Людина і природа: одвічний конфлікт?

Проблеми збереження довкілля сьогодні стали чи не головним питанням, від якого залежит, чи матимуть шанс на життя наші діти та правнуки. Над цим міркують вчені, політики, громадські діячі. Однак, щодня світ, я кому ми живемо, все більше нагадує про глобальну загрозу екологічної катастрофи. Поряд з цим, Біблія дає можливість поглянути на цю проблему зовсім інакше. Вона підказує людству шлях до спасіння світу.

Книга Буття надзвичайно пафосно описує момент завершення Богом творіння світу: «І побачив Бог усе, що створив. І ось, надзвичайно добре воно!» (Бут. 1:31). Він створив Всесвіт надзвичайно гармонійним. Із часів перебування прабатьків у Раю до тепер людина знаходиться у обіймах живої природи. Природа, немов би довершене створіння геніального митця, вражає своєю гармонією, в якій відведене місце всім. Людина ж наділена від Бога даром бути окрасою і вінцем цієї гармонії.

Від початку свого буття, вона знаходилась у органічній єдності з природою. У Раю, як ніде, перші люди споглядали непорушну красу навколишнього світу, користувались природними дарами, однак, не використовували ці дари для задоволення власних потреб, їхнє життя було безтурботним, тому, що Бог дав їм все необхідне.

Гармонія у відносинах між природою і людиною вперше порушилася у мить скоєння гріха. Гріхопадіння поклало початок конфлікту не лише між Богом та людиною, але й між людиною та космосом. Гріх зруйнував закони гармонії світу, замінивши їх своїми законами тління. «Творіння, - пише святий апостол Павло, - було підкорене суєті не добровільно, а через того, хто його підкорив» (Рим. 8:20). У природі, як у дзеркалі, відбився перший людський переступ: «проклята земля через тебе…» (Бут. 3:17), під карою опинились як люди, так і світ інших творінь.

Головним проявом порушення Богом створеної гармонії між людиною та природою став егоїзм та споживацтво, котре штовхає людство щосили рубати гілку на якій воно сидить. Людина володарює світом. Людина підкорює природу. Людина прагне підкорити Всесвіт… забуваючи, що справжнім Владикою неба і землі є лише Бог (Пс. 23:1). Вона, за висловом святителя Іоанна Златоустого, є лише Божим «домоправителем», якому довірене багатство світу.
Витоки сучасної екологічної кризи Церква вбачає у моральній проблемі суспільства, яка полягає у неповазі до життя, поведінці людей. Тому повне подолання екологічної кризи в умовах кризи духовної – неможливе.

З християнської точки зору, природа є не місцем зосередження ресурсів, призначених для безвідповідального ставлення, а дім, я кому людина є домоправителем, храм, де вона ж є священиком, який служить Творцю. В основі розуміння природи як храму лежить ідея теоцентризму: Бог, що дає «усім життя, дихання і все» (Діян. 17:25) є Джерелом буття.

Християнське розуміння екологічних проблем, дає змогу окреслити те, що ми змінюємо навколишній світ відповідно до свого внутрішнього світу, а тому преображення природи маємо розпочати з преображення душі. Ще прп. Максим Сповідник писав: «Людина може перетворити на Рай всю землю лише тоді, коли вона носитиме Рай у собі».

Вдаючись у сьогоденне життя суспільства, людина стурбована повсякденними проблемами. Душу, як реально існуючу, мало хто і осмислює, таким чином, не даючи їй духовної їжі. Байдужість як до чужих проблем, так і до проблем природи привела до занепаду в усіх сферах життя. Сучасна людина – закрита у собі, вона не роздумує над духовним життям, а тим паче, не бачить взаємозв’язку гріхом і наслідками, які проявляються через нього.

Багатьом культурам світу властиве бережне ставлення до об’єктів природи, як до рівноцінних, самодостатніх. Наприклад, у давнину український селянин, розпочинаючи навесні обробіток ґрунту спочатку дякував Господу, за те, що дав змогу діждати цього часу і вибачався за те, що знову потрібно турбувати землю обробітком. При цьому, він бажав, щоб нового врожаю вистачило не лише для людей, а й для «горобця і хробачка», про що свідчить усна народна творчість.

Захист прав природи не є першочерговим завданням Церкви, яка покликана проповідувати Євангеліє, але Церква повинна виховувати у віруючих повагу до інших творінь.

Цікавим є той факт, що Патріарх Константинопольский Варфоломій має негласний титул «зеленого Патріарха», який він отримав від спільноти у 1999 році за сприяння у створення «Екологічного інституту» у м. Халкі, який був покликаний об’єднати зусилля над екологічною проблемо, яка нависла над Чорним морем (високі концентрації сірководню у воді). Значні напрацювання у цьому плані має і РПЦ, яка виробила свою екологічну концепцію і донесла свою позицію до віруючих.

Читаючи перші розділи Біблії, можна побачити, що на людину покладене особливе завдання «обробляти і зберігати» землю як власність Творця (Бут. 2:15). Тому право «володіти і господарювати» правильніше назвати не правом, а особливим дорученням, яке необхідне для того, щоб людина могла успішно «володіти і зберігати» доручену Богом планету.

Дійсно, розглядаючи красу всього створеного, людина бачить вічну силу і славу Бога. Тож, природа є великою книгою Одкровення, яка навчає жити в мирі з собою і тим, що навкруги.

Людина є частиною створеного світу, тому долі людства і природи є взаємопов’язаними і взаємозалежними. У 103 Псалмі вся природа постає як предмет турботи Господа, незалежно від величини чи корисності. Коли людина намагається вийти за межі цієї турботи, з’являються проблеми як у неї, так і у навколишнього середовища. Тому, важливим є осмислення духовного життя, визнання духовної кризи, яка проявляється у нехтуванні оточуючим середовищем.

Фактом являється те, що людина не може прожити без природи, вона постійно нехтує правами інших творінь. В зміненому гріхопадінням світі, життя одних організмів нерозривно пов’язане зі смертю інших, над цим потрібно задуматись і якнайбільше зменшити людський фактор впливу на природу.

Збереження довкілля нерозривно пов’язане з духовним осмисленням суті людського життя. Якщо людство це зрозуміє, то існуватиме в гармонії далі.

Варто пам’ятати, що люблячи природу ми відчуваємо, що Бог близько до кожного з нас, і Він допоможе нам через красу світу іти до Царства Божого, до високого ідеалу досконалості.