Закони і закономірності, що впливають на прийняття рішень

Таблиця 2.2

Основні моделі прийняття рішень

 

Модель	Характеристика моделі
Класична (“синоптична”) модель	Модель базується па припущенні, що поведінка людини за певних обставинах буде логічною та її можна буде передбачити. Вважається, що суб’єкти, які приймають рішення, діятимуть раціонально (одержуючи точну інформацію, вони приходитимуть до логічного висновку щодо рішення, яке спричинить бажаний результат). За даної моделі, ефективний процес прийняття рішень складається з таких логічних кроків: визначення проблеми; прояснення проблеми та визначення цілей; формування альтернатив; оцінка альтернатив; порівняння прогнозованого результату по кожній альтернативі з цілями; вибір однієї з альтернатив, яка в найбільшій мірі задовольняє поставленим цілям. Ідея раціонального прийняття рішень має місце у західному менеджменті; вона дуже бажана й передбачувана.
Поведінкова модель	При використанні даної моделі: - особа, яка приймає рішення. не має повної інформації щодо ситуації прийняття рішень та щодо всіх можливих альтернатив; - особа, яка приймає рішення, не здатна або не схильна передбачити наслідки реалізації кожної можливої альтернативи. Враховуючи ці характеристики, Г.Саймон сформулював два ключових поняття поведінкової моделі: - поняття «обмеженої раціональності» (завжди існує рішення краще за прийняте); - поняття «досягнення задоволеності» (намагання досягти оптимального рішення).
Ірраціональна модель	Модель ґрунтується на передбаченні, що рішення приймаються ще до того, як досліджуються альтернативи. Ірраціональна модель найчастіше застосовується: - для вирішення принципово нових, незвичайних рішень; - для вирішення проблем в умовах дефіциту часу; - коли менеджер або група менеджерів мають достатню владу, щоб нав’язати своє рішення.

 

Ідеальний процес прийняття рішень має бути: послідовним, раціональним; базуватися на точній інформації; бути вільним від емоцій та упереджень. На жаль, досягнути цих умов при прийнятті господарських рішень на практиці неможливо. На практиці обґрунтування більшості ГР здійснюється з використанням сполучення раціонального та інтуїтивного способів.

Описані вище стадії виявлення проблеми та прийняття рішення зазнають впливу різних факторів внутрішнього та зовнішнього середовища підприємства. Основними факторами безпосередньої ситуації, що впливає на прийняття рішення, є [33]:

- значимість рішення;

- тиск часу;

- умови, в яких діє ОПР.

Відносна значимість рішення визначається на основі таких критеріїв, як: кількість осіб, які зазнають впливу даного рішення; кількість витрачених коштів і ступінь впливу рішення на зміну прибутковості підприємства; час, що керівники витрачають на обґрунтування та реалізацію рішення.

Інший фактор, що впливає на процес прийняття рішення та його якість, — це кількість часу, який відведено керівнику для прийняття рішення (тиск часу). Коли тиск часу значний, керівники можуть бути не в змозі одержати достатню інформацію чи розглянути необхідну кількість альтернатив. Тиск часу впливає також на сам процес ПР. Наприклад, керівники при дефіциті часу більше уваги звертають на негативні, ніж на позитивні обставини і розглядають тільки декілька факторів при прийнятті рішення.

Середовище визначає умови діяльності системи і накладає відомі обмеження на ПР. Поняття "середовище" включає: стан фірми в майбутньому; її місце в загальній системі управління; економічне оточення й умови діяльності; навколишнє природне середовище. Практика прийняття рішень характеризується сукупністю умов і обставин (ситуацій), що створюють ті чи інші відносини, ситуації, склад в системі обґрунтування рішень. Для опису навколишніх умов використовуються такі поняття, як «визначеність - невизначеність». З огляду на кількісні та якісні характеристики інформації, що знаходиться в розпорядженні особи, яка приймає рішення, можна виділити такі умови прийняття господарських рішень:

- визначеності (достовірності);

- невизначеності (ненадійності);

- ризику (імовірнісної визначеності).

Рішення приймаються в умовах визначеності, коли керівник достатньо точно може оцінити результати кожного альтернативного варіанту рішення. Рішення полягає у виборі альтернативи, що максимізує очікуваний результат. У таких випадках ефективно застосовуються методи лінійного програмування й оптимізаційні моделі. Однак на практиці важко оцінити всі можливі умови для прийняття рішень, тому ситуації повної визначеності найчастіше відсутні. Прикладами прийняття рішень за умов визначеності є: інвестування надлишку готівки підприємства в державні сертифікати, визначення на найближчу перспективу витрат на виробництво певного виробу.

Якщо є кілька варіантів майбутнього розвитку навколишнього середовища, що обумовлюють відповідні економічні результати, то може виникнути ситуація чи ризику, чи невизначеності. Рішення приймаються в умовах невизначеності, коли ОПР не може точно, ані з певним ступенем ймовірності оцінити їх можливі результати. Умовами, що створюють невизначеність, є вплив факторів зовнішнього і внутрішнього середовища організації. Невизначеність виявляється в неможливості визначення імовірності настання різних станів середовища через їх необмежену кількість і відсутність способів оцінки. Невизначеність враховується різними способами, вона зменшується, якщо звести її до умов ризику.

Рішення, які приймаються в умовах ризику - рішення з відомою імовірністю отримання кожного з результатів або наслідків (наприклад, рішення, що приймаються на основі прогнозів аналізу ринку). Імовірність визначається як ступінь появи певної події та варіює від 0 до 1. У ситуації з великим ступенем складності та ризику прийняттю рішення можуть допомогти методи, пов'язані з використанням математичного апарата. При прийнятті обґрунтованих рішень необхідно оцінити рівень ризику як об'єктивну (кількісну міру можливості настання випадкової події) і суб'єктивну (можливість втрат, встановлювану експертним шляхом). З цією метою використовується апарат імовірності: лема Маркова, нерівність Чебишева, рівномірний розподіл і вибірки, правило Байеса щодо уточнення суб'єктивних ймовірностей ризику [12; 51]. Спроби оптимізації рішень привели до розробки нового специфічного математичного апарата і виникненню таких областей математики, як лінійне і динамічне програмування, теорія ігор, теорія керування запасами, теорія великих систем, загальна теорія систем тощо.

У ринкових умовах, поряд із ситуаціями невизначеності і ризику як наслідок конкурентної боротьби, виникає конфлікт. У такій ситуації одна зі сторін виграє за рахунок програшу іншої. Конфліктна ситуація аналізується з використанням теорії ігор.

Існує багато інших способів ранжирування навколишніх умов. Наприклад, використовуються такі характеристики, як: «простий-складний», «статика-динаміка» тощо. До простих відносяться ті умови, за яких є кілька розглянутих факторів та невелика кількість можливих рішень, складних - умови з багатьма факторами та великою кількістю альтернатив. У статичних умовах фактори залишаються в основному сталими протягом тривалого часу, змінюються передбачувано та поступово. У динамічних умовах ступінь зміни факторів дуже значний. Як показали дослідження, фактори «статики-динаміка» справляють більший вплив на ОПР, ніж фактори «простий-складний». У табл. 2.3 наведено характеристики ступеню невизначеності та «простих» і «складних» умов, що впливають на методи та процес прийняття ГР.

Таблиця 2.3

Ранжування умов прийняття рішень [33.]

 

Стан	Прості умови	Складні умови
Статика	Невизначеність, що відчувається слабко: - невелика кількість факторів і компонентів навколишніх умов; - фактори і компоненти подібні один з одним; - фактори і компоненти залишаються в основному однаковими і не змінюються	Невизначеність, що відчувається помірно-слабко: - велика кількість факторів, і компонентів навколишніх умов; - фактори і компоненти не подібні один з одним; - фактори і компоненти залишаються в основному однаковими
Динаміка	Невизначеність, що відчувається помірно-сильно: - невелика кількість факторів і компонентів навколишніх умов; - фактори і компоненти подібні; - фактори і компоненти навколишніх умов знаходяться в постійному процесі змін	Невизначеність, що відчувається сильно: - велика кількість факторів навколишніх умов; - фактори і компоненти не подібні один з одним; - фактори і компоненти навколишніх умов знаходяться в постійному процесі змін

Якщо в умовах визначеності використовуються в основному стандартні методи та прийоми прийняття рішень, що виправдали себе на практиці, то при невизначеності найчастіше залучаються досвід, інтуїція, творчі здібності керівників.

ОПР можуть використовувати такі стратегії:

§ уникнення невизначеності (ігнорування джерел невизначеності та очікування на кращий результат);

§ зведення невизначеності до визначеності (уявлення того, що майбутнє буде таким же, як і минуле, та приймати рішення, як у минулому);

§ зниження невизначеності внутрішнього та зовнішнього середовища (впливати на джерелами невизначеності, послідовно прояснювати невідомі обставини тощо).

Закони і закономірності, що впливають на прийняття рішень

 

Приймаючи господарське рішення, керівник як людина, як біосоціальна і духовна самокерована система, знаходиться під впливом ряду законів природи, синергетичний ефект поєднання яких без їхнього знання може привести до різних і не завжди позитивних наслідків.

У загальному розумінні закон - стійкі відносини між об'єктами та явищами, яким властиві необхідність, загальність і повторюваність [5]. Основні закони, що повинні враховувати ОПР — це загальні закони, що визначають поведінку людини, закони зв'язку з зовнішнім середовищем, соціально-психологічні і біопсихічні закони (табл.2.4).

Таблиця 2.4

Основні закони і закономірності, що впливають на прийняття рішення

 

Закон	Визначення
1. Загальні закони управління людиною
Закон єдності біологічного і соціального	Індивідуум у своєму поводженні, звичках запрограмований навколишнім середовищем, культурними стандартами, тому дії людини визначаються не тільки поточними стимулами, але і всім досвідом його попереднього життя.
Закон єдності соціального несвідомого	Дії людини визначаються не тільки свідомістю, але і неусвідомленими мотиваційними причинами. Людина може бути запрограмована на виконання рішення і, не усвідомлюючи цього, реалізовувати його.
Закон послідовності розвитку	У природі і єдності зміна розвитку відбувається після виникнення відповідних передумов. За первісними успіхами, як правило, можуть випливати зриви, якщо не враховувати стратегічні розриви. Необхідна поетапна реалізація прийнятих рішень.
Закон зростання ентропії	Ізольовані організаційні системи мимоволі прагнуть перейти з менш імовірного стану в більш імовірний при відсутності протидіючих сил.
Закон відносності поводження	У механізмах роботи мозку усе відносно. У різних умовах ці самі подразники сприймаються по-різному і викликають різні реакції. Поводження людини не підпадає під лінійні закони, воно недетерміновано. Можна лише прогнозувати його дії імовірнісними методами.
Закон кумулятивного впливу зовнішніх впливів	Причиною поведінкових дій є не одна попередня подія, а їх ряд. Тому, доцільно враховувати різноманіття та стохастичність соціальних і психологічних явищ у різних ситуаціях, а також та обставина, що кожна людина переслідує свою мету. Дії людини обумовлюються вродженими та придбаними якостями, підпрограмами, що і викликає зростання впливу зовнішніх сил у сполученні з внутрішніми причинами на ухвалення рішення.
2. Закон інерційності людських систем
Загальний закон інерції	Почавши працювати в одному напрямку, людський мозок має схильність працювати в тому ж напрямку і при інших зовнішніх подразниках. У кожної людини виробляються визначені звички, навички, що дозволяють, якщо не визначати конкретні його дії, то, принаймні, прогнозувати.
Закон установки	Діяльність людини, її вчинки визначаються, як правило, системами цінностей, що визначають стан готовності, схильності особистості до видів діяльності і ступінь її активності. Людина ще до ухвалення рішення набудована діяти певним чином, хоча часто і не усвідомлює їхнє існування і вплив. Вчинки індивідуума в схожих ситуаціях часто збігаються. Отже, знаючи комплекс установок, можна прогнозувати дії людини.
Закон домінанти	Кожна людина схильна до визначеного сприйняття, способу мислення, способів дії і форм поведінки на основі наявних у кожної людини в нервовій системі вогнищ збудливості. Порушення зв'язується не з поточними факторами, а з минулим досвідом, обставинами. При цьому виявляється схильність до визначеного сприйняття дійсності, способу мислення, способів дії і форм поводження. Сформовані домінанти не переборюються словами і логікою переконання доти, поки не з'явиться новий досвід, що руйнує старі домінанти.
3. Закони зв'язку з зовнішнім середовищем
Закон відповідності вимогам середовища	Ступінь прояву особистих якостей і реалізація можливостей людини визначається вимогами навколишнього середовища. Гарні умови життя, праці, побуту знижують незадоволеність, але не стимулюють здатність до розвитку. Чим кращі умови життя, тим вищі вимоги до людини.
Закон адаптації	Усі реакції людини, її вчинки і дії спрямовані на усунення шкідливих зовнішніх впливів і досягнення сприятливих умов з метою забезпечення своєї життєдіяльності. Усе, що не пристосується до навколишнього середовища, вимирає.
Закон впливу норм і регламентації	Діюча норма виражає типові соціальні зв'язки і відносини для більшості. Дотримання норм - обов'язок людини. Однак зайва регламентація придушує активність особистості, творчу самостійність.
4. Соціально-психологічні і біопсихічні закони
Закон обмеженості нормативно-правового поводження	Встановлені формальні вимоги мають обмежену силу. Органи керування повинні мати повноваження й обов'язки відповідно до функцій. При цьому повинна дотримуватися домірність відповідальності об'єкту і характеру повноважень.
Закон рефлекторного характеру діяльності	В основу діяльних актів людини покладені безумовні й умовні рефлекси, що забезпечують біологічне і соціальне виживання, саморозвиток людини. Людина, у першу чергу, підкоряється безумовним рефлексам. Ієрархічний (суспільний) рефлекс генетично визначає необхідність боротьби за місце соціальної ієрархії. Рефлекс мети - основний фактор породження життєвої енергії, завдяки чому створюються (формуються) умови для досягнення мети.
Закон традицій і звичаїв	Звичаї - історично сформовані і передані в процесі еволюції порядки, правила поведінки, а традиції - гальмо. Знищення традицій і звичаїв руйнує організацію, а насаджувана нова культура може бути засвоєна тільки в молодому віці. Традиції можуть мінятися лише зі зміною поколінь.
Закон економії сил	Витрати праці люди прагнуть зменшити, а її результати використовувати максимально. Людина споконвічно запрограмована удосконалювати, полегшувати працю. Закон породжує лінь.
Закон випереджувальної дії дійсності	Людський мозок може приймати рішення з визначеним тимчасово - просторовим попередженням майбутніх подій. Усі реакції людини, її дії не вільні від минулого і не відбуваються поза зв'язком з перспективою.
Закон очікуваного корисного ефекту	Людина не може прийняти і виконати рішення, що не обіцяє одержання корисного ефекту.
Закон впливу емоцій і вольової детермінації поведінки	Живі системи стимулюються до дій позитивними емоціями. Позитивні емоції викликають приплив енергії, підвищення тонусу організму. При виникненні конфлікту між розумом і почуттям частіше перемагає почуття. Однак людина здатна свідомо регулювати свої дії і вчинки відповідно до поставленої мети, хоча воля - не завжди вирішальний фактор його активності. Необхідно враховувати і сферу можливої несвідомої поведінки.

 

З метою підвищення якості та ефективності господарських рішень необхідно враховувати механізм дії таких економічних законів функціонування ринкових відносин, як: закон залежності між попитом та ціною (закон попиту); закон залежності між пропонуванням та ціною (закон пропонування); закон зростання додаткових витрат; закон спадаючої корисності; закон ефекту масштабу виробництва; закон ефекту досвіду; закон економії часу; закон конкуренції.

Висновки

 

Необхідність прийняття ГР обумовлена існуванням проблем - складних теоретичних питань чи практичних ситуацій, що характеризуються розривом між тим, що є і що повинно бути. Поняття "технологія прийняття рішень" охоплює наступні елементи, що вимагають відповідей на такі питання: ідея, ціль (навіщо робити?); кількість і якість об'єктів (що робити?); ресурси (з якими витратами?); застосування технології (як робити?); виконавці (хто повинний робити?); терміни (коли робити?); споживачі (для кого робити?); місце (де робити?); економічний, соціальний, екологічний, технічний ефекти (що це дає?).

Процес прийняття рішень (ПР) характеризується комплексом "інтегральних" процесів інтелектуальної діяльності керівника й апарата управління, доцільною організацією, науково обґрунтованими технологіями. Процес прийняття рішень має певні елементи: мету, суб’єкта, що приймає рішення, альтернативні варіанти рішення, умови, результати та критерії

Процес прийняття рішень передбачає формування та використання певного алгоритму. На даний час не існує загальноприйнятої технології прийняття рішень. Необхідну обґрунтованість і надійність того чи іншого рішення дозволяє забезпечити виконання певних процедур на етапах постановки задачі розв’язання проблеми; розробки варіантів рішення; вибору рішення; організації виконання рішення та його оцінки.

Існують три шляхи прийняття рішення: керівник може приймати рішення самостійно; рішення може бути прийнято керівником після консультації з іншими; ті, на кого впливає рішення, можуть приймати його як група (керівник при цьому виступає як один із членів групи).

Корисні структурні схеми для прийняття рішень: модель сміттєвого контейнера, раціонально-дедуктивна модель, науковий менеджмент (тейлоризм), дискретно-інкрементальна модель, універсальне передбачення, редукціонізм, тотальне управління якістю, теорія хаосу, теорія ігор. Засоби, що допомагають прийняти конкретне рішення: алгоритм рішення; діаграма у вигляді риб’ячого скелету (метод Ішікави); блок-схема (блок-діаграма), процес складання карт (“ґрунтовка”), уявні схеми, метод АВС, кольорове кодування.

При прийнятті та обґрунтуванні рішень варто враховувати логіку, інтуїцію та досвід як три сторони трикутника. В ідеалі, всі названі елементи повинні бути абсолютно збалансованими, але на практиці акценти будуть великою мірою залежати від стилю прийняття рішення (групового чи індивідуального) та типу рішення взагалі.

Процес прийняття рішення на стратегічному та оперативному рівні може носити інтуїтивний, заснований на судженнях, чи раціональний характер. Оскільки рішення приймаються людьми, то їх характер багато в чому несе на собі відбиток особистості менеджера, що приймає рішення. У зв'язку з цим прийнято розрізняти урівноважені, імпульсивні, інертні, ризиковані та обережні рішення.У теорії управління виділяють також три основні моделі прийняття рішень –класична, поведінкова та ірраціональна модель. Основними факторами безпосередньої ситуації, що впливає на прийняття рішення, є: значимість рішення; тиск часу; умови, в яких діє ОПР. Залежно від ступеню визначеності інформації, існують такі умови прийняття господарських рішень: умова визначеності; умова невизначеності; умова ризику.