Форма держави: поняття, структура, значення

Поняття форми держави традиційно перебувало в центрі уваги юридичної науки з моменту її зародження. Сьогодні під формою держави розуміють спосіб організації та здійснення державної влади. Поняття форми держави є необхідним для відповіді на питання: як створюються вищі органи держави, як вони взаємодіють між собою і населенням, як територіально побудована державна влада, якими методами здійснюється державна влада.

Форма держави – це теоретична конструкція, що складається з трьох елементів: форми державного правління, форми державно-територіального устрою, форми державного режиму.

Форма державного правління – це організація, порядок утворення та взаємодії вищих органів державної влади (глави держави, парламенту і уряду).

Монархія – це така форма правління, коли главою держави є особа, яка одержує і передає свій пост і титул, як правило, у спадок і довічно.

Різновиди монархій:

1) абсолютна монархія сьогодні має, скоріше, історичне значення. На сьогодні єдиною монархією, яка певною мірою відповідає параметрам абсолютизму, залишилась Саудівська Аравія;

2) дуалістична монархія (Марокко, Тонга). Влада поділяється між парламентом і монархом. Парламент приймає закони, але у монарха є право абсолютного вето (заборони на введення закону до дії). Уряд призначається монархом, підпорядкований йому і несе відповідальність тільки перед ним;

3) парламентська монархія (Бельгія, Велика Британія, Данія, Іспанія, Малайзія, Нідерланди, Норвегія, Таїланд, Швеція, Японія). Монарх юридично є главою держави, але участі в управлінні країною фактично не бере. Виходячи з принципу політичної та юридичної невідповідальності монарха, підпис монархом юридично значущих актів обов’язково потребує контрасигнації – паралельного підпису відповідальної за зміст та виконання акта особи (міністра, прем’єр-міністра).

У парламентській монархії глава держави або не має права вето щодо законопроектів, або фактично не застосовує вето. Головна відмінна риса парламентської монархії – формування уряду парламентом і відповідальність уряду перед ним.

Республіка – це така форма правління, за якої главою держави є президент, що обирається громадянами на певний строк.

Різновиди республіки:

1) президентська (Бразилія, Мексика, США). Президентська республіка відмітна чітким поділом державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. Президент в такій республіці, як правило, обирається прямими виборами (винятком є США, де президента обирає колегія вибірників, обрана виборцями). Він очолює не тільки державу, але й уряд. Уряд призначається президентом і відповідає перед ним;

2) парламентська республіка є типовою для країн континентальної Європи (Германія, Індія, Італія, Словаччина, Угорщина, Чехія). Президент обирається так, щоб він не одержував свій мандат безпосередньо від громадян: парламентом або особливими зборами, що формуються виключно для виборів президента. Президент не є главою уряду і не є вільним в його формуванні. Фактично главу і склад кабінету визначає парламент, точніше, партія, що перемогла на парламентських виборах і має більшість у парламенті. Уряд несе відповідальність перед парламентом;

3) змішана (президентсько-парламентська) республіка (Україна, Польща, Франція). Цей різновид республіки сполучає риси парламентської та президентської республік. Вибори президенти проводяться всенародним голосуванням (як в президентській республіці), але президент не очолює уряд (як у парламентській республіці). Уряд призначається президентом, але призначення прем’єр-міністра вимагає згоди парламенту (або навпаки – міністри та прем’єр-міністр призначаються парламентом, але останній – за поданням президента). Уряд несе відповідальність перед президентом, але й парламент має право виразити йому недовіру, що спричиняє відставку. Для змішаної республіки є характерним виведення поста президента за тріаду законодавчої, виконавчої та судової влади: президент має самостійний статус.

Форма державно-територіального устрою – це порядок взаємин між державою та її окремими частинами. Розрізняють унітарні та федеральні держави.

Унітарна держава – це єдина держава, що складається з адміністративно-територіальних одиниць (областей, провінцій, губерній), що не мають ознак суверенітету.

Сьогодні більшість держав миру – унітарні держави (Болгарія, Угорщина, Греція, Польща). У багатьох унітарних державах (Іспанія, Україна, Фінляндія) є автономні утворення.

Автономія – відносно самостійне у здійсненні публічної влади територіальне утворення в межах держави. Статус автономії надається територіальним фракціям держави, для яких характерні історичні, географічні, національні особливості (Країна Басків в Іспанії, Аландські острови у Фінляндії). Статус автономії визначається, як правило, основним законом держави. Автономія має власні нормативно-правові акти та органи влади, але державного суверенітету не має. Обсяг автономних повноважень може бути доволі великим. Наприклад, Фарерські острови, будучи автономним регіоном Данії, не входять до Європейського Союзу, хоча сама Данія є членом ЄС.

Федерація – союзна держава, що складається з держав-членів – суб’єктів федерації, які володіють деякими ознаками суверенітету. Зараз у світі існує близько 30 федеративних держав, більшість з яких – великі та середні за територією та чисельністю населення (Германія, Індія, Мексика, Нігерія, Росія, США). Сім з восьми найбільших держав світу – федерації, на їх частку припадає більше половини сухопутної території Земної кулі.

Федерація в більшості випадків має республіканську форму правління, але зустрічаються й монархії – Австралія (формально), Бельгія, Канада (формально), Об’єднані Арабські Емірати.

Форма державного режиму – сукупність прийомів, методів, форм та способів здійснення державної влади.

Державний режим є функціональною характеристикою влади, яка ніколи прямо не визначається в конституціях держав (не рахуючи вельми поширених вказівок на їх демократичний характер), проте завжди безпосереднім чином відображається на змісті конституції.

Державний режим – найбільш рухливий, мінливий елемент форми держави. Характер державного режиму визначається не тільки правовими нормами, але й існуючою в країні політичною системою, рівнем політичної та правової культури населення. Проте визначальним чинником служить характер державної влади.

Різновиди державних режимів:

1) демократичний режим, для якого характерні: реальність політичних прав і свобод громадян; політичний та ідеологічний плюралізм; формування органів влади шляхом вільних загальних виборів; поділ влади; діяльність і влади, і опозиції в строго конституційних рамках;

2) авторитарний режим. Його характерними ознаками є: обмеження обсягу політичних прав і свобод; обмеження політичного та ідеологічного плюралізму (наприклад, дозволяється існування тільки двох партій); фактична, а деколи і формальна відсутність поділу влади; недемократичний характер виборів (відсутність реальної можливості вибору). Відмінною рисою авторитаризму є сильна виконавча влада, як правило, заснована на особі лідера. Але авторитарний режим також може бути заснований на праві, моральних засадах, але його не можна все ж таки віднести до режимів, де населення бере участь в управлінні, а влада здійснюється найбільш ефективним способом. Яскравий приклад тому – режим Наполеона за часів Першої імперії у Франції.

Серед сучасних країн прикладом авторитарного режиму є режим Аугусто Піночета у Чилі (1973-1989 рр.). Більшість політичних партій та непідконтрольні диктатурі профспілки було заборонено, уведено політичну цензуру, проводилися широкомасштабні репресії проти усіх противників режиму. Разом з тим у країні зберігалася приватна власність, проводилися часткові ліберально-економічні перетворення;

3) тоталітарний режим. Його характерні риси: принципова відмова від ідеї прав людини і громадянина; пріоритет партії або держави в системі соціальних цінностей; однопартійна політична система і заборона на існування опозиції; наявність загальнообов’язкової державної ідеології; формальність і декоративний характер виборів; принципова відмова від поділу влади; вождізм, точніше, сакралізація (обожнювання) лідера, який підноситься як наймудріший, непогрішний, найсправедливіший, невпинно думаючий про благо народу. При тоталітаризмі встановлюється повний (тотальний) контроль над всіма сферами життя суспільства. Держава прагне буквально «злити» суспільство з собою, повністю його одержавити. Прикладами тоталітарного режиму є нацистська Германія, фашистська Італія, сталінський Радянський Союз, маоїстський Китай.

Усі види режиму можуть поєднуватися з різними формами правління: президентською або парламентарною республікою, парламентарною монархією. Так, незважаючи на різні форми правління в Германії та Італії (парламентарні республіки), в Іспанії і Японії (парламентарні монархії), в Мексиці та США (президентські республіки), усюди існує демократичний державний режим. Такий режим не сумісний з дуалістичною та абсолютною монархією, а наявність республіканської форми правління в тій чи інший країні не гарантує існування в ній демократичного державного режиму (Куба, КНДР).