Вірування єгиптян і пантеон єгипетських богів

Вірування єгиптян зумовлені навколишнім світом. Перш за все, початком життя була вода. Тож в усіх міфах, а ми будемо розглядати геліопольський, мемфіський, гераклеопольський міфи про створення світу, спочатку існувала тільки вода, первісний Океан, хаос, світ темряви. Коли піднялося сонце – Атум-Ра, воно витіснило густий морок. Саме Сонце й створює себе, інших богів, а потім уже людину (космогонія дорівнює теогонії). Сонце займає в пантеоні єгиптян головне місце, це творець, воно має багато імен: Ра – Атум – Хепрі – Атон (всього їх 74). Хепрі – ранкове сонце; Ра – сонце полудня; Атум – вечірнє сонце.

Різні єгипетські міфи по-різному тлумачать, як було створено світ і богів, але спільне те, що головним був бог сонця і що він створив інших богів, а також те, що процес створення людини не розглядається як головний, тому що людина в міфологічному космосі – лише частка природи. Спочатку Ра – Атум створює першу пару богів, що уособлюють стихії, а крім цього, – уособлюють два божественних устої, що втілюють у собі фізичний устрій світу: чоловіче та жіноче начало. Це боги Шу – Тефнут. Вони, в свою чергу, створюють нову пару: Геб – Нут. Піраміду можна уявити в такому вигляді:

Атум – Ра
Шу – бог повітря	Теф нут – богиня вологи
Геб – бог землі	Нут – богиня неба

А вже ці боги дають життя наступному поколінню богів, які стояли ближче до людини саме в багатьох її проявах: боротьбі за владу, заздрості та інше. Це були два брати й дві сестри, що одружилися: Ісіда, Нефтіда, Осіріс, Сет (вони вважалися богами родючості). Це була еннеада (дев’ятка) головних богів Єгипту, яку очолював Ра – Атум. Спочатку його культ народився в Геліополі (місто сонця), а потім, у часи п’ятої династії, став загальноєгипетським культом.

Крім цієї еннеади, в пантеон входили ще багато богів: кожен ном, а їх було 42, мав свого бога, були богині, що уособлювали око Ра – це дочки Сонця (зображувалися у вигляді жінок з головою лева).

Сохмет – грізне око Ра (богиня війни).

Тефнут – улюблене око Ра (волога).

Хатор – сонячне око Ра (богиня любові, музики, розваг).

Також існували: богиня істини – Маат, бог мистецтва – Птах та ін.

У зображеннях богів виявляються тотемістичні риси, і взагалі, міфологія Єгипту мала зооморфний характер, тобто боги зображувалися напівлюдиною, напівтвариною або рослиною. Можна виділити такі архетипові рослини, зображення яких дуже часто зустрічаються (це рослини, тварини, яких єгиптяни вважали священними предками): лотос – сакральна квітка (за легендою, бог Ра народився з лотоса і освітив землю); пальма, дерево ішед (схоже на акацію).

Сакральні тварини, птахи: сокіл, жук-скарабей, змій-урей, птах ібіс (Бену) і т. ін. Ці тотемістичні уявлення і знайшли втілення в зображенні богів або в іконографії давніх єгиптян.

Ра – зображувався як сокіл або з головою сокола.

Хепрі (ранкове сонце) – з головою жука-скарабея або з диском над головою із зображенням скарабея.

Анубіс – покровитель померлих, що готує тіло до бальзамування, тобто витягує внутрішні органи, – з головою шакала.

Тот – бог того світу, Місяця, що записує результати суду Осіріса, – з головою ібіса (Бену).

Хнум – бог, що створив людей з глини на гончарному крузі, – з головою барана.

Дуже часто бог сонця Ра, який є й батьком фараона, зображувався з сонячним диском над головою, обвитим змієм-уреєм. Цей урей (кобра) як знак Ра стане важливою частиною головного убору фараонів – хустки клафта. Урей – це третє око Ра – символ захисту вінценосного бога. Урей захищає й фараона.

Заупокійний культ займає центральне місце у віруваннях єгиптян і походить з віри єгиптян у вічне життя, індивідуальне безсмертя. Він спирається на уявлення (а вони теж походять з міфологічних первісних уявлень про душі й тіла – анімізм), що вмирає тільки тіло – каї, а залишаються безсмертними інші іпостасі людини: ім’я – рен, душа – ба (відлітає у вигляді птаха), двійник, або життєва сила – ка. Вони продовжують життя після смерті, щоб вони жили, їх треба увіковічити: 1) написати (ім’я); 2) намалювати (сцени з життя, щоб ка могло впізнати тіло, яке воно залишило); 3) дати їм обереги в подорожах по загробному життю.

Роль оберегів відігравали магічні формули, знання яких було необхідне мертвому, щоб загробні чудовиська (монстри) не знищили людину.

Ці формули писали в епоху Стародавнього царства (XXVIII – XXIV ст. до н. е.) – в текстах пірамід, в епоху Середнього царства (XXI – XVIII ст. до н. е.) – в текстах саркофагів, в часи Нового царства (XVI – XI ст. до н. е.) – на сувоях папірусу. Найбільш відомою книгою цього періоду є “Книга мертвих”, яка налічує 200 магічних формул, і де вміщується сценарій похоронного ритуалу з репліками усіх персонажів (гл. 151, 125). Це було справжнє драматичне дійство, театр, спектакль, в якому брали участь і мумія померлого, і жерці, що виконували ролі богів, і ушебті, і родичі померлого.

Головним володарем потойбічного світу, загробного світу, був Осіріс, бог, що уособлював відродження всього живого після смерті, родючість, вічне життя природи. За уявленнями єгиптян, коли людина вмирала, на неї чекав суд Осіріса (загробний суд над душами померлих). Участь у суді брали: Осіріс, боги 42 полісів, Анубіс (шакал), що готував тіло до бальзамування, Тот, що записував результати суду. А суд заключався в тому, що на терезах важили серце померлого. На одну тарілку клали серце померлого, на другу – богиню істини Маат.

Якщо серце переважувало або недоважувало Маат, душу засуджували й вона ставала здобиччю пекельного чудовиська. Коли ж вона дорівнювала Маат, то потрапляла на “Поля Іару” – поля очерету, які вважалися у єгиптян аналогом раю (згадайте Єлисейські Поля). Там людина повинна була виконати всі сільськогосподарські роботи. А щоб вона могла все зробити, їй потрібні були помічники – ушебті (їх статуетки клали в саркофаг).