Господарські правовідносини. Методи господарського права

Як вже було сказано, господарське право є комплексною галуззю права, тому й відносини, що виникають між суб’єктами господарських правовідносин досить різноманітні. Такі правовідносини виникають і у зв’язку з державним управлінням економікою, і у зв’язку з використанням суб’єктами господарювання найманої праці, природних ресурсів, також суб’єкти господарювання є платниками податків, вони формують власний прибуток, використовують фінансові ресурси, виступають власниками майна тощо. Якщо ці напрямки діяльності розглядати абстрактно, незалежно від господарських правовідносин, то кожен з них регулюється окремими галузями права – адміністративним, земельним, трудовим, фінансовим та банківським правом. Але коли виникає необхідність правового регулювання названих напрямів у зв’язку з організацією та здійсненням господарської діяльності, такі правовідносини одразу ж трансформуються у господарські правовідносини. Чім же характеризуються такі правовідносини?

У Господарському кодексі України у ч. 1 ст. 1 дається визначення господарських правовідносин виходячи лише з предмета правового регулювання цього кодексу. Згідно з Господарським кодексом, господарськими визнаються відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері гос­подарювання.

Для того, щоб зробити більш точне визначення поняття господарських правовідносин, необхідно визначити характерні ознаки цих відносин. Основними ознаками господарських правовідносин у більшості юридичних літературних джерел признаються наступні:

- господарські правовідносини формуються у сфері соціального виробництва, тобто у сфері економіки, де виникають i функціонують різноманітні відносини, пов’язані з господарською діяльністю та управління нею;

- вони, у порівнянні з іншими галузями права, виникають між обмеженим колом суб’єктів та іншими учасниками відносин у сфері господарювання, а саме між суб’єктами господарювання, до яких, згідно ч. 2 ст. 55 ГК, належать: а) господарюючі організації – юридичні особи, що створені у відповідності з Цивільним кодексом України, державні, комунальні й інші підприємства створені згідно з Господарським кодексом України, а також інші юридичні особи, що здійснюють господарську діяльність; б) громадяни України, іноземці та особи без громадянства – фізичні особи, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані як підприємці; іншими учасниками є споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності (ст. 2 ГК);

- в ході господарських правовідносин гармонічно поєднуються і одночасно функціонують два елементи – майновий та організаційний – і саме цим господарські правовідносини суттєво відрізняються від інших правовідносин;

- зміст господарських правовідносин носить матеріальний характер, а саме вони виникають у процесі виготовлення і реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг, тобто у процесі здійснення господарської діяльності;

- господарські та тісно пов’язані з ними правовідносини, які, до того ж регулюються іншими галузями права, регулюються великою кількістю окремих законодавчих актів – господарським законодавством, яке складає окремий інститут господарського права.

На підставі вказаних ознак можна визначити, що господарські правовідносини – це врегульовані нормами господарського права та господарського законодавства суспільні відносини, які виникають у сфері організації та здійснення господарської діяльності, управління такою діяльністю, що характеризуються особ­ливим суб’єктним складом та поєднанням організаційних та майнових елементів.

Різноманітність господарських правовідносин викликає необхідність їх класифікації та розподілу їх на види. Класифікацію господарських правовідносин можна здійснювати за багатьма критеріями, але в літературі найбільш пріоритетними визнаються такі критерії класифікації – за характером правовідносин, за сферою виникнення і дії, за взаємним становищем сторін та за галузями економіки і сферами управління в яких виникають правовідносини. Господарські правовідносини поділяються на відповідні види, що є характерними для кожного з критеріїв класифікації.

Так, за характером правовідносин виділяють наступні види:

- господарсько-виробничі правовідносини – виникають між суб’єктами господарювання в процесі безпосереднього здійснення господарської діяльності з виробництва та реалізації продукції, виконання робіт та надання послуг;

- організаційно-виробничі правовідносини – виникають в процесі управління господарською діяльністю між суб’єктами господарювання та державними органами та органами місцевого самоврядування, наділеними господарськими повноваженнями, а також між суб’єктами господарювання та громадянами, громадськими та іншими організаціями, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

За сферою виникнення і дії господарські правовідносини поділяються на:

- внутрішньогосподарські правовідносини – це такі правовідносини, які виникають в середині господарської організації в ході організації і здійснення нею господарської діяльності щодо виробництва і реалізації продукції, виконання робіт та надання послуг;

- зовнішньо-господарські або міжгосподарські правовідносини, що виникають між самостійними суб’єктами господарювання.

За взаємним становищем сторін розрізняють:

- горизонтальні правовідносини – це правовідносини, учасники яких є рівноправними, тобто сторони цих правовідносин рівні між собою;

- вертикальні правовідносини, в яких одною із сторін виступає орган державного управління, орган місцевого самоврядування, наділені господарськими повноваженнями, у тому числі громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

За галузями економіки і сферами управління виділяють господарські правовідносини які виникають і функціонують у галузях промисловості, торгівлі, транспорту, капітального будівництва, сільського господарства та у сферах державного управління фінансами, банківської діяльності, біржової діяльності та обороту цінних паперів, антимонопольного регулювання, зовнішньоекономічної діяльності держави та інших суб’єктів господарювання тощо.

Господарські правовідносини здійснюються за допомогою методів господарського права. Методи господарського права – це встановлені нормами господарського права прийоми і способи їх регулюючого впливу на поведінку суб’єктів господарських правовідносин.

У господарському праві як комплексній галузі права, де можуть бути застосовані способи правового впливу притаманні декільком галузям права, найбільш пріоритетними визнаються одразу три методи правового регулювання.

Так, в ході здійснення господарської діяльності суб’єкти господарювання за власної ініціативи, самостійно приймають господарські рішення, що не суперечать чинному законодавству, при цьому такі рішення вони приймають на власний ризик і держава не несе відповідальності за їх господарські прорахунки. Такий підхід характеризується повною автономністю суб’єктів господарювання у здійсненні своєї господарської діяльності. Такий метод правового регулювання можна визначити як метод автономних рішень суб’єктів господарських відносин.

Другий метод – це метод владних приписів. Цей метод ґрунтується на необхідності обов’язкового виконання усіма суб’єктами господарювання вимог законів та вказівок органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що наділені господарською компетенцією. Цей метод ще називається адміністративним методом, тому що дер­жава здійснює функції загального управління економікою і з цією метою у центрі й на місцях діють органи державної виконавчої влади – міністерства, державні комітети, інші центральні орга­ни, що здійснюють управління економікою, а також створюються органи місцевого самоврядування які на місцях здійснюють управлінські функції у сфері господарювання. Отже, у народному господарстві складаються управлінські відносини між цими органами та підприємствами й іншими суб’єктами господарювання, а такі правовідносини носять адміністративний характер.

У господарському праві діє також метод рекомендацій який полягає в тому, що дер­жава розробляє та рекомендує суб’єктам господарювання до використання моделі відповідних правовідносин. Такий метод регулювання поведінки суб’єктів господарських відносин найчастіше використовується коли суб’єкти господарювання вступають у зобов’язальні правовідносини. Наприклад, держава пропонує зразкові форми договорів щодо окремих видів відно­син, розробляє методичні рекомендації стосовно окремих видів підприємницької діяльності у сфері господарювання тощо.

Названі методи господарського права застосовуються залежно від конкретних господарських ситуацій, виходячи з інтересу держави та інтересів суб’єктів господарювання стосовно тих або інших господарських відносин та інших чинників. Кожен з цих методів, за допомогою яких здійснюється регулювання господарського життя, можуть викорис­товуватися у будь-якому сполученні, виходячи з того, у якій з конфігурацій їх використання буде найефективнішим.