Заходи по забезпеченню вимог кредиторів

Закон України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” № 2343-XII від 14 травня 1992 року, Розділ II – Провадження у справах про банкрутство, ст. 12 Забезпечення вимог кредиторів і мораторій на задоволення вимог кредиторів, передбачає, що господарський суд має право за клопотанням сторін або учасників провадження у справі про банкрутство чи за своєю ініціативою вживати заходів щодо забезпечення вимог кредиторів.

Господарський суд за клопотанням розпорядника майна, кредиторів або з власної ініціативи може заборонити укладати без згоди арбітражного керуючого угоди, а також зобов'язати боржника передати цінні папери, валютні цінності, інше майно на зберігання третім особам або вжити інших заходів для збереження майна, про що виноситься ухвала.

У процедурі розпорядження майном за клопотанням сторін, учасників провадження у справі про банкрутство, або розпорядника майна, що містить відомості про перешкоджання керівником боржника діям розпорядника майна, а також про вчинення керівником боржника дій, що порушують права та законні інтереси боржника і кредиторів, господарський суд має право відсторонити керівника боржника від посади та покласти виконання його обов'язків на розпорядника майна. Про усунення керівника боржника від посади господарський суд виносить ухвалу, яка може бути оскаржена керівником боржника у встановленому порядку.

Заходи щодо забезпечення вимог кредиторів діють відповідно до дня введення процедури санації і призначення керуючого санацією, або до винесення постанови про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і призначення ліквідатора, або до затвердження господарським судом мирової угоди, або до дня винесення ухвали про відмову у визнанні боржника банкрутом.

Господарський суд також має право скасувати або змінити заходи щодо забезпечення вимог кредиторів до настання вищезазначених обставин, про що виноситься ухвала, яка може бути оскаржена в установленому порядку.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

- забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства;

- не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Мораторій на задоволення вимог кредиторів застосовується до вимог кредиторів щодо відшкодування збитків, що виникли у зв'язку з відмовою боржника від виконання зобов'язань, у порядку, передбаченому частиною десятою статті 17 цього Закону.

Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, а також на вимоги кредиторів, які виникли після порушення провадження у справі. Дія мораторію не поширюється на задоволення вимог кредиторів, що здійснюється боржником у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону, або керуючим санацією згідно з планом санації, затвердженим господарським судом, або ліквідатором у ліквідаційній процедурі в порядку черговості, встановленому статтею 31 цього Закону. Стягнення грошових коштів за вимогами кредиторів за зобов'язаннями, на які не поширюється дія мораторію, провадиться з рахунку боржника в установі банку. Контроль за такими стягненнями здійснює арбітражний керуючий. Звернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється дія мораторію, здійснюється виключно за ухвалою господарського суду, в провадженні якого знаходиться справа про банкрутство боржника.

Дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство.

6. Судові процедури банкрутства, що застосовуються до боржника:

За допомогою судових процедур зважується головна задача - відновлення суб'єкта, що господарює. У процедурах зосереджуються спеціальні механізми й інструменти відносин неспроможності. Закон передбачає чотири процедури: розпорядження майном, санація, ліквідація і мирова угода.

Перші три процедури можна розглядати як стадії провадження. Мирова угода може укладатися на кожній зі стадій. Виникає багато варіантів.

Провадження по конкретній справі про банкрутство може закінчитися на першій стадії, якщо буде укладена мирова угода; по закінченні другої стадії - санації, якщо остання закінчилася успішним виконанням плану санації, затвердженого кредиторами. На цих стадіях боржник не має статусу банкрута. Він отримує такий статус після прийняття судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкритті ліквідаційної процедури.

Кожна з процедур має свою специфіку і призначення. У судових процедурах сконцентровані юридичні розпорядження дозволу. Так, у процедурах розпорядження майном і ліквідації переважають юридичні розпорядження, а в санації і мировій угоді - дозволу.

Фінансове оздоровлення боржника здійснюється в двох процедурах - санації і мировій угоді.

Для українського законодавства введення розпорядження майном у процесі банкрутства є зовсім новою процедурою. Її зміст полягає в тому, що на момент прийняття господарським судом до провадження заяви про банкрутство боржника ще не ясно, чи є він фактично неспроможним, а введення розпорядження майном і обмеження повноважень його керівника дозволить установити платоспроможність боржника і зберегти його майно. Крім того, процедура розпорядження майном є розумним компромісом між дотриманням інтересів підприємства - боржника і кредиторів.(28)

Господарський суд у визначенні про прийняття заяви про визнання боржника банкрутом указує про призначення розпорядника майном (ст.13. п. 8, 9 Закону).

Розпорядження майном - це найперша судова процедура, застосовувана до боржника. Вона незастосовна лише у випадках спрощеного порядку банкрутства (ст.51, 52 Закону), у відношенні громадян-підприємців (ст.48).

Задачі процедури розпорядження складаються в:

- збереженні майнових активів боржника;

- виявленні кредиторів;

- складанні і твердженні реєстру грошових вимог кредиторів;

- проведенні перших загальних зборів кредиторів;

- ухваленні рішення про перехід на наступну стадію процедури банкрутства.

Процедура розпорядження вводиться при порушенні справи про банкрутство або на підготовчому засіданні (ст.13 п.1 Закону). Разом з тим не виключається варіант уведення такої процедури в проміжку між зазначеними етапами суду, якщо це необхідно для збереження й ефективного використання майна боржника.

Термін процедури розпорядження складає 6 місяців і може бути продовжений чи скорочений судом по клопотанню комітету кредиторів, розпорядника чи майна власника (органа, уповноваженого керувати майном (ст.13 п.7 Закону). У випадках, передбачених Законом, процедура розпорядження майном має більший термін. Так, у відношенні селянського (фермерського) господарства термін розпорядження не може перевищувати 15 місяців і може бути продовжений на один рік (ст.50 п.6 Закону).

Для досягнення мети процедури розпорядження майном Закон установлює таку міру, як мораторій.

Мораторій - це призупинення боржником грошових зобов'язань і сплати обов'язкових платежів. Дана пільга дозволяє використовувати суми, призначені для виконання грошових зобов'язань, на проведення заходів щодо поліпшення фінансового стану боржника. Припиняється виконання виконавчих документів по майнових стягненнях, за винятком виконання виконавчих документів, виданих на підставі судових рішень про стягнення заборгованості по заробітній платі, виплаті винагород по авторських договорах, аліментів, а також про відшкодування шкоди, заподіяного життю і здоров'ю, що вступили в законну силу до прийняття господарським судом заяви про визнання боржника банкрутом (п.3 ст.12 Закону). Закон "Про банкрутство" 1992 р. не містив подібних обмежень, і на практиці виникали ситуації, коли кредитори забирали виконавчі листи з банків і намагалися терміново виконати їх за допомогою судових мір. У результаті таких дій зазначені кредитори, задовольняючи свої вимоги, позбавили можливості кредиторів перших чотирьох черг одержати належні їм суми. Новий закон дозволяє забезпечити справедливе задоволення вимог усіх кредиторів.

Мораторій більше грає на користь боржника, чим кредиторів. У процесі мораторію накопичуються кошти в боржника.

Мораторій закінчується, коли припиняється провадження по справі.

Закінчення процедури розпорядження майном настає за рішенням комітету кредиторів (ст.16 п.8 Закону) і вводиться процедура санації чи відкриття ліквідаційної процедури.

Санація являє собою систему мір, здійснюваних під час провадження по справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом і його ліквідації, спрямовану на оздоровлення фінансово-господарського положення боржника, а також задоволення в повному чи обсязі частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу і (чи) зміну організаційно-правової і виробничої структури боржника (ст.1 Закону).

Метою введення санації є відновлення платоспроможності боржника шляхом передачі повноважень по керуванню боржником керуючому санацією. Санація вводиться господарським судом на підставі рішення зборів кредиторів.

Вирішуючи питання про введення санації, господарський суд аналізує майно боржника на предмет визначення його ліквідності, склад і кваліфікацію працівників боржника попит на вироблену боржником продукцію чи послуги. Враховуються і можливі соціально-економічні наслідки оголошення конкретного боржника банкрутом.

Термін проведення санації обмежений 12 місяцями і може бути продовжений по клопотанню комітету чи кредиторів керуючим санацією не більше ніж на 6 місяців.

Закон містить норми, передбачені для розробки плану проведення санації (35). Обов'язок по розробці і реалізації зазначеного документа покладається на Керуючого санацією. До нього Закон установлює визначені вимоги.

Слід зазначити, що план вважається затвердженим, якщо за нього проголосувало більш половини голосів членів комітету кредиторів.

Затверджений план і протокол засідання кредиторів представляється в господарський суд керуючим санацією не пізніше 5 днів із дня проведення засідання комітету кредиторів. Якщо протягом 6 місяців із дня винесення визначення про санацію в господарський суд не буде представлений план санації боржника, останній вправі прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкритті ліквідаційної процедури.

Аналізуючи практику застосування законодавства про банкрутство, можна виділити два види санації:

- без зміни статусу юридичної особи сануючого підприємства (така санація здійснюється звичайно для допомоги підприємству в усуненні його неплатоспроможності, якщо його кризовий стан розцінюється як неплатоспроможне);

- с зміною статусу юридичної особи сануючого підприємства (таку санацію називають реорганізацією підприємства. Вона вимагає здійснення ряду реорганізаційних процедур, зв'язаних зі зміною його форми власності, організаційно-правової діяльності і тому що Реорганізація здійснюється при більш глибокому кризовому стані підприємства).

Важливої (ключовий) процесуальною фігурою в процедурі санації є керуючий санацією. Він призначається господарським судом одночасно з уведенням процедури санації.

Завершальним етапом процедури санації є затвердження судом звіту керуючого санацією.

Ліквідація - це припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення, визнаних судом, вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

Ця процедура є заключної в справі про банкрутство і вийти з її можна тільки одним шляхом - через мирову угоду. У процедурі ліквідації немає фінансового оздоровлення тут вже реалізується майно боржника. Вона менш ефективна, чим процедура санації, тому що при реалізації майнових активів боржника кредитори одержують у п'ять-десять разів менш їхньої балансової вартості. З іншого боку, ліквідація боржника - це крайня міра одержання заборгованості і її списання по бухгалтерській звітності.

Процедура ліквідації відкривається лише в чотирьох випадках:

1) коли кредитори, в особі комітету кредиторів, подають клопотання про введення такої процедури (п. 5 ст. 18 Закону) як підсумок розпорядження майном (ст.50 п.8 Закону);

2) коли виявилися незадовільними підсумки процедури санації (ст.18 п.6, ст.19 п.12, ст.21 п.6, 11, 15 Закону);

3) коли суд застосовує спрощені процедури банкрутства (ст.51, 52 Закону);

4) у випадку банкрутства громадян-суб'єктів підприємницької діяльності 9ст.47-49 Закону).

Загальний термін ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцять (12) місяців. У разі потреби, суд може продовжити цей термін ще на шістьох (6) місяців.