Охорона вод Світового океану

Стан вод Світового океану нині викликає велику тривогу. Води морів і океанів забруднюються переважно водами річок, з якими щорічно до них надходить понад 320 млн. т заліза, 6,5 млн. т фосфору й інших речовин. Дуже багато забруднювачів потрапляє в Світовий океан із атмосфери: 200 тис. т свинцю, 1 млн. т вуглеводнів, 5 тис. т ртуті тощо. Близько однієї третини мінеральних добрив, що потрапля­ють у грунт, вимивається з нього й ріками виноситься в мо­ря та океани; лише азоту й фосфору таким шляхом потрап­ляє в Світовий океан близько 62 млн. т на рік. Ці речовини викликають бурхливий розвиток деяких рослин (синьо-зе­лених і зелених одноклітинних водоростей), що вже не раз спричиняло «червоні припливи» в Північному, Середземно­му морях й інших акваторіях.

До найбільш шкідливих забруднювачів Світового океа­ну належать нафта й нафтопродукти. Щорічно в Світовий океан надходить 5—10 млн. т цих забруднювачів, джерела­ми яких є морський транспорт і приморські міста, береговий стік, втрати під час морського добування нафти на шель­фах тощо. Особливу тривогу викликають аварії великих танкерів, що перевозять нафту (табл. 10).

Збільшення нафтового забруднення в деяких районах

Таблиця 10. Забруднення океану внаслідок аварій нафтових тан­керів

1967 «Торрі Каньйон» Мис Корнуелл, Англія 123

1976 «Уркіоло» Узбережжя Іспанії №0

1978 «Амоко Кадіс»» Франції 220

1990 «Екссон Валдіз»» Аляски 40

Світового океану, таких, наприклад, як Середземне й особ­ливо Північне море, вже стає катастрофічним для флори й фауни, порушує тепло і вологообмін між океаном і ат­мосферою (рис. 18). Жертвами цього виду забруднення стають сотні тисяч морських птахів, тюленів, велика кіль­кість риби, донних тварин тощо.

Моря й океани забруднюються також твердими відхо­дами— побутовими та промисловими. Цих відходів у Світовому океані накопичилося вже понад 20 млн. т. Більшість з них дуже шкідлива, бо містить сполуки важких металів н інші речовини, що згубно діють на морську фауну.

У морську воду потрапила велика кількість радіоактив­них ізотопів внаслідок випробувань атомної зброї, роботи ядерних реакторів на військових підводних човнах і криго­ламах, скидання контейнерів з відходами атомних електро­станцій тощо. Загальна радіоактивність, привнесена в Світовий океан людиною, оцінюється в 5,5-10¹⁹ Бк, або 5,5:10⁹ Кі. Під час чорнобильської аварії в атмосферу було викинуто близько 5-10⁷ Кі радіоактивності, тобто в Світовому океані накопичилася радіоактивність, спричинена ЗО Чорнобилями.

Найзначніше забруднення Світовому океану відбува­ється в мілководній прибережній зоні. Але ж континенталь­ний шельф — це райони, де більшість представників морсь­кої фауни проводить значну частину свого життя. До того ж саме тут мільйони рибалок заробляють собі на життя, а ще більша кількість людей намагається провести свою відпустку. -

Прогресуюче забруднення Світового океану інколи має найнесподіваніші наслідки, коли безвинні, практично нікому раніше не відомі організми набувають загрозливих власти­востей. Саме так сталося з мікроскопічними одноклітинними водоростями. Зазначене забруднення морів нітратами й фосфатами, якими живляться водорості, вже кілька разів викликала в одному чи іншому місці Світового океану ви­бухоподібне їх розмноження, відоме під назвою «червоний приплив», хоча його колір залежно від різновиду мікроор­ганізмів може бути й жовтим, й синьо-зеленим. Ці мікро­організми надзвичайно швидко розмножуються — загальна кількість їх подвоюється за 20 год. Вони утворюють на поверхні моря «ковдру» товщиною до 2 м, яка може вкрити великі площі поблизу узбережжя. Наприклад, біля берегів Скандинавії в 1988 р. подекуди утворилися вели­чезні плями таких водоростей — до 45 км завдовжки й 10 км завширшки.

Бурхливий розвиток водоростей супроводжується різ­ким зниженням вмісту в морській воді кисню.

Водоростева «ковдра» діє як прес, що душить у морі все живе. Гинучи через два-три дні, клітини водоростей опускаються на дно, де стають поживою для бактерій, які в процесі інтенсивно­го харчування починають споживати надмірну кількість кисню. Це призводить до загибелі від задухи донних орга­нізмів. Самі клітини водоростей містять отруйні речовини, що згубно діють на рибу й інші морські організми.

У результаті подібного «червоного припливу» в 1988 р. у Північному морі поблизу узбережжя Данії й Норвегії на великих ділянках загинула практично вся морська фауна й флора, було завдано великої шкоди риболовецьким гос­подарствам, забруднено пляжі, сморід над деякими зато­ками стояв більше місяця. Загрозливим є те, що «червоні припливи» трапляються дедалі частіше й уражують дедалі більші ділянки морських узбереж.

Проблема захисту Світового океану нині стала однією з найактуальніших, вона стосується всіх країн, навіть тих, що не мають безпосереднього виходу до океану. З огляду на це ООН розроблено й прийнято кілька важливих угод, що регулюють судноплавство, рибальство, добування ко­рисних копалин з морських родовищ тощо.

Найвідомішою є конвенція ООН 1982 р. з морського права («Хартія морів»), у обговоренні якої брало участь 156 країн, 20 міжурядових і понад 60 неурядових міжнарод­них організацій. За цією конвенцією держави, які підписа­ли угоду, мають зберігати морське середовище та захища­ти його від забруднення. Це стосується всіх джерел забруд­нень незалежно від того, де вони розташовані — на суші або на морі. З метою запобігання забруднення морського середовища з джерел, що розташовані на суші, держави зобов'язалися розробляти своє національне законодавство і урахуванням міжнародних стандартів і правил. Анало­гічні вимоги поширюються і на морські судна, які плавають пі і прапорами цих країн.

З метою захисту економічних інтересів прибережних дер­жав конвенцією 1982 р. передбачено встановлення в Світо­вому океані 200-мильних економічних зон. Цим державам надано право на розвідку, розробку та збереження природ­них ресурсів, які належать до живої та неживої природи, зокрема тих, що знаходяться на дні, в надрах і водах океа­ну, а також право на управління цими ресурсами. Конвен­ція містить положення, які регулюють експлуатацію окре­мих видів живих ресурсів у економічній зоні.

У «Хартії морів» визначено також вимоги щодо охорони морського середовища під час освоєння ресурсів морського дна поза зонами національної юрисдикції. Для постійного стеження за станом Світового океану створюється міжнародна служба моніторингу. Добрі ре­зультати дає застосування з цією метою космічних методів стеження — з спеціальних супутників можна оперативно помітити нафтові плями в Світовому океані, слідкувати за кількістю стоків, що виносяться "річками й навіть помічати танкери, капітани яких скидають в море подалі від берега брудні промив очні води.