Структура творчого процесу

Діяльність журналіста включає в себе три моменти:

1. Доцільність самої праці

2. Предмет праці, тобто те, на що спрямована ця діяльність

3. Інструменти, якими людина впливає на цей предмет

Основними елементами структури журналістської діяльності є:

- Мета - усвідомлений образ очікуваного результату

- Спосіб - комбінація реальних компонентів журналістської діяльності, завдяки якій досягається результат.

- Творче ставлення до праці - в його основі лежить відчуття осмисленості праці, і усвідомлення мети як своєї власної; прагнення створити об'єктивну картину світу.

- Стимули праці - зовнішні чинники, які спонукають до трудової активності

- Мотиви праці - внутрішні стимули, потреба, усвідомлювана як щось важливе.

- Цінності та ціннісні орієнтації - етичні імперативи трудової діяльності.

2. Особливості поняття “документ”.

Документ — основний вид ділового мовлення, що фіксує та передає інформацію, підтверджує її достовірність, об’єктивність.

Документ — це матеріальний об’єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у заведеному порядку й має відповідно до чинного законодавства юридичну силу.

Документи виконують офіційну, ділову й оперативну функції, оскільки вони — писемний доказ, джерело відомостей довідкового характеру.

Відтворюють документи на папері, фотоплівці тощо.

Види документів:

за найменуванням — заяви, листи, телеграми, довідки, службові записки, інструкції, тощо;

за походженням — службові (офіційні) та особисті;

за місцем виникнення — внутрішні і зовнішні;

за призначенням — організаційні, розпорядчі, довідково-інформаційні, обліково-фінансові, господарсько-договірні, щодо особового складу;

за напрямком — вхідні й вихідні;

за формою — стандартні (типові) й індивідуальні;

за строками виконання — звичайні (31 день), термінові (7 днів), дуже термінові — з позначенням «дуже терміново» (визначений строк виконання);

за ступенем гласності — секретні й несекретні;

стадіями створення —

- оригінал — це основний вид документа, перший і єдиний його примірник;

- копія — точне відтворення оригіналу (помітка «Копія»);

- дублікат — другий примірник оригіналу при його втраті; дублікат як і оригінал мають однакову юридичну силу;

- витяг (виписка) з документу — відтворення деякої частини документу.

за складністю — прості й складені;

за строками зберігання — постійного (75 років), тривалого (понад 10 років) і тимчасового (до 10 років) зберігання;

за технікою відтворення — рукописні й відтворені механічним способом;

за носієм інформації — оформлені на папері, диску, фотоплівці тощо.

Організація роботи з документами та діяльність щодо їх створення називається діловодством.

Документи створюють з затвердженою формою, тобто відповідно до формуляр-зразка.

Кожний документ складається з окремих елементів, які заниваються реквізитами.

Сукупність реквізитів, розташованих у певній послідовності на бланку, називається формуляром. Формуляр-зразок — це модель побудови однотипних документів.

Бланк — друкована стандартна форма документа з реквізитами, що містять постійну інформацію (довідка).

Доповідна записка — це письмове повідомлення на ім’я керівника установи, організації, в якому описується певний факт, певна подія, повідомляється про виконання окремих завдань, службових доручень.

Доповідна записка укладається з ініціативи її автора або за вказівкою керівника.

За місцем виникнення:

— внутрішні — адресуються керівникові установи або підрозділу, де працює укладач;

— зовнішні — адресуються керівникові вищої організації.

Поділяються на інформаційні, звітні, ініціативні.

Різновидом ініціативної доповідної записки є пропозиція — довідково-інформаційний документ, що містить конкретні пропозиції з певних питань.

Пояснювальна записка — це письмове пояснення ситуації, що склалася, фактів, дій або вчинків працівників на вимогу керівника.

Реквізити:

1. Посада прізвище та ініціали керівника, якому подається доповідна записка.

2. Назва документа.

3. Заголовок.

4. Зміст записки.

5. Посада, прізвище та ініціали особи, яка подає записку, її підпис.

6. Дата складання документа.

В межах установи оформлюється на звичайному аркуші паперу.

Аркуш: А4, поля: ліве — 35 мм, праве — 8 мм, верхнє, нижнє — 20 мм, нумерація починається з другої сторінки.

3. Суперечливі методи пошуку і збору інформації.

До суперечливих методів збору інф. відносяться такі як:

Пошук і збір інф. з чековою книжкою – під ним розуміється купівля інф. Часто така журналістика діє за принципом «хто більше заплате». Найчастіше таким способом користуються бульварні видання, які таким способом боряться за наклад (найчастіше такі видання скуповують провокуючі фотографії і т.д.). Надзвичайно сумнівною є журналістика з чековою книжкою, коли йдеться про політичні події, економіку, сучасну історію і злочинність – тобто про теми, опрацювання яких і так належать до «суспільного завдання» мас-медіа: тут викривальний пошук і збір інф. не має ставати питанням грошей чи конкуренції між виданнями.

Отже, чим краща репутація у публіцистичного продукту серед людей, тим частіше конфеденційні матеріали пропонують безоплатно і навпаки.

Шукати і збирати інф. приховано: метод Вальрафа – це коли журналіст, який збирає інф і приховує ким він є насправді і видає себе за когось іншого, аби дістати інф., яку він як представник преси, можливо не отримав би. Фактично метод рольової гри виправдовується передусім по відношенню до державних установ, інституцій, груп і закладів, махінації яких явлають собою загальний (публічний інтерес) інтерес, проте вони приховуються від журналістів. Якщо інф відповідає дійсності і має підвищенний суспільний інтерес, не важливо яким чином ця інф була здобута.

Прихована зйомка – якщо прихованою камерою здійснюється пошук і збір інф., яка є суспільно-важливою, слугує громадському інтересу, то головні дійові особи, які були таємно зняті, і вони є особами які пов’язані з подією, можуть бути показані і без їхньої згоди.

Білет 7

1. Поняття «метод» у гуманітарній сфері знання.

Метод (грецьк. metodos) у широкому значенні слова — "шлях до чого-небудь", спосіб соціальної діяльності в будь-якій її формі, а не лише в пізнавальній. Проте не варто зводити весь арсенал методів до раціонального, оскільки існують й інші засоби та прийоми пізнання.

Проблема методу завжди була й залишається в центрі уваги філософської та наукової думки (особливо з Нового часу) і обговорювалася в рамках різних учень. Нині питання методу й методології широко ставляться й вирішуються в таких філософських напрямах, як філософія науки, діалектичний матеріалізм, феноменологія, структуралізм, постструктуралізм, пост-позитивізм тощо. Специфіка соціальної методології досліджується у сучасній герменевтиці, теорії інтерпретації текстів та інших філософських концепціях (Г. Гадамер, Г. Ріккерт, П. Рікьор та ін.). Таким чином, метод (у тій або іншій формі) зводиться до сукупності певних правил, прийомів, способів, норм пізнання та діяльності. Він є системою принципів, вимог, які орієнтують суб'єкта на вирішення конкретного завдання, досягнення результатів у певній сфері діяльності. Метод дисциплінує пошук істини, дає змогу зекономити сили і час, рухатися до мети найкоротшим шляхом, регулюючи пізнавальну та інші форми діяльності людини. Проте не варто впадати в крайнощі: 1) відкидати роль методологічних проблем ("методологічний негативізм"); 2) перебільшувати (абсолютизувати) значення методу, перетворивши його на "універсальну відмичку" до всього ("методологічна ейфорія"). У сучасних методологічних концепціях намагаються, як правило, не допускати цих крайнощів, хоча вони й зустрічаються. Цікавою й досить популярною серед науковців є концепція "методологічного анархізму" П. Фейєрабенда. Існує думка (Р. Фейман, лауреат Нобелівської премії, фізик), що метод "живого" дослідження такий же індивідуальний, особливий і неповторний, як і його предмет, особа дослідника. Таке розуміння пізнавальної діяльності призводить до методологічного релятивізму, оскільки методи, прийоми, що застосовуються в одному випадку (при вирішенні певної проблеми), зовсім не придатні в іншому, при вирішенні іншої. Це означає, що неможливо створити загального методу пізнання й, отже, жодної методології. Необхідно щоразу шукати новий шлях дослідження, оскільки методи, якими ми користувалися раніше, не дають позитивних результатів і не рухають пізнавальний процес. Кожне нове відкриття потребує застосування нових методів і нової методології дослідження.

Кожний метод розробляється на основі певної теорії, яка тим самим виступає його необхідною передумовою. Ефективність, сила кожного методу обумовлена змістовністю, глибиною, фундаментальністю теорії, яка "співіснує з методом". Своєю чергою, метод розгортається в систему й використовується для подальшого заглиблення й розгалуження знання та його матеріалізації в практиці. У науковому пізнанні, як зазначав К. Маркс, істинним повинен бути не лише його кінцевий результат (сукупність знань), а й шляхи, що ведуть до нього, тобто метод, який сприяє дослідженню й підтверджує специфіку об'єкта. Тому не можна відокремлювати предмет від методу. Будь-який метод виникає з реального процесу життя і знову входить у нього. Метод не нав'язується предмету пізнання, а змінюється відповідно до його специфіки. Отже, сутність методу зумовлена насамперед змістом об'єкта, предмета дослідження. Метод не є щось безсуб'єктне, яке існує окремо й поза суб'єктом. Останній завжди включає метод і невідривний від нього. Інакше кажучи, "людина — центр всієї методології" (Фейербах). Будь-який метод є засобом, прийомом забезпечення й досягнення мети, має інструментальний характер і є системою регулятивів.

2. Класифікація документів.

За типом діяльності:

• Державно-адміністративні

• Суспільно-політичні

• Наукові

• Виробничо-адміністративні

• Нормативно-технічні

• Художні

• Довідково-інформаційні

Також документи можна класифікувати за сферами їх обороту:

• Виробнич і-різні тексти, які забезпечують інформаційне обслуговування виробничого життя трудових колективів, потреби управлінь в державній та виробничій сфері. Такі документи завжди повинні реєструватися. Але не існує ніяких нормативів про доступ до таких документів журналіста. Тому дістати необхідну інформацію часто буває справою не з легких, потрібно йти на різні нестандартні ходи аби заволодіти потрібною інформацією, а також заручитися допомогою людей, маючих відношення до потрібних документів;

• Документи суспільних організацій -як і виробничі, забезпечують інформаційне обслуговування партій, різного роду організацій, суспільних рухів, різних об'єднань. Дістати таку інформацію також нелегко, адже часто трапляється так, що офіційної інформації, наданої прес-службами виявляється недостатньо, і журналіст вимушений діставати інформацію навіть незаконним шляхом;

• Побутові документи можуть вміщувати в собі як офіційні так і особисті матеріали. Вони забезпечують інформаційне обслуговування людей в побуті. Знайти такі документі-найважче, адже вони в більшості своїй є приватною власністю людини, яку вона може показати тільки за власним бажанням. Це можуть бути особисті листи, розписки, щоденники та ін. І звичайно, використовування таких матеріалів може бути здійснено тільки із згоди власника.

Також існує іще одна класифікація документів:

• За способом фіксування інформації. Це може бути рукописні і друковані папери, фото і кіно плівки, аудіо записи, магнітні стрічки, цифрові носії інформації;

• За типом авторства. Це можуть бути особисті або суспільні документи, розписки, протоколи та ін.;

• За статусом. Наприклад, офіційні і неофіційні документи, постанова влади, пояснювальні записки;

• За ступенем близькості до емпіричного матеріалу. Наприклад, анкети, а потім зроблена за їхніми результатами доповідь;

• За способом отримання документу;

3. Пошук і збір інформації на місці події.

На місцевому рівні пошук і збір інф. на місці має частіше використовуватись в сенсі відвідання місця події як метод розвідки. Часто саме пережиті ситуації допомагають вірно оцінити значення теми пошуку і збору інф. І пізніше при написанні тексту, знайти відповідний тон. Крім того, задля унаочнення власні переживання як елементи репортажу можна вплести в тканину статті, яка завдяки цьому пожвавлюється. Відвідання місця події слід ґрунтовно планувати: час, день тижня, Частина місяця, пора року, погодні умови та інші обставини визначать інколи, кого і що журналіст побачить на місці події, а що і не віднайде. Точна підготовка місця події передбачає достатнє попереднє знання про предмет, тему. Іншими словами відвідання місця події не може замінити збір інф., а лише доповнює і розширює його.

Спостереження і переживання журналіста можуть бути доказом певних обставин. Оскільки відвідання місця події поєднує спостереження з переживаннями, то спостереження залишається прив’язаним до одиничної ситуації і до суб’єктивності спостерігача: як переживання воно одиничне і неповторюване. Тому журналіст писатиме про свої спостереження зображувально й емоційно, тобто подібно до репортажу, і таким чином, виявлятиме їхню особливість. Якщо ж його спостереження все ж базується на яскравому прикладі, тоді він має доводити його пошуком фактів.

Для телевізійних повідомлень неможливо обійтись без відвідання місця події. Підготовка: з’ясовується стан справ на місці події, підготовка інтерв’ю шляхом оцінки події і телефонного опитування. Потім організовується виїзд на місце події:

- Зустрічі: що саме (ситуація, обставини) і коли (час тривалість) ми відвідуємо?

- Особи: хто нам потрібен.

-Техніка: оператор, освітлення і т.д

Для відвідання місця події слід відвести більше часу аби мати змогу охопити ситуацію, поспілкуватись з людьми.

 

Білет 8

1. Загальнофілософські засади методу журналістики.

Як пізнавальна діяльність журналістика спирається на загальнофілософські методологічні засади, серед яких найважливішими є засади об'єктивності та інтелектуальної чесності. Найвищим загальнолюдським обов'язком журналіста є пошук істини і приведення до неї своїх читачів. При цьому слід розуміти, що істина — це процес все більш глибокого осягнення світу, рух від незнання до знання, від неповного знання до більш повного, рух, який не може припинитися, бо світ невичерпний. Пошук істини, однак, ніколи не буває прямолінійним процесом, а передбачає наявність плюралістичних підходів, подолання численних суперечностей, розв'язання парадоксів і т. ін. Істина перемагає на ринку ідей. Унаслідок цього важливою засадою філософського пізнання є діалогічність, стан сталої суперечки, обговорення важливих проблем. Діалог у журналістиці 1) виступає неминучим у силу множинних підходів до способів пошуку істини; 2) є надійним способом руху до неї, породженим внутрішньою діалогічністю людського розуму; 3) гарантує найбільшу міру наближення до істини на кожному етапі її осягнення. Невід'ємним елементом загальнофілософської методології, використовуваної в журналістиці, є критика, як спосіб суджень про предмети і явища, за допомогою якого долаються суперечності, вивчається внутрішня, глибинна природа речей, досягається їх адекватна нинішньому рівню людського інтелекту інтерпретація.

Спільною рисою філософської і журналістської методології є проблематизація предмета вивчення. Вона несумісна з пасивним ставленням до пізнаваних предметів і речей, а передбачає певний зсув у баченні предмета, перетворення його на рухому модель, у якій окреслення втрачають стабільність, набувають плинності, мінливості, відносності. Явище втрачає уявну однозначність, піддається запереченню, але не повному, а частковому, проблемному. Суб'єкт перебуває в стані здивування, іронії, сумніву. А відтак, у нього й виникає нове сприйняття явища чи процесу. Унаслідок застосування цих засад народжується журналістський текст, який, особливо на вищих рівнях його існування: аналітичних чи художньо-публіцистичних жанрів, — не зводиться до логічно впорядкованої схеми, пасивної передачі отриманої із зовнішнього світу інформації, а набуває форми розгорнутого обговорення дійсності, свідомого вичленування парадоксів і труднощів піднятої проблеми, діалогічного співставлення поглядів на неї та шляхів її розв'язання.

2. Опрацювання документів як метод отримання інформації.

Метод аналізу документа обирається в залежності від цілі журналіста і характеру документа.

Отримання даних розуміє під собою швидкість і глибоку обробку знакової інформації, яка полягає у аналізі, оцінці і поясненні отриманих даних. Дуже важлива точна фіксація отриманих даних, адже можна сказати, що журналіст створює вже новий документ-опрацьовані записи журналіста, які за певних умов можуть мати юридичну силу. При використанні достатній кількості документальної інформації журналіст може сформувати новий документ або повідомлення. Документи, з якими працює журналіст розуміють під собою правдиві, достовірні, надійні дані. Якщо виникають сумніви в справжності документу, необхідно спеціальним чином перевірити його. Цей аналіз містить в собі велику увагу до будь-яких, навіть найменших деталей документа і до його вигляду, метою якого є пошук і виявлення ознак справжності або несправжньості документа. Іноді зробити це буває досить складно, тоді потребується допомога інших спеціалістів. При цьому важливо розрізняти між собою документально затверджені факти і такі факти, як наприклад просто стали відомі із достовірних джерел.

Для того щоб перевірити достовірність інформації яка міститься в якомусь джерелі потрібно дотримуватись спеціальних правил:

• Розрізняти між собою реальний опис подій і їх інтерпретацію, тобто дійсні факти і думку щодо них;

• Визначати, якими джерелами інформації користувався автор документу;

• Виявляти наміри автора документа при його створюванні;

• Враховувати, якщо це можливо, атмосферу, у якій створювався документ, і чи могла вона якимось чином впливати на його якість;

Перевірка джерела також може бути здійснена шляхом порівняння його з іншими фактами, а якщо документ є інформаційною основою для серйозних висновків журналіст повинен проконсультуватися із експертом тій чи іншій області, досліджуваній журналістом.

3. Викривальний пошук і збір інформації.

Передумовою викривального пошуку і збору інф-ї є функція громадськості, як критичної інстанції, яка періодично виносить моральні судження – віртуальний ганебний стовб суспільства.

Існує подія про яку лише знають безпосередні учасники. Проте факти мають загальний інтерес і вони не зачіпають приватну сферу якихось людей. Через страх перед негативною реакцією чи заходами учасники подій зберігають знання при собі.

Завдання ЗМІ – викрити і розповісти ро ті факти, які цікавлять людей. Тому викривальний пошук і збір інф-ї належать до традиційних, природних завдань ЗМІ. Варто зауважити, що розвиток методів збору та пошук пройшли абсолютно різні віхи розвитку у США та Німеччині.

Білет 9

1. Класифікація методів журналістики.

Методи збору інформації настільки різноманітні та інваріантні, в такій мірі залежать від контексту, що навіть приблизний їх опис зайняв би величезний обсяг тексту. Тому майже всі всі методи збору інформації є, певною мірою, умовними.

Сьогодні багато дослідників пропонує свої класифікації методів журналітики, і ці класифікації у всіх дослідників різні. Це обумовлено тим, що кожен з дослідників пропонує різні ключові ознаки за якими і групує певні методи. О Саморцев пропонує поділити всі журналістські методи на три групи: 1) комункативні (до комунікативних способів одержання інформації належать усі види міжособистісної та технічної комунікації, які доступні в роботі журналіста); 2) некомунікативні (фізичні та документальні), 3) аналітичні.

М. Кім пропонує свою класифікацію і поділяє методи журналістики на традиційні (спостереження, експеремент, інтерв’ю) та нетрадиційні (прогнозування та біографічний метод) В залежності від черги застосування всі методи можна розділити на дві групи: 1) методи отримання емпіричної інформації та 2) методи осмислення отриманої інформації.. О. Тертичний пропонує дуже розгорнуту класифікацію методів журналістики в якій чітко розписані методи осмислення інформації: формально-логічні: методи умовиводів (індуктивні, дедуктивні), мотод доказу; змістовно теоретичні методи (аналіз і синтез, метод історизма, гіпотетичний метод) методи причинно-наслідкових зв’язків; логічні методи (виключення, подібності, єдинної відмінності тощо.

2. Взаємозв’язок жанрової та методологічної системи журналістики.

Взаємозв’язок жанрової та методологічної систем журналістики є дуже тісним. Сьогодні науково не розробленні чіткі усталенні набори методів збору інформації для подальшого написання аналітичних, інформаційних та художньо-публіцистичних матеріалів, тому вони випливають з логіки створення матеріалів певної групи жанрів. При написанні якісного матеріалу використовується дуже широкий спектр методів збору інформації (особливо це стосуєтья аналітичної групи матеріалів). При цьому інформаційні жанри є менш вимогливими і маєть бути більш оперативними, тому для їх написання використовуються найчастіше некомунікативні методи (фізичні та документальні), для написання більш серйозних інформаційних жанрів типу репортажу та інтерв’ю використовують комунікативні методи (бесіда, інтерв’ю тощо). Аналітичні матеріали вимагають як вже зазначених методів збору інформаці (для первинного збору) так і,відповідно, аналітичних методів не лише збору, а і осмислення інформації.

Художньо-публіцистичні жанри є менш вимогливими в цьому плані і основним методом для їх написання найчастіше слугують власні спостереження.

3. Серії публікацій: «безперервний» пошук і збір інформації.

Під безперервним розуміється потік інф-ї, що розпочинає газета з метою роз`яснення подій і встановлення відповідальності, причому газета не змогла би викрити усе це без громадської допомоги.

Отже, безперевний пошук та збір інф-ї є спец.методом реконструкційного пошуку інф-ї, який спрямований на допомогу ще невідомих свідків. Безперервне опублікування викривальної інф-ї вимагає від редактора не лише швидкої та рішучої здатності приймати рішення, коли з`являється нові інф-я, а й також окоміру при оцінці наслідків публікації.

Тут дуже важливий контакт населення та місцевими журналістами аби інф-я не витікала. Тому великі ЗМІ мають підтримувати контакт з громадськістю.

Білет 10

1. Традиційні емпіричні методи (спостереження, бесіда).

Спостереження — пасивний метод збирання інформації. Сут­ність його полягає в тому, щоб, дивлячись, помічати когось чи що-небудь, звертати увагу на когось, щось. Кожен журналіст мусить бути пильним, уважним до деталей спо­стерігачем. У багатьох випадках спостереження є початковим етапом підготовки матеріалу, є поштовхом, який народжує потім обширний задум статті чи нарису, призводить до журналістського розслідування. Але, як правило, завжди в значному журналістському матеріалі наявні елементи, джерелом яким є метод спостереження. Це все те, що побаче­не власними очима журналіста: портрети, інтер'єри, пейзажі тощо. А відтак, спостереження, відіграючи ніби другорядну роль у збиранні інформації, займає значне місце в журналістській творчості, наявне в кожному розлогому матеріалі. Журналіст − це щоденний, вічний Спостерігач. Він ніколи не прой­де повз цікаву подію, свідком якої став мимоволі, випадково. Він ніколи не пропустить нагоди познайомитися з цікавою людиною. Він спостерігає по дорозі на роботу й по дорозі додому, у будень, у свято і у вихідний день. Усе спостережене він збирає у скарбничку свого журналістського досвіду, якщо не для негайного, то для майбутнього використання.

Систематичне спостереження -це спостереження, яке орієнтоване на отримання даних про розвиток з тієї чи іншої сфери, про поведінку тієї чи іншої особи за допомогою багаторазових контактів впродовж довгого часу. Цей метод давно існує і успішно використовується у журналістиці. Наприклад, для ефективного спостереження журналісти перевтілюються в інших людей-наприклад, змінюють на деякий час професію(включене спостереження) або випробовують себе в невідомій раніше ролі. Це робиться для того, щоб якомога реальніше описати свій об’єкт спостереження, подивитися на нього зсередини. Створення власних висновків має дуже індивідуальний характер для кожного журналіста, тому індивідуальні ефекти, використані впродовж реєстрації висновків створює необхідний настрій і відчуття реальності, достовірності, а також ефект присутності. В залежності від позиції спостерігача розрізняють відкрите і приховане спостереження. При відкритому спостереженні журналіст не приховує своєї цілі, присутності і складу роботи. При прихованому він до кінця спостереження не відкриває цілі свого розслідування. Для успішного розслідування журналіст має мати такі якості, як інтуїція, фантазія, уява, загальний рівень розвитку. Всі ці якості допомагають ефективно використовувати журналістське спостереження. Також журналіст повинен обов’язково фіксувати все побачене і почуте ним, адже це може бути важливим у формування готового спостереження і містити в собі ті чи інші моменти життя, які дозволяють побачити нові потрібні факти. Але журналісти використовують такий спосіб нечасто, адже це потребує багато часу, матеріальних і організаційних затрат.

Бесіда. Вона передбачає виявлення зацікавлень дослідника та зв'язків на основі емпіричних даних, отриманих в реальному двосторонньому спілкуванні. Однак при проведенні бесіди перед дослідником постає низка складних проблем, що стосуються відвертості випробовуваних, їх відносини до дослідника. Успіх бесіди залежить від кваліфікації дослідника, що передбачає вміння встановити контакт з випробуваним, дати йому можливість максимально вільно висловлювати свої думки і «відокремлювати» особисті відносини від змісту бесіди.

2. Специфіка використання методів збору інформації при підготовці матеріалів інформаційного жанру.

Інформаційні жанри мусять бути максимально оперативними та інформативними – це, в свою чергу, обумовлює використання певних методів збору інформації для їх написання. Існують різні класифікації журналіських методів, наприклад,одна з них пропонує поділяти всі методи на традиційні емпіричні та нетрадиційні. Якщо користуватись такою класифікацією, то для написання інформаційних матеріалів найбільш характерними є традиційні емпіричні методи збору інформації – бесіда, спостереження тощо. Разом з тим всі методи збору інформації умовно можна поділити на комунікативні, некомунікативні та аналтичні. При підготовці матеріалів інформаційного жанру журналісти найчастіше користуються першими двома. Специфіка використання різних методів збору випливає із специфіки самого жанру. Сьогодні інформаційні замітки найчастіше пишуться на основі прес-релізів, матеріалів інформ-агенств та інтернет-матеріалів і це дозволяє максимально скоротити час відведений на їх створення. Інтерв’ю, репортажі, кореспонденції вимагають від журналіста більш грунтовного підходу до певної проблеми або висвітлювальної теми, тому „журналіст інформаційник” під час їх написання повинен користуватись більшою кількістю джерел, а тому і методів збору інформації. Для написання цих та деяких інших матеріалів журналіст найчастіше послуговується комунікативними методами збору інформації.

3. Поводження з минулим: реконструкційний пошук і збір інформації.

Переважно потреба в реконструкції існує тоді, коли на запитання «як?» не має чіткої відповіді, або вона на зовсім точна.

В жур-й практиці існує 2 різних відправні пункти для ре конструкційного пошуку інф-ї:

1-й стосується актуальної або надзвичайної події і розглядає передісторію (хронологія)

2-й розглядає мотиви або приводи, що лежали в основі дій.

Робочі кроки:

1. Жур-т опрацьовує усі повідомлення і складає список основних учасників

2. Оцінює усі повідомлення, складає список можливих учасників (ті, які можуть щрсь сказати про подію)

3. Складає список інформаторів, які надають інф-ю з других рук (ті, які не пережили подію, але розмовляли з учасниками або свідками)

4. Складає список можливих інтерпретаторів(експерти, речники)

Далі проводиться опитування, інтерв`ю. Це нагадує кримінальне розслідування. Журналіст стає слідчим.

Перебіг реконструкційного пошуку інф-ї схожий на поступовий рух по спіралі – жур-т ззовні наближається до фактів, які хоче дослідити. Тому розпочинає з експертів, нейтральних учасників, завершує головними учасниками події.

 

Білет 11

1. Нетрадиційні методи (опитування, експеримент, вивчення документів).

Термін "експеримент" латинського походження від experіmentum — спроба, дослід. Це загальнонауковий метод отримання в умовах, які контролюються і управляються, нових знань, перш за все про причинно-наслідкові відношення між явищами і процесами, який застосовується соціологією з урахуванням специфіки її об'єктів і методів. Як науковий метод експеримент має свою логіку, котра була розроблена у XІX ст. Дж.С.Міллем і приписує подвійне правило різниці у згоді: якщо в експерименті за групою подій А, В, С слідує подія а, але за В і С не слідує а, то А є причиною а. Перша з двох груп подій розглядається як експериментальна, а друга — як контрольна; подія, яка їх відрізняє, називається незалежною перемінною, яка у ході експерименту може підлягати різним змінам. Цей класичний план проведення експерименту з часом був доповнений факторним планом експерименту, який передбачає декілька незалежних перемінних. Якщо у ході експерименту розв'язується питання про істинність однієї з двох чи більше гіпотез, то говорять про вирішальний експеримент. Розрізняють натурний (польовий, лабораторний) і уявний (модельний) експеримент. Дослідження натурних експериментів у соціології обмежене соціальною природою об'єктів дослідження, які складаються з людей і вимагають від дослідників дотримання моральної норми "не зашкодь" об'єкту. Тому більшість натурних соціологічних експериментів проводяться на малих групах і, як правило, мають багато спільного з соціально-психологічним експериментом. Уявні соціологічні експерименти розповсюджені набагато ширше, вони присутні у кожному великому соціологічному дослідженні, де використовуються методи статистичного аналізу, і є основними при моделюванні соціальних процесів на ЕОМ. Модельні експерименти дозволяють більш точно визначити стратегію натурного соціологічного експерименту, але не можуть замінити його. Таким чином, експеримент в соціології — це спосіб отримання інформації про кількісні та якісні зміни показників діяльності та поведінки соціального об'єкта в результаті впливу на нього деяких керуючих і контролюючих факторів (перемінних). Методологічним грунтом експерименту в соціологічному дослідженні є концепція соціального детермінізму. Тому основна теоретична проблема експериментального методу полягає у виділенні значимих перемінних, які детермінують дане соціальне явище. Впливаючи на ці перемінні та досліджуючи причинно-наслідкові залежності, дослідник може з'ясувати структуру детермінації даного явища і роль окремих перемінних. Іншою особливістю експерименту в соціології є якісно більш високий рівень складності причинної залежності соціальних явищ, що перш за все проявляється в суттєво більш високій, ніж у природно-науковому експерименті, кількості перемінних. Іншими словами, простір детермінації у соціологічному експерименті є багатомірним, що заважає виділенню причинних залежностей "у чистому вигляді", а, як наслідок, постановку завдань експерименту. Побудова гіпотези і планування її перевірки у ході експерименту вимагають перш за все опису системи перемінних, які детермінують поведінку соціального об'єкта. Якщо знання про соціальний об'єкт обмежене, якщо не можна виділити структуру перемінних — проведення експерименту недоцільно. Перемінна, напрямок чи інтенсивність дії якої визначається соціологом у відповідності із заздалегідь розробленою програмою, називається керуючою. Ця перемінна буде контрольованою, якщо її якісні чи кількісні зміни, також напрямок її впливу, здійснюється у заданих соціологом межах. Перемінна, яка керується і контролюється дослідником називається незалежною. Незалежна перемінна позначається як експериментальний фактор (експериментальна перемінна). Це може бути новий для даного соціального об'єкта фактор, який вводиться соціологом, чи один з факторів об'єкта, який керується і контролюється соціологом

Інформація, яку журналіст використовую в своїй діяльності, може бути знайдена у документах. Метод аналізу документа обирається в залежності від цілі журналіста і характеру документа. Це можуть бути загальні методи або спеціальні, які потребують особливих знань. Для того щоб добре освоїти документ треба отримати дані з нього, потім їх інтерпретувати і в кінці зафіксувати.Отримання данихрозуміє під собою швидкість і глибоку обробку знакової інформації, яка полягає у аналізі, оцінці і поясненні отриманих

даних. Існує кілька методів аналізу документів. Зовнішній аналіз — аналіз контексту всіх обставин, які супроводжували появу документа. Мета цього аналізу — встановити вид документа, його форму, місце та час його появи, автора, ініціатора, мету його створення, його надійність та вірогідність.

Внутрішній аналіз — це дослідження змісту документа. При цьому перш за все визначається повнота інформації, а також її вірогідність.

Вивчення документа — це аналіз його змісту в контексті теоретичних завдань дослідження.

Значно підвищують об’єктивність у розумінні документів спеціалізовані наукові методи аналізу, зокрема метод юридичного тлумачення закону, який являє собою сукупність певних правил; спеціалізовані логіко-семантичні методи аналізу юридичної мови та ін.

Класичні, традиційні методи аналізу — це сукупність операцій, яка дає можливість інтерпретувати текст залежно від поставлених дослідником цілей.Традиційні методи мають одну велику ваду, яка може звести нанівець усю працю дослідника в очах людей з іншими поглядами й підходами до проблеми, що розглядається. Це суб’єктивізм класичних методів аналізу. Дійсно, тут інтерпретація документа (документів) повністю залежить від тих настанов, з якими дослідник підходить до опрацювання матеріалу.

Метод опитування базується на пропонуванні учаснику дослідження серії запитань, відповідаючи на які він надає досліднику деяку інформацію про себе. Опитування проводиться як в усній (бесіда), так і письмовій формі (анкета). Розрізняють два види запитань: закриті і відкриті. У першому випадку опитуваний вибирає відповідь на запитання з кількох запропонованих, у другому він сам формулює відповідь у довільній формі.

2. Методи збору інформації при підготовці матеріалів групи аналітичних жанрів.

При підотовці матеріалів групи аналітичних жанрів журналіст користується найбільшою кількістю різних методів збору інформаці. В залежності від черги застосування всі методи необхідні длі написання аналітичних жанрів можна розділити на дві групи: 1) методи отримання емпіричної інформації та 2) методи осмислення отриманої інформації. До найголовніших методів збору інформації (при написанні аналітичних матеріалів) можна віднести методи спостереження, бесіди, інтерв’ю, експерименту. Залежно від змісту конкретного матеріалу журналіст може застосовувати ті чи інші методи. Як це встановити? Журналіст не може, подібно слідчому, прослуховувати телефон, допитувати його, влаштовувати очні ставки і т.д. Значить, йому доведеться вдатися до допомоги правоохоронних органів, своїх інформаторів з цих органів тощо (тобто, використовувати «агентурні» методи). Велике значення мають і методи осмислення інформації, оскількі саме їх використання якісно відрізняє аналітику від інших жанрових груп. Методи аналізу можна розподілити на такі групи та підгрупи: формально-логічні: методи умовиводів (індуктивні, дедуктивні), мотод доказу; змістовно теоретичні методи (аналіз і синтез, метод історизма, гіпотетичний метод) методи причинно-наслідкових зв’язків; логічні методи (виключення, подібності, єдинної відмінності тощо.

3. Ризиковані методи пошуку і збору інформації: контроль тез.

В 2х з 3х випадків, які підтверджують редактори, в центрі роботи з пошуком та обробкою інформації стоїть спроба перевірити різноманітні твердження, чутки, припущення про причину чи оцінку події, і з`ясувати те, чи взагалі відповідають вони дійсності.

Отже, з точки зору фактів так і задля пояснення справи слід увійти в її суть. Тут наявні 2 фази:

1. Твердження чи чутки про розвиток подій слід зробити жорсткими згідно з принципом: чи правда це, що..?

2. Тепер верифіковані висловлювання про стан справ досліджуються за схемою «чому»: чому так сталось?

Якщо на запитання з 1ї фази про детальну перевірку не вдалось найти відповіді, тоді слід відмовитися і від 2ї фази, оскільки обґрунтування були умовними. Проте, якщо журналіст на рівні фактів досяг успіху, він може замість чуток розвивати гіпотезу, що спираєтья на факти та хронологію.

Білет 12

1. Спостереження в системі методів збору інформації.

Спостереження — це метод збору первинної соціологічної інформації шляхом прямої та безпосередньої реєстрації дослідником подій та умов, у яких вони мають місце. Спостереження спрямоване і, як правило, структуроване жорсткою програмою (формалізоване спостереження) чи планом (неформалізоване спостереження). Головна перевага спостереження — безпосередність уявлень дослідника, активне продиціювання гіпотез у ході спостереження. Недоліки його полягають у неможливості гарантувати репрезентативність даних через труднощі практичного охоплення великої кількості явищ і у високій вірогідності помилок в інтерпретації подій з точки зору мотивів і спонукань діючих осіб. Для подолання цих обмежень методу спостереження його, як правило, застосовують з іншими способами збору інформації (наприклад, шляхом опитування).

Особливості спостереження. Перша особливість спостереження у соціології — це зв'язок спостерігача з об'єктом спостереження. Ні в якій іншій науці, крім соціології, досліднику не доводиться займатися вивченням сукупності, до якої він сам належить, часткою якої він є, від якої безпосередньо залежить. Соціолог спостерігає суспільство, соціальні процеси і ситуації, і одночасно він є часткою цього суспільства нерозривно з ним пов'язаною, яка підлягає всім впливам і змінам, котрим підлягає суспільство у цілому. Друга особливість спостереження пов'язана з першою і випливає з неї. Вона полягає у тому, що спостерігач не може бути позбавлений чисто людської риси — емоційності сприйняття. І якщо явища неживої природи можуть не викликати емоцій у спостерігача, то соціальні явища, їх сприйняття та інтерпретація завжди носять емоційний характер. І ця емоційність результатів спостереження тим вище, чим тісніше пов'язаний спостерігач з об'єктом спостереження.

Третя особливість спостереження — складність повторного обстеження. Повторне спостереження навіть повсякденного соціального факту провести дуже важко, бо соціальні процеси підлягають впливу великої кількості різних факторів і тому рідко бувають ідентичними. Тому тільки ретельне і багаторазове спостереження якогось соціального явища може дозволити вважати інформацію про нього достовірною і перейти до інтерпретації даних. Якщо говорити про труднощі спостереження треба сказати, що вони є наслідком особливостей спостереження як методу збору первинної інформації. Труднощі поділяються на суб'єктивні (пов'язані з особистістю спостерігача) і об'єктивні (ті, що не залежать від спостерігача).

До суб'єктивних труднощів спостереження відносяться можливість розуміння і тлумачення дослідником поведінки і дій інших людей через призму власного "я", через власну систему ціннісних орієнтацій, а емоційність людського сприйняття і неминучість впливу на результати спостереження досвіду, який вже є у спостерігача. До об'єктивних труднощів спостереження перш за все слід віднести обмеженість часу спостереження часом здійснення події. Крім того, далеко не всі соціальні факти підлягають безпосередньому спостереженню. Щоб отримати необхідну для цілей дослідження інформацію, тобто отримати відомості про важливі характеристики об'єкта, що вивчається, не упустити якихось важливих фактів, пов'язаних з його діяльністю, чи значимих відомостей про нього, слід заздалегідь ретельно розробити план і програму спостереження. При плануванні необхідно чітко встановити термін проведення спостереження і визначити засоби збору інформації. Крім того, досліднику важливо розв'язати питання про обмеженість сфери діяльності внаслідок можливостей, які він має (час, фінанси, кількість помічників та їх кваліфікація), а також врахувати можливі перешкоди (адміністративні чи психологічні труднощі тощо).

2. Збір інформації для написання художньо-публіцистичних жанрів.

Художньо-публіцистичні жанри передбачають яскраво виражене авторське „я”, тому методи збору інформації напряму залежать від того, що хоче донести та показати журналіст. Найчастіше основним джерелом інформації для журналіста слугують власні спостереження або відчуття. В той же час журналіст, що пише художньо-публіцистичний матеріал може користуватись майже всіми методами як отримання, так і осмислення інформації. При цьому характерним саме для пише художньо-публіцистичних матеріалів є використання під час їх написання художнього методу. Суть методу полягає в безмежному застосуванні авторської фантазії, вимислу, які дають необхідну для творця свободу створення художнього образу і виявлення через нього «правди життя в цілому». Але при цьому аж ніяк не ставиться мета відобразити одномоментні, актуальні достовірні факти. У журналістиці елементи вимислу можуть бути застосовані лише для того, щоб «відтінити» такі факти. Тому говорити про застосування в журналістиці художнього методу можна лише з певними застереженнями, розуміючи під цим головним чином використання елементів типізації, образно-експресивного мови, певного рівня деталізації відображення предмета, застосування умовності при реконструкції подій.Художній метод, зрозуміло, може бути застосований лише на стадії викладу матеріалу журналістського розслідування, при написанні його тексту. Причому хороший журналіст завжди дає зрозуміти читачеві, де достовірні факти, а де вигадка, фантазія і в чому сенс їх «співіснування».

3. Доповнення як найчастіша робота з пошуку і збору інформації.

Вихідним пунктом будь-якого пошуку та збору інформації має бути допитливість журналіста: йому недостатньо наявної у нього перевіреної інформації про якусь подію. Тому він починає проводити додатковий пошук і збір інф-ї. Проте він не має покладатися лише на природну допитливість, інакше приводом для досліджень може бути будь-яке не значне повідомлення. Тому редактор потребує критеріїв, які в швидкому темпі дозволяють провести оцінку релевантності наявної інф-ї за такими критеріями: 1) чи має подія вплив, 2) чи має подія показове значення, 3) чи має публікація вищий інтерес, 4) чи впливатиме публік на щоденне життя людей 5) чи є важливим знання про цю подію.

Білет 13

Типи спостережень.

Журналістика виділяєтакі типи спостережень, як відкрите і приховане, включене і невключене. Сутність їх полягає в тому, що журналіст (а часто до такого вдаються й письменники) стає на певний час членом якого-небудь колективу, організації, закладу, установи, щоб досконало, впритул, з близької відстані вивчити їх діяльність, настрої людей, умови праці, механізми здійснення фінансових чи бартерних операцій. Відкрите спостереження передбачає обізнаність навколишніх з тим, що їх вивчають, приховане — відсутність такої обізнаності. Приховане спостереження дає авторові майбутнього журналістського твору більше можливостей для ознайомлення з дійсним станом справ, гарантує неупереджене ставлення до нього членів колективу. Включене спостереження передбачає зарахування журналіста на штатну посаду й виконання ним самим певних службових обов'язків. Невключене дає можливість вивчення ситуації іззовні, але забезпечує більш широке ознайомлення журналіста з об'єктом вивчення, можливість побувати в різних структурних підрозділах великої фірми чи установи. Кожний тип спостереження має свої переваги в певних умовах. Для вивчення праці великого підприємства чи навчального закладу більш зручним буде відкрите невключене спостереження, яке дасть можливість журналістові скласти стереоскопічну картину діяльності установи. Якщо ж іде мова про вивчення прихованих механізмів руху товарів чи капіталу, з'ясування того, що є таємницею й приховується установою, найкраще використати метод прихованого, включеного спостереження. Проте, така діяльність журналіста може бути небезпечною для нього.

2. Принципи збору інформації в Інтернеті.

Інтернет є унікальним, перспективним і неосяжним джерелом будь-якої інформації. Це недорогий, потужний механізм, який може дуже допомогти будь-якій людині для пошуку чого завгодно, а особливо для журналіста, адже це дуже зручне і більш ніж змістовне джерело. Кількість корисної для журналіста інформації, яка міститься в мережі Інтернет, важко переоцінити. Але крім цього, він може скріпити зв'язок між журналістами і ЗМІ в Україні і в світі. Також він може бути носієм вже обробленої журналістом інформації в електронних Інтернет виданнях, а також виступати альтернативним методом публіцистики під час кризи або в разі встановлення цензури. Також він може бути корисний для електронного розповсюдження новин, публікацій і реклами. Найкраще для пошуку інформації-це приєднатися до мережі і переглянути різні сайти, найпотрібніші з яких можна знайти через спеціальну програму для пошуку. Цей спосіб є найплодотворнішим для отримання журналістом потрібної інформації, адже в Інтернеті можна знайти все, що завгодно. Дослідження Інтернета - це завжди і навмисний пошук, і випадкові знахідки.

3. Перевірка як найважливіша робота з пошуку і збору інформації.

Перевіряти інформацію стало модним, тому що редакції газет помітили, що інформація з ІА не завжди об`єктивна, часто укладено недбало й не чітко. Більшість газет містила багато помилок та неточностей. Зневажливе поводження з висловлюваннями інформаторів, некритична обробка ПР-текстів, а також бази даних, архівів, інформації з інтернету призводять до постійного збільшення невідповідних предметних висловлювань.

В багатьох редакціях редактори розуміють себе менеджерами, тому помилки в змісті списують на репортерів та журналістів. При цьому до завдань редактора належить перевірка висловлювань, що містяться в тексті, принаймні він повинен їх на стільки на скільки підказую здоровий глузд. Зрештою він є останньою контролюючою інстанцією перед опублікуванням.

Згідно з цим пошук і збір інформації є,перш за все, технікою для перевірки інформації, автори яких як правило не знайомі редактору. Проте перевіряти слід не лише висловлювання,а й джерела.

Білет 14

1. Правила дій журналіста під час збору інформації.

1) намагайтеся освоїти нову тему якомога швидше й краще і виконувати свої обов'язки бездоганно;

2) не ставте забагато питань, усе, що потрібно зумійте побачити, а не почути;

не кваптеся: часто те, про що з ризиком намагаєшся довідатись сьогодні, досить легко виявляється завтра;

3) не намагайтеся довідатися більше, ніж належить; наша обізнаність у будь-якому випадку має свої межі, переступити через які не можна, не міняючи свого становища в установі;

4) не прагніть бути особливо "цікавим": намагайтеся звести дружні бесіди на поточні проблеми, плани, випадки з життя і т. п. своїх співбесідників, а не власні;

5) не облущуйте на дозвіллі майбутню публікацію до закінчення збирання інформації: часу поглянути на загальну картину очима журналіста ще буде достатньо.

Окрім правил безпеки при збиранні інформації, є такі правила і для створення тексту. Важливо дотримуватись таких рекомендацій: уникайте опису тих деталей, штрихів і дрібниці, які мають яскраво виражений індивідуальний характер і можуть вказати на конкретну людину;змінюйте, по можливості, ті деталі, які, не маючи принципового значення, можуть вказати саме на вас; уникайте навіть приблизної подібності побудови фрази у вашому усному мовленні і на папері, не кажучи вже про використання виразів, зворотів, словечок і т. п., які часто використовуються вами в щоденних розмовах; ваш псевдонім не повинен містити ніяких біографічних вказівок, під якими розуміються місце або місяць народження, дівоче прізвище матері тощо, тим більше не перегукуватися якимось чином з справжнім іменем;і, зрозуміло, коло осіб, що знають про ваше завдання, повинне бути скорочене до мінімуму, незалежно від міри довір'я і спорідненості (останнє особливо важливе — не створюйте своїм близьким і рідним зайвого мотиву для тривог).

2. Типологія методів аналізу в теорії комунікації.

Найбільш універсельну типологію методів аналізу в теорії комунікаці запропонував російський дослідник Почепцов. Він пропонує досліджувати процеси масової комунікації за допомогою 3 методів:

1) контент-аналіз Контент-аналіз активно використовується для розв'язання задач аналізу комунікації в області державних і бізнес-структур. Його суть полягає в перекладі вербальної інформації в більш об'єктивну невербальну форму.

2) пропагандиський аналіз

3) аналіз чуток.

Ефективна комунікація грунтується на об'єктивних методах дослідження, серед яких ми розглянули контент-аналіз, пропагандистський аналіз та аналіз чуток. Всі ці методи базуються не тільки на теоретичних розробках, але і мають довгий досвід практичного використання. Так, чутки активно використовуються у пропаганді, паблік рилейшнз. Вони ж представляють інтерес і для реклами. Правильно побудована комунікація вигідна й економічно, оскільки дозволяє отримувати потрібні результати за рахунок витрати меншого обсягу фінансових і інтелектуальних ресурсів.

3. Послідовність кроків методичного пошуку та збору інформації.

1. Оцінити релевантність інф-ї (розмірковування, консультація с колегами)

2. Перевірка вхідної інформації за допомогою контролю джерел, фактів (архів, онлайн служби, бібліотеки)

3. Розширення інформації про стан справи для підвищення щільності інформації та для отримання інформації про «оточення» (архіви, опитування,)

4. Формулювання гіпотез стосовно причин, наслідків, відповідальних осіб, суджень, оцінок подій

5. Перевірка гіпотези з метою підтвердження, спростування, спрощення вихідної гіпотези (аналіз матеріалу, опитування)

6. Створення тексту у вигляді повідомлення, кореспонденції, нарису, репортажу.

Білет 15

1. Спостереження та різні типи ЗМІ.

Такий метод збору інформаці як спостереження використовується журналістами різних типів ЗМІ. Цей метод може надавати точну та ексклюзивну інформацію. При цьому цей метод, доволі невигідний в плані коштів та великої кількості часу, яку він вимагає. Саме це обумовлює переважне використання цього методу журналістами, що працюють на телебачені. Лише провідні телеканали мають змогу фінансувати довготривалі спостереження (особливо за кордоном). Оскільки метод спостереження потребує багато часу, то його застосовують журналісти друкованих ЗМІ лише при написанні серйозних аналітичних матеріалів.

2. Контент-аналіз: сутність.

"Контент-аналіз - це якісно-кількісний метод вивчення документів, який характеризується об'єктивністю висновків і строгістю процедури та полягає у квантифікаціиніи (квантифікація — це кількісне виразкення якісних ознак. — Н. Г.) обробці тексту з подальшою інтерпретацією результатів. Предметом контент-аналізу можуть бути як проблеми соціальної дійсності, котрі висловлюються чи навпаки приховуються в документах, так і внутрішні закономірності самого об'єкта дослідження" [2, 66].

Серед складників цього поняття вони виокремлюють основні: "1) КА має справу з масовими сукупностями текстів.., використовуючи при цьому типові соціологічні процедури суцільного чи вибіркового обстеження, з дотриманням вимог репрезентативності; 2) КА припускає структурування, сегментацію, розчленування текстів чи вичленування із них смислових інваріантів, які повторюються в усіх чи ряді текстів, котрі належать до дослідницької масової сукупності; 3) Розчленування чи вичленування повинно бути однотипним для кожного із належних до дослідницької сукупності текстів; 4) Для забезпечення такої однотипності сегментації і вичленування інваріантів КА припускає високий ступінь формалізації, застосування строгих операційних правил та формальних алгоритмів у здійсненні процедур КА; 5) КА - аналітико-синтетична процедура, оскільки передбачається формалізований "розділ" цілісних текстів чи вичлену-вання окремих елементів їх для наступного "збирання" цих інваріантних елементів у великі "однорідні маси", обсяг і тип котрих характеризують як певну цілісність усю сукупність текстів"

Контент-аналіз вигідно відрізняється від інших видів дослідження високою достовірністю. Вона ґрунтується на тому, що дослідження дуже мало залежить від суб'єктивних думок того, хто його проводить. Співвідношення якісного й кількісного у контент-аналізі дозволяє досягти високого рівня надійності та обґрунтованості.

3. Обробка результатів пошуку та збору інформації.

Зібраний журналістами матеріал аналізується з метою перевірки гіпотези за такими критеріями: які вислювлювання, тверждення та оцінки підтверджують, які спростовоють або модифікують вихідну гіпотезу. Модифікація є найчастішим результатом. Аналіз пошуку та збору інформації завершено тоді коли:

1) точно реконструйована хронологічна картина події

2) відомі компетенції та ролі учасників події

3) можуть бути вказані відповідальності

4) описані та підтверджені причинні взаємозв’язки та їхні ймовірні наслідки

5) коли зібрано матеріал, який можна цікаво розповісти

По завершенню аналіу необхідно провести скорочення та ущільнення інформації.

Запис результатів пошуку та збору інформації:

1) визначити досягнутий у результаті пошуку та збору інфрмації ступінь новизни або інформаційної цінності.

2) Зробити структурні висловлювання наочними та пояснити терміни за допомогою загальновживаних слів.

3) Створити живу мову з дійовими ососбами

4) У випадку комплексний взаємозв’язків звертати увагу на унаочнення

5) Включатизображення подій та вражань

Пункти для контролю під час обробки результатів пошуків та збору інформації:

Результат – занести нові факти до квінтесенції.

Дійові особи - назвати головних дійових осіб.

Кореспонденція – коротко переросповісти послідовність дій учасників а також передісторію.

У випадку суперечливих тем – назвати контрагентів з їхніми позиціями.

ішності та ін.).

 

Білет 16

1. Сутність методу бесіди.

Бесіди становлять не лише суттєву частину особистісного спілкування людей, а і дозволяють оперативно одержувати необхідну інформацію, аналізувати проблемні або навіть конфліктні ситуації, проводити колегіальне обговорення важливих питань і приймати рішення з урахуванням думок компетентних людей і всіх зацікавлених осіб. Для журналіста бесіда – це не лише форма спілкування, а й один із основних способів одержання інформації. Бесіда потребує особливої душевної чуйності, уміння слухати й одночасно вести розмову у передбаченому руслі, розпізнавати емоційні стани співбесідника, миттєво реагуючи на будь-які зміни, фіксувати зовнішні прояви внутрішнього стану (жести, міміку, пози тощо).

Для ефективного проведення бесіди необхідно визначити мету, розробити план, з'ясувати, які питання є основними, а які додатковими, створити сприятливу, доброзичливу атмосферу для відвертої розмови, беручи до уваги вікові та індивідуальні особливості співбесідників, виявляти журналістський такт, запротоколювати бесіду. Бесіда часто ототожнюється з інтерв'ю. Спільні риси: двоскладність тексту. Різниця: роль журналіста. В інтерв'ю журналіст може ставити лише питання. Журналіст у розмові є рівноправним творцем змісту майбутнього тексту. Бесіда може виявитися незамінною, коли обговорюваний предмет не піддається моментального й однозначного тлумачення, вимагає спокійного всебічного розгляду.

Метод бесіди і анкетний мають обмежений характер. Вони застосовуються головним чином під час вивчення особистості людини — її схильностей, інтересів, характеру й деяких сторін пізнавальних процесів: сприйняття, уявлення, уяви та мислення.

Бесіда й анкета дадуть позитивні результати в тому випадку, якщо вони відповідатимуть таким вимогам:

1) поставлені питання повинні всебічно охоплювати проблему дослідження;

2) питання мають бути заздалегідь продумані, вони повинні бути короткі, зрозумілі випробуваному й не наштовхувати його на якісь певні відповіді (не повинні мати «навіюючого» характеру);

3) між журналістом і опитуваним мають бути встановлені довірчі взаємовідносини, при яких співрозмовник дає щирі і правдиві відповіді на поставлені запитання;

4) результати бесіди точно записуються і потім аналізуються й узагальнюються.

На початку бесіди основне завдання полягає в налагодженні первинного контакту зі співбесідником. Тому нерідко журналіст формулює спершу запитання, відповіді на які не дають пов'язаної з темою дослідження інформації, але залучають співрозмовника до зацікавленого обміну думками. Ініціатор бесіди має подбати, щоб запитання були короткими, логічними, зрозумілими, це дасть можливість отримати, як омога більше влучної та правильної інформації. Дані про явище, що цікавить, можна одержати при відповідях на прямо поставлені запитання (Що знає досліджуваний про той чи інший об'єкт? Яке ставлення до нього? тощо), так і опосередковано (наприклад, при обговоренні вже відомих матеріалів). Результати бесіди доцільно порівняти з даними, отриманими за допомогою інших методів.

Відповідно до мети подальшої співпраці журналіста та опитуваного виділяють такі види бесіди:

— експеримент (залучення до співробітництва). Передбачає настроювання співрозмовника на специфіку експерименту, перелік основних дій, надання інструкцій;

— експериментальна бесіда (перевірка гіпотези). Використовують у ситуаціях, коли кожний окремий елемент діяльності передбачає повну змістову завершеність попереднього;

— інтерв'ю.

2. Об’єкти контент-аналізу.

Об'єктами контент-аналізу виступає зміст газет, публічних виступів, теле-і радіопередач, громадських та особистих документів, соціальних інтерв'ю, відповідей на відкриті запитання анкет та ін Контент-аналіз базується на тому, що в документах виділяються і потім аналізуються легко підраховувані смислові одиниці:

поняття, виражені в словах або термінах. Наприклад, ринок меблів, інвестиційний клімат, губернатор, соєві продукти і т.п.; тема, виражена в цілих смислових абзацах, частинах тексту, статтях і т.п. (наприклад, проблема зниження купівельної спроможності населення чи критика дій президента країни); назви великих фірм чи торгових марок, конкретних товарів і т.п. Одиницею рахунки можуть бути не тільки частота згадок, але і газетна площа, ефірний час, і т.д.

3. Цілі та межі діяльності з пошуку та збору інформації.

Hічого немає!

Білет 17

Типи отримуваних даних.

Hічого немає!

 

2. Сутність пропагандистського аналізу інформації.

Пропагандистський аналіз застосовується для дослідження масової комунікації (газети, радіо, телебачення, реклама). Він акцентує на тому, коли і як подавати споживачам негативну і позитивну інформацію, як ці типи інформації сполучати, «дозувати» тощо. Методики пропагандистського аналізу спрямовані на вивчення групових норм, оскільки людина може чинити так, як чинить група, навіть якщо це суперечить її поглядам. Активно вивчається вплив візуальних засобів на споживачів інформації та ін.

3. Обробка результатів пошуку та збору інформації.

Зібраний журналістами матеріал аналізується з метою перевірки гіпотези за такими критеріями: які вислювлювання, тверждення та оцінки підтверджують, які спростовоють або модифікують вихідну гіпотезу. Модифікація є найчастішим результатом. Аналіз пошуку та збору інформації завершено тоді коли:

6) точно реконструйована хронологічна картина події

7) відомі компетенції та ролі учасників події

8) можуть бути вказані відповідальності

9) описані та підтверджені причинні взаємозв’язки та їхні ймовірні наслідки

10) коли зібрано матеріал, який можна цікаво розповісти

По завершенню аналіу необхідно провести скорочення та ущільнення інформації.

Запис результатів пошуку та збору інформації:

6) визначити досягнутий у результаті пошуку та збору інфрмації ступінь новизни або інформаційної цінності.

7) Зробити структурні висловлювання наочними та пояснити терміни за допомогою загальновживаних слів.

8) Створити живу мову з дійовими ососбами

9) У випадку комплексний взаємозв’язків звертати увагу на унаочнення

10) Включатизображення подій та вражань

Пункти для контролю під час обробки результатів пошуків та збору інформації:

Результат – занести нові факти до квінтесенції.

Дійові особи - назвати головних дійових осіб.

Кореспонденція – коротко переросповісти послідовність дій учасників а також передісторію.

У випадку суперечливих тем – назвати контрагентів з їхніми позиціями.

ішності та ін.).

 

Білет 18

1. Бесіда як метод збору фактів.

Бесіда - метод отримання інформації з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей в процесі безпосередньої вербальної (усної) комунікації. Можливість вести спостереження за співбесідником під час особистого спілкування дозволяє журналісту при необхідності змінювати напрям розмови на підставі спостережуваних жестів, міміки, інтонації співбесідника, робити висновки щодо його особистого ставлення до фактів, про які він повідомляє. Неприпустимо, щоб бесіда перетворила