Екологічна свідомість - її сутність, властивості та форми прояву

 

Проблеми визначення поняття «екологічна свідомість». Важливою категорією у дослідженні проблем екологічної психології є категорія екологічної свідомості.

Категорія свідомості як такої у психологічній науці визначається як вищий рівень психічного відображення та саморегуляції властивий лише людині.

Свідомість характеризується активністю та інтенціональністю[7], тобто спрямованістю на предмет. Отже, свідомість, це завжди усвідомлення чогось. У свою чергу, екологічна психологія вивчає, зокрема, психічне відображення (усвідомлення) людиною природного, штучного та соціального середовища, і предметом вивчення у даному випадку є екологічна свідомість.

Екологічна свідомість – це вищий рівень психічного відображення природного, штучного, соціального середовища та свого внутрішнього світу; рефлексія місця та ролі людини у екологічному світі, а також саморегуляція даного відображення.

Для екологічній свідомості властиві усі ознаки свідомої діяльності людини з тією особливістю, що вона ініційована екологічним змістом.

Екологічна свідомість має трикомпонентну структуру:

1) психічне відображення природного, соціального, штучного та внутрішнього середовища – когнітивний компонент;

2) ставлення до цього середовища – емотивний компонент;

3) саморефлексія та саморегуляція у оточуючому середовищі (стратегії та технології взаємодії) – конативний (поведінковий) компонент.

 

Аналізуючи екологічну свідомість людини за допомогою даної структури ми можемо відповісти на такі запитання:

- Як людина сприймає оточуюче середовище?

- Як ставиться до цього середовища?

- Як вона поводить себе у довкіллі?

 

Саморефлексія та саморегуляція породжується кожного разу та у кожному випадку окремо. Також окремо та кожного разу конкретно складається особисте ставлення людини до довкілля. Підкреслюючи саме цю якість - ставлення людини до довкілля - ми не тільки надаємо свідомості екологічного смислу, але й фокусуємо на ньому увагу за умови будь-якої дії: педагогічної, психологічної, інформаційної. Якщо до визначення наукових понять підходити коректно, то свідомість як психологічна категорія та як явище людської психіки не може бути за своєю природою «екологічною», «економічною», «політичною» або ще якою-небудь. Але свідомість, як і мислення, може визначатись змістом та направленістю домінуючих відносин людини до дійсності. У такому розумінні сутності екологічної спрямованості саме відносно екологічного змісту психічного відображення дійсності можна говорити про екологічну свідомість.

Екологічна свідомість, перш за все, формується завдяки стимулюванню екологічного мислення. Мислення як психічний процес взагалі виражається у пізнавальній діяльності індивіду і характеризується узагальненим та опосередкованим відображенням дійсності. Специфіка ж саме екологічного мислення, на наш погляд, у тому, що індивід мислить у категоріях, за допомогою яких будується система «індивід - середовище», відображається взаємодія, та взаємозв’язок індивіда і середовища: природного, штучного, соціального. Крім того, екологічне мислення вимагає такої інтелектуальної діяльності, завдяки якій прийняття потрібного рішення можливе лише за умов виходу за рамки завданих проблемою вимог у сфери: «біля», «навколо», «у зв’язку», «з приводу» та ін. (25). У рамках екологічного мислення індивід визначає своє місце та роль у оточуючому середовищі, шукає напрямки діяльності у цьому середовищі й шляхи її реалізації. До категорій екологічного мислення можна віднести такі категорії, як «своє - чуже», «корисне - шкідливе», «свідоме - несвідоме», «економне - витратне» та інші. У свою чергу, розвиток екологічного мислення, як і процесу пізнання дійсності взагалі, стане більш ефективним, якщо базуватиметься на сучасних наукових знаннях та теоретичних уявленнях. Отже, предметом педагогічних технологій екологічної освіти повинні стати комплексні, інтегровані, міждисциплінарні наукові предмети природничого, управлінсько-технологічного, соціально-педагогічного, еколого-психологічного та іншого знання. За допомогою цих знань належить формувати, розвивати та вдосконалювати навички екологічного мислення (24).

Отже, як вважають спеціалісти з екологічної психології, екологічне мислення є основним структурним компонентом екологічної свідомості. Але екологічна свідомість включає і інші психічні процеси. Так, Г.Акопов та О.Чердимова вважають, що екологічну свідомість складають такі компоненти:

- екологічна увага, яка тісно пов’язана з екологічною перцепцією (відчуття, сприймання) та екологічним мисленням (уява, мовлення);

- екологічна пам’ять, яка у свою чергу пов’язана з екологічним афектом (емоції, почуття)

та екологічною волею (мотивація, дія).

Вищеназвані вчені також запропонували функціональну структуру екологічної свідомості, яка може бути представлена таким чином:

 

- екологічне цілепокладання;

- екологічне знання;

- екологічне планування;

- екологічне програмування;

- екологічне прогнозування;

- екологічне відношення;

- екологічне самоусвідомлення;

- екологічна оцінка;

- екологічна самооцінка;

- екологічний контроль.