В.Голобородько. Традиційне вбрання

 

Вже віддавна не надіваємо шапок,

що колись робили нас вищими над собою

на цілу шапку,

або ходимо з непокритою головою:

ніби ми присутні на якихось усесвітніх похоронах

і йдемо за непомітною труною,

чи то, щоб не скидати шапку перед тим,

перед ким нас навчено покірно

- з шапкою у руках - стояти;

або вибираємо собі такі головні убори,

які не могли б і натикати на якусь вивищеність

- навіть через традиційну шапку -

такі ми низенькі та тихенькі.

 

Не носимо вишиваних сорочок,

ніби вже не треба нам засвідчувати перед

богом і світом, що ми - люди,

та перед смертю, що ми - живі.

Не захистили ж нас живі квіти на грудях

від смерті - скільки нас мертвих лежало

попід тинами у селах та по шляхах, що

вели до міст, у голодному 30-му році!

Той, хто ще лишався живим, був уражений,

скільки мертвих квітів довелось йому

бачити одразу. Не доведи господи!

Та й поясом червоним не підперізуємося:

адже відучено наших жінок

шукати любов у очах

та тиху розмову в устах,

а наших чоловіків

відучено жити за велінням чола і серця.

Але етнографи, які будуть описувати

Український традиційний одяг,

хай не забувають про одну невід’ємну деталь

нашого вбрання:

навіть тоді, коли вже нічого на нас не лишилося

із перерахованого вище,

у правиці - коли пильно придивитися -

у кожного українця - воїна світла -

уречервлена метафора блискавки світиться.

Хай на забувають, що перед нами стоять

- без шапок у чужинських сорочках,

не підперезані поясом -

нащадки Дожбога,

які й донині продовжують уважати змія

- володаря темряви -

ворогом світла і України.

 

 

№ 19

 

Визначити основні словесні деталі, що виражають поетичну ідею вірша. Простежити видозміни стильових значень слова «сніги». Сформулюйте ідею вірша.

 

І.Драч. Дівич-сніги.

 

Які дівич-сніги навколо залягли!

Як графіка вишень прокинулась з імли

І прописалась враз, чітка, різка, ясна,

Мов туш із синькою - глибока густина!

Як я боюсь ходити по снігу!

Як тахне кожен крок - в цю глибочінь тугу

Ступаю боязко, в оцю чистінь сипучу

Переступаю так, мов з хмари йду на тучу.

Сніг підпалили враз пашисті снігурі,

Аж в очі вдарили. Яка сизінь вгорі!

А просторінь яка за тими снігурами,

А вітру тиха рінь за тими за борами!

Я жити так боюсь у цім чистописанні,

Я стишую свій крок, бо кожен крок - останній!

Ця моторош снігів геть облягла навколо.

Все щезло десь кудись. В душі пустельно голо.

Спочатку все. З азів. Давай, давай спочатку!

Постав на все життя невидиму печатку

І з цих снігів почни. Тобі ж не вперше знати,

Як можна знову й знов початки починати!

Та зась, іроніє! Дивись, які сніги!

Це білий світ поширив береги

Цією цнотою, цим дивовижжям з неба -

Твоїй душі така ж у нім потреба!

Сип, білий, бідовий, білошелесний,

Сип, біловійнику мій перелесний!

А як же без початку без такого!

Тоді заснеш і ти, моя тривого,

Ти, совісте, заснеш, ти нуртова іроніє -

Ця дівич-чистота лихе все відсторонює!

Можливо все на цім снігу соборнім!

Літає ворон у костюмі чорнім,

Та він лише підкреслить мимоволі,

Що білий світ потрібен моїй долі

І ці сніги перлисті та первісні,

Такі ясні, немов душа у пісні...

Як треба чисто йти - не збитися б з ноги.

Такі незаймані, такі дівич-сніги...

 

 

№20

 

Розкрити зміст вірша. Визначити строфічну будову, розмір, рими і римування. Виписати 7-8 тропів.

 

Л.Костенко.

 

* * *

 

Затінок, сутінок, день золотий.

Плачуть і моляться білі троянди.

Може, це я, або хто,

або ти ось там сидить у куточку веранди.

 

Може, він плаче, а може, він жде -

кроки почулись чи скрипнула хвіртка.

Може, він встане, чолом припаде,

там, на веранді, чолом до одвірка.

 

Де ж ви, ті люди, що в хаті жили?

Світку мій білий, яке тут роздолля!

Смуток нащадків - як танець бджоли,

танець бджоли до безсмертного поля.

 

Може, це вже через тисячу літ -

я і не я вже, розбуджена в генах,

тут на землі я шукаю хоч слід

роду мого у плачах і легендах!

 

Голос криниці, чого ж ти замовк?

Руки шовковиць, чого ж ви заклякли?

Вікна забиті, і висить замок -

ржава сережка над кігтиком клямки.

 

Білий причілок оббила сльота.

Хто там квилить у цій хаті ночами?

Може, живе там сама самота,

соває пустку у піч рогачами.

 

Може, це біль наш, а може,

вина, може, бальзам на занедбані душі -

спогад криниці і спогад вікна,

спогад стежини і дикої груші...

 

 

№28

 

Визначити зміст наскрізної фігури у вірші,, варіанти її тлумачення. Визначити характер рим і схему римування.

 

Д.Павличко.

 

Моя гріховнице пречиста,

Моя лілеє на багні,

Чужі обійми, як намиста,

Ти познімала при мені.

 

І знов, як у дитини, очі,

Нічим не відвернути їх.

І на твоєму непорочні

Лечу я в безконечний гріх.

 

Невже ти хочеш одпокути

На душу стомлену свою?

Невже ти хочеш одягнути

Моєї вірності шлею?

 

Скрипучі хомути і ярма

За ласку ночі й сором дня?

Чом яблука не рвем задарма

Із дерева життя й знання?

 

Чи ти готова до вигнання

На нашу землю кам’яну,

Де праця старша від кохання,

А хліб - від нитки бурштину?

 

Підеш? Візьми свої агати.

Такою будеш, як була

В мою уздечку запрягати

Мене ти будеш, як осла.

 

Ти будеш їхати світами,

Усівшись на моїм хребті,

І кидати за джиґунами

Свої очища золоті.

 

А я тебе кохати буду

За те, що не упала ти

Ні у повторну безвість бруду,

Ні у нудоту чистоти.

 

За те, що ти взяла у змія

І принесла мені той плід,

В котрім була нужда, і мрія,

І молодість на сотні літ.

 

 

№22.

 

Визначити тональність і основну думку вірша, розмір, рими, римування.