Творчість Владислава Старевича

Ця людина обігнала усіх аніматорів світу на кілька десятиліть

Walt Disney

(08.08.1882 – 26.02.1965 рр.)

Владисла́в Олекса́ндрович Старе́вич - російський і французький режисер з єврейським корінням, творець перших у світі сюжетних фільмів, знятих в техніці лялькової анімації.

Лялькові фільми Старевича були казками і сатирою одночасно. Найбільшою популярністю у глядачів користувався цикл про “ війнах комах ”, рогачів і вусанів, а також перші дитячі мультфільми про життя мешканців лісу. Саме Старевич першим у світі здійснив суміщення мультиплікації з ігровим кіно, поставивши в 1913 році “ Ніч перед Різдвом ” зі знаменитим Іваном Мозжухіним у головній ролі.

Ранні роки

Владислав Олександрович Старевич народився в єврейській сім’ї (вихідці з Польщі). Рано втратив матір, з 1901 року виховувався у її батьків в Ковно. З дитинства відрізнявся незалежністю, за що був навіть виключений з гімназії.

У віці 7 років (в 1889 році) Владислав був відданий на виховання тітці. Його батьки були революціонерами, які боролися за незалежність польського народу від Росії. Владислав був відмінником, але активно брав участь у художній самодіяльності. Любив грати комічні ролі.

З 5-го або 6-го класу у нього було два серйозні захоплення: фотографія і ентомологія. Старевич збирав комах і засушував їх для колекції. Крім того, він сам робив макети комах - настільки точно, що їх не можна було відрізнити від справжніх комах.

Після закінчення 10-го класу Владислав йде працювати доглядачем в місцевий краєзнавчий музей. При вступі на роботу він дарує представникам музею два альбоми з власними фотографіями міста Ковно. Директор музею, оцінивши таланти молодої людини, пропонує йому зняти за допомогою наявної у музею кінокамери кілька фільмів. Перший фільм, який Старевич продемонстрував працівникам музею, називався “ Над Німаном ”. Всі були вражені технічним рівнем виконаної роботи. За цим фільмом послідували декілька спроб зробити освітні фільми на тему ентомології. Крім того, Старевич займається виданням неподцензурного аматорського сатиричного журналу “ Оса ”, публікує карикатури в місцевій газеті “ Ковенське дзеркало” і кілька років поспіль бере призи на місцевих новорічних святах за кращі карнавальні костюми.

25 листопада 1906 Старевич одружується на Ганні Ціммерманн. У 1907 році у них народжується дочка Ірина, в 1913 році - друга дочка Жанна.

Робота в Росії

У 1909 році Старевіч знімає два фільми про життя комах – “ Життя бабок ” (230 метрів плівки) і “ Жуки-скарабеї ” (150 метрів). Подивившись ці фільми, директор музею пропонує Старевичу з'їздити до Москви, щоб спробувати знайти краще застосування його талантам. У Москві Старевіч знайомиться з кінопромисловцем Олександром Ханжонковим і розповідає йому, що хоче займатися зйомкою видових фільмів. Ханжонков дарує йому стару кінокамеру і кілька рулонів плівки з єдиною умовою, що Старевич буде передавати йому права на всі зроблені ним фільми. Ханжонков знімає для Старевича квартиру і просить приносити весь відзнятий матеріал особисто до нього, давши строк 5 місяців на зйомку першого фільму. Через 10 тижнів Старевіч приносить йому вже три відзнятих фільми. Після цього Старевичу виділяють окреме приміщення для роботи, надають більш серйозну апаратуру і повну творчу свободу.У 1910 році Старевич вирішив зняти документальний фільм про жуків-оленях, зокрема - битву двох самців-рогачів за самку. Однак з'ясувалося, що при необхідному для зйомки освітленні самці стають пасивні. Тоді Старевич придумав зробити з панцирів рогачів муляжі і зняти потрібну йому сцену покадрово. Знятий ним таким чином фільм “ Lucanus Cervus ” був першим у світі ляльковим анімаційним фільмом. У тій же техніці Старевич знімає, що вийшов в прокат в 1912 році короткометражний фільм “ Прекрасна Люканіда, або Війна вусанів з рогачами ”, в якому жуки розігрували сцени, пародіюють сюжети з лицарських романів. Фільм користувався шаленим успіхом у російських і зарубіжних глядачів. Покадрова техніка лялькової анімації була тоді зовсім невідома, тому в багатьох відгуках протягало здивування тим, яких неймовірних речей можна домогтися при дресируванні комах.Наприклад, лондонська газета “ Evening News ” писала: “ Як все це зроблено? Ніхто з тих хто бачив картину не міг пояснити. Якщо жуки дресировані, то дресирувальник їх повинен був бути людиною чарівної фантазії і терпіння. Те що дійові особи саме жуки, це ясно видно при уважному розгляді їх зовнішності. Як би там не було, ми стоїмо обличчям до обличчя з вражаючим явищем нашого століття... ” Незабаром після “ Люканіда ” на екрани виходять подібні по техніці короткометражні анімаційні фільми “ Помста кінематографічного оператора ” (1912), “ Бабка й мураха ” (1913), “ Різдво в мешканців лісу ” (1913), “ Веселі сценки з життя тварин ” (1913), які увійшли до золотого фонду світового кінематографа.Паралельно з анімацією Старевич починає роботу і над постановкою ігрових фільмів. Він дебютує отримавши найширше міжнародне визнання (Золота медаль на конкурсі фільмів під час Всесвітньої виставки в Мілані) за екранізацію повісті Гоголя “ Страшна помста ” (1912, фільм не зберігся) і продовжує тему надзвичайно вдалою екранізацією “ Ночі перед Різдвом ” (1913) з Іваном Мозжухіним - у цьому фільмі вперше було застосовано поєднання в кадрі акторської гри і намальованого “ спецефекта ”. В роботах Старевича також знаходився фантастичний фільм “ Подорож на Місяць ”, проте його зйомки були зупинені (збереглася частина відзнятого матеріалу). У цей період Старевич також працює як оператор на фільмах інших постановників - наприклад, саме їм знята комедія Петра Чардиніна “ Будиночок у Коломні ” (1913).Під час світової війни Старевич поставив кілька фільмів на замовленням Скобелевского комітету. Найвідомішим серед них стала анімаційно-ігрова притча “ Лілія Бельгії”. До цієї ж групи фільмів відносяться ігрові постановки “ Руслан і Людмила ”, “ Тамань ” (не збереглися), “ Сашко-наїзник ”, “ До народної влади ” і “ Пан Твардовський ”.Після Лютневої революції Ханжонков разом з усім художнім і технічним персоналом своєї студії навесні 1917 року їде до Ялти. Старевич відправляється разом з ним і в 1918 році ставить в Криму фільми “ Каліостро ”, “ Сорочинський ярмарок ”, “ Вій ”, “ Майська ніч ” та інші (в переважній більшості втрачені). Тоді ж він знімає свій останній ігровий фільм “ Зірка моря ”, екранізацію роману У. Локка “ Стелла Маріс ”, який сам Старевич вважав своєю найкращою роботою в кіно. Це була єдина картина, яку Ханжонков взяв із собою, їдучи з Росії.

Робота за кордоном

У 1919 році Старевич з родиною емігрує до Італії, а потім до Франції. У Франції, до нього звертається представник фірми “ Меркурій ” і пропонує роботу з платнею не менше, аніж він отримував в Росії. Приїхавши до Франції, Старевич приймає пропозицію і починає знімати в Парижі анімаційні фільми. Випадок Старевича - єдиний випадок в російській “кіноеміграціі ”, коли емігрантові практично відразу пропонують постійну серйозну роботу.За підтримки місцевих кінопромисловців Старевич починає один за іншим продюсувати і знімати анімаційні фільми. Однією з перших його робіт “ за кордоном ” була екранізація байки Лафонтена “ Як жаби випросили собі короля ” (Les grenouilles qui demandent un roi, 1923), удостоєна однієї з вищих кінематографічних нагород епохи - золотої медалі Розенфельда. Надалі Старевич випускає такі чудові короткометражки, як “ Пісня солов'я ” (La voix du rossignol, 1923), “ Любов у білому і чорному ” (Amour noir et blanc, 1923), “ Щур сільський і щур міський ” (Le rat de ville et le rat des champs, 1927), “ Маленький парад ” (La petite parade, 1928). Характерною рисою фільмів Старевича і його особливою гордістю стає багата реалістична міміка створених ним лялькових персонажів. Пластика і достовірність його анімації дозволяла йому також поєднувати в просторі фільму живих і лялькових персонажів. Головним досягненням Старевича став перший у світовому кіно - повнометражний ляльковий анімаційний фільм “ Рейнеке-Лис ” (Le roman de Renard, 1930). Фільм почав зніматися в 1926 році як німий і був повністю знятий до 1930 року, коли випускати його в прокат в колишньому вигляді (без звуку) вже стало практично неможливо. Фільм був озвучений через вісім років на німецькій мові на замовлення Німеччини, уряд якої було зацікавлений у появі своєрідної екранізації “ народної поеми ” Гете. У 1941 році фільм був також випущений на екрани французькою мовою. “ Рейнеке-Лис ” приніс Старевичу вісім міжнародних премій, у тому числі другу медаль Розенфельда. (Те, що фільм доробляли фактично на гроші гітлерівського уряду, надалі значно вплинуло на його прокатну долю - в більшості країн він до цих пір не випущений навіть на відеоносіях.) Протягом 1930-1950-х років Старевич продовжує ставити анімаційні фільми. Найвідомішою і часто згадуваною роботою пізнього періоду його творчості можна вважати фільм “ Щеня-талісман ” (Fétiche mascotte, 1934). Можна сказати, що війна ніяк не торкнулася Старевича. Після 1945 року він хотів повернутися до Парижа, але потім вирішив, що Париж для нього місто занадто суєтне і перебрався в містечко Фонтен-Де-Буа. Вся сім'я допомагала в його роботі на новому місці, але Старевич в основному обходився своїми силами, вважаючи, що підготовка помічника або наступника при специфіці його роботи практично неможлива.Його популярність в 1950-х пішла на спад, пропозиції на постановку фільмів приходити перестали і знаменитий режисер заробляв постановкою рекламних роликів, а в самі важкі часи, коли старша дочка почала втрачати зір, продавав зроблені ним ляльки.

4.4. Цікаві факти

· У титрах фільмів і в зарубіжних джерелах ім'я Владислава Старевича вказано по-різному: Wladyslaw Starewicz (відтворення родового польського написання прізвища), Ladislas Starewitch або Ladislaw Starewitsch.

· Старевич часто знімав у своїх фільмах дочок Ірину і Жанну - останню під псевдонімом «Ніна Стар».

4.5. Бесіда з Леоною Беатріс Старевич і Франсуа Мартен про В.Старевича і його ляльок

Кориспондент, Леона Старевич, Франсуа Мартен.

 

Особисте питання до вас, Леона, як до онуки великої людини. Які ваші спогади про дитинство у зв'язку з вашим дідом Владиславом Старевичем?

· Я його не сприймала як дідуся, практично він був мені замість батька. Ми жили разом у світі фантазій: я - в дитячому світі, він - у світі режисера, працював він досить регулярно до самої смерті. У нас з ним були свої загальні звички. Восени він спеціально готував крихти, насипав їх на підвіконня, і птахи зліталися до нього на руки і клювали ці крихти з долонь. І мені це здавалося цілком природним. Дійсно, адже це так просто, по-домашньому, але, погодьтеся, це ж і свого роду мізансцена теж. Ми сиділи з ним разом, а потім я йшла до себе вчити уроки, він продовжував працювати. І в останньому своєму фільмі, в "собачій буді" він навіть зняв мене.

Загалом, це була сімейна справа?

· Так, хоча у нас була незвичайна сім'я. Я ніколи не відчувала себе частиною сім'ї у звичному сенсі цього слова. Я тоді ще не бачила фільмів діда вони були на нітроплівці, але я завжди відчувала, що в нашому будинку було щось особливе.
Правда, зі мною дід вчинив не надто добре. Я тільки в сорок з гаком років дізналася, чисто випадково, що він говорив по-французьки, що він навіть читав лекції в Сорбонні. Я здивувалася: “Як так, невже він говорив по-французьки?”. Мені сказали: “Так, звичайно, він говорив по-французьки, навіть майже без акценту”.
З усього світу до нас приїжджали люди, щоб просто поговорити з дідом. Причому чомусь лише чоловіки. І було в цьому щось виняткове. Досить регулярно до діда приходив лікар, урочисто говорив: “Я прийшов до вас”, і залишався як у гостях. Він був нашим єдиним постійним гостем. Пам'ятаю, про нього говорили, що він дуже розумний, приїхав з Північної Африки і вже вшосте одружений.
Величезне значення в нашому житті мав сад, дід водив мене по саду, ми подовгу гуляли разом. Він був дуже мовчазною людиною, або не розмовляв взагалі, або говорив по-російськи. Він ходив по саду з такою великою лупою, розглядав через неї щось у траві. А ще ми з ним вирощували помідори... Ось такі дитячі спогади.
Інтерес мого діда до тварин та їх життя, судячи з його щоденника, почався ще в ранньому дитинстві. Він провів його у великому будинку своїх дядька й тітки. Будинок був повний птахів і гостей. Дід жив, як у казці. І частіше втікав з уроку, ніж був у класі. Його виключили з гімназії, коли з'ясувалося, що замість того, щоб бути присутнім на церковній службі, він щоразу ставав в останній ряд і втікав. Одного разу він повернувся до церкви занадто пізно, коли все вже закінчилося, це помітили, його батьків викликали до директора, а його прогнали. Ця історія описується в його щоденнику.
Він мріяв дізнатися якомога більше. Крім природи його притягувала техніка. Якось він попросив, щоб йому подарували фотоапарат, але йому відповіли, що апарати ці ще не зроблені як слід. Він дуже засмутився. Писав: “Але коли вони будуть зроблені як слід!? Я напевно ніколи цього не дочекаюся”.

Як ви гадаєте, а його інтерес до кіно спочатку був теж технічним?

· Цей інтерес, як мені здається, можна назвати педагогічним. Йому хотілося вивчитися багато чому і передати ці знання іншим. Судячи з його щоденника, він почувався добре, тільки займаючись своєю справою, коли він знав, що він робить і міг навчити цьому інших. Коли він почав займатися мультиплікацією з комахами, він став розбиратися, як функціонує життя, і ці знання теж передавав іншим.
Коли він робив своїх ляльок, конструюючи їх частково з самих комах, це здавалося йому цілком природним. Вчора ми бачили в Держфільмофонді його фільм “Прекрасна Люканіда”, знятий за допомогою маріонеток, які зараз зберігаються у мене вдома. У цих маріонеток використані реальні фрагменти комах. Вийшли такі напівкомахи – напів маріонетки. Це жахливо, але це так.
І я росла в цьому світі свого діда, де не можна було прогнати павука, тому що, якщо раптом павук вирішив посидіти тут, то це його право. А якщо він втече, то втече по своїй волі. Комахи були частиною нашого повсякденного життя.

Яке ваше враження про Москву, чи пов'язане воно якось з історією вашого діда?

· Так, це дивно. Все те, що ми читали в архівах, те що, я пережила... тут все це конкретизується. Ось вчора ми були в Будинку Ханжонкова, і я побачила місце, де Старевич кидав монетки покриті клеєм. Це був його улюблений жарт: хтось цю монетку тихенько підбере, і тут дід простягає йому руку, вітаючись. А людина, яка взяла монетку, змушений ховати руку з приклеїною копійкою за спиною, соромитися, жахливо себе почувати.
Все це відбувалося в Будинку Ханжонкова. Мало відбуватися там, судячи з його спогадів. Потім Ханжонков створив сценарний відділ і відділ науково-популярного кіно. Ханжонков був весь спрямований в майбутнє. Він говорив людям: “Якщо ви будете працювати зі мною, то ви не будете просто чиновниками”. І це зближувало його зі Старевичем.
У Будинку Ханжонкова дід часто влаштовував такі розіграші... на межі. Він завжди жив на межі, завжди був дуже коректним, але з чимось таким злегка знущальним і солоним. Наприклад, він заходив в дамський туалет, переодягнувшись жінкою, в червоних панчохах на красивих ногах, пудрився і спостерігав за поведінкою жінок. Він не був трансвеститом, але він відчував себе добре в цьому костюмі, до того ж у нього був талант модельєра. Він сам малював сукні і дуже ретельно готував свій костюм до подорожі в дамський туалет. Все, що він там бачив, він потім використав у фільмах: наприклад, те, як прекрасна Люканіда лежить на кушетці, як вона себе веде, і як вона розкривається... Але його погляд завжди був люблячим. Або ось у фільмі “Пацюк міський, щур польовий”: коли пацюк прибуває до Парижа і бачить прекрасних дам, у нього хвіст відразу здіймається, і все всім стає зрозуміло. Тобто, звичайно, хвіст у щура щурячий, але в уяві з'являється зовсім інший предмет.

Чи є глибока різниця між російським періодом і французьким періодом у творчості Старевича?

· Коли порівнюєш французькі фільми з російськими, знаходиш і постійні образи та свідоцтва відбувається в творчості Старевича еволюції. Наприклад, декорації залишаються ті ж самі. Але знімає він у них краще. Приклад, це сцена нападу на фортецю в “Прекрасної Люканіди” і те ж саме - в “Романі про Лиса”. Творчість мого діда - це постійний, наполегливий пошук в одному і тому ж напрямку. Хоча, звичайно, впадають в очі відмінності – так як в Росії він робив більше ігрових фільмів, а у Франції більше мультиплікації. Багато короткометражні фільми доповнювалися ігровими сценами з дітьми, у нього знімалися його власні дочки. У мене є фотографії дідуся і моєї мами, де вони готують декорацію до фільму “Очі дракона”. Говорили, що в цьому фільмі знімалася мама, але я так і не знайшла ці кадри.

Те, що Старевич поєднав у своєму фільмі ляльок і людей - це було унікальне рішення для того часу...

· Все просто. Він працював в мультиплікації. Але для того, щоб заробити більше грошей, він змушений був знімати фільми з акторами. А ти як думаєш, Мартен?

· Взагалі-то всі великі режисери того часу знімали ігрові фільми. Старевич захоплювався Гоголем і хотів екранізувати його книги. Він мріяв використовувати кінематограф, як новий засіб передачі змісту класичних творів. Коли він писав сценарій, він відразу уявляв, які трюкові зйомки тут знадобляться, в його фільмах постійно присутня подвійна експозиція і мультиплікація.
Але ось вчора ми бачили фільм з Мозжухіним в ролі диявола в “Ночі перед Різдвом”. Старевич по суті перетворив там Мозжухіна в комаху (я маю на увазі костюм актора, його грим), і я впевнений, що він це зробив навмисне. Він взагалі перетворював акторів у своєрідні маріонетки. Він сам встановлював мізансцени, сам все вирішував.
У нього напевно були погані відносини з акторами, він користувався ними як своїми комахами-ляльками, нехай при цьому і домагався успіху.

· Старевич був людиною впевненою у собі. Він досить різко говорив з людьми. У нього була мета, і він хотів її домогтися. Коли він вже остаточно оселився у Франції, в 30-му році йому запропонували створити власну студію як Діснея в Голлівуді. Враховуючи розвиток мультиплікації, кіноіндустрії, він відразу сказав: “Спасибі, ви дуже милі, але я не хочу керувати 200 людьми”. Якщо я не помиляюся, за цим стояла ідея: “Я не хочу втратити свою душу.”

· На жаль, Старевича дуже швидко забули. Адже він користувався величезним успіхом у Росії до війни. Великим успіхом у Франції в 20-і роки. І до “Романа про Лиса” - а це була робота виняткова за якістю і зроблена ним поодинці - Старевич підписав кілька контрактів, які не відбулися. Все тому, що він не збирався нічого міняти в методиці своєї роботи, а вона докорінно відрізнялася від прийнятої в кіноіндустрії.
У 30-ті роки йому вже важко працювати. Неможливо працювати самостійно. Але він вперто продовжує робити фільми. На жаль в 50-і роки вони стають вже досить ординарними. До цього моменту Старевич різко обмежує свою аудиторію, робить фільми для дітей. Його картини зникають з екранів, і про нього перестають писати. І ті, хто сьогодні у Франції пам'ятає його фільми, пам'ятають на жаль саме фільми 50-х. Традиційні мультфільми. А вже в 10-20-х роках мультиплікація Старевича була революційною!
Єдине місце, де пам'ять про нього збереглася, це Росія. Дивно, він звідси поїхав, але тут його пам'ятають, в той час як у Франції Старевича тільки належить відкрити заново.

Як ви вважаєте, існує зв'язок між фільмами Старевича і сучасним авангардом?

· Якщо взяти, наприклад, фільм “Мікрокосмос”, який вийшов на екрани років п'ять тому, у ньому була реалізована мрія Старевича зафільмувати реальних комах. Але говорити про школу Старевича - це просто теоретизувати... Просто є люди, які дивилися його фільми і люблять їх.
Однак я вважаю, що сам Старевич дійсно був авангардистом, бо він одразу відчув, що кіно - це нова мова. Може тому він і був завжди таким самотнім, і як художник, і як людина. Вражає його здатність прожити ціле століття і при цьому робити те, що він бажає і тільки це, не дивлячись ні на які історичні події.
Вражає прагнення Старевича створювати ідеальний світ, благодать, загалом, щось абсолютно протилежне двадцятому століттю...

4.6. Зізнання та нагороди

· 1912 - Золота медаль на конкурсі фільмів під час Всесвітньої виставки в Мілані (фільм “Страшна помста” (не зберігся));

· 1922 - Золота медаль Розенфельда (мультфільм “Як жаби випросили собі короля”);

· 1941 - Золота медаль Розенфельда і ще 7 міжнародних премій (мультфільм “Рейнеке-лис”).

Фільмографія

Мультфільми

· “Над Ниманом”, фільм не зберігся;

· 1909 – “Життя бабок”, фільм не зберігся;

· 1909 – “Жуки-скарабеї”, фільм не зберігся;

· 1910 – “Lucanus Cervus”, фільм не зберігся;

· 1910 – “Розвиток пуголовка”;

· 1910 – “Прекрасна Люканіда, або Війна вусанів з рогачами”;

· 1911 – “Різдво у мешканців лісу”;

· 1912 – “Помста кінематографічного оператора”;

· 1912 – “Авіаційний тиждень комах ”;

· 1913 – “Бабка й мураха”;

· 1913 – “Чотири риса”;

· 1913 – “Веселі сценки з життя тварин”;

· 1913 – “Півень і Пегас”;

· 1915 – “Лілія Бельгії”;

· 1920 – “Dans Les Griffes De L'araignee” (In the Claws of the Spider);

· 1921 – “Le Mariage De Babylas” (Babylas's Marriage);

· 1921 – “L'epouvantail” (The Scarecrow);

· 1922 – “Як жаби випросили собі короля” (Les Grenouilles Qui Demandent Un Roi);

· 1923 – “Пісня солов'я” (La Voix Du Rossignol);

· 1923 – “Любов у білому і чорному” (Amour Noir Et Blanc);

· 1924 – “Маленька вулична співачка” (La Petite Chanteuse Des Rues);

· 1925 – “Очі дракона” (Les Yeux Du Dragon);

· 1926 – “Щур сільський і щур міський” (Le Rat Des Villes Et Le Rat Des Champs);

· 1927 – “Мураха і коник” (La Cigale Et La Fourmi);

· 1927 – “Королева метеликів” (La Reine Des Papillons);

· 1928 – “Чарівний годинник” (L'horloge Magique);

· 1928 – “Маленький парад” (La Petite Parade);

· 1929 - 1930 – “Рейнеке-лис” (Le Roman De Renard);

· 1932 – “Лев і муха” (Le Lion Et Le Moucheron);

· 1932 – “Старий лев” (Le Lion Devenu Vieux);

· 1933 – “Щеня-талісман” (Fetiche Mascotte);

· 1934 – “Fetiche Prestidigitateur” (The Ringmaster);

· 1958 – “Північна карусель” (Carrousel Boreal);

· 1965 – “Як собака з кішкою” (Comme Chien Et Chat);