Народився, щоб осяяти Україну

^ (Про Тараса Шевченка)

Ц: Серед великих світочів духу, яких дали людській цивілізації народи р, нашої країни, одне з найперших місць належить геніальному синові Украї-Г ни Тарасові Шевченку.

В темній від горя кріпацькій хаті він народився, щоб осяяти всю Украї­ну! Щоб стати тим, у кому найповніше виявив себе творчий геній україн­ського народу.

Поетову з'яву на світ доля зустріла з панським канчуком у руці, і мала вона колір жандармських мундирів, пашіла мертвотним вогнем далеких пустель, та все ж і в битві із, здавалось би, всемогутньою долею поет вийшов переможцем; із безодні відчаю і страждань він піднявся над світом, високочолий, виславши вперед, до нащадків, своїх вірних гінців — лю­бов і крилату надію!

Шевченко довів, що не кожна галузка верби йде на шпіцрутени; по­саджена навіть у пустелі, вона може дати початок садам для майбутнього.

Все, до чого доторкався Шевченків геній, набувало здатність рости й плодоносити. Серед тих, кого називаємо творцями літературної мови на­шого народу, Шевченкові належить перше місце. В його ліриці та поемах українське слово постало у всіх своїх чарах, у неперевершеній силі ви­разності, влучності й художнього блиску.

Поезії Кобзаря народжені для того, щоб не вмирати ніколи. Через ча­сові відстані ми ще ясніше бачимо життєвий і творчий подвиг цієї люди­ни, відкриваємо унікальність його всебічно обдарованої особистості. Ще повніше осягаємо неперехідне значення Шевченкової творчості, співу­чих і грізних його поезій, у яких і сьогодні все дихає життям, захоплює летом думки, глибиною і красою людського почуття.

І «Кобзар» — так зветься книга, що є головною книгою всього поетово­го життя. Страшно подумати, що яка-небудь випадковість могла би по­збавити народ наш, позбавити Україну цієї заповітної книги, яка для ба­гатьох поколінь стала мудрою наставницею, вчила і вчить усіх нас совісті і добру, вірності синівському обов'язку. Поезія «Кобзаря» позначилась на духовному формуванні і моральному обличчі всього народу, вона багато

І в чому визначила рівень його соціальної і національної самосвідомості.

У світовій літературі навряд чи можна назвати книгу такого впливу і такої дії на народ, книгу, яка так багато значить для життя нації. Вірші й поеми, що з них скомпоновано «Кобзар», народжувалися на тернистих дорогах Тарасового життя, писалися то в моторошних казематах, ті без­смертні рядки мережились при світлі білих ночей Півночі і в палаючих закаспійських пустелях, під нещадним сонцем вигнання.

У «Кобзарі» поет виповів передусім себе, свою особистість, від першого й до останнього рядка книга наповнена індивідуальним чуттям автора.

і Тут біль і гнів зневоленого бунтаря, його темперамент, щира та беззахис-

| на у своїй відвертості й відкритості його душа. І разом з тим читач знай-

де в цій книзі досвід усезагальний, народний, досвід, воїстину вистраж­даний поетом на перехрестях життя. Творцем цих нуртуючих пристрас­тю віршів могла бути лише людина, яка усвідомила своє покликання й повстала супроти феодально-поміщицького гніту, людина яка дошукувалася найвищих істин буття, осмислювала життя в самому ру­хові часу, в багатоманітті його виявлення.

Олесь Гончар

Подвиг Каменяра

Слово до 125-річчя з дня народження І. Франка

Світанок життя Івана Франка починався біля маленького вогню заку­реної батьківської кузні, а високий життєвий захід цієї людини догоряв у

променях європейської слави.

Після Тараса Шевченка в українській літературі не було постаті тако­го масштабу. Шевченко і Франко — це справді ті два могутніх крила, які винесли українське слово, українську культуру на простори світові.

Іван Франко народився в серпні 1856 року в сім'ї сільського коваля. Рідне село його, Нагуєвичі, розкидало свої хати по схилах Карпатських гір, це була типова трудова Галичина, яка в ті часи входила до складу

Австро-Угорської монархії.

Проте Іван Франко ніколи не був письменником тільки Галичини. Коли

у вересні 1906 року вчена рада Харківського університету надала йому почесне звання доктора російської словесності, то це було визнання його літературних і наукових заслуг не лише гуртком прогресивної харківської інтелігенції, це його, сина Галичини, увінчала шаною і любов'ю вся Ук­раїна, мовби засвідчивши цим актом загальнонаціональне значення Фран­кової геніальної творчості, його багатоплідної подвижницької праці, його

боротьби.

Не може не вражати енциклопедизм Франка, океанно широкий діапа­зон його творчих інтересів, захоплень; не можна не схилитись в довічній пошані перед невпокійливим розумом генія, перед тими роботящими ру­ками, які так невсипуще, так самозречено трудилися задля України, задля

свого народу.

Мабуть, немає в світі такого народу, до культури якого б не сягали

Франкове зацікавлення, його безкінечно допитлива думка. Невситима душа поета прагнула черпати з усіх культур, з духовних набутків народів Заходу і Сходу, черпала, щоб збагачувати рідну культуру, розвивати і вдос­коналювати знання, уявлення, мистецькі смаки української нації.

Іван Франко був ясновидцем, думка його сягала далеко, та навряд чи міг і він передбачити, з якими проблемами зустрінуться незабаром його нащадки, у яких складнощах постане перед людиною світ на порозі ново­го тисячоліття.

Що більше ускладнюється життя, то, мабуть, гострішою буде наша

потреба вдивлятися в досвід минулих епох, у досвід тих, хто, беручи на себе відповідальність з каменярською силою й мужністю торував новим

поколінням шляхи у прийдешність.

Думаючи про Франка, ми щораз думаємо про людську велич. Маємо

на увазі не лише титанізм його праці, глибину й незалежність суджень, море вселюдських знань, що він увібрав; не менш нас вражає виняткова

і цілеспрямованість його рідкісного трудолюбства, сама послідовність його; життя, сила віри письменника у рідний народ, незламна віра в будівничі, '• сказати б, єднальні можливості народів і людськості, адже саме від цьо­го — і ні від чого іншого — на планеті нині залежить усе.

Франко стоїть серед тих великих порадників, мислителів-гуманістів, до яких людство завжди буде звертатись.

Франкові самою природою відведено місце в ряду найвизначніших гуманістів епохи, адже завдяки йому, його невпокійливій совісті, його невсипущій праці ставали ми ближчими до людства, міцнішою й вищою; ставала самосвідомість цілих поколінь українського народу, що виходив на арену світових подій уже з Франковою мужністю, з Франковим досві­дом, з його духу печаттю.

Олесь Гончар