Система вищої освіти у Німеччині

Вища освіта у Німеччині має давню історію. Численні німецькі університети були створені за часів Середньовіччя. З того часу вони підпорядковувалися землевласникам, найчастіше безпосередньо тому чи іншому князеві, хоча й пишалися своєю автономією. Вона полягала у системі внутрішнього самоврядування, проте фінансу­вання все одно здійснювалося князем, якому іноді професори при­носили присягу. І в наш час витрати федеральної влади на вищу освіту не складають більше j загального бюджету; залишок покри­вається власниками землі. Приватних вищих навчальних закладів у Німеччині немає, всі вищі навчальні заклади - державні.

Питаннями планування вищої освіти в Німеччині займається Комісія з планування освіти. Крім того, діє федеральне міністер­ство освіти та науки, рада ректорів, наукова рада та інші феде­ральні органи, які виконують кожен свої функції. У Німеччині (порівняно з СІНА) спостерігається велика єдність у типах, струк­турі та управлінні вищими навчальними закладами, в термінах і програмах навчання.

На чолі закладу вищої освіти стоїть ректор і його замісники (проректори). Вищим органом влади є сенат. Сенат обговорює пи­тання планування, розвитку наукової роботи, навчального проце­су, але не займається організацією поточної роботи. Цю функцію виконує головне правління, яке як зазвичай, включає комітети з навчальних питань, студентських справ, фінансів, майна і будів­ництва та відділ кадрів.

Університетська і взагалі вища освіта в Німеччині поєднує досл­ідження з навчальним процесом при достатній увазі до форму­вання особистості студента. Німеччина законодавчо захищає права громадян (що мають атестат про середню освіту) на безкош­товну освіту без складання вступних іспитів. Однак полегшений вступ не призводить до негативних наслідків завдяки високій якості підготовки спеціалістів, що здійснюється відповідно до ви­мог роботодавця.

Перше, що відрізняє організацію німецького університету це порівняно незначна роль чи повна відсутність кафедр. Кафедра - це трибуна. Кафедра означає професорські обов'язки; на дверях німецьких університетів немає написів «кафедра», лише - «про­фесор». Вія виконує основне навчальне навантаження. Немає до­центури, а є помічники, які працюють у тій, галузі, що й професор; є співробітники й аспіранти, секретар. Професор має кабінет, те­лефон, апаратуру і оргтехніку.

Друга особливість - відсутність поділу на факультети. У більшості університетів факультети були ліквідовані ще у 60-ті роки; їм на зміну прийшли так звані спеціальності. Так, у 1969 році замість шести факультетів у Гамбурзькому університеті було ство­рено 15, а потім 19 спеціальностей. Нижчий поділ «семінар». Кож­ний семінар відіграє роль кафедри. Дослідницький інститут - окре­ма структурна одиниця всередині спеціальності, його співробітники не пов'язані з викладанням; вони займаються чистою наукою.

Для вступу до університету необхідно мати тільки один доку­мент - шкільний атестат. Кожна федеральна земля сама регулює університетські порядки. Квоту для вступу опосередковано виз­начає центральне відомство, визначаючи кількість навчальних місць шляхом встановлення прохідного балу на основі шкільного атестату. Відсів при цьому є досить значним. Залишаються найбільш підготовлені - це головний принцип університетської освіти. Вступають сотні, а залишаються десятки. Строк навчання підраховується не за роками, а за семестрами; за ними ж прово­диться прийом (на І семестр чи на II семестр). За семестрами та­кож нараховується кількість рефератів і заліків, строки занять, їх початок і закінчення. Так, у Гамбурзі перший (зимовий) семестр починається з 1 жовтня і закінчується ЗО березня; до нього вклю­чені 10-12 днів різдвяних канікул. Літній семестр починається з 1 квітня і завершується ЗО вересня. Ці строки ніколи не змінюють­ся. Так само точно позначені дати вступних і підсумкових лекцій 23 жовтня і 10 лютого в зимовому семестрі, ЗО квітня і 15 липня у літньому. Після зарахування студент сам складає план своєї роботи на час навчання, самостійно планує своє академічне жит­тя. Самостійно вибирає дисципліни, які вивчатиме, тему яку буде вивчати, з якої буде складати екзамен, строк навчання, професорів і семінари. Він сам визначає яким екзаменом закінчить своє на­вчання, чи буде складати державний екзамен, чи вийде на магі­стерську роботу (диплом). Правда, потім він може сам і змінити цей план.

Всі 8 (або 12 чи 13) семестрів навчання студента в універси­теті поділяються на два періоди: початкове навчання і основне навчання.

Початкове навчання відбувається протягом чотирьох семестрів, основне - наступних; між ними студент складає екзамен. Він може вчитися одночасно за 2-3спеціальностями; в такому випадку має скласти 2-3 державних екзамени. Від вибору кількості спеціаль­ностей залежить строк навчання в університеті. На кожну спец­іальність, зазвичай, відводиться 4 семестри. Якщо студент обрав три спеціальності - навчання відбувається протягом 12-14 се­местрів. Зрозуміло, що переводу з курсу на курс під контролем декана немає; тривалість навчання залежить від можливості пе­реходу з одного університету в інший.

Набір форм занять близький до наших: лекція, просемінар, семінар, практичне заняття. Семінар з V семестру - головна, про­відна форма навчання. Вибір семінару залежить від симпатій сту­дента щодо викладача, його наукових інтересів. Студент само­стійно планує роботу на тиждень. Основна задача семінару -навчити студента мати свою точку зору і захищати її. На семінар подається реферат, що нагадує курсову роботу (обсягом 20-25 ст.). Таких робіт може бути дві, три, п'ять залежно від здібностей сту­дента. Кількість заліків, що мають скласти студенти до державно­го екзамену або магістратури, постійна. Екзамену відводиться ос­таннє місце, їх є лише два: перший — проміжний - після закінчення IV семестру; другий - державний чи магістерська робота.

Педагогічна освіта у Німеччині являє собою розмаїту, строка­ту, проте добре налагоджену освітню галузь. Педагогів тут готу­ють університети, педінститути, вищі педагогічні, технічні, спортивні, музичні школи, академії мистецтв. Кадри шкільної адміністрації та інспекції навчаються у системі підвищення квал­іфікації (інститутах, центрах). Принциповою характеристикою німецької педагогічної освіти є достатньо урівноважене поєднан­ня теоретичної та практичної підготовки. Цього принципу дотри­муються і за умов зосередження підготовки педагогічних праців­ників в університетах (кількість самостійних педінститутів та вищих педагогічних шкіл постійно скорочується за рахунок їх інтегрування в університети шляхом перетворення у факультети чи філії).

Строки педагогічної освіти у Німеччині в середньому більші, ніж у Великобританії, і складають 3-7 років. Така ситуація є відоб­раженням загальної тривалості освіти у німецькій вищій школі (середня тривалість навчання в університеті - 14 семестрів, а в га­лузевих інститутах - понад 9). В Англії студенти закінчують уні­верситет у 23 роки, у Франції - в 26, Німеччині - 28,5. Середній вік випускників педагогічних вузів - 26,5 років. Дипломи випус­кників вищої школи Німеччини досить престижні і визнаються у країнах Західної Європи.

У німецькій педагогічній освіті, подібно до англійської, виді­ляються дві фази, однак в іншій (не в предметно-педагогічній, а в академічно-практичній) площині. Перша фаза педосвіти - акаде­мічна - завершується складанням першого державного екзамену; друга - практична - полягає у трирічному стажуванні під керів­ництвом досвідченого педагога - ментора з одночасним відвідуван­ням семінарів і завершується другим, учительським, «педагогіч­ним» екзаменом. Теоретична освіта у вищій школі Німеччини є більш спеціалізовано-прикладною, ніж у вузах СІЛА та Канади, і відображає німецький прагматизм у підготовці фахівців.

На відміну від СІЛА і Великобританії у вузах Німеччини відсутні академічні ступені бакалавра і магістра. Майбутні педа­гоги більше уваги приділяють вивченню предметів викладання, мають менше можливостей щодо вибору курсів. Однак спостері­гається тенденція до розширення загальноосвітньої підготовки та диференціації й індивідуалізації навчання.

Педагогічну освіту отримують: учителі початкової й основної школи, викладачі реального училища, викладачі гімназії.

Учителів початкової й основної школи готують переважно в Гамбурзькому і Гессенському університетах, а також у вищих пе­дагогічних школах ряду інших університетів. Тривалість підго­товки майже скрізь складає три роки. Програма включає: вивчен­ня шкільних предметів і методики їхнього викладання; глибоке вивчення однієї шкільної дисципліни на вибір (німецька мова, англійська мова, математика, історія, політика, релігія й ін.); вив­чення основ педагогічних знань (введення в педагогіку тощо). Шкільна практика здійснюється або у вигляді щотижневих відвідувань декількох уроків з наступним обговоренням під кері­вництвом викладачів вузу, або у вигляді роботи в школі під час студентських канікул.

Викладачів реального училища готують вищі педагогічні шко­ли й університети. Студенти протягом трьох років поглиблено вив­чають два спеціальних предмети і методику їхнього викладання, а також педагогічні науки. Передбачено одно-дворічне практичне педагогічне стажування.

Викладачів гімназії готують університети, технічні й музичні вузи. До навчального плану входить набір традиційних дисциплін: релігія, німецька мова, історія, математика, природничі науки, древні й сучасні мови. Крім того, студенти вивчають економіку, соціальні науки, педагогіку, психологію, теорію виховання. Прак­тична педагогічна підготовка здійснюється в процесі стажування, яка називається референдиатом. Паралельно проводяться психо­лого-педагогічні теоретичні заняття.