Гарантії прав і свобод людини і громадянина

Published by Jurist on Вс, 10/26/2008 - 17:11

Поняття гарантій прав і свобод людини і громадянина, націо нальні механізми захисту прав і свобод людини і громадянина; ви ди гарантій прав і свобод людини і громадянина, юридичні гаран тії прав і свобод людини і громадянина; міжнародно-правовий ме­ханізм захисту прав і свобод людини і громадянина.
Гарантії прав і свобод людини і громадянина - це умови та засоби, що забезпечують ефективну реалізацію прав і свобод кож ною людиною і громадянином.
Найвищою гарантією прав і свобод людини і громадянина є конс титуційний лад України, заснований на неухильному дотриманні Конституції України та законів України, приписах природного права та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.
Згідно з принципом гарантованості прав і свобод людини і гро мадянина закріплення найважливіших з них у Конституції України здійснюється одночасно з фіксацією відповідних гарантій як безпо середньо в статтях Конституції, так і в чинному законодавстві.
Суб'єктом, на якого покладаються обов'язки щодо гарантуван ня прав і свобод людини і громадянина, є держава. Роль держави як головного гаранта прав і свобод людини і громадянина випли ває зі змісту статей 3, 22, 42, 49, 51, 53 та інших статей Конституції України, і ця функція реалізується за допомогою різних правових засобів через усю систему органів державної влади.
Особливе місце в цій системі посідає Президент України гарант прав і свобод людини і громадянина (ст. 102 Конституції України). Верховна Рада України здійснює захист прав і свобод людини і громадянина через відповідну законодавчу діяльність (ст. 92 Конституції України), призначає на посаду та звільняє з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (ст. 101 Конституції України). Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина (ст. 116 Конституції України).
Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на те риторії України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійс нює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Зо крема, Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради Ук раїни з прав людини» від 23 грудня 1997 р. визначає метою парла ментського контролю, що його здійснює Уповноважений:
1) захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними дого ворами України;
2) додержання та повагу до прав і свобод людини і громадяни на органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їхніми посадовими і службовими особами;
3) запобігання порушенням прав і свобод людини і громадяни на або сприяння їх поновленню;
4) сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність із Конституцією України, міжнародними нормами у цій галузі;
5) поліпшення і подальший розвиток міжнародної співпраці в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина;
6) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реаліза ції людиною своїх прав і свобод;
7) сприяння правовій інформованості населення та захист кон фіденційної інформації про особу.
Уповноважений представляє Верховній Раді України щорічну доповідь про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні органами державної влади, органами міс цевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності та їхні ми посадовими і службовими особами, які порушували своїми дія­ми (бездіяльністю) права і свободи людини і громадянина, та про виявлені недоліки в законодавстві щодо захисту прав і свобод лю­дини і громадянина.
У разі необхідності Уповноважений може представити Верхов ній Раді України спеціальну доповідь (доповіді) з окремих питань додержання в Україні прав і свобод людини і громадянина.
Важливу роль у гарантуванні прав і свобод людини і громадя нина в правовій державі відіграють суди. Правова держава - це держава, влада якої має певні межі, встановлені конституцією, і са ме суд виступає важливою гарантією дотримання цих меж1. Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. При цьому судовий захист прав і свобод люди ни і громадянина здійснюють як суди загальної юрисдикції, так і Конституційний Суд України. Зокрема, Закон України «Про Конс титуційний Суд України» (ст. 43) передбачає, що суб'єктами права на конституційне звернення з питань подання висновків Конститу ційним Судом України у справах щодо офіційного тлумачення Кон ституції та законів України є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи. Конституційне звернення - це письмове клопотання до Конституційного Суду України про необ хідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.
Водночас функції щодо створення належних умов для реаліза ції прав, свобод і обов'язків виконують не лише органи державної влади. Відповідну роль відіграють також органи місцевого само врядування, об 'єднання громадян.
* * *
В юридичній літературі розрізняють соціально-економічні, по літичні та юридичні гарантії.
Соціально-економічні гарантії передбачають наявність відповід ного середовища і матеріальної основи, які забезпечили б реаліза­цію прав, свобод і обов'язків, наприклад, соціальної стабільності, динамічної економіки, відповідних виробничих потужностей, на­лежної інфраструктури.
Під політичними гарантіями розуміють: відповідним чином орі єнтовану політику держави, її спрямованість на формування умов із забезпечення належного рівня життя людини; стабільність
політичних структур; належний рівень політичної культури в су спільстві.
Юридичні (спеціальні) гарантії охоплюють усі правові засоби, які забезпечують реалізацію прав, свобод і обов'язків людини і громадянина. При цьому, крім внутрішньодержавних, Конститу ція України передбачає також {міжнародно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина. Так, відповідно до ч. 4 ст. 55 Конс титуції кожен має право після використання всіх національних за­собів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і сво бод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповід них органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. З цього конституційного положення випливає, що право звертатися зі скаргою до міжнародних організацій обумовлено на явністю відповідних міжнародних договорів України і може бути використане лише після того, як буде вичерпано всі національні засоби правового захисту.
* * *
Сучасний міжнародно-правовий механізм захисту прав і сво бод людини охоплює міжнародні організації та установи, що без­посередньо розглядають питання, пов'язані з порушенням прав і свобод людини, а саме:
1. Центр з прав людини Економічної і Соціальної Ради ООН.
2. Комісію з прав людини ООН.
3. Спеціальні органи ООН - Комітет із прав людини (міжнарод ний пакт про громадянські і політичні права), Комітет з економіч них, соціальних та культурних прав (Міжнародний пакт про еко номічні, соціальні та культурні права), Комітет з прав дитини (Конвенція про права дитини), Комітет із ліквідації расової дис кримінації (Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримі нації), Комітет проти застосування катувань (Конвенція проти ка тувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гід ність видів поводження і покарання).
4. Верховний комісар ООН із заохочення і захисту всіх прав людини (з прав людини). За розпорядженням Верховного комісара ООН з прав людини встановлено «лінію прямого зв 'язку з питань прав людини» - постійно діючу лінію факсимільного зв'язку, яка дозволяє Центру з прав людини ООН контролювати надзвичайні ситуації в галузі порушень прав людини. Лінія прямого зв'язку доступна для жертв порушень прав людини, для їхніх родичів і не урядових організацій.
Номер факсу лінії прямого зе язку (HUMAN RIGHTS FAX LINE) у Женеві, Швейцарія:
(41) (22) 917-0092.
5. Європейський суд із прав людини. У громадян України мож ливість звертатися до Європейського суду з'явилася після вступу України до Ради Європи і прийняття 17 липня 1997 р. Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року», Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції». Відповідно до Конвенції Європейсь кий суд працює на постійній основі та складається з 40 суддів (по одному від кожної держави - члена Ради Європи). Стосовно заяв про порушення прав і свобод з боку держави, що надходять від громадян України, Європейський суд:
1) може прийняти справу до розгляду тільки після того, як було використано всі національні засоби захисту аж до звернення до Вер­ховного Суду України і не пізніше шести місяців від дати прийняття остаточного рішення відповідною національною установою України;
2) не розглядає заяв, які надійшли до Суду ще до того, як Україна стала членом Ради Європи;
3) не розглядає індивідуальних заяв, якщо вони:
- анонімні;
- за своєю сутністю порушують те саме питання, що вже було розглянуте Європейським судом або вирішене іншою процедурою міжнародного розслідування чи врегулювання, і не містить ніякої нової інформації;
- є зловживання правом на оскарження або явно необгрунто ваними;
- є несумісними з положеннями Конвенції або протоколів до неї. Європейський суд приймає до розгляду лише такі скарги, які
пов'язані з порушенням прав, що гарантовані Конвенцією і прото колами до неї. До них, зокрема, відносять права:
- на життя;
- на повагу до гідності;
- на свободу і особисту недоторканність;
- на законність обвинувачення і справедливість належного та безстороннього суду;
- підозрюваного, обвинуваченого на захист;
- на те, що відносно кожної людини закон не матиме зворотної сили, крім випадків, коли він пом'якшує чи скасовує відповідаль ність особи;
- засудженого на перегляд вироку;
- на компенсацію шкоди, завданої незаконним засудженням;
- не бути вдруге покараним за один і той самий злочин;
- на невтручання в особисте і сімейне життя;
- на недоторканність житла;
- на таємницю листування;
- на свободу думки, совісті й релігії;
- на свободу виявлення поглядів;
- на свободу мирних зборів;
- на участь в асоціаціях (політичних партіях і громадських ор ганізаціях);
- на створення сім'ї, а також право чоловіка і жінки мати рівні громадянські права у шлюбі;
- на захист від будь-якої дискримінації;
- на приватну власність;
- на освіту;
- виборче право;
- право не бути позбавленим волі лише на підставі неспромож ності виконання свого договірного зобов'язання;
- на вільне пересування і свободу вибору місця проживання на території певної держави, де людина законно перебуває;
- вільно залишати будь-яку країну, право громадянина не бути висланим з території своєї держави, а також право безперешкодно го в'їзду на її територію;
- право іноземця не бути свавільно висланим за межі держави, на території якої він законно проживає.