Психологічні наслідки злочину

Здійснення будь-якої дії пов'язане зі змінами психо­логічного стану особи, який певною мірою впливає на її психологічну структуру. Найбільш значущі у цьому ас­пекті є зміни, обумовлені вчиненням протиправних діянь. Незвичність вчинюваного призводить до сильного перена­пруження психіки індивіда, яке може бути коротко­часним або досить тривалим і в цьому випадку переростає у стійкі зміни психологічної структури особистості.

Психологічні стани, викликані виконанням будь-якого виду діяльності, мають свої особливості, але за­гальним для всіх наслідків діяльності людини є спад пси­хічного напруження, пов'язаний із задоволенням тих потреб, що є спонукальними причинами при виконанні певних дій. Однак при вчиненні протиправних дій зви­чайний стан зняття напруження і психічне задоволення не набувають загальноприйнятого характеру. Якщо задо­волення заздалегідь планованої чи ситуаційної потреби пов'язане з протиправною діяльністю, психічне напру­ження різко підсилюється, що обумовлено не лише са­мою протиправністю дій, але і тими психічними переван­таженнями, що ними викликані (небезпечністю їхнього виконання, страхом викриття, стресовими станами, які спричиняють вчинення дій, не властивих людині в зви­чайній обстановці, та ін.). Психічні перевантаження, та-

Розділ шостий. КРИМІНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

Глава 1. Психологія злочинної діяльності

ким чином, пов язані з двома взаємовизначальними чин­никами: оцінкою емоційного впливу вчиненого і встанов­ленням протиправності вчинюваних дій, тобто соціаль­ною значущістю злочину.

Ці чинники впливають на усвідомлення індивідом вчинених ним дій у плані їхньої невідповідності існую­чим у суспільстві моральним і правовим настановам і формують в особи почуття винності або інші почуття, викликані викривленим уявленням про значущість учи­неного. Викривлене уявлення, що виявляється в браваді або у впевненості щодо правильності і правомірності вчиненого, має своїм джерелом дефекти у соціалізації особистості, а в окремих випадках — і правову не­поінформованість індивіда. Однак у всіх ситуаціях на­слідком злочину є конфлікт із суспільством, його мораль­ними і правовими настановами, який спричиняє пси­хічний стан розгубленості, страху, розпачу, ізоляції. Почуття провини посилюється можливістю викриття і пов'язаною з ним утратою колишніх суспільних і особи­стих зв'язків. Сильний емоційний вплив цих почуттів і їхня тривалість створюють передумови для появи стійко­го психічного стану (домінанти), у якому саме ці почуття переважають. Під їхнім впливом індивід позбавляється колишніх психічних якостей і здобуває нові, негативна спрямованість яких призводить до зниження активної психічної діяльності, втрати інтересів, депресивного ста­ну. Іноді прагнення вийти з такого стану індивід компен­сує діями, що виправдовують учинене ним, протиставляє себе як виняткову у власній інтерпретації персону іншим особам. Психічне напруження в особи, яка вчинила зло­чин, посилюється у період, що передує його виявленню і викриттю. Це пов'язано насамперед з усвідомленням вини, страхом викриття і тією невизначеністю, у якій якийсь час перебуває злочинець. Постійна спрямованість мислення індивіда щодо злочинної події, що поступово

домінує в його психіці, виражається і в зовнішніх про­явах: прагненні говорити про подію, цікавитися будь-якою інформацією про цей злочин, оцінювати вчинене ним з позиції інших осіб, у тому числі тієї референтної групи, до якої злочинець тяжіє, тощо. Водночас подібні прояви помітні й в інших діях злочинця, зокрема в його намірі побувати на місці події, взяти наявні там і поки що не виявлені слідством предмети чи документи, вжити всіх заходів, щоб уникнути викриття, тощо. У ряді ви­падків поява індивіда на місці вчинення злочину викли­кана бажанням відновити в пам'яті минулі події, пе­ревірити емоційний вплив на нього обстановки, а також ступінь своєї адаптації до вчиненого як подразника, що порушує нормальний психологічний режим суб'єкта. Це «тяжіння» до місця злочину пояснюється необхідністю зняти емоційне напруження і пов'язані з ним прояви психічної активності.

Коли злочин тривалий час залишається нерозкри-тим, у злочинця поступово формується настанова на без­карність і, отже, створюються умови для вчинення по­дібних дій у майбутньому. Зовнішні прояви такого стану можуть наростати, виражаючись у формі відвертого ци­нізму, хвастощів, жорстокості, нехтування нормами мо­ралі і правовими заборонами (при вчиненні вбивства, розбійного нападу, хуліганських дій, зґвалтування). Усвідомлення злочинцем своєї безкарності спричиняє негативне ставлення до правових розпоряджень, формує відверто антисоціальну настанову. Остання є передумо­вою, що підсилює мотиви злочинної діяльності і стиму­лює спроби індивіда задовольняти власні потреби спосо­бами, які суперечать нормам моралі. У психіці суб'єкта наростають процеси, що штовхають його на вчинення нових злочинів, притупляється почуття відповідально­сті і страху перед покаранням, створюється враження ординарності вчинюваних ним злочинних дій, що різко

Розділ шостий. КРИМІНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

змінює його психологічний статус. Зовнішні прояви ан­тисоціальної настанови, яка сформувалася в індивіда, виявляються в зневажливому ставленні до власних дій, необережності, нерозбірливості у засобах досягнення злочинних цілей, відсутності дій, спрямованих на при­ховування злочину. Зовнішня байдужість до наслідків учиненого відповідає внутрішній структурі особистості, що втрачає свою цілісність, вольові якості та інші харак­терологічні риси. Так, у випадку такої поведінки при огляді місця події можна знайти численні сліди і речові докази, що свідчать про непродуманість дій злочинця, ігнорування ним можливостей, що у цей момент створю­ються для його виявлення. Сказане однаковою мірою стосується всіх злочинів, незалежно від їхнього характе­ру. Наприклад, при вчиненні вбивства злочинець зали­шає на місці ніж, пістолет; крадіжки — знаряддя злому; при заволодінні майном шляхом зловживання службо­вим становищем — документи, що відображають зло­чинний характер дії. Такі наслідки злочину на відміну від допущених промахів у підготовчих діях підтверджу­ють відверту зневагу злочинця до тих обставин, що свід­чать про його винуватість і характер злочинної діяль­ності.