Змістова точність мови документів

і ючинним шляхом".

* Новий російсько-український словник-довідник юридичної, банківської, фінансової, бухгалтерської та економічної сфери / Уклад. СЯ. Єрмоленко та В" ^к-> 1998. - С. 138.

У ст. 130 ЦКУ записано: "Риск випадкової загибелі...", що є також невиправданим, оскільки в українській мові є слово ризик. У ст. 358 ЦКУ укладачам не вдалося уникнути терміна перевозка замість перевезення. У ст. 559 йдеться про призна­чення хранителя або опікуна спадкового майна, хоч словники подають українські відповідники до цього російського слова: 1) охоронець; 2) куратор.

Додаткового уточнення потребують окремі статті трудового законодавства України. Цілком неприйнятним є формулюван­ня ст. 21 КзпП: "Трудовий договір є угода..., за якою праців­ник зобов'язаний виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядко­ві...", хоч мова йде про виконання правил внутрішнього розпо­рядку, отже, слід писати про дотримання правил внутріш­нього розпорядку. Адже дотримання, як вказано у Словнику української мови, — це точне, без відхилень виконання, здійс­нення чого-небудь (СУМ, II, с. 395).

Найістотнішою помилкою законодавчих документів є зло­вживання російськими словами без розуміння їх значення, що часто стає причиною неоднозначності у тлумаченні законів. Часто трапляються такі неоковирні слова: вимагательство замість вимагання, зговір замість змова, захват замість захоплен­ня, учбовий замість навчальний, дежурство замість чергу­вання тощо. Викликає сумнів уживання у КК України таких термінів, як самоуправство замість самоправство, само­правність.

УСНЕ ЛІТЕРАТУРНЕ МОВЛЕННЯ

Уіюа Vоx йосеі — живе (усне) слово вчить

Головні різновиди мовлення — усне і письмове. Усне мов-іення — це звучне мовлення, це спілкування, втілене у звуках і а на вербальних засобах комунікації. Воно сприймається ін­шими за допомогою слуху. Відповідно обмін інформацією від­бувається через діалог чи монолог. Тому усне мовлення буває діалогічне та монологічне²⁹.

Діалогічним називається мовлення між двома чи кількома с іііпрозмовниками, один з яких говорить, а другий слухає, і Шишаки. Рівень знання мови, її лексичного багатства, граматич­ної будови та фразеології відіграє важливу роль у функціону-іі.піні діалогічного мовлення. Діалогічне мовлення чітко пов'я-іане зі ситуацією, в якій ведеться розмова, тому його називають ніг ситуативним. Водночас воно є й контекстуальним, оскільки Кожне висловлювання значною мірою зумовлене попереднім висловлюванням. Діалогічне мовлення недостатньо організова­не граматично і лексично. Як правило, воно здійснюється про­стими мовними конструкціями, які зумовлені контекстом, попе­реднім висловлюванням, а також ситуацією мовлення. Сфера ііїн■<) застосування — побутове спілкування, опосередкована теле-

* Марун М. Чи тотожні поняття мова і мовлення // Дивослово. — І!)!)!). - № 6. - С. 12.

71

і радіокомунікація (діалог між глядачами та учасниками пере­дачі у формі "питання — відповідь").

Монологічне мовлення — це мовлення, коли говорить одна особа, а решта слухає, сприймає її мову. Це мовлення не розра­ховане на безпосередню словесну реакцію слухача. Приклада­ми монологічного мовлення є розповідь, міркування, сповідь мовця, його роздум. Може втілюватися у доповіді, лекції, ви­ступах на зборах, під час пояснення нового матеріалу. Це від­носно розгорнутий різновид мовлення.

Усна форма літературної мови обслуговує всі верстви суспі­льства у найрізноманітніших ситуаціях — від вузькопобутових до виступів на форумах, конгресах тощо. Усне літературне мов­лення як одна із форм літературної мови виконує найважливі­шу — комунікативну функцію.

Культура усного мовлення пов'язана з умінням вільно воло­діти словом, відчувати його значення, граматично правильно будувати фразу, розрізняти стилі кожного спілкування. Висо­кій культурі усного мовлення сприяють також вимова звуків, із яких складаються слова, дотримання норм наголошування слів і властивих кожній національній мові фразових інтонацій.

Вимоги до правильності мови усного її варіанта — не особи­ста справа кожного, а суспільна потреба і необхідність³⁰. Адже культура мовлення є невід'ємним елементом загальної культу­ри народу.

Професор О.Сербенська визначає такі особливості усного мовлення:

/ для усного мовлення мусить бути реальна життєва си­туація;

/ звукове мовлення сприймається на слух як цілісний від­різок мовленнєвого потоку, де є своя гра темпоритмів, темброві забарвлення, модуляції голосу;

/ надзвичайно важливою для усного мовлення є інтонація. У ній серце і розум живої мови, її музика, ритмомелодика;

У усне мовлення діє на слухача не лише своїм змістом, але й усією манерою виступу;

/ для усного мовлення характерна непідготовленість, спон­танність; людина, як правило, думає не про те, як вона гово­рить, а про те, що скаже; гнучкість думки при цьому більша, ніж коли людина пише;

/ в усному мовленні користуються багатьма готовими фор­мулами;

/ в усному мовленні буває забагато слів, вони повторюють-, нерідко є зайвими³'.

За своїм змістом і призначенням володіння словом і красно-вство виконують роль суспільно-політичного інструмента впли-V на свідомість індивідуумів. За своєю роллю і високим рів­нем аргументації наближається до академічного красномовства. 1.1 психологічними та соціальними елементами відображає ха-рвктер особи та спосіб її життя, тому має багато спільного із РОЦІ;ільно-побутовим красномовством.

Найважливішими рисами мови правника має бути точність, Виразність, арґументованість, доступність викладу думок.

Слово — це зброя. Нейтральне саме по собі слово стає не-ідоланним і беззаперечним, сильним і потужним, якщо воно іунає з уст людини розумної, інтелігентної і високоосвіченої. У Кожній сфері діяльності, а в правоохоронній особливо, фахі­вець повинен уміти користуватися словом цілеспрямовано, пе­реконливо, не допускаючи двоякого тлумачення вислову. Про­фесійна майстерність правника залежить від його відданості Вправі, від його ерудиції, професійної і загальної культури.

Культура мови правника — якісний показник загальної куль-Гури особистості, її ділових якостей. З перших сказаних слів Можна встановити, який рівень культури, інтелекту, професіо-Налізму в особи, з якою ми спілкуємося. Недарма існує вислів, ЯКИЙ приписують Сократові: "Заговори, щоб я тебе побачив..."

Мовленнєвий етикет

Вироблені суспільством норми поведінки і форми поводжен­ня об'єднуються в цілій системі, яку прийнято називати ети­кетом (з фр. ярлик, етикетка). Ці норми становлять собою і-.пегорію історичну і змінну. У кожному суспільстві вони за-цежать від характеру суспільних відносин.

Людське спілкування — це складне явище, в якому перепле­тені соціальні, психологічні і мовні чинники. Особливу роль у мкідському спілкуванні відіграє мова, мовний контакт, необхід­ним для досягнення комунікації, що реалізується спеціальними Мовними засобами, скерованими на зав'язування, підтримуван­ня, припинення комунікації. Щоб встановити і підтримати кон-такт, обов'язково треба дотримуватися певних норм поведінки (міміного етикету) співрозмовниками. Мовна поведінка повинна Виявляти глибоку, справжню повагу до інших людей.

³⁰ Див.: Осташ Н.Л. Виховання культури усного літературного мовлення // Українська мова і література в школі. — 1980. — № 11. — С. 63.

72

'■" Сербенська О., Волощак М. Актуальне інтерв'ю з мовознавцем. — К„ 2001. - С. 32.

73

Мовленнєвий етикет - це сукупність словесних форм увічливості, прийнятих у певному колі людей певного суспільст­ва, певної країни, але без яких не обходиться жоден народ. Це значний у кожній мові спектр висловлювань, що охоплює форму­ли привертання уваги до мовного контакту.

Різні мови світу виробили спеціальні (лексичні, морфологіч­ні, синтаксичні) засоби вираження ввічливості, спеціальні ети­кетні мовленнєві формули, що, власне, і становлять мовленнє­вий етикет. Це насамперед такі усталені мовленнєві формули, що вживаються для зав'язування контакту між комуніканта-ми - формули вітань і звертань, для підтримання контак­ту - формули вибачення, прохання, подяки тощо, для припи­нення контакту - формули прощання, побажання, тобто влас­не етикетні мовленнєві формули. Сам же мовленнєвий етикет, крім цих формул, включає ще й соціально-мовні символи ети­кетного рівня, напр., етикетні форми заперечення (незгоди) і ствердження (згоди), форми питань, що використовуються в певних соціально-культурних групах.

Відбором етикетних мовленнєвих формул у кожній ланці мовленнєвого етикету створюється та чи інша тональність спіл­кування, яку можна визначити як ступінь дотримання етичних норм взаємодії комунікантів, як показник культурності, інтелі­гентності співрозмовників³².

У європейському культурному ареалі виділяють п'ять то­нальностей спілкування: високу, нейтральну, звичайну, фамі­льярну (дружню), вульгарну.

Висока тональність уживається на урочистостях, диплома­тичних прийомах, брифінгах тощо. Нейтральна - в офіцій­них установах, звичайна - характерна для спілкування в сфері побуту (магазини, транспорт, поліклініка, заклади культури), фамільярна - властива для спілкування в колі друзів, сім'ї'! вульгарна - функціонує у сфері неконтрольованих ситуацій!

Українському мовленнєвому етикетові властиві лише три тональності: висока, звичайна, дружня.

Види мовленнєвого етикету

За умовами і змістом мовленнєвої ситуації (або ситуації спіл­
кування) розрізняють 15 різновидів мовленнєвого етикету
вітання; _{скарга;}

звертання, привертання уваги; втішання-

:імлйомство; комплімент;

лаирошення; несхвалення;

прохання, порада, пропозиція; поздоровлення;

погодження; подяка;

вибачення; прощання.
Незгода, відмова;

Вітання виконує особливу функцію в комунікативному акті, и' нлжливим є сам процес входження в нього. Нерідко спілку-І1.ПІмя обмежується лише одним етикетним ритуалом. Цим по-

I....... сться автоматизм і спеціалізований характер вітального

Іислову.

Набір українських народних вітань надзвичайно різноманіт­ний. Вибір того чи іншого вітання залежить від пори дня, сту-Іігпя близькості тих, хто вступає в комунікативний контакт, від ГОїо, що робить у даний момент людина, з якою вітаються (доб­рий ранок, добрий день, добрий вечір тощо).

Крім того, існують ще спеціальні сакральні вітання: Слава її і/і у (Христу)! Христос рождається! Христос воскрес! тощо.

Найбільш поширеним давнім загальноукраїнським висло­вим є: Добрий день. Його фіксують письмові пам'ятки вже в X VІ ст. Цей вислів стилістично нейтральний і може використо-іуватися у всіх трьох тональностях. У відповідь на нього ка-і \п.: Добрий день (висока тональність, нейтральна), Доброго юоров'я, Дай, Боже, здоров'я] Чи просто: Дай, Божеі (нейтра­льна, дружня).

Розглянемо формули вітання за тональностями:

74

75

Другим різновидом етикету є звертання³³.

Вибір тієї чи іншої форми звертання — це складний акт комунікативної діяльності. Він залежить від соціального стано­вища, рівня культури, освіти, від конкретної ситуації, особис­тих стосунків, ступеня спорідненості, а також віку тих, до кого звернена мова, і тих, хто звертається, та, безумовно, у всіх випадках — від культурної традиції. Система українських ети­кетних звертань чи не найбільше з-поміж усіх етикетних висло­вів зазнала змін у своєму історичному розвитку, що пояснюєть­ся насамперед її особливою залежністю від соціальної організації суспільства.

Упродовж віків наш народ використовував дві основні фор­ми звертання: типову українську — добродію, добродійко! і за­хіднослов'янську — пане, панії Спілкуючись у високій тона­льності, ці звертання обов'язково вживали з означенням вельмишановний, шановний, високоповажаний.

Звертання товаришу, товаришко (наприкінці XIX — поч. XX ст.), поширені в соціалістичному суспільстві, звузили своє значення і вживаються лише щодо: 1) людини, яка спільно з ким-небудь виконує якусь справу, бере участь у якихось діях; 2) людини, зв'язаної з ким-небудь дружбою, щирого друга, приятеля; 3) людини, зв'язаної з іншими спільною професією, місцем роботи, навчання тощо.

Не узвичаїлося в українському етикеті вживання вокативів громадянине, громадянко! їх функціонування обмежується пе­реважно правничою сферою.

Звертання по батькові сьогодні викликають жваві дискусії: чи це національна українська форма, чи привнесена в нашу мову з іншої?

В Україні звичай звертатися по батькові побутував головно на Наддніпрянщині і поширювався там під російським впли­вом. Ця традиція настільки укорінилася, що, очевидно, не слід вдаватися до чергової уніфікації форм мовленнєвого етикету і насильно її відкидати. Адже, крім загальнонаціональних форм,

³³ Див.: Панько Т., Білоус М. Слово в духовному житті нації. — К., 1995. — 96 с; Білоус М. Фатичне спілкування // Мова і культура нації. — Львів, 1991. - С. 27.

Нейтральна тональність

Пане, пані

Добродію, добродійко!

Шановна громадо! Дорогі діти! Пане професоре! Пане Кириле! Пане Володимире! Шановне товариство! Шановні колеги! Іване Петровичу! Ганно Семенівно!

її иують вислови, вживані на певних територіях, у певному мовному просторі, в певних вікових, конфесійних та професійних групах.

Слід знати ще й такі етикетні формули звертання до монар-хін: Ваша величносте!, до князів з царського роду: Ваша висо­кім те!, до князів різного родоводу: Ваша світлосте!, до пред-' і.пшиків аристократії: Вельможний пане!; формули звертання до сияіценнослужителів: диякона — Ваше боголюбіє!, ієрея — Піїте преподобіє!, протоієрея — Ваше високопреподобіє!, єпи­скопа — Ваше преосвященство! Владико! архієпископа — Ваше чт їжопреосвященство! Владико!, митрополита — Ваше бла-

ііпитво, Блаженний митрополите!, Владико!, патріарха — Ніііші святосте!, до священиків — отче! Святий отче!; до

іонахів: ієромонаха — отче, протоієрея — ігумене, брате, до митрофорного протоієрея — архімандрите!

Звертаючись до когось на ім'я і по батькові, на прізвище, за Військовим чином, потрібно пам'ятати такі правила:

1. Звертання на ім'я чи ім'я та по батькові завжди ставиться у формі кличного відмінка: Степане Васильовичу, Романе Іва­новичу, Надіє Олександрівно, Євгеніє Петрівно! або Маріє, Марійко, Валерію, Миколо!

2. Звертання, яке складається з двох загальних іменників,

і н;ож вимагає від обидвох слів форм кличного відмінка: пане и ■итснанте, пане капітане, пане генерале! Пане президенте! Пане ректоре!

3. У звертаннях, що складаються зі загальної назви та іме­
ні, форм кличного відмінка набуває як загальна назва, так і

76

77

власне ім'я: пані Катерино, друже Грицю, пане Віталію, колего Степане, брате Петре, товаришу Дмитре тощо.

4. У звертаннях, що складаються зі загальної назви та пріз­вища, форму кличного відмінка має тільки загальна назва, а прізвище завжди виступає у формі називного відмінка: друже Максименко, пане Мороз, добродійко Василевська, пане Крав­чук тощо³⁴.

Знайомство — надзвичайно важливий момент зав'язування контактів як ділових, так і особистих. Воно може відбуватися на офіційному і приватному рівні, і в кожному конкретному випадку має свою специфіку, обумовлену чи не обумовлену певними традиціями. Якщо на офіційному рівні знайомство відбувається за рекомендацією когось чи при безпосередньому контакті, то на приватному рівні існує безліч варіацій.

Подяка означає "висловлювати, виражати подяку, бути вдяч­ним за щось". В українській мові найбільш уживаними, стиліс­тично нейтральними висловами подяки є дякую і спасибі, які можуть мати при собі слова, що посилюють вираження вдячно­сті: дуже, сердечно, щиро, красно, уклінно тощо. Народним ети­кетом передбачаються репліки-відповіді на подяку. їх вибір залежить від того, за що дякується: якщо за їстівне, тоді відпо­відають: "На здоров'я! їжте на здоров'я!"; якщо за річ, то: "Носіть на здоров'я!" Однак, як правило, найбільш пошире­ною відповіддю на подяку є слова прошу і будь ласка.

В умовах високої тональності спілкування, в офіційних си­туаціях слова подяки можуть уживатися із дієслівними форма­ми: дозвольте! Дозвольте подякувати за...

Вибачення означає "просити вибачення, усвідомлюючи свою Провину". Отже, ситуація вибачення — це передусім усвідом­лення своєї вини і намагання її спокутувати за допомогою спе­ціальних висловів. Найбільш уживаними і стилістично нейтра­льними є вислови вибачте, пробачте, які використовуються в Нейтральній і фамільярній тональностях у ситуації незначної Провини, незначного проступку. Інколи вислів вибачте (ви-(иі'і) вживається як увічливе заперечення, вияв незгоди: "Вибач­нії-, я слухати Вас не буду..."

У високій тональності спілкування вживаються констру­кції прошу у Вас вибачення за..., прошу мені вибачити за... Підкреслено ввічливим виразом є вибачте ласкаво. Ііпглову вибачаюсь слід уникати, оскільки за своєю фор­мою він позначає дію, спрямовану на себе, тобто сам собі ■ибачаю.

У західних областях України поширений у розмовній сфе­рі нибачальний вислів перепрошую, що є калькою з польсь­кої.

У розмовному мовленні вживається вислів даруйте (да­руй).

Як вибачення за серйозну провину уживається вислів прос­тіть! (прости!). Вживання цього вислову пов'язане з релігій­ною сферою. Коли ченці йшли на прощу, то зверталися до тих, Хто залишався, з просьбою простити їм гріхи.

Див.: Український правопис. — К., 1996. — С. 74.

78

79

Особливе місце серед етикетних формул належить спеціалізо­ваним висловам, які використовуються в ситуації вибачення, прохання, спонукання до чогось, запрошення. В українській мові це такі мовні одиниці, як: будь ласка, коли буде ваша ласка, з ласки вашої {твоєї), з вашого дозволу, будь ласкавий, будьте такі ласкаві, ласкаво прошу тощо.

Запрошення — це одна із форм спілкування між людьми, що підкреслює повагу до людей, яких хочуть бачити серед най­ближчих, серед друзів. Нерідко запрошення звучить і в офіцій­них колах:_ це запрошення на конференції, симпозіуми, спільні засідання. їздять один до одного і глави держав після відповід­ного запрошення. Запросити можна і на співбесіду або просто на бесіду, але зробити це погрібно тактовно, в делікатній формі.

Висока тональність

Просимо Вас

Будь ласка

Дуже просимо

Приходьте

Заходьте

Заїдьте до нас

Будемо раді Вас бачити

Погостіть у нас

Було б добре, коли б Ви

ще раз зайшли до нас у

гості

Комплімент — слово французького походження і означає люб'язний, приємний вислів з похвалою, схваленням. У побуті найчастіше комплімент — це схвалення вашого зовнішнього ви­гляду, інтелекту, вашої ерудиції, ваших вчинків. Мовленнєва ситуація, в якій має місце комплімент, мусить обов'язково від­буватися між знайомими людьми. Саме з рідними, друзями, колегами, з якими спілкуємося щодня, ми повинні бути особли­во уважними. Адже коли на нас звертають увагу і говорять добре слово, здається, крила можуть вирости. Приємні слова завжди додають наснаги на добрі вчинки, до самовідданої пра­ці. Тому не потрібно соромитися їх часто говорити. Виявляєть­ся, компліменти вживають не лише у побуті, а й у ділових стосунках. їх говорять не лише жінкам, а й чоловікам, не лише керівникам, а й підлеглим.

Скарга — це форма вербального висловлення незадоволен­ня, нарікання на неприємності, біль, горе. Можливим є і спосіб іігпгрбального сигналу про біль чи нещастя. У діловому мов­ленні частіше трапляється офіційна письмова чи усна заява про Незаконні або неправомірні дії певної особи чи установи.

Втішання (співчуття) — це спосіб полегшення горя, суму, неспокою, хвилювання кого-небудь, це вияв чуйного ставлення до чийого-небудь неспокою, чиїхось переживань, це почуття жалю, викликане людським нещастям чи горем. Співчуття особі може бути висловлене усно або письмово і свідчить про доброзичливе, прихильне ставлення до кого-небудь, про підтримку у скрутну хвилину. Може бути ви­ражене таким чином:

Нейтральна тональність

Мої (наші) найщирі-ші співчуття Співчуваємо Вам Прийміть співчуття Мені (нам) жаль, що так сталося

Тримайтеся Не сумуй

Яке горе... Яке нещастя... У твоїй біді ми з тобою Не занепадай духом Усе буде добре

Гадаю, що це дрібни­ці

Вони не вартують твоїх сліз

Усе перемелеться Несхвалення — спосіб вираження чийогось осуду чи запе­речення чого-небудь. Формою виявлення несхвалення може бути і відсутність схвалення (СУМ, V, 393). Уміння у делікатній формі передати своє несприйнятливе ставлення до подій, фак­тів чи певних осіб, не викликаючи образ у присутніх, — це велике мистецтво. Варто інколи скористатися короткою паузою у відповідь на неправильне запитання, ніж категорично, різко висловлюватися, завдаючи шкоди особі і погіршуючи стосунки між людьми. Однією із виправданих форм вираження несхва­лення може бути спочатку схвальна оцінка одним словом так, а потім але...

82

Дружня тональність

Ні, не так

Ні і ще раз ні.'

Нічого подібного

Ніколи...

Навпаки...

Я відмовляюся...

Вибачте (пробачте) ні!

Як це? Невже так

може бути?!

Як вам не соромно!

Це не серйозно

Прощання означає "перед розлукою тиснути один одному \мі, говорити слова прощання". Прощання, як і вітання, може проводжуватися спеціальними жестами: уклін голови, руко-ні ікання, обійми. Єдиний специфічний прощальний жест — І помах рукою, частіше правою, вслід тому, хто відходить або дїжджає. В українській мові до усталених прощальних фраз Ш'жать: до побачення, прощай {прощавай, прощайте), будь ідоров, бувай здоровий (бувайте здорові), бувай, до завтра 1.1 ні. Вибір їх залежить від часу, на який розлучаються, і від Геніальності спілкування.

ІІ.ійбільш уживаним і стилістично нейтральним, незалеж­ним від часу і простору, є вислів до побачення. Вислів прощай, Крім значення "до побачення", має відтінок "прощатися

II.і і.ІМЖДИ".

Нейтральна тональність

До побачення На все добре

До нових зустрічей, прощайте

Дозвольте відкла­нятися

83

Фатичне спілкування³⁵. У кожного народу є свої особливо­сті зачину розмови. Відомо, що в Англії з її особливим кліма­том бесіда починалася традиційною фразою про погоду. Зга­даймо Елізу Дулітл із п'єси Бернарда Шоу "Пігмаліон", яка старанно вчилася вимовляти по-аристократичному типову для салонних розмов фразу: "Сьогодні прекрасний день!"

У Японії навіть ділову розмову почнуть беззмістовними ба­лачками про погоду, про здоров'я, і лише після цього пере­йдуть до суті справи. Зачин ділового листа японця має приблизно такий зміст: "Тепер дмуть сильні вітри, але ми сподіваємося, що погана погода не вплине на Ваше здоров'я і не завадить нашим діловим контактам".

У монголів традиційні запитання під час зустрічі залежать від пори року. Так, восени запитують: "Чи тлуста худоба?", навесні: "Чи благополучно зустрічаєте весну?"

А ось як описує А. Кримський одну із особливостей арабсь­кого етикету: "Арабські традиції бувають нестерпними. При зустрічі необхідно до п'яти разів питати про здоров'я, а та­кож про здоров'я родичів. Одного дуже милого студента вва­жали нікчемою, бо він не питав про здоров'я. Ці церемонії іноді справжня мука, особливо, коли людина нервова або при йшла у справі і квапиться"™.

Вибір стереотипних, неінформативних з огляду реальної комунікації запитань виконує насправді дуже важливу етикет­ну функцію — встановлення контакту та вияв підкресленої уваги до співрозмовника. Така форма спілкування в лінгвістиці нази­вається "фатична комунікація", дослівно: беззмістовна, пуста. Як правило, змістом стереотипних формул фатичного спілку­вання є запитання про новини, здоров'я, сім'ю, життя, справи, врожай тощо, які виконують передусім контактновстанов-лювальну роль. Адже той, хто ставить запитання, аж ніяк не

³⁵Див.: Білоус М.П. Фатичне спілкування // Мова і культура нації -Львів, 1990. - С. 18-23.

³⁶ Кримський А. Твори: В 5 т. - К., 1973. - Т. 5. - Кн. 2. - С. 173.

ЧІкує докладної відповіді на них. Це лише спосіб вияву своєї вихильності до співрозмовника. Тому і відповіді на них є та-ож узвичаєними, неінформативними.

Зауважимо, що, за сучасними етикетними правилами, цікави­ли життям і справами не прийнято молодшому за віком і стано-НІЦем у старшого. А запитувати про здоров'я можна лише у лю-ни, про яку відомо, що вона хворіла, або в старших за віком. Які ж існують правила спілкування?

• Пристосуйтесь до ситуації, в яку потрапили.

• Вітайтесь і усміхайтеся перші.

• Виявляйте дружнє ставлення до людей.

У Не чекайте, доки вони виявлять до вас свої симпатії. / Дотримуйтесь вимог до мовлення та правил спілкування.

• Цікавтеся людьми, що вас оточують, їхніми турботами,
идоіцами.

У Вживайте якомога більше слів, які підкреслюють шаноб-ине ставлення до людей: даруйте, перепрошую, дякую, будь <іска, не ображайтеся...

• У товаристві не намагайтеся переговорити всіх. Дайте мож-иність висловитися іншим.

• Пам'ятайте, що ім'я людини — це найсолодший і найваж-шііший для неї звук у будь-якій мові.

• Говоріть про те, що цікавить вашого співрозмовника, або ро те, що може зачепити його за живе.

/ Дотримуйтесь доброзичливого тону.

• Єдиний спосіб отримати перемогу в суперечці — це ухи-
итися від неї.

У Кидайте виклик, зачіпайте за живе, коли бажаєте розго-орнти маломовного співрозмовника.

• Якщо ви помилилися — визнайте це швидко і рішуче³⁷.

Вправа 14. Вкажіть, до якої комунікативної ситуації належать наведені Йі'пони. Для якої тональності вони характерні?

ідіть з миром; усього найкращого; будьте здорові; прийміть мою однку; доброго здоров'я; здоровенькі були.

В права 15. Складіть тексти поздоровлень: а) своєму безпосередньому («ріпникові; 6) керівникові найвищого рангу вашої структури; в) колезі по (ійоті; г) батькові (матері).

Вправа 16. У яких мовленнєвих ситуаціях зі словами дякую та спасибі минаються слова дуже, сердечно, щиро, красно, уклінно, вельми. Яких емоційно-Спресивних відтінків вони надають висловлюванням?

"Див.: Томан Іржі. Мистецтво говорити. — К., 1989. — С. 277-280.

84

85

Вправа 17. Напишіть по 2-3 компліменти: а) колезі по службі (чоловіко­ві, жінці); 6) своєму безпосередньому керівникові; в) близькій людині.

Вправа 18. Придумайте оригінальний текст запрошення на урочистий вечір.