Суб’єкти господарського права

Згідно зі ст. 2 Господарського кодексу України, учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної вла­ди та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Зазначимо, що господарське право має свій специфічний суб’єктний склад, який не співпадає з перелічиними вище категоріями учасників (осіб) відносин у сфері господарювання. Суб'єктами господарського права є лише ті учасники відносин у сфері господарювання, які відповідають наступним ознакам:

– безпосереднє здійснють господарську діяльності (виробляють продукцію, виконують роботи, надють послуги) або управління господарською діяльністю ( управління характерно длявласників майна підприємств, господарських об'єднань, холдингових ком­паній, господарських міністерств і відомст);

– створенні ( набуття статусу суб'єкта господарських відносин як правило пов'язується з їх державною реєстрацією ) у вста­новленому законом порядку;

– мають майно, яке необхідне для здійснення господарської діяльності чи управління такою діяльністю. Майно закріплюється за суб'єктами господарського права на праві власності, праві господарського відання, праві оперативного управління, праві користування;

– мають господарську правосуб'єктність (сукупність прав, обов’язків у т. ч. відповідальність) обсяг якої фіксується в законі та в їх уста­новчих документах.

Суб'єкти господарського права - це учас­ники господарських відносин, що безпосередньо здійснюють господарську діяльність або управляють такою діяльністю, створені у встановленому законом порядку, мають необхідне для здійснення такої діяльності майно і володіють господарською правосуб'єктністю^[2].

Суб’єктів господарського права можна класифікувати за різними критеріями. За характером здійснюваної діяльності розрізняють наступні категорії суб’єктів господарського права:

– суб'єкти господарювання, тобто суб'єкти господарського права, які безпо­середньо здійснюють господарську діяльність (до них належать індивідуальні підприємці, підприємства, виробничі кооперативи, більшість госпо­дарських товариств, комерційні банки та ін.);

– суб'єкти організаційно-господарських повноважень, які здійснюють управ­ління господарською діяльністю, в т. ч. організацію такої діяльності (до них належать господарські й функціональні міністерства та відомства, ор­гани місцевого самоврядування та їх виконкоми, господарські об'єднання, холдингові компанії, власники майна підпри­ємств).

Відповідно до ч. 1 ст. 55. Господарського кодексу України, суб'єктами госпо­дарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють госпо­дарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господар­ських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених за­конодавством.

Ч. 2 ст. 55 ГК розрізняє дві категорії суб'єктів господарювання:

– господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивіль­ного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відпо­відно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

– громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Відповідно до ст. 56 ГК України суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням влас­ника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, ор­ганізацій і громадян шляхом:

– заснування нового суб'єкта господарювання;

– реорганізації (злиття, виділення, поділ, пере­творення) діючого (діючих) суб'єкта (суб'єктів) господарювання. Суб'єкт госпо­дарювання може бути утворений шляхом примусового поділу (виділення) діючо­го суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відпо­відно до антимонопольно-конкурентного законодавства України (ч. 3-5 ст. 40 ГК України; ст. 53 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).

Створення суб'єкта господарювання має супроводжуватися обов'язковим додержанням вимог господарського законодавства, антимонопольно-конкурентного законодавства (ст.ст. 25-41, 126, 251-257 ГК України, Закон від 10.01.2001 р. «Про захист економічної конкуренції» та ін.).

Суб'єкт господарювання створюється і діє на підставі установчих докумен­тів (документа), які мають відповідати загальним вимогам, визначених ст. 57 ГК України та спеціальним вимогам вміщеним в законах, які визначають особливості правового статусу суб'єктів господарювання з виключними видами діяльності: «Про банки і банківську ді­яльність» (статті 17-18, 22); «Про цінні папери та фондовий ринок» (ст. 22); «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» (пункти 13-14 ч. 2 ст. 7), «Про страхування» (статті 2, 30, 31) та ін.

Відповідно до ст. 57 ГК України можна визначити наступні види установчих документів:

– рішення про утворення суб'єкта господарю­вання (приймається при створенні господарської організації унітарного типу);

– засновницький договір (укладається у разі заснування суб'єкта госпо­дарювання двома і більше особами). У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити суб'єкт гос­подарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утво­рення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умо­ви діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону;

– статут (приймається в передбачених законом випадках - при створенні: підприємств; господарських товариств, що належать до об'єднань капіталів; виробничих кооперативів). Статут повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного капіталу та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству;

– положення. Положенням визначається господарська компетен­ція (філій, представництв, інших відокремлених підрозділів господар­ських організацій); органів виконавчої влади як суб'єктів організаційно-господарських повно­важень).

В незалежності від виду установчих документах повинні бути зазначені найменуван­ня та місцезнаходження суб'єкта господарювання, мета і предмет госпо­дарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків і збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.

Загальний порядок припинення суб'єктів господарювання визна­чається Господарським кодексом України (статті 59-61), Цивільним кодексом України (щодо юридичних осіб - статті 104-112), Законом «Про державну реє­страцію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (статті 33-41, 46-52), а спеціальний - законами, що визначаються особливості правового статусу суб'єктів господарювання зі спеціальним (виключним) видом діяльності.

Відповідно до Господарського кодексу України формами припинення суб'єктів господарювання є: реорганізація (шляхом злиття, приєднання, поділу, пе­ретворення) чи ліквідація.

Припинення діяльності суб'єктів господарювання можбути добро­вільним ( ліквідація чи реорганізація за рішенням власника; у зв'язку із закінченням строку; досягнення мети) та примусовим (за рішенням антимонопольних органів чи суду; визна­ння суб'єкта господарювання банкрутом; у разі скасування його державної реєстрації у передбачених законом випадках).

Рішення про припинення діяльності суб'єкта господарювання підлягає опублікуванню реєструючим органом у спеціальному офіційно­му друкованому органі преси.

Питання припинення діяльності суб'єктів господарювання, крім статей 59-61 Господарського кодексу, регулюються Цивільним кодексом (стосовно юридичних осіб - статті 104-112), а також низкою законів: «Про банки і бан­ківську діяльність» (статті 26, 28, 87-98); «Про цінні папери та фондовий ри­нок» (ч. 4 ст. 21); «Про страхування»; «Про віднов­лення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (статті 37-48) та ін.