Довідково – інформаційні документи

ПІДМЕТ

Підмет - головний граматично незалежний член двоскладного речення, що означає предмет (чи особу), про який говориться у реченні, і відповідає на питання хто? що?

За способом вираження підмети поділяються на прості і складені.

підмет	приклади
простий	Соловейко заспівав
складений	Його обличчя посмурніло

Простий підмет найчастіше буває виражений іменником або займенником у називному відмінку, хоча може виражатися й іншими частинами мови, вжитими у значенні іменника: Керівник сьогодні просто зобов'язаний займатися економікою.

Простий підмет може бути виражений неозначеною формою дієслова: Вивчитися- ось моя мрія.

Складений підмет може бути виражений:

· кількісно-іменниковою сполукою (75 процентів квітів пішло на експорт);

· сполукою іменника (чи займенника) у називному відмінку з прийменником (Ми з братом вирішили прогулятися по парку);

· іншими сполуками (Найбільші аукціони квітів відбуваються поблизу Амстердама).

ПРИСУДОК

Присудок- головний член двоскладного речення, який характерізує підмет за дією чи ознакою. Присудок відповідає на питання що робить (підмет)? що з ним робиться? який він є? що він таке? хто він такий?

Присудок буває простий і складений.

присудок	приклади
простий	Ніч закінчилася
складений	Я залишився спокійним

Простий присудок виражений дієсловом, яке поєднує в собі граматичне і лексичне значення: Петро відчинив двері.

До простих належать також присудки, які виступають у складеній формі майбутнього часу (буду робити), у формі наказового (хай знає) або умовного способів (робив би).

Простим вважається також присудок, виражений фразеологічним сполученням (Він був на сьомому небі).

Складений присудок має дві частини: головну і допоміжну (зв'язка). Основне лексичне значення такого присудка закладене у головній частині, а граматичне- в допоміжній.

Дієслівний складений присудок виражається поєднанням дієслова- зв'язки, яке стоїть в особовій формі і інфінітива (Він бажав піти разом з нею).

Іменний складений присудок утворюється поєднанням дієслова- зв'язки з іменником, прикметником, дієприкметником (Городецький прикрасив Київ унікальними спорудами).

Між підметом і присудком може ставитися тире, якщо у реченні пропущено дієслово- зв'язку. Тире ставиться:

· якщо підмет і присудок виражені іменником у називному відмінку (Хліб- всьому голова);

· якщо підмет і присудок виражені інфінітивом (Життя прожити- не поле перейти);

· якщо перед присудком вжито слово це значить, то, це, ось (Більшість- це ще не значить всі).

Прості двоскладні та односкладні речення

Просте речення, у якому наявні обидва головні члени (підмет і присудок), називається двоскладним (Краса нас усьому вчить (О. Довженко)).

Односкладним називається речення, у якому наявний лише один із головних членів — або підмет, або присудок.

Види односкладних речень

1) Означено-особові — речення, головним членом яких є особова форма дієслова, що вказує на виконавця дії, носія ознаки чи стану (Хочу плакати, але замість того завжди сміюся).

2) Неозначено-особові — речення з головним членом-присудком, який відноситься до всіх осіб взагалі або до неозначеної кількості осіб (У школі готуються до свята рідної мови).

3) Узагальнено-особові — речення з головним членом-присудком, що вказує на дію, ознаку чи стан, які можуть стосуватися будь-якої особи в будь-який момент часу. Такі речення вживаються переважно в прислів’ях та приказках (Не брудни криниці, бо схочеш водиці (Нар. тв.)).

4) Безособові — речення з головним членом-присудком, який називає дію або стан, що не мають виконавця або носія, і може бути виражений безособовим дієсловом, дієслівними формами на -но, -то, неозначеною формою дієслова, прислівником, словами нема, не було, не буде, при яких стоїть додаток у родовому відмінку(Так тихо, тихо скрізь (П. Тичина)).

5) Називні — речення з головним членом-підметом, який стверджує наявність, існування предметів чи явищ (Сонячні чудесні міста. Вільні люди (О. Гончар)

 

 

ДОВІДКОВО – ІНФОРМАЦІЙНІ ДОКУМЕНТИ

ВІДГУК. РЕЦЕНЗІЯ

Відгук – критична стаття, відзив, оцінка, враження, зумовлені появою книги, статті, виступом публічного діяча тощо.

Відгук має дві форми: усну (на засіданнях, конференціях, зборах, у приватних розмовах) і письмову (на курсову, дипломну роботи, книгу, автореферат дисертації тощо).

Реквізити:

1. Назва виду документа.

2. Заголовок, який містить:

· назву роботи, тему, посаду, статус, місце роботи або навчання автора, його прізвище, ім’я, по батькові;

· повну назву установи.

3. Текст, який містить:

· загальну характеристику теми, роботи та її актуальність;

· коло проблем та місце розглядуваної роботи в певній науковій системі;

· стислий виклад основних положень або окремих питань роботи;

· висновки, критичні зауваження, оцінку з аналітичним обґрунтуванням кожного сумнівного моменту.

4. Прізвище, ім’я, по батькові, вчений ступінь, вчене звання автора відгуку.

5. Підпис.

6. Дата (під підписом).

7. Печатка (якщо треба).

Рецензія – відгук, критична оцінка художнього, наукового твору та дисертаційного дослідження.

Складається з двох частин: ознайомлення читачів з рецензованою роботою та її оцінка, підпис рецензента, дата.

Рецензія, як і письмовий відгук, затверджується відділом по роботі з особовим складом (канцелярією) установи, в якій працює її автор, печаткою і підписом відповідальної особи.

Реквізити:

1. Назва виду документа.

2. Заголовок.

3. Текст, який містить:

· короткий виклад змісту роботи;

· висновки, зауваження.

4. Підпис рецензента.

5. Дата.

За змістом і композицією відгук подібний до рецензії, проте його обсяг невеликий.

Зразок відгуку

Відгук

на дипломну роботу

«Етноетика та універсалістська макроетика»

студента V курсу соціологічного факультету КНУ ім. Т. Шевченка

Гнатишина Іллі Федоровича

Робота присвячена одній із найактуальніших і водночас складних проблем сучасності – взаємовідношенню між універсальною етичною позицією людини у світі як представника людства, з одного боку, і так званою етноетичною точкою зору на питання морального вибору, оцінки, відповідальності за можливі наслідки суспільно значущих дій – з другого.

Вважаємо таку тематичну спрямованість надзвичайно важливою для розуміння широкого спектру питань саме посткомуністичної доби.

У вступі, значному за обсягом (29с.), студент прагнув викласти весь спектр актуальних філософсько – методологічних підходів до аналізу різноманітних проблем, що породжуються сучасним життям.

Перший розділ – не зовсім переконливе намагання пояснити термін «етноетика», звертаючись до гегелівського поняття «субстанційної моральності», «народного духу» як протилежного кантівському поняттю «моралі», а також до нового пост метафізичного прояву цієї розбіжності в суперечці між «лібералізмом» та «комунітаризмом».

У другому розділі впевнено дискутуються аргументи pro ma contra етноетики як версії арістотелівської етики доброго життя з одного боку, а з другого – універсалістської етики як актуальної умови рівноправності та співпраці різних культур і традиційних етносів.

Третій розділ детально змальовує проблему співвідношення формальної доповнювальності між обома орієнтаціями етики. Дипломник аргументовано доводить переваги універсальної макроетики як моральної норми.

Висновкові частина підсумовує викладений вище матеріал та орієнтує на природну міру між традиційними та модерними цінностями й формами; як зрештою зробити особистий моральний вибір, що завжди супроводжує людську поведінку як у політиці, так і в буденному житті.

Незважаючи на окремі стилістичні невправності та пунктуаційні огріхи, студент в цілому впорався з поставленим завданням і його робота відповідає вимогам, що висуваються перед дослідженнями такого типу. За умови успішного захисту дипломник заслуговує на відмінну оцінку.

Доцент кафедри соціології

Харківського державного педагогічного

університету ім. Г. Сковороди (підпис) Б.В. Назаренко

18. 05. 2002