Криміналістична характеристика розкрадань, вчинених шляхом присвоєння, розтрати або зловживання службовим становищем

Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК України) є злочинами проти власності, які відрізняються від інших елементами своєї криміналістичної характеристики, що обумовлює особливості їх виявлення і розслідування.

Предметомпосягання є майно у вигляді грошей і матеріальних цінностей, які передані у відання найманому працівнику для виконання певних трудових обов’язків щодо їх обслуговування. Гроші можуть бути предметом злочину в готівковій (банкноти, монети) або у безготівковій (записи на рахунках у банках) формах. Особливістю даного майна є те, що воно обліковується у документах, у яких багаторазово відображається його обіг.

Особа злочинця. Суб’єктом даного виду злочинів може бути тільки найманий працівник підприємства, організації або установи, до функціональних обов’язків якого входять повноваження щодо обслуговування переданого у його відання майна (трудовий договір, договір про повну матеріальну відповідальність). За службовим статусом вони можуть бути: а) матеріально відповідальними особами (завідувачі складів, продавці, касири тощо); б) службовими особами (керівники, головні бухгалтери тощо).

Названі особи, як правило, мають досить високий віковий та освітній рівень, професійну підготовку та досвід роботи, впливові соціальні зв’язки, добре знайомі з умовами та особливостями функціонування підприємств і організацій, де вони працюють. Їх професійне (службове) становище надає доступ до виготовлення, зберігання, транспортування, розподілу або збуту майна, яке привласнюються або розтрачується. Їх діяльність характеризується неналежним виконанням (невиконанням) своїх професійних функцій або повноважень. Серед морально-психологічних якостей цих злочинців виділяється гіпертрофована корислива тенденція в орієнтації особистості (накопичування грошей, цінностей, придбавання коштовних речей). Нерідко зустрічаються особи, схильні до зловживання алкоголем та азартних ігор, що стимулює мотивацію їх злочинної поведінки.

Заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем нерідко вчиняється злочинними групами, в тому числі організованими, до складу яких разом із матеріально відповідальними (службовими) можуть входити й інші особи, зокрема підприємці, працівники банків, чиновники тощо.

Місце, обстановка і час вчинення злочину. Місцем вчинення привласнень, розтрат або зловживань службовим становищем, зазвичай, є робоче місце матеріально відповідальної чи службової особи. Але в криміналістичному аспекті таким місцем визначається місцезнаходження слідів злочину (місце зберігання майна, місце зберігання облікових документів). Обстановка злочину, перш за все, розглядається як певна сукупність умов і факторів, які впливають на поведінку особи при вчиненні злочину та його відображення в навколишньому середовищі. До них відносять встановлений на підприємстві документообіг, стан службової дисципліни, стосунки між працівниками підприємства (організації). Умови даного виду злочинів – це, перш за все, особливості та недоліки: ведення обліку і звітності в установі; зберігання та руху майна; внутрішнього та зовнішнього контролю; нормативного регулювання відповідної сфери господарювання. Для даних злочинів характерними є значний проміжок часу (місяць, квартал, півроку, рік, кілька років), протягом якого вчиняються протиправні дії з метою заволодіння чужим майном.

Способи злочину. Способи привласнень, розтрат або зловживань службовим становищем щодо майна є надзвичайно різноманітними, що обумовлено специфікою тієї сфери діяльності, де вони вчиняються. У криміналістичній літературі використовується узагальнена класифікація способів заволодіння майном за документальним оформленням предмета злочину на дві групи: 1) пособи заволодіння облікованого в документах майна; 2) способи заволодіння необлікованого майна (виведеного з обліку).

Способи першої групи полягають у вилученні облікованого майна в результаті наявності у матеріально відповідальної особи прямого доступу до нього (касир бере і витрачає на особисті потреби гроші з каси; завідуючий складом привласнює матеріальні цінності, що зберігаються на складі). Для таких способів злочину характерно утворення недостачі грошей або матеріальних цінностей (різниці між облікованою і наявною їх кількістю). Способи поділяються на «прості» (призводять до відображення в документах недостачі грошей або матеріальних цінностей) та «замасковані» (при обранні яких злочинці приховують недостачу підробленими документами).

Способи другої групи включають у себе дії злочинців щодо попереднього виведення майна з обліку (створення резерву для викрадення) з наступним його вилученням. Названі способи злочину є досить різноманітними і залежать від профілю діяльності підприємства чи організації і характеру майна. Так, резерви для викрадення можуть створюватися шляхом списання майна на втрати, обману під час його продажу (передачі), порушення технології зберігання і виробництва тощо. Наприклад, при використанні виробничих операцій необліковані надлишки можуть створюватися шляхом порушень технології виготовлення певного товару (недовкладення або використання менш якісної сировини, недотримання температурних умов виготовлення і т.п.). До таких способів належить і приховування від обліку частини виробленого продукту (наприклад, сільськогосподарського врожаю після його збирання). Після створення надлишків майно обертається на власну користь або продається (матеріальні цінності).

Для механізму привласнення, розтрати або заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем характерним є приховування наслідків. Способами приховування є: внесення неправдивих відомостей до облікових документів, їх знищення з імітацією втрати; оформлення фіктивних документів про видачу чи списання грошей або матеріальних цінностей; підміна товару на час інвентаризацій або ревізій; інсценування крадіжки чи іншого злочину щодо підзвітного майна; підпали місця зберігання майна (складу, магазину, каси тощо); застосування заходів впливу (погрози, підкуп і т.п.) на очевидців протиправних дій, ревізорів та інших осіб, які здійснюють контрольні функції.

Обрання винною особою конкретного способу зумовлюється низкою обставин: її службовим становищем; характером господарської діяльності підприємства, установи, організації; станом внутрішнього та зовнішнього контролю; наявністю співучасників, а також досвіду і знань у відповідній сфері тощо.

Сліди злочинів. Кожному способу привласнення або розтрати майна відповідають певні сліди, які містяться, перш за все, у документах. Тому їх дослідження дає змогу встановити конкретний спосіб, обраний злочинцями. Слідами-ознаками злочинів даного виду є виявлення нестачі майна або його надлишків, що поєднується з ознаками підроблення документів, порушення встановленого прядку перевезення матеріальних цінностей і документообігу, порушень у здійсненні операцій з готівковими і безготівковими грошовими коштами тощо.

Характерними документами-носіями матеріальних слідів є: первинні та зведені документи бухгалтерського обліку, фінансової звітності (у тому числі підроблені); чорнові записи матеріально відповідальних або службових осіб, причетних до злочинів; ділове листування. Найсуттєвішими властивостями документації в цьому аспекті є, по-перше, складання багатьох документів у кількох екземплярах та їх зберігання у різних місцях, а по-друге – необхідність узагальненого відображення відомостей із первинних документів в облікових регістрах і звітах. Внаслідок злочинної діяльності в документах виникають невідповідності, виявлення яких є важливим завданням розслідування.

Слідами-ознаками злочину можуть бути і предмети (наприклад, зразки продукції, устаткування). Своєрідними слідами злочину виступають гроші та матеріальні цінності, здобуті злочинним шляхом. Важливими носіями інформації про ознаки злочину є також очевидці протиправних дій на даному підприємстві (працівники установи, де вчинено злочин: водії, вантажники, експедитори, бухгалтери, секретарі, тощо), а також службові особи і працівники підприємств-контрагентів. Їх показання є важливим джерелом доказів у кримінальних провадженнях даної категорії.