Основні аспекти вивчення звуків

Склад як одиниця фонетики. Фонетичний складоподіл.

Склад — це звук чи група звуків, об’єднаних навколо складотворного голосного, що вимовляються одним видихуваним поштовхом повітря.

Склад може складатися з одного або кількох звуків, але він обов’язково містить у собі голосний звук, який є складотворним. Тому кількість складів у слові відповідає кількості голосних звуків у ньому: [ фа/кул'/тет ] (3 голосних — 3 склади).

У слові стільки складів, скільки в ньому голосних звуків.

Розрізняють склади:

1) за кінцевим звуком:

— відкриті (які закінчуються голосним звуком);

— закриті (які закінчуються приголосним звуком);

2) за початковим звуком:

— прикриті (які починаються приголосним);

— неприкриті (які починаються голосним);

3) за наголосом:

— наголошені;

— ненаголошені.

[ ма / é /стро ]

1 склад [ма] — відкритий, прикритий, ненаголошений;

2 склад [é] — відкритий, неприкритий, наголошений;

3 склад [стро] — відкритий, прикритий, ненаголошений.

Закономірності українського складоподілу

Складоподіл – це поділ на склади. Слід розрізняти складоподіл фонетичний і поділ слова на склади для переносу з рядка в рядок. У слові осінь два фонетичні склади [о/с'ін'], а поділити це слово на склади для переносу не можна. Слово весна можна перенести вес-на і ве-сна, але фонетичний складоподіл тільки такий: [ве^и/снá]. Слова з подовженням, наприклад, камін-ня, во-лос-ся, бут-тя для переносу слід ділити на склади саме так, а на фонетичні склади — [ка/м ۥ і/н':а], [во/лó/с':а], [бу/т':á]

При складоподілі слід зважати на те, що:

1) в українській мові діє загальнословۥ янська тенденція до наростаючої звучності звуків в межах одного складу: [дру/з' і];

2) найбільш звучними є голосні звуки, тому більшість складів в українських словах закінчуються голосними звуками (тобто є відкритими). Отже, основним законом фонетичного складоподілу є закон відкритого складу: ве/сна, дру/жба, зма/га/ння.

3) тенденція української мови до милозвучності усуває групу приголосних у межах одного складу. Тому коли між голосними стоять два або більше приголосних, поділ на склади відбувається так, щоб звучність звуків від початку складу до його кінця наростала.

Правила складоподілу:

1. Один приголосний між двома голосними належить до наступного складу: во/да, у/чень, ва/ре/ни/ки, зо/зу/ля, хо/ди/ти.

2 До наступного складу завжди належать подовжені приголосні звуки. Наприклад, ка/мі/ння, во/ло/сся, бу/ття.

3. Найзвучніші приголосні [м], [н], [н'], [в], [л], [л'], [р], [р'], [й] називаються сонорними. Сонорні після голосного перед будь-яким наступним приголосним (сонорним, дзвінким, глухим) відносяться до попереднього складу: віль/ний, зем/ля, грай/ли/вий, бар/ва, бам/бук, бал/ті/єць, гол/ка, вчи/тель/ка, гір/кий.

4. Два приголосних шумний і наступний сонорний належать до одного складу: му/дрець, при/бра/ти, ве/сня/ний

5. Два дзвінкі або два глухі приголосні належать до наступного складу:
до/ста/ви/ти, до/сти/га/ти, на/дба/ти.

6. Два приголосні, перший з яких дзвінкий, а другий — глухий, належать до різних складів: вез/ти, буд/ка, важ/кий.

Для узагальнення на більш доступному рівні цих правил запам’ятайте дидактичний віршик:

Склади у нашій мові, діти,

У більшості своїй — відкриті.

Запам’ятай одну з наук:

Закриє склад сонорний звук.

А ще — у випадку такім,

Коли дзвінкий перед глухим.

 

Основні аспекти вивчення звуків.

Звук людської мови – явище матеріальне (фізичне), а тому йому властиві ті самі ознаки, що і будь-якому звукові взагалі. Тому з вук як одиниця фонетики вивчається у трьох аспектах:

1) акустичний (фізичний): досліджуються ті ф і з и ч н і явища, котрі відбуваються при творенні звуків, — коливання повітря, звукові хвилі, частота звука, висота, сила, тривалість, тембр і т. ін.).

Як явище природи звуки мовлення нічим не відрізняються від будь-яких інших звуків. Усі вони виникають у результаті коливання якого-небудь тіла: струни музичного інструмента, даху під струменями дощу, голосових зв'язок людини і т. ін. Тіло, що коливається, утворює пружні хвилі, які передаються через оточуюче середовище і досягають нашого вуха. Під час утворення звука мовлення коливаються голосові зв’язки, які розташовані у гортані, і через це коливання утворюються звукові хвилі і голос.

2) фізіолого-артикуляційний (анатомо-фізіологічний) аспект передбачає дослідження роботи мовних органів у процесі творення звука. Артикуляцією називаються рухи та відповідні їм позиції органів мовлення, повۥязані з вимовою того чи іншого звука.

У творенні звуків людини беруть участь такі органи: легені, бронхи, трахея, гортань, глотка, ротова порожнина, піднебіння, щелепи, зуби, губи, язик.

Звук утворюється тільки за умови напруження голосових зв'язок, які наближуються одна до одної; струмінь повітря розтуляє їх, чим спричиняє їхнє коливання. Так утворюються звукові хвилі та звук.

3) лінгвістичний (мовний) аспект: У лінгвістичному аспекті звук являє з себе абстрактну мовну одиницю, яка називається фонемою. Фонема і звук тісно пов'язані між собою, але це не одне й те ж саме.

Фонема — це теоретичне (абстрактне) поняття, таке як «суфікс», «відміна», «підмет» та ін. Це категорія мови. Фонему не можна сприйняти органами слуху, як звуки мовлення.

Фонема – це одиниця, яка узагальнює реально існуючу множинність звуків.

Звук — це матеріальний вияв фонеми у мовленні. Наприклад:

перша [пéрша] — село [се^илó]

[е] — [е^и] — два різні звуки; але фонема тільки одна — /е/.

Функція фонеми: вона служить для творення й розрізнення слів: мила — сила (/м/ — /с/). У сучасній українській мові є 38 фонем, з них 6 голосних, решта — 32 фонеми — приголосні. Основоположник учення про фонему – російський і польський мовознавець Ян Бодуен де Куртене