Поширення ліберальної демократії

Тривалий час політичні системи світу поділялися на країни ліберальної демократії і комуністичні країни, як колишній Радянський Союз (і якими досі є Китай та кілька інших країн). Комунізм за своєю суттю був однопартійною системою. Громадянам надавалося право вибору не з-поміж різних партій, а лиш кандидатів однієї партії — комуністичної; нерідко на виборах балотувався тільки один кандидат. Отже, реального права вибору не існувало. Комуністичній партії було легко домінувати у країнах радянського типу, вона контролювала не тільки політичну систему, але й економіку.

З 1989 року, коли пануванню Радянського Союзу над Східною Європою настав край, процеси демократизації ланцюговою реакцією пройшли по всьому світі. У таких країнах, як Нікарагуа в Центральній Америці, а також Заїр та Південно-Африканська Республіка в Африці до влади прийшли ліберально-демократичні уряди. В Китаї, де проживає близько п'ятої частини світового населення, комуністичний уряд зазнає сильного тиску з боку демократичних сил. У китайських в'язницях залишаються тисячі людей, кинутих туди за ненасильницький вияв свого прагнення до демократії. Проте й там активно діють групи, що борються з комуністичним правлінням, забезпечуючи перехід до демократичної системи.

Чому демократія набула такої популярності? Причини цього пов'язані із соціальними та економічними змінами, що обговорюються у цій книзі. По-перше, демократія, як правило, асоціюється із капіталістичною конкуренцією в економічній системі, а капіталізм продемонстрував свою перевагу над комунізмом як система, що породжує багатство. По-друге, що більше поширюється соціальна активність і що більше віддалені події впливають на повсякденне життя людей, то більше вони хочуть знати, як ними правлять, а отже, прагнуть більшої демократії.

По-третє, це вплив засобів масової комунікації, зокрема телебачення. Ланцюгова реакція поширення демократії, очевидно, значною мірою спричинилася зримістю подій у сучасному світі. З появою нових телевізійних технологій, особливо супутникового та кабельного телебачення, уряди не можуть контролювати передачі, які дивляться їхні громадяни, — ось чому відбулася сутичка на площі Тяньаньмень. Як і в Китаї, Комуністична партія Радянського Союзу та країн Східної Європи постійно суворо контролювала телевізійні мережі, які всі належали державі й керувалися нею. Проте поширення супутникових трансляцій уможливило багатьом людям доступ до західних телепрограм, а отже, ознайомило їх з різними поглядами на їхні умови життя, відмінними від поглядів, нав'язаних пропагандою ортодоксального уряду.

Демократія в біді?

Оскільки ліберальна демократія набуває такого поширення, можна сподіватися, що вона діятиме дуже успішно. І все-таки це не так. Демократія майже повсюдно стикається з певними труднощами. І не тільки тому, що запровадити стабільний демократичний лад у Росії та колишніх комуністичних країнах дуже складно. Демократія в небезпеці на її батьківщині — у Британії, інших країнах Європи та СПІА, оскільки, за даними опитувань, дедалі більше людей незадоволені політичною системою або виявляють до неї байдужість.

Чому ж так багато людей незадоволені тією політичною системою, що, здається, робить великий поступ у цілому світі? Як не дивно, відповіді пов'язані з тими самими чинниками, що сприяли поширенню демократії, — впливом капіталізму та глобалізацією суспільного життя.

За спостереженнями соціолога Деніела Бела, національний уряд надто незначна величина, щоб відповісти на великомасштабні питання, такі, як вплив глобальної економічної конкуренції або нищення світового довкілля; водночас він надто розрісся, щоб вирішувати незначні питання й проблеми, що впливають на конкретні міста чи реґіони. Скажімо, уряди мають незначну владу над діяльністю гігантських ділових корпорацій — головних суб'єктів світової економіки. Американська корпорація може вирішити закрити свої виробничі підприємства у Британії, а натомість відкрити нову фабрику в Мексиці з тим, щоб зменшити витрати й ефективніше конкурувати з іншими корпораціями. Внаслідок цього тисячі британських робітників позбудуться робочих місць. Вони, ймовірно, звертатимуться по допомогу до уряду, проте національні уряди безсилі контролювати процеси, пов'язані зі світовою економікою. Все, що може зробити уряд, — це спробувати пом'якшити удар, виплачуючи допомогу з безробіття або перекваліфіковуючи безробітних. (На мал. 13.1 проілюстровано спосіб, у який розподіляються урядові видатки в Сполученому Королівстві.)

Уряди не тільки справляють менший вплив на розв'язання глобальних проблем, але й разом з тим дедалі більше дистанціюються від життя більшості громадян. Багато людей нарікає, що рішення, які впливають на їхнє життя, приймають далекі "брокери від влади" у Лондоні — партійні чиновники, зацікавлені групи, лобісти та службовці-бюрократи. На їхню думку, уряд нездатний також вирішувати на місцях такі важливі проблеми, як зростання злочинності та наявність бездомних. Через це довіра до уряду значною мірою похитнулася. Це, своєю чергою, спричинює небажання людей брати участь у політичному процесі.

Трохи далі ми побачимо, як даються взнаки деякі з цих чинників у британській політиці. Ліберальна демократія за своєю суттю означає існування кількох політичних партій. Перш за все ми розглянемо різні тили партійної системи, які можна згрупувати в загальну категорію ліберальної демократії.