Дійсність як система джерел інформації для журналіста. Типи джерел інформації. Основні різновиди й операції процесу пізнавальної діяльності в журналістиці

Джерелами отримання інформації для журналістів можуть слугувати: люди, писемні джерела (паперові, електронні, інші) й оточуюча дійсність.

Люди, що можуть служити джерелами отримання інформації:

— „спонсори” інформації (наприклад, поліцейські, що інформують репортерів);

— попросити одне джерело вказати на інше джерело — з протилежною точкою зору;

— дібратися по ланцюжку отримання повідомлення від останнього джерела — до першого (відповідно виділяють первинні, вторинні й наступні джерела);

— анонімні джерела (службовець, який не побажав назватися…; свідок, який не захотів назвати своє прізвище…; анонімне джерело в кабінеті міністрів…);

— інші джерела: жінки, лідери груп, представники інших культур;

— експерти;

— пресконференції.

 

Паперові писемні джерела (загальнодоступні):

— бібліотеки;

— телефонні довідники;

— адресні книги;

— списки громадян;

— архіви;

— відділи запису актів громадянського стану.

 

Паперові джерела (з обмеженим доступом):

— записи у маєтках (щоденники, рахункові книги);

— записи реєстрації виборців;

— власників ліцензій на право продажу, виробництва, вилову риби, мисливства тощо;

— списки заробітної плати службовців;

— переліки витрат державних чи місцевих бюджетів;

— службові записки працівників організацій;

— судові записи;

— записи працівників військових штабів;

— запису стану майна;

— податкові чеки;

— записи реєстраціє транспортних засобів;

— записи інспекцій будівель і дозволів на будівництво;

— записи місцевих рад;

— місцеві бюджети;

— записи пожежних служб;

— записи працівників поліції;

— записи санітарних служб;

— записи шкіл.

 

Електронні писемні джерела (загального та обмеженого доступу):

— файли кореспондентів, що зберігаються в базах даних ЗМІ;

— бази даних, які отримує за підпискою самий ЗМІ;

— бази даних уряду, органів місцевої влади;

— бази даних Інтернет (потрібно давати точний Інтернет-опис);

— пошукові системи Інтернет;

— контакт електронною поштою з наступним інтерв’ю;

— бази даних Інтернет з телефонами, адресами тощо;

— географічні карти, карти-схеми міст;

— телеконференції.

 

39. Нарис як жанр художньої публіцистики. Різновиди нарису: портретний, проблемний, подорожній. Способи типізації у нарисі. Композиція нарису. Публіцистичні відступи, авторські роздуми. Драматургія факту, художня деталізація у нарисі.

На́рис — малий оповідний художньо-публіцистичний твір, у якому зображено дійсні факти, події й конкретних людей. Найчастіше нариси присвячуються відтворенню сучасних подій чи зображенню людей, яких особисто знав письменник.^[1].

На́рис —центральний жанр публіцистики, що передбачає оперативний відгук на суспільно важливу подію, розкриття образу цікавої особи, створення портрету колективу, розповідь пропобут, звичаї й людей певного регіону своєї й чужої країни. Цей жанр дав назву одній з рольових спеціалізацій у журналістиці: автори нарисів тут називаються "нарисовці". ^[2].

Портретний нарис. Герой портретного нарису - конкретна людина, що володіє тими чи іншими перевагами і недоліками. У портретному нарисі автор дає не лише портрет у вузькому сенсі цього слова, але й опис обстановки, в якій живе і працює герой нарису, розповідає про його роботу, інтереси, захоплення, про його взаємини з оточуючими. Все це разом допомагає розкрити внутрішній світ героя нарису. Цей портретний нарис виникає в результаті художнього аналізу особистості героя, що спирається на дослідження різних її сторін (моральної, інтелектуальної, творчої тощо), тобто в результаті виявлення характеру героя. Приклад - портретні нариси М. Горького.

 

Проблемний нарис. У центрі проблемного нарису соціально значущі питання: політичні, економічні, морально-етичні та ін Автор нарису намагається втрутитися у вирішення важливих проблем, вступає в полеміку зі своїми опонентами.

У цьому жанрі публіцистичного стилю мови можуть використовуватися портретні замальовки, але головним тут виявляється не характер тієї чи іншої людини, а його відношення до даних питань, різні точки зору, різні погляди. У такому нарисі можна зустріти і дорожні замітки, замальовки. Але вони теж служать підтвердженням позиції автора в суперечці, вираженням певного погляду, одним із засобів доказу. Нарис такого типу носить полемічний характер.

проблемний нарис завжди можна досить легко відрізнити від проблемної статті. Найбільш важлива відмінність полягає в тому, що в проблемному нарисі розвиток проблемної ситуації ніколи не представляється, так би мовити, «у голому вигляді», тобто у вигляді статистичних закономірностей або узагальнених суджень, висновків тощо, що властиво статті як жанру. Проблема в нарисі виступає як перешкода, яку намагаються подолати цілком конкретні люди з їх достоїнствами і недоліками.

 

Подорожній нарис представляє собою опис якихось подій, пригод, зустрічей з різними людьми, з якими автор стикається в ході свого творчого подорожі(поїздки, відрядження тощо)

Подорожні нариси можуть переслідувати різні цілі. Так, головним для журналіста може стати показ того, як в різних містах, районах, через які він проїжджає, вирішується якась одна проблема (наприклад, як держава піклується про інвалідів). Він може поставити перед собою і мету іншого плану, наприклад досліджувати, як населення різних міст проводить вільний від роботи час, яке хобі віддає перевагу. Може розповісти про те, як зберігаються пам'ятники культури на певному маршруті.

Основні типи композиційних форм повинні відповідати типам зв'язків, характерним для навколишньої дійсності - тимчасовим і причинно-наслідкового.Відповідно до цього виділимо наступні типи нарисових структур:
1. Хронікальне побудова нарису (опис явищ, подій, людського життя в їх часовій послідовності).
2. Побудова, засноване на логіці причинно-наслідкових зв'язків (нарис-дослідження, аналіз, де немає розповіді про подію, явище чи будь-якому відрізку життя героя «у часі», а всю розповідь будується за принципом не тимчасової, а логічній послідовності. В основі цих структур лежить не логіка викладу, як у першому випадку, а логіка дослідження.
3. Так звана ессеістская, вільна форма побудови, заснована на складних асоціативних зв'язках і образних узагальненнях. Ця форма найбільш поширена в практиці газетного нарису. Вона, як правило, поєднує в собі елементи обох попередніх типів і характеризується найбільшою поліфонічністю, багатогранністю, різноманіттям вживаних композиційних прийомів і засобів

 

Художні елементи нарису: пейзаж, деталь, портретна характеристика

Їх «службові» функції - виступати у вигляді своєрідних сполучних містків, що скріплюють текст у єдине ціле. Нарисовець, користуючись різноманітними художньо-виразними засобами зображення, має широкі можливості у показі життєвих явищ, у передачі найтонших станів людської душі, у змалюванні зовнішнього середовища, в характеристиці героїв за допомогою яскравих деталей і особливостей мови, і т.д

Деталь у нарисовому творі є одним із засобів художньої типізації. За допомогою вдало знайденої деталі можна передати характерні риси зовнішності людини, його мови, манери поведінки і т.д.; опукло і зримо описати обстановку, місце дії, який-небудь предмет, нарешті, ціле явище. Звичайно, це вимагає від нарисовця особливої ​​спостережливості.

У портретних характеристиках журналісти активно використовують досягнення сучасної психології. Наприклад, з'ясувавши, до якого психологічного типу належить та чи інша людина: сангвінік, флегматик, холерик або меланхолік, вони можуть визначити, як ті чи інші якості проявляються в зовнішності і поведінці особистості.

 

 

* http://ua-referat.com/%D0%9C%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D1%96_%D1%82%D0%B0_%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BB%D1%96%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D1%96_%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B8%D0%B2%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96_%D0%B6%D0%B0%D0%BD%D1%80%D1%83_%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%81