Формується низка принципово нових течій у філософії

Основні з них:

Течія	Представники	Основні проблеми
Позитивізм	О. Конт М. Шлік, Р. Карнап, Г. Рейхенбах, О. Нейрат, Б. Рассел	Наскільки можливою є філософія в статусі науки? Завдання філософії – верифікація наукового знання.
Марксизм	К. Маркс, Ф. Енгельс	Філософія – наука про загальні закони розвитку природи, суспільства та людського мислення, підґрунтя ідеології перетворення суспільства на комуністичних засадах.
Прагматизм	Ч. Пірс, Д. Дьюї, Д. Мід.	Філософія не повинна займатися роздумами про початки буття, а має виробити науковий метод, що дозволить розв’язати проблеми, які постають перед конкретними людьми. Істиною є успіх, продуктивність, корисність конкретної ідеї в досягненні мети, що постає в досвіді.
Феноменологія	Е. Гуссерль	Висуває цілком нове трактування природи свідомості. Філософія є феноменологією, або наукою про чисту свідомість як споглядання значень, сконструйованих самою свідомістю.
Методологічні концепції науки	К. Поппер, Кун (Томас Семюел), І. Лакатос	Як виникає наукова теорія? Яким є критерій вибору з певної кількості конкурентних теорій?
Неокантіанство	В. Віндельбанд Г. Ріккерт	Завдання філософії – формувати світогляд на основі теорії абсолютних цінностей.
Філософія життя	В.Дільтей Ф. Ніцше	Культура, мораль, наука здійснюють підміну “життя” як вічного руху колективно-егоїстичним способом виживання людей. Лише нова людина, “надлюдина”, здатна ствердити свою свободу в самотньому протистоянні світу і в такий спосіб пройнятися світовою гармонією.
Екзистенціалізм	М. Гайдеґґер, К.Ясперс, Ж.-П.Сартр, А.Камю	Буття і реальність, про які запитує філософія, існують лише у свідомості людини як її суб'єктивний світ. Те, що може дослідити філософія, – це механіка трансформації зовнішнього світу в структуру особистісного ставлення до світу.
Психоаналіз	З. Фрейд	Підвалиною людського буття є сфера несвідомого. Буття людини двоїсте. Воно детермінується, з одного боку, підсвідомою психічною енергією ірраціональних потягів, поривань, інстинктів, а з другого – раціоналістичною свідомістю.
Новітній психоаналіз	К. Ґ. Юнґ, Е. Фромм	Сфера несвідомого включає в себе фундаментальні образи-символи, сформовані за архаїчної доби, вони є певним проектом, матрицею, згідно з якою в людства формується ставлення до дійсності – архетипи колективного несвідомого.
Структурний аналіз	М. Фуко, К. Леві-Стросс	Несвідоме ховає в собі структуру, тобто сукупність регулятивних залежностей, соціальних взаємин, що виявні в мові спілкування. Воно – ірраціональне, а тому виявити ірраціональну структуру культури можна лише символічно, користуючись аналізом засобів мови.

 

 

Тема 4. Онтологічна проблематика в некласичній філософії (4 год.)

План:

1. Категорія буття у філософії

2. Онтологічні проблеми в марксизмі

3. Екзистенціалізм – аналітика людського буття

4. Онтологічні ідеї В. Вернадського та еволюційна концепція П. Тейяра де Шардена.

5. Свідомість. Причиново-наслідкова та феноменологічна інтерпретація:

a. Природа свідомості з позиції принципу відображення.

b. Феноменологічна інтерпретація свідомості.

Питання 1.

Онтологія (від грецьких слів ontos – сутнє і logos – учення

) – розділ філософії, присвячений проблемам існуючого як сутнього, формам і фундаментальним принципам буття.

Буття у широкому смислі – це все, що існує.

Буття у вузькому смислі – це те, що існує скрізь, завжди, не виникає і не зникає – це першооснова всіх речей, субстанція.

Чотири головні тенденції розуміння субстанції у класичній філософії:

Натураліс–тичний підхід до розуміння буття

1. Субстанція - непроникний і тривкий фізичний субстрат всіх речей. Це – натуралістичний підхід до першооснови, або матеріалізм.

У філософії Стародавньої Греції субстанція – це конкретна природна стихія: вода, повітря, вогонь або їх сполучення.

Завершеного вигляду натуралістична традиція набирає лише у філософії Нового часу у творах Дідро, Ламетрі, Гольбаха: усе, що ми називаємо дійсністю, світом, є скупченням елементарних тілесних частинок–атомів та їхніх сполук – молекул. Психічні явища є відображенням зовнішнього світу та повністю зумовлені подіями, які відбуваються в ньому.

Матеріалістичний підхід до буття найоптимальніше вписується в схеми здорового ґлузду та природничо–наукового мислення: існують факти, незалежні від нашої волі, і ми змушені на них зважати і до них пристосовуватися. Разом з тим, матеріалізм залишає поза увагою як другорядний той факт, що буття, яке ми знаємо, це – реальність, яка існує в нашому сприйнятті.

2. Спіритуалізм, від латинського spiritus – дух, або ідеалізм.

Абсолютний ідеалізм стверджує, що речі існують, і ми сприймаємо їх відповідно до загальнообов'язкових універсальних закономірностей, але ці закономірності – це, по суті, закони логіки, які мають ідеальну природу. За Платоном, кожна річ має свій ідеальний першообраз, ідею. Ідеї речей і є їх істинним буттям. Геґель розглядає буття світу як процес розгортання Абсолютної ідеї, в якій закладено універсальну схему творчої діяльності Світового духу. У філософській системі Геґеля послідовно реалізований принцип тотожності мислення та буття: буття є мислення. Але що тоді є матерія? За Геґелем, матерія – лише інобуття, відвласнене буття духу, дух, що перебуває в чужій йому формі.

3. Дуалізм (від dualis – двоїстий): буття двоїсте у своїй основі. Він визнає матерію і дух рівноправними першопочатками, які не можуть бути зведені один до одного. Один з найвизначніших речників дуалізму – Р. Декарт. На його думку, буття поділене на дві субстанції: протяжну – тілесну та мислячу – дух. Проблему їхнього взаємовідношення в людині Декарт вирішує за принципом психофізичного паралелізму: психічні та фізичні процеси існують поруч, не впливаючи один на одного.

4. Паралелістичний монізм. Представники цього напряму розв'язують проблему взаємності між фізичним і психічним через тлумачення сутності буття як єдиної нескінченної абсолютної субстанції, яка не є ні духом, ні матерією, але поєднує в собі вияви матерії і духу як свої атрибути. Такий погляд обстоював, зокрема, Б. Спіноза. Його вчення про субстанцію як таку, що для свого існування не потребує нічого іншого, як "причину самої себе", спирається на ідею єдності буття.

 

Принциповий поворот у розумінні проблеми буття відбувся у філософії І. Канта. Кант приходить до усвідомлення безперспективності натуралістичної онтології: учення про буття як таке, поза його співвіднесеністю з людиною, її знаннями, вчинками, здатністю оцінки – позбавлене змісту. Адже

те буття, з яким має справу філософія, – не буття світу самого по собі, а буття людини в цьому світі, і світу – в людині, в її свідомості.

У XIX ст. різко падає інтерес філософів до натуралістичної онтології.

Тому в ХХ ст. онтологія на Заході відроджується як важлива і навіть центральна частина філософського знання саме як філософія людського буття, спрямована на виявлення принципів конструювання змісту свідомості.

Питання 2.

Марксизм усвідомлює однобічність і обмеженість механістичного матеріалізму XVIII ст. і вважає себе єдиною філософією, що змогла вибудувати всебічну, цілісну і послідовну картину немеханістичного розуміння матерії. Об'єднує ж їх вихідний принцип "у світі немає нічого, крім матерії, що рухається". Розбіжність зводиться до того, як саме, згідно з тим чи іншим підходом, рухається матерія.

Вихідний принцип матеріалізму – протиставлення, з одного боку, матерії, природи, буття, фізичного, об'єктивного: це, на думку марксистів, і є справжнє буття, а з іншого – свідомості, духу, мислення, психічного, суб'єктивного – це похідне, другорядне, залежне від матерії. Ф. Енґельс формулює у зв'язку з цим "основне питання філософії": що є первісним, тобто справжньою першоосновою світу – свідомість чи буття, духовне чи матеріальне? Вирішення "основного питання філософії", за Енґельсом, поділяє філософів "на два великі табори": матеріалістів та ідеалістів. Марксизм вважав неможливим будь–який третій варіант, окрім матеріалізму та ідеалізму, які буцімто були вираженням у філософів класових інтересів, відповідно, – "експлуатованих" та "експлуататорських" класів. Тому матеріалізм та ідеалізм, мовляв, перебувають у постійній боротьбі впродовж усієї історії філософської думки. Марксизм вважає, що зміст розвитку філософської думки – боротьба матеріалізму та ідеалізму, завдання матеріалізму – бути непримиренним до ідеалізму, "войовничим".

Марксизм намагається розбудувати таке розуміння матерії, яке дало б змогу вважати її субстратом будь–яких властивостей, зв'язків, відношень і форм руху. Основою такого розуміння є визначення В. Леніна: "Матерія – це філософська категорія для означення об'єктивної реальності, яка дана людині у відчуттях її, яка копіюється, фотографується, відображується нашими відчуттями, існую­чи незалежно від них". Неодноразово марксизм підкреслював, що єдина властивість матерії, з визнанням якої пов'язаний діалектичний матеріалізм, – це властивість бути об'єктивною реальністю, існувати поза свідомістю, бути первинною щодо свідомості.

До універсальних властивостей матерії марксизм зараховує її нестворюваність і незнищенність, вічність існування в часі та нескінченність у просторі, невичерпність її структури. Наголошує, що матерії завжди притаманні рух і змінюваність, саморозвиток, перет­ворення одних форм в інші. Рух розглядає як універсальний спосіб існування матерії, зумовлений самою природою матерії. Простір і час вважає загальними формами буття матерії, які поза матеріальними об'єктами не існують. Важливе місце в марксистському матеріалізмі посідає концепція універсальної детермінованості всіх матеріальних явищ, їх залежності від структурних зв'язків усередині матеріальних систем та зовнішніх впливів. Виділено ієрархію взаємно зумовлених рівнів структурної організації – "форм руху матерії", яка відображає воднораз структурні рівні світобудови та основні етапи її еволюції. Основу цієї класифікації сформулював та описав Енґельс: це механічна, фізична, хімічна, біологічна, соціальна форми руху матерії. Марксизм підкреслює якісну своєрідність, неможливість редукції вищих форм до нижчих, а разом з тим – наявність спільних фундаментальних принципів для всіх рівнів.

Питання 3.

Як уже було наголошено,

перегляд традицій класичного раціоналізму актуалізує питання: