СТРАТЕГІЧНИЙ АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО РИЗИКУ ТА НАПРЯМИ ЙОГО ЗМЕНШЕННЯ

12.1. Економічна сутність фінансових ризиків та їх класифікація

12.2. Методи аналізу ризиків. Оцінка ризику та диверсифікація.

12.3. Способи нейтралізації фінансових ризиків.

1. Економічна сутність фінансових ризиків та їх класифікація

Фінансова діяльність фірми у всіх її формах сполучена з численними ризиками, ступінь впливу яких на результати цієї діяльності фірми досить висока. Ризики, що супроводжують фінансової діяльності фірми, виділяються в особливу групу ризиків, які носять назва - фінансові ризики. Фінансові ризики грають найбільш значиму роль у загальному портфелі підприємницьких ризиків фірми. Зростання ступеня впливу фінансових ризиків не тільки на результати фінансової діяльності фірми, але й у цілому на результати виробничо-господарської діяльності пов'язане зі швидкою мінливістю економічної ситуації й кон'юнктури фінансового ринку, розширенням сфери фінансових відносин фірми, появою нових фінансових технологій і іншими факторами.

Фінансові ризики мають об'єктивну основу через невизначеність зовнішнього середовища стосовно підприємницької фірми. Зовнішнє середовище містить у собі об'єктивні економічні, соціальні й політичні умови, урамках яких фірма здійснює свою діяльність і до динаміки яких вона змушена пристосовуватися. Невизначеність зовнішнього середовища визначається тим, що вона залежить від множинних змінних, контрагентів і особи, поводження яких не завжди можна пророчити з прийнятною точністю.

Фінансові ризики - це, з одного боку, небезпека потенційно можливої, імовірної втрати ресурсів або недоодержання доходів у порівнянні з варіантом, що розрахований на раціональне використання ресурсів в даній сфері діяльності, з іншого боку - це ймовірність одержання додаткового обсягу прибутку, пов'язаного з ризиком. Таким чином, фінансові ризики відносяться до групи спекулятивних ризиків, які в результаті виникнення можуть привести як до втрат, так і до виграшу.

Метою підприємництва є одержання максимальних доходів при мінімальних витратах капіталу в умовах конкурентної боротьби. Реалізація зазначеної мети вимагає порівняння розмірів вкладеного (авансованого) в виробничо-торговельну діяльність капіталу з фінансовими результатами цієї діяльності.

Разом з тим, при здійсненні будь-якого виду господарської діяльності об'єктивно існує небезпека (ризик) втрат, обсяг яких обумовлений специфікою конкретного бізнесу. Ризик - це ймовірність виникнення втрат, збитків, недонадходжень планованих доходів, прибутку. Втрати, які мають місце в підприємницькій діяльності, можна розділити на матеріальні, трудові, фінансові.

Фінансові ризики виникають у зв'язку з рухом фінансових потоків і проявляються в основному на ринках фінансових ресурсів. Ці ризики характеризуються більшим різноманіттям, і з метою ефективного керування ними доцільно класифікувати їх можна по різних ознаках.

Основні ознаки класифікації фінансових ризиків:

1. По можливості страхування: застрахований ризик, незастрахований ризик.

2. По рівню фінансових втрат: припустимий ризик, критичний ризик, катастрофічний ризик.

3. По сфері виникнення: зовнішній ризик, внутрішній ризик.

4. По можливості передбачення: прогнозований ризик, непрогнозований ризик.

5. По тривалості дії: постійний ризик, часовий ризик.

6. По можливим наслідкам: ризик, що викликає фінансові втрати, ризик, що влече фінансову вигоду, ризик, що влече втрати або додаткові доходи.

7. По об'єкту виникнення: ризик окремої фінансової операції, ризик різних видів фінансової діяльності, ризик фінансової діяльності фірми в цілому.

 

2. Методи аналізу ризиків. Оцінка ризику та диверсифікація.

Багато фінансових операцій пов'язані з досить істотним ризиком. Вони вимагають оцінити ступінь ризику й визначити його величину.

Ступінь ризику - це ймовірність настання можливих втрат, а також розмір можливого збитку від нього.

За рівнем фінансових втрат ризик можуть бути:

- припустимим - є погроза повної втрати прибутку від реалізації планованого проекту;

- критичним - можливі ненадходження не тільки прибутку, але й виторги й покриття збитків за рахунок коштів підприємця;

- катастрофічним - можлива втрата капіталу, майна й банкрутство підприємця.

Кількісний аналіз - це визначення конкретного розміру грошового збитку окремих підвидів фінансового ризику й фінансового ризику в сукупності.

В абсолютному вираженні ризик може визначатися величиною можливих втрат у матеріально-речовинному (фізичному) або вартісному (грошовому) вираженні.

У відносному вираженні ризик визначається як величина можливих втрат, віднесена до деякої бази, у вигляді якої найбільше зручно приймати або майновий стан підприємства, або загальні витрати ресурсів на даний вид підприємницької діяльності, або очікуваний дохід (прибуток). Тоді втратами будемо вважати випадкове відхилення прибутку, доходу, виторгу у бік зниження, у порівнянні з очікуваними величинами.

Підприємницькі втрати - це в першу чергу випадкове зниження підприємницького доходу. Саме величина таких втрат і характеризує ступінь ризику. Звідси аналіз ризику насамперед пов'язаний з вивченням втрат.

Якщо вдається тим або іншим способом спрогнозувати, оцінити можливі втрати по даній операції, то - отримана кількісна оцінка ризику, на який іде підприємець. Розділивши абсолютну величину можливих втрат на розрахунковий показник витрат або прибутку, одержимо кількісну оцінку ризику у відносному вираженні, у відсотках.

Говорячи про те, що ризик виміряється величиною імовірних втрат, варто враховувати випадковий характер таких втрат. Імовірність настання події може бути визначена об'єктивним методом і суб'єктивним.

Об'єктивним методом користуються для визначення ймовірності настання події на основі обчислення частоти, з якою відбувається дана подія.

Суб'єктивний метод базується на використанні суб'єктивних критеріїв, які ґрунтуються на різних припущеннях. До таких припущень можуть ставитися судження оцінюючого, його особистий досвід, оцінка експерта по рейтингу, думка аудитора-консультанта й т.п.

Таким чином, в основі оцінки фінансових ризиків лежить знаходження залежності між певними розмірами втрат підприємства й імовірністю їхнього виникнення. Ця залежність знаходить вираження в кривій ймовірностей виникнення певного рівня втрат.

Побудова кривої - надзвичайно складне завдання, що вимагає від службовців, які займаються питаннями фінансового ризику, достатнього досвідами знань. Для побудови кривої ймовірностей виникнення певного рівня втрат (кривої ризику) застосовуються різні способи: статистичний; аналіз доцільності витрат; метод експертних оцінок; аналітичний спосіб; метод аналогій. Серед них варто особливо виділити три: статистичний спосіб, метод експертних оцінок, аналітичний спосіб.

 

3. Способи нейтралізації фінансових ризиків.

Після виявлення можливих фінансових ризиків, з якими може зіштовхнутися фірма в процесі здійснення фінансової діяльності, після визначення факторів, що роблять вплив на рівень ризику й оцінки ризику, а також виявлення пов'язаних з ними потенційних втрат перед підприємницькою фірмою необхідно здійснити розробку мінімізації фінансових ризиків. Таким чином, фахівець із ризику повинен ухвалити рішення щодо вибору найбільш прийнятних шляхів нейтралізації фінансових ризиків та вибрати найбільш прийнятний метод зниження ризику.

Зниження ступеня ризику - це скорочення ймовірності й обсягу втрат.

Для зниження ступеня ризику застосовуються різні прийоми. Найбільше розповсюдженими є:

- Відхилення від ризику;

- Прийняття ризику на себе;

- Передача ризику;

- Страхування ризику;

- Об'єднання ризику;

- Диверсифікованість;

- Використання внутрішніх фінансових нормативів;

- Інші методи.

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Базова

1. Базілінська О.Я.Фінансовий аналіз: теорія та практика: Навчальний посібник для студентів ВУЗів. – К.: ЦУЛ, 2011. – 328с.

2. Білик М.Д., Павловська О.В., Притуляк Н.М., Невмержицька Н.Ю. Фінансовий аналіз: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2005. – 592с.

3. Киселева Т. К. Финансовый анализ и его роль в управлении: метод. пособие. — 4 изд., перераб. и доп. — Запорожье: ЗЦНТЭИ, 2008. — 166c.

4. Ковалев В.В. Финансовый анализ: методы и процедуры. – М.: Финансы и статистика, 2006. – 560 с.: ил.

5. Ковалев В.В., Волкова О.Н. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: Учебник. – М.: ПБОЮЛ, 2004. – 424 с.

6. Литвин Б.М., Стельмах М.В.Фінансовий аналіз: Навчальний посібник. – К.: Хай-Тек Прес, 2008. – 336с.

7. Савицька Г.В. Економічний аналіз діяльності підприємства: Навч. посібник. К.:Знання, 2007. – 668 с.

8. Тютюнник, Ю. М.. Фінансовий аналіз: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл., які навчаються за освіт.-проф. прогр. бакалавра з напряму підготов. "Фінанси і кредит": [ у 2 ч.] - Полтава, 2009.

9. Цал-Цалко Ю. С., Мороз Ю. Ю., Денисюк О. Г. Фінансовий аналіз: підручник для студ. вищих навч. закл.. — Вид. 2-ге, доп. — Житомир, 2009. — 504с.

10. Васильева Л. С., Петровская М. В. Финансовый анализ: учебник для студ. вузов, обучающихся по экон. спец.. — 3-е изд., стер. — М.: КноРус, 2008. — 805с.

11. Гайдис Н. М. Фінансовий аналіз: Навч.-метод. посібник для студ. вищих навч. закл. — Л.: ЛБІ НБУ, 2006. — 414с.

12. Дєєва Н. М., Дедіков О. І. Фінансовий аналіз: навч. посіб. для студ. ВНЗ / Дніпропетровська держ. фінансова академія. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 328с.

13. Дікань Л. В., Вороніна О. О. Фінансовий результат підприємств: теоретичні узагальнення та прикладний аналіз: монографія. — Х.: СПД ФО Лібуркіна Л.М., 2008. — 92c.

14. Костирко Р.О. Фінансовий аналіз: Навч.посібник. – Х.: Фактор, 2007. – 784с.

15. Магопець О. А., Давидов І. Г., Сорокіна А. І., Головченко Н. Ю. Фінансовий аналіз: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл., які навчаються за освітньо-проф. прогр. магістра за спец. "Облік і аудит" — Кіровоград: КОД, 2010. — 279 с

16. Нусінов В.Я., Кутовий В.М., Нусінова О.В. та ін. Методи фінансового та інвестиційного аналізу промислових підприємств: аналітичний огляд / В.Я. Нусінов (заг.ред.). — Кривий Ріг: Видавничий дім, 2006. — 300с.

Допоміжна

1. Податковий кодекс України від 02.12.10 р. № 2755-VІ. Із змінами, внесеними згідно із Законами № 4677-VI (4677-17) від 15.05.2012 та № 5180-VI (5180-17) від 06.07.2012 // http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2755-17.

2. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку // http://www.yurincom.com/ua/polbuhobl.

 

Опорний конспект лекцій

з дисципліни “Фінансовий аналіз”

для студентів перепідготовки спеціальності 7.03050901 “Облік і аудит”

(заочної форми навчання)

 

 

Укладач: Міщук Євгенія Володимирівна

 

 

Реєстрац. № ______________

 

Підписано до друку _______________20__ р.

Формат А5

Обсяг 60 стор.

Тираж. прим.

 

 

Видавничий центр ДВНЗ «КНУ», вул. ХХІІ партз’їзду, 11,

м. Кривий Ріг