Звітність про виконання бюджетів

Четвертою, завершальною стадією бюджетного процесу є підготовка, розгляд і затвердження звітів про виконання державного та місцевих бюджетів. Так, відповідно до ст. 58 Бюджетного кодексу, зведення, складання і подання звітності про виконання Державного бюджету України здійснює Державне казначейство України. Розпорядники бюджетних коштів, відповідно до єдиної методики звітності, складають і подають детальні звіти, що містять бухгалтерські баланси, дані про виконання кошторисів, результати діяльності та іншу інформацію за формами, встановленими законодавством України. Таку звітність складають щомісяця, щоквартально і щорічно. Наприклад, місячну звітність про виконання Державного бюджету України Державне казначейство подає Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, Рахунковій палаті та Міністерству фінансів України не пізніш як 15 числа місяця, наступного за звітним.

Кабінет Міністрів України подає річний звіт Верховній Раді України не пізніш як 1 травня року, наступного за звітним. Він містить:

1) звіт про фінансовий стан (баланс) Державного бюджету України;

2) звіт про виконання Державного бюджету України;

3) звіт про рух грошових коштів;

4) інформацію про виконання захищених статей видатків Державного бюджету України;

5) звіт про бюджетну заборгованість;

6) звіт про використання коштів із резервного фонду Кабінету Міністрів України;

7) інформацію про стан державного боргу;

8) звіт про кредити та операції, що стосуються державних гарантійних зобов’язань;

9) зведені показники звітів про виконання бюджетів;

10) інформацію про виконання місцевих бюджетів;

11) іншу інформацію, визнану Кабінетом Міністрів України необхідною для пояснення звіту.

Звіт Кабінету Міністрів аналізує Рахункова палата. У процесі такого аналізу використовують звітні та інформаційно-аналітичні дані Міністерства фінансів, Міністерства економіки, Державної податкової адміністрації, Державної митної служби, Державного комітету статистики, Фонду державного майна, Національного банку України.

За результатами такого аналізує складають висновок щодо використання коштів державного бюджету. Зокрема, зазначають, чи забезпечило економічне зростання у поточному році передумови для уточнення планових параметрів державного бюджету; чи збільшується (зменшується) річний обсяг ресурсів і витрат державного бюджету; який загальний обсяг фінансових ресурсів державного бюджету (в тому числі якими є залишок бюджетних коштів на початок року, доходи, надходження коштів від повернення кредитів, надходження для фінансування державного бюджету); якими є витрати державного бюджету (в тому числі видатки, надання кредитів, погашення державного боргу); якою є сума залишку коштів, чи збільшилася (зменшилася) вона з початку року. Обов’язково зазначають проблеми, які залишилися неподоланими (наприклад, щодо обсягів невідшкодованих сум податку на додану вартість; забезпечення головними розпорядниками бюджетних коштів розподілу отриманих асигнувань, наслідком чого стало нездійснення запланованих видатків за окремими бюджетними програмами; нарощування простроченої заборгованості перед державним бюджетом за кредитами, що залучені державою або під державні гарантії, та ін.). Резюмують, чи здійснив уряд усі необхідні заходи для належного виконання бюджету (див., наприклад, Висновок щодо виконання Державного бюджету України за перше півріччя 2007 p., затверджений постановою колегії Рахункової палати від 28.08.2007 р.№21-4).

Після цього звіти з відповідними висновками передають до Верховної Ради України, яка розглядає їх і приймає певні рішення.

 

1) Cт. 4, 6

 

2) Податкове право — це підгалузь фінансового права. Воно містить закони і підзаконні нормативні акти, правові норми, якими закріплюються принципи побудови податкової системи, права, обов'язки та відповідальність учасників податкових правовідносин, види платежів і т. п., а також теоретичні положення (вчених), що пояснюють ті чи інші явища, обставини, терміни тощо. Іншими словами, податкове право — сукупність правових норм, якими регулюються відносини в галузі податків.

Особливості податкових правовідносин

У податкових правовідносинах найбільш виразно, порівня­но з усіма іншими формами фінансових правовідносин, просте­жуються державно-владна і майнова сторони. Відносини щодо зборів і податків є владно-майновими. Держава наділяє компетентні органи владними повноваженнями і контролює над­ходження коштів до бюджету. З іншого боку, надходження по­датків є одним з основних каналів формування об’єктів влас­ності держави (хоча спочатку й у специфічній грошовій формі). Розглядаючи цю проблему, Ю. А. Ровинський звертав увагу на різну міру прояву владного характеру, що відмежовує фінан­сове право від інших галузей1.

Конкретизація податкових правовідносин передбачає два елементи:

реалізацію волі держави як власника коштів;

певну поведінку учасників податкових відносин.

Податкові правовідносини стосуються різних суб’єктів (дер­жави, юридичних, фізичних осіб), між якими формується пев­на підпорядкованість. Безперечно, що обов’язок платника має безумовний характер, за якого немає рівності сторін.

Відмінність податкових правовідносин від інших майнових правовідносин, наприклад цивільних, полягає насамперед у нерівності положення їх учасників. Відносини сторін тут осно­вані на підпорядкуванні однієї сторони (платника податків) іншій (державі в особі її органів чи органів місцевого самовря­дування). На думку Н. І. Хімічевої, основною особливістю, що визначає інші відмінні риси фінансових правовідносин (у тому числі й податкових), є те, що вони виникають у процесі утво­рення, розподілу й використання державних грошових фондів, тобто в процесі фінансової діяльності держави2. Крім того, од­ним із суб’єктів податкових правовідносин завжди виступає держава в особі податкових органів, наділених влад

ними по­вноваженнями. Це єдина система контролю за додержанням податкового законодавства, за правильністю нарахування, по­внотою і своєчасністю внесення у відповідний бюджет податків і зборів, установлених законодавством. Відмінність податко­вих правовідносин від інших фінансових правовідносин, що також характеризуються як владно-майнові (грошові) відно­сини, полягає у своєрідності структурних елементів змісту по­даткових правовідносин.

Отже, податкові правовідносини являють собою відносини, що виникають відповідно до податкових норм (регулюють встановлення, зміну і скасування податкових платежів) і юри­дичних фактів, учасники цих відносин наділені суб’єктивни­ми правами і мають юридичні обов’язки, пов’язані зі сплатою податків і зборів до бюджетів і фондів.

 

3)Елементи податків

В основі побудови механізму стягнення податків лежать елементи податків, такі, як: суб’єкт, об’єкт, ставка, одиниця оподаткування, база оподаткування, джерело сплати і квота.

Суб’єкт або платник податку - це та фізична чи юридична особа, яка безпосередньо його сплачує. Критеріями вибору платника є швидкість надходження податку, наявність можливостей контролю за своєчасністю і повнотою його сплати, відсутність шляхів ухилення від оподаткування. В окремих випадках між платником і державою може знаходитись уповноважена особа, яка утримує податок і перераховує його до бюджету (наприклад, бухгалтерія підприємства утримує і перераховує до бюджету прибутковий податок з заробітної плати найманих працівників).

Об’єкт оподаткування вказує на те, що саме оподатковується: які операції, які товари, які доходи, яка власність, тощо. Об”єкт оподаткування має бути стабільним, піддаватись чіткому обіку, мати безпосереднє відношення до платника.

Одиниця оподаткування - це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об’єкта. Фізичний вимір досить точно відображає об”єкт оподаткування, наприклад оцінка земельної ділянки для сплати податку на землю проводиться в гектарах, сотих гектара, тощо. Грошовий вимір може бути безпосереднім - при оцінці доходів (одиницею оподаткування в даному випадку виступає грошова одиниця) і опосередкованим – при оцінці кількісних показників у грошовій формі (наприклад, при оцінці земельної ділянки в грошовому виразі).

База оподаткування - це розмір об”єкта оподаткування в грошовому чи фізичному вимірі. Якщо одиницею оподаткування виступає грошова одиниця, то база оподаткування буде виражена у вартісних обсягах (обсяг доходів громадян, вартісний обсяг продажів, тощо). Якщо ж одиницею оподаткування є фізичний вимір об”єкта оподаткування, то в цьому випадку базою оподаткування виступатиме добуток одиниці оподаткування на кількість таких одиниць (наприклад, одиницею оподаткування акцизним збором міцних горілчаних виробів є 1літр 100% спирту, а отже базою оподаткування виступатиме кількість літрів 100% спирту, яку вміщує оподатковувана партія міцних горілчаних виробів). Саме до бази оподаткування застосовуються ставки для визначення суми податку.

Ставка - це розмір податку на одиницю оподаткування. В залежності від обсягу оподатковуваних операцій ставки можуть бути універсальні (єдині) або диференційовані. Універсальні або єдині ставки передбачають створення рівних умов для всіх платників податків. Дифференціація податкових ставок може проводитись щодо розміру або виду об”єкта оподаткування (наприклад, різні підакцизні товари оподатковуються акцизним збором за різними ставками), та щодо статусу і місцезнаходження платників (так, наприклад, для суб”єктів підприємництва у спеціальних економічних зонах ставка податку на прибуток зменшується вдвоє).

За побудовою ставки поділяються на тверді і процентні. Тверді ставки встановлюються для податків, по яких база оподаткування визначена у фізичному вимірі. В свою чергу тверді ставки поділяються на фіксовані - тобто в грошовому виразі на одиницю оподаткування, виражену в кількісному виразі (наприклад, ставка по акцизному збору по бензину становить 40 євро за 1 тону) і відносні - тобто в частках до встановленої державою величини в грошовому виразі на одиницю оподаткування (наприклад ставка мита за посвідчення заповітів номаріальними органами становить 0,05 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян).

Процентні ставки встановлюються щодо податків, база оподаткування яких визначена у вартісному вимірі (обсяг доходів, обсяг продажів, тощо). Вони поділяються на пропорційні, тобто ставка не змінюється при зміні обсягів бази оподаткування, прогресивні - ставка збільшується при збільшенні бази оподаткування, та регресивні - ставки зменшуються при збільшенні бази оподаткування.

В податковій практиці по одному податку можуть застосовуватись одночасно і тверді і процентні ставки, так, наприклад із позовних заяв майнового характеру мито стягується за ставкою 1 відсоток ціни позову, але не менше 3 і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Джерело сплати - це доход платника, з якого він сплачує податок. Джерело сплати може співпадати з об”єктом оподаткування (оподаткування доходу громадян прибутковим податком) або не співпадати (сплата податку на транспортний засіб, який не використовується для одержання доходів).

Квота - це частка податку в доходах платника. В практиці оподаткування податкові квоти не встановлюються, а лише використовуються для аналізу характеристик рівня оподаткування.

 

4) Ієрархія податкового законодавства України.

Встановлення ієрархії є надзвичайно важливим елементом методології тлумачення актів податкового законодавства, оскільки вона дає можливість чітко визначити підпорядкованість джерел та встановити порядок подолання колізій, рухаючись від акта найнижчої юридичної сили до найвищої.
1. Теоретичний погляд на суть питання.

Якщо виходити з теорії права¹ то ієрархія податкового законодавства виглядає таким чином:

 

1.
Конституція України;

2.
Закони України і чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

3.
Декрети Кабінету Міністрів України як акти делегованої законотворчості;

4.
Постанови Верховної Ради України;

5.
Укази Президента України та акти Кабінету Міністрів України;

6.
Акти Державної податкової адміністрації, зареєстровані в Міністерстві юстиції України.

 

2. Погляд законодавця на суть питання.

Законодавець (ст.3 ПК) бачить ієрархію податкового законодавства трошки по іншому:

 

1.
Конституція України;

2.
Податковий кодекс;

3.
Митний кодекс та інші закони з питань митної справи у частині регулювання правовідносин що виникають у зв’язку з оподаткуванням ввізним або вивізним митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України.

4.
Міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування;

5.
Рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.