Соціологія / соціологія - Гіденс Ентоні. Вивчення повсякденної поведінки в ситуаціях віч-на-віч звичайно називають мікросоціологією. Макросоціологія — це аналіз соціальних систем великого масштабу

 

Вивчення повсякденної поведінки в ситуаціях віч-на-віч звичайно називають мікросоціологією. Макросоціологія — це аналіз соціальних систем великого масштабу, як, наприклад, політичної системи або економічного ладу. Вона також включає в себе аналіз довготривалих процесів змін, скажімо, розвитку індустріалізму. На перший погляд може здатися, що мікро- й макроаналіз відрізняються один від одного. Насправді вони часто тісно пов'язані (Knorr-Cetina and Cicourel, 1981; Giddens, 1984), як ми могли побачити з цього розділу.

Макроаналіз має істотне значення, коли ми хочемо зрозуміти інституціональне тло повсякденного життя. Ті способи, якими люди розв'язують маленькі проблеми свого буденного існування, залежать від широкої інституціональної структури, що стає очевидним, коли денний цикл різних видів діяльності такої культури, як культура племені!кун, порівняти з життям в урбанізованому індустріальному середовищі. В сучасних суспільствах, як ми вже відзначали, ми перебуваємо в постійному контакті з людьми незнайомими. Цей контакт може бути опосередкованим та імперсональним. Проте, хоч би скільки мали ми сьогодні опосередкованих та електронних стосунків, навіть у найсучасніших суспільствах із найскладнішою структурою безпосереднє спілкування з іншими людьми має для нас кардинальне значення. Хоч ми й можемо послати будь-кому зі своїх знайомих листа електронною поштою по Інтернету, ми також готові полетіти за тисячу миль, щоб провести суботу й неділю з другом.

Мікросоціологічні дослідження потрібні, у свою чергу, для кращого зрозуміння широких інституціональних моделей. Взаємодія віч-на-віч — це, безперечно, основа всіх форм соціальної організації, хоч би якими великомасштабними вони були. Припустімо, ми вивчаємо діяльність бізнесової корпорації. Ми можемо довідатися про неї дуже багато, просто спостерігаючи за поведінкою її працівників, які взаємодіють віч-на-віч. Ми можемо проаналізувати, наприклад, взаємодію між директорами в кімнаті нарад, між людьми, які працюють у різних конторах, або робітниками, котрі працюють на складі чи в крамницях. У такий спосіб ми не зможемо відтворити картину всієї корпорації, оскільки частина бізнесових операцій здійснюється через друковані матеріали, листи, телефони та комп'ютери. Проте немає сумніву, що ми значно наблизимося до розуміння того, як працює організація.

В подальших розділах ми ознайомимося з іншими прикладами того, як взаємодія в мікроконтекстах впливає на значніші соціальні процеси і як макросистеми у свою чергу впливають на вужчі ситуації суспільного життя.

Резюме

1. Соціальна взаємодія — це процес, у якому ми діємо і реагуємо на тих, хто нас оточує. Багато на вигляд тривіальних аспектів нашої повсякденної поведінки виявляються, при уважному вивченні, і досить складними, і досить важливими аспектами соціальної взаємодії. Наприклад, погляд, тобто як ми дивимося на інших людей. У більшості видів взаємодії контакт очима здійснюється лише на коротку мить. Пильний погляд, спрямований на іншу особу, може бути сприйнятий як вияв ворожості або, в деяких випадках, закоханості. Вивчення суспільної взаємодії є фундаментальною сферою соціології, що висвітлює чимало аспектів суспільного життя.

2. Людське обличчя може передавати багато різних виразів. Широко розповсюджена думка, що головні елементи емоційного виразу на людському обличчі — природжені. Кроскультурне студіювання свідчить, що в різних культурах люди витлумачують емоції, відтворені на людських обличчях, приблизно однаково. "Обличчя" можна також розуміти в ширшому значенні, що стосується того, як ставляться до індивіда інші. Загалом у наших взаємодіях із людьми ми намагаємося "зберегти обличчя", тобто почуття самоповаги.

3. Вивчення повсякденного мовлення та розмов дістало назву етно-методології; цей термін уперше вжив Гаролд Ґарфінкел. Бтноме-тодологія — це аналіз тих способів, якими ми активно (хоча за звичайних обставин це відбувається ніби само собою) розшифровуємо, що хочуть виразити інші люди своїми словами або діями.

4. Ми можемо багато довідатися про природу повсякденного мовлення з "вигуків-реакцій" та обмовок (тих випадків, коли люди неправильно вимовляють або вживають слова чи фрази). Обмовки часто мають кумедний характер і в психологічному плані справді тісно пов'язані з дотепом або жартом.

5. Несфокусована взаємодія — це коли на великих зібраннях людей індивіди усвідомлюють присутність одне одного, хоча між собою не розмовляють. Сфокусована взаємодія, яку можна поділити на окремі зустрічі, або епізоди взаємодії, відбувається, коли двоє або більше індивідів безпосередньо прилучаються до того, що каже або робить інший (інші).

 

6. Соціальну взаємодію часто можна вивчати (і глибоко зрозуміти), застосувавши до неї драматургічну модель, тобто йдеться про такий погляд на соціальну взаємодію, коли ті, хто бере в ній участь, сприймаються як актори, що грають на сцені, де є декорації й бутафорія. Як і в театрі, в розмаїтих контекстах суспільного життя можна провести чітку різницю між переднім регіоном (власне сценою) і залаштунковим місцем, де актори готуються до виступу і розслаблюються після вистави.

7. Соціальні ролі — соціально визначені очікування від індивіда у відповідності до його статусу чи соціальної позиції.

8. Будь-яка соціальна взаємодія міститься в часі й просторі. Ми можемо проаналізувати, на які поєднані в часі й просторі "зони" ділиться повсякденне життя кожного з нас, якщо подивимося, які види діяльності відбуваються в певні періоди часу і, разом з тим, яких переміщень у просторі вони вимагають.

9. Вивчення взаємодій, які відбуваються віч-на-віч, звичайно називають мікросоціологією, на противагу макросоціології, що вивчає більші групи, інституції та соціальні системи. Мікро- й макроаналіз насправді дуже пов'язані і взаємодоповнюють один одного.

Додаткова література

Michael Argyle, Experiments in Social Interaction (Aldershot: Dartmouth, 1993). Загальний огляд суспільних та психологічних аспектів міжособис-тісних стосунків.

Erving Goffman, Behaviour in Public Places (New York: Free Press, 1963). Аналіз ритуалів, які здійснюють індивіди в публічних контекстах взаємодії.

Erving Goffman, The Presentation of Self in Everyday Life (Harmondsworth: Penguin, 1969). Одна з головних праць Ґофмана, в якій він досліджує, як індивіди організовують свою взаємодію з іншими, щоб створити певну думку про себе.

Henri Lefebvre, Everyday Life in the Modern World (London: Allen Lane,

1971). Дослідження впливу сучасних соціальних змін на природу повсякденного життя.

Eric Livingstone, Making Sense of Ethnomethodology (London: Rout-ledge and Keagan Paul, 1987). Корисний загальний нарис з етнометодології, де ясно викладено основні ідеї цього методу.

Phil Manning, Erving Goffman and Modern Sociology (Cambridge: Polity Press, 1992). Чудовий загальний огляд головних праць Ґофмана.

Важливі терміни

• ввічлива неуважність • керування враженням

• невербальна комунікація • регіони сцени

• побутове мовлення • залаштунковий регіон

• бесіда • особистий простір

• етнометодологія • соціальна дистанція

• порозуміння • публічна дистанція

• вигуки-реакції • конверґенція часу й простору

• обмовки • реґіоналізація

• несфокусована взаємодія • годинниковий час

• сфокусована взаємодія • мікросоціологія

• драматургічна модель • мікросоціологія