Організація інструментального господарства у виробничій інфраструктурі підприємства

 

Результати господарської діяльності підприємства залежать не тільки від рівня організації виробничих процесів, але і від допоміжних та обслуговуючих, які створюють інфраструктуру підприємства.

Інфраструктура підприємства – це комплекс підрозділів або служб, які забезпечують необхідні умови для нормального функціонування підприємства в цілому (основного виробництва і усіх сфер його діяльності).

Виробнича інфраструктура підприємства – це комплекс підрозділів, спеціальні допоміжні та обслуговуючі господарства (інструментальне, ремонтне, енергетичне, транспортне, складське), які не приймають безпосередньої участі у створенні профільної продукції, але своєю діяльністю створюють необхідні умови для роботи основного виробництва.

Соціальна інфраструктура – комплекс підрозділів, котрі обслуговують соціально-побутові та культурні потреби працівників підприємства (охорона здоров’я, заклади громадського харчування, культури та відпочинку, житлово-комунального господарства).

Основною функцією виробничої інфраструктури є комплексне забезпечення інструментом, оснащенням, паливом, енергією, сировиною тощо; виконання транспортно-складських операцій та технічне обслуговування; ремонт і модернізація технологічного, енергетичного й іншого устаткування всього виробництва.

Склад і масштаби виробничої інфраструктури підприємства залежать від типу виробництва, номенклатури й обсягу випуску продукції, організації виробничих процесів, розмірів підприємства, інших факторів. У сфері технічного обслуговування підприємства працює близько 45-50 % загальної кількості персоналу. Це зумовлено не тільки значним обсягом робіт з обслуговування основного виробництва, а й різноманітністю і складністю ручних робіт, які дуже важко механізувати й автоматизувати.

Удосконалення техніки та організації обслуговування, застосування прогресивних технологій і досягнення на цій основі високих техніко-економічних показників виробництва створюють умови для успішної роботи підприємства. Основними напрямками вдосконалення організації допоміжного виробництва є централізація і концентрація однорідних процесів обслуговування та їх спеціалізація.

Виділення допоміжних та обслуговуючих підрозділів в окремі сервісні фірми – логічний крок у розвитку підприємств. Через цю процедуру реорганізації пройшли багато великих підприємств у західних країнах. В Україні тільки формується ринок промислового сервісу.

Машинобудівні підприємства використовують широку номенклатуру технологічного оснащення, яке складається з інструменту та технологічної оснастки. До інструменту відносяться усі види різального (різці, фрези, свердла, шліфувальні круги), вимірювального (мікрометри, штангенциркулі, скоби, пробки) та слюсарно-складального (молотки, ключі, викрутки, зубила). До технологічної оснастки відносяться – штампи, прес-форми, моделі, різні види пристосувань та інші пристрої, що сприяють виготовленню продукції.

З метою стабільного забезпечення цехів, дільниць і робочих місць високоякісним технологічним оснащенням у потрібній кількості та асортименті створюються спеціальні підрозділи, які об’єднуються в інструментальне господарство. Інструментальне господарство підприємства – це сукупність відділів і цехів, що займаються придбанням, проектуванням, виготовленням, ремонтом та відновленням технологічного оснащення, його обліком, зберіганням і видачею у цехи й на робочі місця.

Завдання інструментального господарства: безперебійне забезпечення виробництва технологічним оснащенням; постійне удосконалення конструкції технологічного оснащення; організація, збереження, облік, видача, експлуатація технологічного оснащення.

Склад інструментального господарства визначається залежно від типу виробництва, масштабу підприємства, номенклатури та складності технологічного оснащення. На підприємствах, зазвичай, створюються загальнозаводські та цехові підрозділи інструментального господарства. До загальнозаводських органів відносяться: інструментальні цехи; центральний інструментальний склад (ЦІС); заточувальні майстерні (загальнозаводські); інструментальний відділ (ІНВ), який виконує планово-диспетчерські функції, функції планування й організації інструментального господарства. До цехових органів інструментального господарства належать: інструментально-роздавальні комори (ІРК), які безпосередньо забезпечують робочі місця інструментами та оснащенням, зберігають їх обіговий фонд і передають до центрального складу зношений інструмент; дільниці (відділення) із заточування і поточного ремонту оснащення та інструменту. На рис. 19.1 зображена схема руху інструменту на підприємстві.

 

 

 

 

 

Рис.19.1. Схема внутрішньозаводського обігу оснащення

Позначення: 1 – нове покупне; 2 – виготовлене в інструментальних цехах; 3 – відновлене; 4 – нове і відновлене; 5 і 7 – зношене; 6 – нове й відновлене; 8 та 10 – затуплене; 9 та 11 – заточене.

Класифікація та індексація інструменту. У машинобудуванні та інших галузях національного господарства існує чітка класифікація оснащення й інструменту. Під класифікацією розуміється розподіл усіх інструментів, що застосовується на підприємстві, на певні групи за найголовнішими ознаками: за характером використання оснащення поділяється на універсальне, стандартне і спеціальне; за способом застосування – ручне та машинне; за призначенням – оброблювальне та складальне; за термінами виконання – тимчасове та постійне; за джерелами постачання – покупне та власного виробництва.

Індексація інструменту передбачає його послідовний розподіл на класи, підкласи, групи, підгрупи й види. Використовується десятинна цифрова система класифікації.

Наприклад: Різець 111622. Перша цифра означає клас (1) – інструмент різальний; друга – підклас (1) – різці; третя – група (1) – токарні; четверта – підгрупа (6) – відрізні; п’ята – вид (2) – відігнутий; шоста – підвид (2) – наварний.

Потреба в інструменті та оснащенні визначається залежно від виду виробництва. Номенклатура універсальних (стандартних) видів оснащення у серійному і масовому виробництвах визначається за картами використання, а в одиничному й дрібносерійному – за картами типового оснащення робочого місця. Номенклатура спеціальних видів оснащення визначається за картами технологічних процесів.

Потреба підприємства у кожному виді інструменту на плановий період обчислюється за формулою:

 

Н_пл = Н_вит + Н_офк – Н_офп, (19.1)

де Н_пл – кількість інструменту на плановий період, од; Н_вит – кількість інструменту, що витрачається за плановий період, од.; Н_офк – норматив оборотного фонду інструменту на кінець планового періоду (року); Н_офп – фактична кількість інструменту на початок планового періоду (року).

У масовому та серійному виробництві норму витрат ріжучого інструменту для виконання виробничої програми визначають за формулами:

, (19.2)

, (19.3)

де N – обсяг виробничої програми або планова кількість виробів, які треба обробити, од.; t_M – машинний час оброблення одного виробу (виконання однієї операції), хв; і – кількість інструментів, які одночасно використову­ються для оброблення одного виробу на одному робочому місці, од.; Тзн – машинний час роботи інструменту до повного зносу, хв; L – величина допустимого сточування ріжучого інструменту, мм; l – середня товщина шару, що сточується інструментом між двома заточуваннями, мм; t_cm – тривалість однієї стадії роботи інструменту між двома заточуваннями (називається „стійкість інструменту”), хв; k – коефіцієнт передчасного виходу інструменту з ладу (береться 0,05).

Для дрібносерійного та одиничного виробництва витрати ріжучого інструменту на виконання запланованого обсягу робіт (виробничої програми) визначають за формулою:

, (19.4)

де Т_зм – загальна кількість (обсяг) часу (трудомісткість) роботи устаткування, одиниць часу; к_м – коефіцієнт, який ураховує питому вагу машинного часу у нормі часу; кв – коефіцієнт використання даного виду інструменту.

Потребу в універсальному вимірювальному, слюсарно-монтажному інструменті визначають дослідно-експериментальним методом, виходячи з середнього терміну його служби.

Удосконалення організації інструментального обслуговування відбувається в результаті здійснення таких заходів:

– підвищення рівня стандартизації та уніфікації технологічного оснащення;

– застосування типових технологічних процесів;

– скорочення тривалості розроблення та виготовлення оснащення.

– модернізації стану нормативної бази інструментального господарства;

– використання модульного принципу гнучкого автоматизованого вироб-
ництва при організації цехового інструментального господарства;

– забезпеченнянормальних умов роботи центрального інструментального складу та інструментально-роздавальних комор;

– організація ефективного забезпечення робочих місць високоякісним оснащенням та інструментом сучасних зразків;

– посилення технологічного нагляду, упорядкування нормативного господарства, поліпшення оперативного та поточного обліку і лімітів затрат, а також ефективності ремонту й оновлення оснащення та інструменту;

– глибокого аналізу доцільності виробництва оснащення власними силами чи вибирати альтернативні варіанти.

Із поглибленням ринкових процесів і розвитком інструментальної промисловості, виробництво інструменту і відповідальність за його технічний рівень повинні перейти до спеціалізованих заводів цієї галузі, а за інструментальним господарством промислових підприємств залишаються функції організації раціональної експлуатації інструменту (планування потреби, придбання, зберігання, заточування, забезпечення ним робочих місць, ремонт та контроль за дотриманням норм експлуатації).