Правовий статус людини і громадянина як провідний конституційно-правовий інститут

Істотним складовим елементом конституційно-правового статусу особи є інститут прав і свобод людини і громадянина в Україні. Цей інститут слід розглядати в органічному зв'язку з інститутом громадянства, оскільки права і свободи людини і громадянина визначають сутність і зміст правових зв'язків особи і держави.

Під конституційними правами і свободами людини і громадянина прийнято розуміти гарантовану Конституцією та державою міру можливої поведінки або діяльності особи (колективу осіб) з метою задоволення своїх законних потреб та інтересів у політичній, економічній, соціальній, культурній (духовній) та інших сферах суспільного життя.

За своїм змістом права і свободи людини - це право на володіння, користування і розпорядження політичними, економічними, соціальними та культурними (духовними) цінностями; за формою вони е видом, способом поведінки або діяльності особи чи колективу осіб у суспільстві з метою задоволення своїх політичних, економічних, соціальних і культурних (духовних) потреб та інтересів.

На сьогодні конституційні права і свободи людини відрізняються своєю багатоманітністю, а питання їх класифікації та систематизації стали традиційними для юридичної науки і практики. Як правило, виділяють офіційну та неофіційну (доктринальну) класифікацію прав людини. Перша із них передбачена чинними міжнародними договорами, а друга здійснюється вченими-правознавцями. При цьому конкретні найменування груп прав людини відчутно різняться, що зайвий раз підтверджує тезу про множинність сучасних прав людини.

 

31. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства в Україні.

Конституційно-правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, порядок їх в'їзду та виїзду з України регулюється Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 7 червня 1994 р.,міжнародними договорами України, іншими НПА.

Згідно ЗУ від 7 червня 1994р., іноземцем є особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Особа без громадянства – це особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавста не вважає своїм громадянином.

Іноземці та особи без громадянства, що легально перебувають на території України, мають ті самі права і свободи та виконують ті самі обов'язки, що й громадяни України, за винятком прав і обов'язків, закріплених Конституцією виключно за громадянами України. Іноземці та особи без громадянства, на відміну від громадян України, не мають ряду політичних прав, у тому числі й виборчих, і не несуть такі обов'язки, як відбування військової служби, щорічне подання декларації про свій майновий стан і доходи тощо.

ЗУ від 7 червня 1994р. закріплює і деталізує такі конституційні права: право на інвестиційну та підприємницьку діяльність, на трудову діяльність, на відпочинок, на охорону здоровя, на соціальний захист, на житло, майнові та особисті немайнові права, на освіту,на користування досягненнями культури, на участь в обєднаннях громадян, окрім політичних партій, на свободу совісті. Законодавство гарантує недоторканність особи, житла, невтручання в особисте і сімейне життя, таємницю листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, повагу їх гідності нарівні з громадян.Укр.

Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин. При вчиненні злочину несуть юридичну відповідальність в Україні на загальних підставах.

 

32. Громадянство України: поняття, ознаки, принципи громадянства.

Згідно із Законом «Про громадянство» від 18 січня 2001р. ст.1 визначає: «громадянство України визначає правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їхніх взаємних правах та обов'язках. Отже, громадянство - це стійкий правовий взаємозв'язок між особою і державою, де обидва суб'єкти мають взаємні права та обов'язки, визначені Конституцією та законами Укр.

Ознаки громадянства як певного зв’язку особи з державою:

1) Правовий характер;

2) Необмеженість у просторі і часі;

3) Максимальний обсяг взаємних прав та обов’язків.

Принци визначені в Конституції України та Законі України "Про громадянство України" ст. 2 встановлює: принцип єдиного громадянства; принцип запобігання виникненню випадків без громадянства; принцип неможливості позбавлення громадянства України; принцип визнання права громадянина України на зміну громадянства; принцип неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення шлюбу другим із подружжя; рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України; збереження громадянства незалежно від місця проживання громадянина України. Зазначені принципи є відносно самостійними, і в той же час вони становлять єдину систему засад, що лежать в основі громадянства України.

Під принципом громадянства розуміють керівні засади, встановлені Конституцією та законами Укр., міжнародними договорами Укр., що відображають об’єктивно існуючі закономірності розвитку суспільства, визначають характер, риси громадянства, встановлюють і регулюють поведінку учасників правовідносин з приводу набуття, припинення, збереження, зміни й охорони правового зв’язку громадянства Укр.

Відповідно до ст. З Закону України "Про громадянство України" громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) постійно проживали на території України; 2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 р.) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

33. Набуття та припинення громадянства України.

Набуття громадянства України може здійснюватися на підставах, що визначені у ст. 6 Закону, а саме: 1) за народженням; 2) за територіальним походженням; 3) внаслідок прийняття до громадянства України; 4) внаслідок поновлення у громадянстві України; 5) внаслідок усиновлення; 6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя; 7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки або піклування; 8) внаслідок перебування у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; 9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства; 10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами.

Прийняття до громадянства визначається як натуралізація або укорінення. Натуралізація - це надання органами державної влади країни громадянства зацікавленій особі на її прохання. У світовій практиці натуралізація є найбільш поширеним способом надання громадянства.

Право встановлювати ті чи інші цензи та умови натуралізації передбачене Конвенцією ООН про скорочення без громадянства від 30 серпня 1961р.(ст1). Метою є прагнення захистити інтереси цієї держави та забезпечити нормальне входження в нове суспільство людини, яка набуває громадянство.

Умовами прийняття до громадянства є визнання і дотримання Конституції України та законів України. Другою підставою є зобов'язання припинити іноземне громадянство або перебування в іноземному громадянстві; - безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років. Але ця умова не поширюється на іноземців чи осіб без громадянства, які перебувають у шлюбі з громадянином України понад два роки, і на іноземців чи осіб без громадянства які перебували з громадянином України понад два роки у шлюбі, що припинився внаслідок його смерті. Дворічний термін перебування у шлюбі з громадянином України не застосовується до іноземців і осіб без громадянства, яким було надано дозвіл на імміграцію відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про імміграцію"; - отримання дозволу на постійне проживання в Україні. Ця умова не поширюється на осіб, які мають у паспорті громадянина колишнього Союзу СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну або тимчасову прописку на території України, а також осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні; - володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування. Ця умова, звичайно, не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі); - наявність законних джерел існування. Ця умова не поширюється на осіб, яким надано статус біженця

34. Органи, які беруть участь у вирішенні питань громадянства.

Вирішення питань громадянства здійснюється системою органів держ. влади: Президентом України; Комісією при Президентові України; спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади з питань громадянства; Міністерством закордонних справ України, дипломатичними представництвами та консульськими установами України.

Визначальна роль у вирішенні питань громадянства України належить Президенту України. Відповідно до Закону України "Про громадянство України" (ст. 22) Президент України приймає рішення і видає укази відповідно до Конституції України і цього Закону про прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України; визначає порядок провадження за заявами і поданням з питань громадянства та виконання прийнятих рішень; затверджує Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства.

Важлива роль з питань гр.-ва належить спеціально уповноваженому органу з питань гр.-ва – МВС Укр. Указом Президента від 22грудня 2010р «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» функції з реалізації держ. Політики з питань гр.-ва покладено на новоутворену Державну міграційну службу Укр.

Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва і консульські установи України здійснюють повноваження щодо осіб, які постійно проживають за кордоном.

Питання, пов’язані з провадженнями у справах гр.-ва нині регулюються «Порядком провадження за заявами і поданнями з питаньгр-ва Укр. Та виконання прийнятих рішень», затвердженим Указом Президента Укр. Від 27 березня 2001р

Рішення з питань громадянства прийняті спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань громадянства, Міністерством закордонних справ України та їх органами, можуть бути за Законом України "Про громадянство України" оскаржені у встановленому законом порядку до суду (ст. 26).

Порушення законодавства про гр.-во тягне за собою юридичну відповідальність. Відповілно до ст. 29 Закону «Про гр.-во Укр.» посадові та службові особи, які порушили цей Закон,несуть відповідальність у порядку, передбаченому законом Укр.

 

 

35.Поняття і види основних прав, свобод та обов’язків людини і громадянина в Україні.

Права людини – це її природні права, які потрібні для нормального існування і розвитку особи, певні невід'ємні можливості її особистої свободи, вільної життєдіяльності в суспільстві. Свобода людини – це спосіб її можливої та дозволеної поведінки.

Конституційні права та свободи людини – встановлену Конституцією Укр. Та гарантовану Українською державою міру можливої поведінки або діяльності особи (колективу осіб) з метою задоволення своїх законних потреб і інтересів у політичній, соціальній, культурній (духовній), екологічній, інформаційній та ін.. сферах суспільного життя.

За своєю сутністю – є найвищою соціальною цінністю, пріоритетною сферою відповідальності держави перед людиною; за своїм змістом – це право на володіння, користування і розпорядження політичними, економічними, соціальними та культурними й ін. цінностями; за формою – є видом, способом поведінки або діяльності особи чи колективу осіб у суспільстві з метою задоволення своїх політичних, економічних, соціальних і культурних потреб й інтересів.

Офіційна (передбачена міжнародними договорами)та неофіційна (доктринальна) здійснюється вченими правознавцями) класиф. прав людини.

1-а група «елементарних» прав і свобод закріпила Загальна декларація прав людини 1948р.: право на життя, свободу і недоторканність особи, свобода від рабства; заборону тортур або жорстокого, нелюдяного ставлення або покарання; рівність перед законом. 2-а гр. – особисті цивільні права: право особи на визнання її правосуб’єктності; свобода пересування та вибору місця проживання; право на притулок; право на громадянство; право володіння майном. 3-я і 4-а гр. – політичні права і свободи,економічні, соціальні та культурні права.

Класиф конституційних прав і свобод людини за Ю. М. Тодика: 1) залежно від суб’єкта – права і свободи людини та права і свободи громадянина; 2) залежно від виду суб’єкта – на індивідуальні та колективні; 3) за генезисом – на природні та похідні; 4) за характером утворення – на основні (конституційні) та доповню вальні (такі, що конкретизують); 5) за черговістю включення до конституції – на права 1-го, 2-го і 3-го покоління; 6) за ступенем їх абсолютизації – підлягають обмеженню і не можуть бути обмеженими; 7) за змістом – на громадянські (особисті), політичні, економічні, соціальні та культурні.

 

36. Права та свободи людини і громадянина, їх співвідношення.

Громадянські права і свободи людини – це визнані та гарантовані Конституцією і законами України пріоритетні природні можливості людини в користуванні невідчужуваними благами особистого життя та індивідуальної свободи.

Право на життя, що виникає з моменту її народження (ст. 27). Не може бути скасованим чи обмеженим будь-ким. На вимогу Ради Європи Україна відмовилася від смертної кари як вищої міри покарання. Кримінальний кодекс України 2001 року скасував смертну кару. Життя людини визнається найвищою соціальною цінністю, і держава бере на себе обов'язок захищати це право. Кожна людина має право захищати своє життя і здоров'я та життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

Право кожного на повагу до його гідності (ст. 28). Гідність людини є її невід'ємним внутрішнім ставленням до себе як до унікальної, цілісної особистості, повноцінного члена суспільства. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим та іншим дослідам. Це конституційне право відповідає міжнародним стандартам у галузі прав людини, закріплених у ст.5 Загальної декларації прав людини, Конвенції ООН проти катувань та ін. жорстоких покарань

Право кожної людини на свободу та особисту недоторканність (ст. 29). Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законами. Кожна особа з моменту її затримання чи арешту має право на правовий захист та оскарження в суді свого затримання або арешту, про які мають бути негайно повідомлені родичі затриманого чи заарештованого.

Право на недоторканість житла (ст. 30) є правом кожного на гарантовану державою охорону його житла від незаконного вторгнення, проникнення та інших посягань з боку будь-яких суб'єктів конституційно-правових відносин.

Спорідненим до права на недоторканість житла є право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31). Це право гарантується нормами адміністративного та кримінального права України, які встановлюють юридичну відповідальність за порушення права на таємницю листування телефонних розмов, телеграфної та Іншої кореспонденції.

Права у сфері сімейного й особистого життя, які значною мірою залежні від морально-етичних норм, що властиві тому чи іншому суспільству. Ст 32 Основного Закону декларує, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Зокрема, не допускається збирання, зберігання, використання та поширення

37. Політичні права та свободи людини і громадянина в Україні.

Політичні права і свободи громадян України - це конституційно визначена міра можливої політичної поведінки особи, насамперед участі у безпосередньому народовладді, здійсненні державної влади і місцевого самоврядування, в яких особа виступає передовсім як громадянин України, учасник суспільно-владних відносин.

Особливість: - за винятком права на об'єднання в неполітичні організації і права на індивідуальні та колективні звернення, вони належать виключно громадянам України, які досягли 18 років і набули повної правосуб'єктності. На відміну від громадянських (особистих) прав, які за своєю природою є невідчужуваними, політичні права можуть обмежуватися відповідно до закону в Інтересах національної безпеки та громадського порядку, а також стосовно громадян України, визнаних у судовому порядку недієздатними. - є високий ступінь їх гарантованості не лише на національному, а й на міжнародному рівні (ООН, ЄС, Рада Європи, ПАРЄ та ін.) і свідчить про рівень демократії в Україні.

Право громадян України брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 38). По суті це право закріплює гарантовану можливість для громадян України брати участь у здійсненні безпосереднього народовладдя, державної влади та місцевого самоврядування.

Право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36) для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, що визначені в ст. 37 Конституції України та чинному законодавстві України.

Конституція України в ст. 37 визначає й підстави для заборони діяльності політичних партій та громадських організацій. До них відносяться програмні цілі або дії, спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міждержавної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення. До того ж Основний Закон забороняє утворення воєнізованих формувань у складі політичних партій і громадських організацій. Також не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних організаціях і установах.

38. Соціально-економічні права та свободи людини і громадянина в Україні.

Економічні права та свободи людини і громадянина - це нормативно визначена міра можливої поведінки або діяльності людини та громадянина в економічній сфері суспільних відносин, пов'язана з правовим режимом власності та господарської діяльності. Ці конституційні права отримали розвиток у чинному цивільному та господарському законодавстві України.

Право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами свої інтелектуальної, творчої діяльності (с. 41), що набувається в порядку, визначеному чинним законодавством України. Об'єктами права приватної власності визначаються матеріальні (рухомі та нерухомі) та особисті нематеріальні цінності (блага). Формою здійснення правовідносин, пов'язаних із реалізацією права приватної власності є володіння, користування і розпорядження матеріальними і особистими нематеріальними цінностями (благами) з метою задоволення соціально-економічних потреб людини і громадянина.

Право кожного на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42). За змістом це право дозволяє здійснювати на свій ризик діяльність, що передбачає отримання прибутку; за суб'єктами - це право належить всім громадянам України, іноземцям і особам без громадянства, за винятком депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, військовослужбовців, співробітників правоохоронних органів, суддів та ін.

В Україні діє Антимонопольний комітет України, який зобов'язаний забезпечувати конкурентність підприємницької діяльності в державі та запобігати утворенню штучних монополій.

Право громадян України користуватися об'єктами права державної та комунальної власності для задоволення своїх потреб (ч. З ст. 41) та власністю Українського народу (ст. 13), але це право є лише різновидом права власності та потребує свого законодавчого закріплення.

Соціальні права та свободи людини і громадянина - це міра можливої поведінки або діяльності людини в соціальній сфери що передбачає задоволення законних інтересів і потреб у сфері трудової діяльності, соціального захисту та охорони здоров'я.

Сутність: свобода виявлення воли, інтересів, можливості певної діяльності у соціальній сфері. Їх змістом є трудові, житлові, медичні й ін. блага, права на ці блага, права на їх одержання, захист, збереження, володіння, користування та розпорядження.

Конституція України в ст. 43 визначає первинним соціальним правом людини і громадянина право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку кожен вільно обирає або на яку погоджується.

39. Особисті права та свободи людини і громадянина в Україні.

Громадянські права і свободи людини – це визнані та гарантовані Конституцією і законами України пріоритетні природні можливості людини в користуванні невідчужуваними благами особистого життя та індивідуальної свободи. Наз особистими тому що вони є індивідуальними, природними,виник з часу народження дитини, не можуть бути ніким скасовані чи припинені.

Право на життя, що виникає з моменту її народження (ст. 27). Не може бути скасованим чи обмеженим будь-ким. На вимогу Ради Європи Україна відмовилася від смертної кари як вищої міри покарання. Кримінальний кодекс України 2001 року скасував смертну кару. Життя людини визнається найвищою соціальною цінністю, і держава бере на себе обов'язок захищати це право. Кожна людина має право захищати своє життя і здоров'я та життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

Право кожного на повагу до його гідності (ст. 28). Гідність людини є її невід'ємним внутрішнім ставленням до себе як до унікальної, цілісної особистості, повноцінного члена суспільства. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим та іншим дослідам. Це конституційне право відповідає міжнародним стандартам у галузі прав людини, закріплених у ст.5 Загальної декларації прав людини, Конвенції ООН проти катувань та ін. жорстоких покарань

Право кожної людини на свободу та особисту недоторканність (ст. 29). Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законами. Кожна особа з моменту її затримання чи арешту має право на правовий захист та оскарження в суді свого затримання або арешту, про які мають бути негайно повідомлені родичі затриманого чи заарештованого.

Право на недоторканість житла (ст. 30) є правом кожного на гарантовану державою охорону його житла від незаконного вторгнення, проникнення та інших посягань з боку будь-яких суб'єктів конституційно-правових відносин.

Спорідненим до права на недоторканість житла є право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31). Це право гарантується нормами адміністративного та кримінального права України, які встановлюють юридичну відповідальність за порушення права на таємницю листування телефонних розмов, телеграфної та Іншої кореспонденції.

Права у сфері сімейного й особистого життя, які значною мірою залежні від морально-етичних норм, що властиві тому чи іншому суспільству. Ст 32 Основного Закону декларує, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

40. Культурні права та свободи людини і громадянина в Україні.

Культурні (духовні) права і свободи людини і громадянина - це міра можливої поведінки або діяльності особи щодо задоволення своїх законних потреб у сфері освіти, літературної, художньої, наукової та технічної діяльності.

Право на освіту (ст. 53). Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Право громадян на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 54). Держава надає громадянам можливість займатися будь-яким видом творчості з метою самовираження особистості, вдосконалення індивідуальних духовних рис та задоволення власних моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Держава покладає на себе обов'язок сприяти розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків Укр зі світовим співтовариством. Провідні вітчизняні науковці беруть активну участь у міжнародних науково-дослідних програмах і проектах.

Конституція також декларує охорону культурної спадщини; збереження історичних пам'яток та ін. об'єктів, що становлять культурну цінність.

Права на результати власної інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 54), ніхто не може використовувати або поширювати без згоди автора результати інтелектуальної та творчої діяльності (літературні твори, наукові відкриття, технічні винаходи, художні вироби), за винятками, встановленими законами. Йдеться про авторське право, що захищається державою і є одним із видів приватної власності.

Право на інформацію (Ст. 34) право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цього права може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання злочинам, для охорони здоров'я населення.

 

 

41. Конституційні гарантії прав та свобод людини і громадянина.

Важливим елементом конституційно-правового статусу людини і громадянина є гаранти цих прав і свобод. Під гарантіями конституційних прав і свобод людини і громадянина прийнято розуміти систему умов і засобів, юридичних механізмів забезпечення належної реалізації визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина.

Загальні і спеціальні (юридичні) гарантії. Загальні гарантії визначаються рівнем розвитку основних сфер суспільного і державного життя - політичної, економічної, соціальної, культурної (духовної) та інших.

До політичних гарантій належать основні політичні інститути, як інститут народного суверенітету, форм безпосередньої демократії, політичного та ідеологічного плюралізму, багатопартійності. Економічні гарантії - інститути власності, економічного плюралізму, свободи підприємницької та господарської діяльності тощо. Соціальні гарантії - наявність розвиненого громадянського суспільства, соціальної держави, громадського контролю тощо. Культурні (духовні) гарантії - наявність розвиненої національної культури та культури національних меншин, повагою до прав і свобод як до традиційних духовних цінностей.

Загальні гарантії визначають готовність суспільства і держави реалізувати зазначені права і свободи. Будь-який юридичний механізм реалізації конституційних прав і свобод є безсилим за умови низького рівня політичного та соціально-економічного розвитку суспільства і держави, відсутності традицій правової культури.

Спеціальні гарантії представлені нормативно- та організаційно-правовими механізмами реалізації цих прав і свобод. Визначають принципи та шляхи їх реалізації.

ст. 57 Основного Закону визначає, що закони та Інші нормативно-правові акти, які визначають права громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. В іншому випадку такі нормативно-правові акти є нечинними. ст. 64 Основного Закону, не можуть бути обмеженими, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Організаційно-правові гарантії представлені системою основних суб'єктів КПУ, що включає народ України, територіальні громади, органи державної влади й органи місцевого самоврядування та їх посадові і службові особи, політичні партії, громадські організації тощо. Ці суб'єкти уповноважені визначати основні права і свободи людини і громадянина, закріплювати механізми їх реалізації та здійснювати судовий і позасудовий захист конституц прав і свобод людини і громадянина.

Міжнародні спеціальні правові гарантії прав і свобод людини і громадянина прийнято розмежовувати на нормативні та інституційні.

 

42. Конституційні обов'язки людини і громадянина та механізм їх реалізації.

Конституційні обов'язки людини і громадянина - це визначена нормами Конституції та законів України міра обов'язкової, належної поведінки та діяльності у політичній, економічній, соціальній, культурній (духовній) сферах суспільного життя.

За змістом вони поділяються на політичні, економічні та культурні (духовні) обов'язки; за суб'єктами - на обов'язки людини та обов'язки громадян України; за соціальними групами можна виділяти обов'язки батьків, обов'язки дітей тощо.

Стрижневим для всієї системи конституційних обов'язків людини і громадянина є обов'язок неухильно додержуватись Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст. 68), який поширюється на всіх громадян України, іноземців і осіб без громадянства.

Важливим конституційним обов'язком є захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів (ст. 65). Цей обов'язок поширюється на всіх громадян України.

Обов'язок не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки (ст. 66). Відноситься до екологічної та культурної сфери суспільного життя і передбачає бережне та раціональне відношення людей до природи та національної культурної спадщини.

Обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом (ст. 67). Участь громадян у формуванні державного та місцевих бюджетів шляхом сплати податків і зборів.

Учені-конституціоналісти схильні виділяти й інші конституційні обов'язки людини і громадянина, які поширюються на окремі соціальні групи. Обов'язок набуття повної загальної середньої освіти (ст. 53); обов'язок піклуватися про дітей та непрацездатних батьків (ст. 51).

 

 

43.Конституційно-правове регулювання статусу політичних партій і громадських організацій.

Політичні партії — зареєстровані згідно з законом добровільні об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що мають своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах та інших політичних заходах.

Регулювання правового статусу політичних партій, громадських об'єднань має два рівні — конституційний і поточний. До першого відносять Конституцію України, до другого - закони України «Про політичні партії в Україні», «Про об'єднання громадян», «Про вибори народних депутатів України», «Про вибори Президента України», «Про Центральну виборчу комісію», «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських селищних, міських голів», «Про власність» та ін. Водночас партії мають свій статут, який визначає не тільки характер партійного будівництва, а й норми внутрішньопартійної демократії.

Політичні партії в Україні створюються і діють тільки з всеукраїнським статусом. Завдяки цьому вони, по-перше, стають важливим чинником політичної інтеграції суспільства, що має зі свого боку унеможливити політичний, національний, релігійний та ін. сепаратизм; по-друге, зі свого боку забезпечують втілення в життя такого важливого принципу конституційного ладу, як верховенство права, закону, Конституції; по-третє, можуть бути використані всіма громадянами України, які мають право голосу, для задоволення первинних потреб шляхом членства у них, а також підтримки на виборах; по-четверте, зі свого боку сприяють розвитку політичної культури громадян України, формуванню у них почуття відповідальності за зроблений вибір, а також — вимогливості як до своїх обранців, так і до сформованих за їх участю органів державної влади і місцевого самоврядування. Громадські організації утворюються і діють з всеукраїнським, місцевим та міжнародним статусом.

Відповідно до природи громадських організацій у ст. 8 Закону України «Про об'єднання громадян» врегульовуються відносини між ними та державою. Втручання державних органів та службових осіб у діяльність громадських організацій, так само як і втручання громадських організацій у діяльність державних органів і службових осіб не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Важливою складовою конституційно-правового регулювання статусу політичних партій в Україні є закріплення членства в них та його обмеження.

У конституційно-правовому регулюванні статусу політичних партій в Україні головним є закріплення їх прав. Права політичних партій — це встановлені в Конституції і законах України можливості для здійснення ними

44. Поняття та зміст конституційного права на звернення.

Конституційне звернення за своєю природою є певним прототипом конституційної скарги. Громадянин звертається зі скаргою про визнання того чи іншого акту неконституційним.

Адресатами звернень громадян до органів влади, зазначено в статті 40 Конституції, є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, посадові та службові особи цих органів. Однак у статті 5 чинного Закону України «Про звернення громадян» підкреслено: «…звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об’єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань». Тобто перелік адресатів звернень у Конституції України значно вужчий, ніж у згаданому законі. Отож цей документ не відповідає точному змісту статті 40 Конституції, бо ним регулюється ширше коло відносин.

Право на звернення «слугує засобом впливу громадян на діяльність органів державної влади та місцевого самоуправління, а в багатьох випадках – також і на інститути громадянського суспільства».

Звернення громадян - особисті або групові (колективні) звернення громадян до органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, до засобів масової інформації та посадових осіб. Містить характеристику тільки окремих видів суб’єктів, від котрих надходить звернення, а також перелік видів суб’єктів, до яких можуть скеровуватися звернення громадян.

Особливу увагу звернути при цьому на вирішення питань, поставлених у листах інвалідів, ветеранів війни та праці, пенсіонерів, багатодітних сімей, одиноких матерів та ін.; виявляти та усувати причини, що породжують скарги громадян, вирішувати питання про відповідальність посадових осіб, з вини яких допущені порушення, бюрократизм і тяганина; аналізувати стан роботи із зверненнями громадян та інформувати про це населення, враховувати результати аналізу у практичній роботі; регулярно проводити особистий прийом посадовими особами громадян за місцем їх праці і проживання, затвердити графіки прийому; вивчати і реагувати на критичні звернення громадян, опубліковані у засобах масової інформації, а також на публікації та репортажі з питань стану розгляду звернень громадян, повідомляти редакції засобів масової інформації про вжиті по скаргах заходи.

 

45. Народне волевиявлення та форми його здійснення.

Конституція України поділяє демократію (народовладдя) на безпосередню й представницьку. Чинна Конституція пріоритетною формою (видом) демократії визнає безпосередню. За своєю суттю безпосереднє народовладдя відповідно до положень Конституції (статті 5,36,69 та ін.), є насамперед прямим волевиявленням народу (народним волевиявленням) шляхом таємного голосування або волевиявленням, вираженням волі через політичні партії, засоби масової інформації та Інші складові механізму безпосередньої демократії, які сприяють формуванню і виявленню політичної волі громадян.

За змістом безпосереднє народовладдя, відповідно до Конституції України, є насамперед формуванням органів державної влади й органів місцевого самоврядування (ст. 71); передбачає прийняття законів та інших рішень загальнонаціонального (загальнодержавного) або місцевого значення (статті 72,73, 74). гарантування (охороною) конституційного ладу (ст. 5). захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки (ст. 17) тощо. Змістом безпосереднього народовладдя є насамперед питання внутрішньої і зовнішньої політики, економічні, соціальні, культурні, екологічні та ін.

Безпосередню демократію можна визначити як безпосереднє волевиявлення всього народу або його частини з метою здійснення суспільних функцій шляхом виборів, референдумів або в інших, не заборонених Конституцією і законами, формах.

Безпосередня демократія, як і всяка влада, здійснюється в певних формах, тобто способах волевиявлення народу з метою здійснення суспільних функцій, що мають правові наслідки.

Конституцією і законами України передбачені такі форми безпосереднього волевиявлення народу, як вибори, референдуми, мирні збори, мітинги, походи і демонстрації, референдні ініціативи, звернення, народні обговорення. Відповідно до ст. 69 КУ не заперечує можливості існування й інших форм безпосередньої демократії.

ст. 39 обмежує збори, мітинги, походи і демонстрації, природно, мирними зборами, мітингами, походами і демонстраціями і передбачає попереднє повідомлення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про їх проведення.

Певні форми безпосереднього народовладдя також передбачені окремими законами. Так, Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачає такі форми безпосередньої демократії (місцевого самоврядування), як місцеві референдуми (ст. 7), загальні збори громадян (ст. 8), місцеві ініціативи (ст. 9), громадські слухання (ст. 13).